Рішення № 95098927, 23.02.2021, Арцизький районний суд Одеської області

Справа № 492/1610/20

Провадження № 2/492/100/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

Головуючого – судді Череватої В.І.,

за участю секретаря судового засідання – Каширної О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Арцизі Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національної академії аграрних наук України про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, -

Представник відповідача Наронов О.М.,

ВСТАНОВИВ:

27.11.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила суд визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України»; визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» № 127 від 29.10.2020 року щодо її звільнення; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» та стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» на корить ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с. 1 – 7).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що працювала на посаді заступника директора Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України». Наказом директора від 29 жовтня 2020 року № 127, позивача звільнено з займаної посади з 29.10.2020 року на підставі ч. 1 ст. 41 КЗпП України за грубе порушення трудових обов`язків. Позивач вважає її звільнення незаконним, оскільки її звільнення відбулося без законної підстави, вона була звільнена з посади заступника директора підприємства без погодження з Науковою установою, якій підприємство підпорядковане та з грубим порушенням норм законодавства про працю, що зумовило звернення до суду з наявним позовом за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Череватій В.І.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст. ст. 128, 130, 131 ЦПК України.

Ухвалою суду від 30 листопада 2020 року провадження у справі відкрито (а.с. 31).

Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України.

Ухвалою суду від 22 грудня 2020 року, клопотання позивача ОСОБА_1 про залучення до участі у справі третьої особи задоволено, залучено до участі в цивільній справі № 492/1610/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національну академію аграрних наук України, місцезнаходження: 01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 9.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала повністю та просила суд позов задовольнити у повному обсязі, з підстав, зазначених в позові та у відповіді на відзив.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував проти задоволення позову та просив суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, з підстав, зазначених у відзиві на позов (а.с. 37 – 39).

Також представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні повідомив суду, що позивач ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника директора підприємства без погодження з Науковою установою, якій підприємство підпорядковане.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національної академії аграрних наук України в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судового виклику, про причину своєї неявки суду не повідомив, з заявою про розгляд справи за його відсутності до суду не звертався.

Вислухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд приходить до наступних висновків.

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексі України (ст. 4).

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 12 України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 01.04.2011 року працювала на посаді заступника директора Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.09.1983 року (а.с. 12 - 15).

Як вбачається з копії наказу Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» № 127 від 29.10.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора за грубе порушення трудових обов`язків», у зв`язку із порушенням своїх службових обов`язків було допущено порушення діючого законодавства, що спричинило збитки підприємству у сумі 1,5 млн. грн., звільнено ОСОБА_1 , заступника директора, з 29.10.2020 року на підставі ч. 1 ст. 41 КЗпП України (а.с. 16).

Наказом Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» № 125 від 29.10.2020 року, на підставі доповідної записки ОСОБА_2 від 27.10.2020 року, створено комісію для проведення «службового розслідування» для перевірки фактів та обставин, щодо порушень виявлених в ході перевірки Головного управління ДПС в Одеській області, щодо контролю дотримання діючого законодавства в сфері виробництва та обігу підакцизних товарів (а.с. 40).

ОСОБА_1 відмовилась від підписання наказу про проведення службового розслідування від 29 жовтня 2020 року, що підтверджується відповідним актом (а.с. 42).

Як вбачається з копії акту службового розслідування від 29 жовтня 2020 року, за результатами перевірки фактів та обставин щодо порушень виявлених в ході перевірки Головного управління ДПС в Одеській області щодо контролю дотримання діючого законодавства в сфері виробництва та обігу підакцизних товарів встановила наступне: Закон № 481/95-ВР (Закон України від 19.12.1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального») регулює питання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, в тому числі ліцензування складів зберігання пального. В ході перевірки Головного управління ДПС в Одеській області щодо контролю дотримання діючого законодавства в сфері виробництва та обігу підакцизних товарів, були виявлені порушення у вигляді невірної адреси місця розташування зберігання пального та перевищення об`єму ємностей зберігання, що перевищило 2000 м2 пального. На підставі чого, господарство отримало Податкове повідомлення-рішення № 0013303201 від 20.07.2020р. на суму 1,5 млн. грн. Обставини що зазначені вище є результатом неправильних дій службових осіб ДП «Дослідне господарство імені М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України». На підставі того, що дане порушення стосується питань обліку та зберігання пального, комісією було прийнято рішення відібрати пояснення стосовно даного питання у комірника складу ОСОБА_3 . Відповідно до пояснень комірника складу ПММ, питання щодо ліцензування не входять в обов`язки комірника складом. Інформація відповідно наявності ліцензій на зберігання пального завідуючому складом не надавалась. Кількість пального, яке було передано на зберігання відповідає кількості на момент передачі на зберігання, будь яких розпоряджень щодо проведення ліцензування складів від Директора або Заступника директора не надходило. Облік палива здійснюється належним чином. Будь - яких порушень виявлено не було. Відповідно до Посадових обов`язків заступника директора ОСОБА_1 , заступник директора здійснює керівництво персоналом та економікою господарства. Здійснює організацію та удосконалення економічної діяльності підприємства. Керує структурними підрозділами підприємства, які виконують економічну роботу. Здійснює методичне керівництво та координацію діяльності всіх підрозділів по складанню перспективних планів розвитку виробництва, розробці бізнес-планів. Здійснює контроль за ходом виконання планових завдань. Виходячи з посадових обов`язків заступника директора, заступник директора мав організувати роботу щодо отримання ліцензії на право зберігання пального для потреб Підприємства. Комісією встановлено, що заступником директора проведено роботу з отримання ліцензії в результаті якої Підприємством отримано ліцензію від 30.01.2020 року № 15070414202000073 на право зберігання пального для потреб власного споживання. Загальної місткістю резервуарів 350 кубічних метрів, адреса розташування яких, згідно цієї ліцензії: АДРЕСА_1 . Відповідно п.п. 14.1.6 Податкового кодексу України, не є акцизним складом: приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. Відповідно до посадових обов`язків, заступник директора здійснює методичне керівництво та координацію діяльності всіх підрозділів по складанню перспективних планів розвитку виробництва, тобто заступник директора зобов`язаний знати та планувати об`єм обігу пального господарством. Але в порушення п.п. 230.1.2, п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України, зазначений склад не зареєстрований як акцизний. Ці обставини склалися у зв`язку із відсутністю: контролю за ходом виконання планових завдань, організації роботи структурних підрозділів, та халатного відношення до виконання вимог чинного Законодавства України (а.с. 43 – 44).

Як вбачається з довідки, ОСОБА_1 дійсно працювала у ДП «ДГ ім. М.І. Кутузова Одеської ДС ДС НААНУ» на посаді заступника директора і була звільнена 29 жовтня 2020 року на підставі ч. 1 ст. 41 КЗпП України, що зазначено в наказі № 127 від 29 жовтня 2020 року. Заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 станом на 22.12.2020 року становить 274 077,06 грн.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання незаконним її звільнення з посади заступника директора Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України»; визнання незаконним та скасування наказу Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» № 127 від 29.10.2020 року про її звільнення за грубе порушення трудових обов`язків; поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України», - суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 140 КЗпП України визначено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Статтею 142 КЗпП України встановлено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Причиною, як зазначено в оскаржуваному наказі, стало грубе порушення трудових обов`язків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України, за одноразове грубе порушення трудових обов`язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами (абзац перший пункту 27 в редакції Постанови Верховного Суду України N 4 (V0004700-94) від 01.04.94р.).

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Варто зауважити, що як у КЗпП України, так і в іншому чинному трудовому законодавстві немає чіткого розмежування понять "грубого" к "негрубого" порушення трудових обов`язків, оскільки такі поняття оціночні.

Водночас у постанові ВС від 01.02.2018 р., у справі №661/1171/16-ц (провадження №61-1200св18) зроблено спробу визначити критерії грубого порушення трудових обов`язків. Так, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд виходить з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, шкоди, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно, істотності наслідків порушення трудових обов`язків.

Крім того, в постанові ВС від 16.01.2018 р., у справі № 759/19779/15-ц (провадження № 61-681св17), суд зазначає, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, необхідно щоб працівник вчинив порушення трудових обов`язків, яке мало б одноразовий грубий характер. Тобто йдеться про одиничне порушення працівником своїх трудових обов`язків, а не про систему порушень, а також про те, що ознакою грубості є факт, який характеризує дію або бездіяльність працівника та суттєві наслідки порушення трудових обов`язків.

Отже, наказ про звільнення має містити чітко сформульоване одноразове грубе порушення, яке стало підставою для звільнення працівника за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Також, наказ про звільнення не містить чіткого формулювання причини звільнення. Більш того, позивачу не повідомлялось та не надавалось для ознайомлення жодного акту щодо дисциплінарного проступку.

При цьому обов`язок проведення повного розрахунку в день звільнення працівника відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України, покладено на власника підприємства.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 січня 2018 р., у справі № 273/212/16-ц з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, позивача ОСОБА_1 , було звільнено безпідставно, так як жодних дисциплінарних проступків вона не здійснювала, до дисциплінарної відповідальності раніше не притягалася, жодних наказів чи актів щодо неї чи про вчинення нею дисциплінарних проступків не складалось.

Відповідно до статті 141 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинні правильно організовувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Крім того, згідно п. 7.9 Статуту Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України», затвердженого Президентом Національної академії аграрних наук України від 16 листопада 2017 року, заступник директора (посада, з якої було звільнено позивача по наявній справі ОСОБА_1 ) призначається на посаду і звільняється з неї директором Підприємства за погодженням з Науковою установою, якій Підприємство підпорядковане.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні повідомив суду, що позивач ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника директора підприємства без погодження з Науковою установою, якій підприємство підпорядковане.

Доказів того, що позивач ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника директора Підприємства за погодженням з Науковою установою, якій Підприємство підпорядковане, відповідачем суду не надано, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, з урахуванням закону, який регулює виниклі правовідносини, суд вважає, що ОСОБА_1 , було звільнено з порушенням порядку, передбаченого ст. 41 КЗпП України, оскільки, при звільненні не зазначено яке саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків було допущено ОСОБА_1 , не зазначено пункт частини, за яким було звільнено позивача.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведене звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевірити їх відповідність законові.

Доказів правомірності звільнення позивача ОСОБА_1 з посади відповідно до ч. 1 статті 41 КЗпП України, відповідачем суду не надано, чим порушено вимоги ст. 81 ЦПК України.

Таким чином, суд вважає, що наявні підстави для визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України»; визнання незаконним та скасування наказу Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» № 127 від 29.10.2020 року про її звільнення; поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» та задоволення позову в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» на корить ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 529/613/17-ц.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Частиною першою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За змістом частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Системний аналіз зазначених вище приписів статті 235 КЗпП України, дає підстави дійти висновку про те, що скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26.08.2020 року у справі N 501/2316/15-ц.

Також, відповідно до п. 21 Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 ( 100-95-п ) (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Таким чином, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхоммноження середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів /годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (п. 8 Постанови № 100).

Згідно із п. 164.2.1, п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 цього Кодексу.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, і зарплата, і середній заробіток, які стягуються судом на користь працівника з роботодавця мають зазначатись судом без виключення з них податків і зборів, які сплачуються роботодавцем під час виконання рішення суду.

Згідно роз`яснень Пленуму ВСУ від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» на суд покладається обов`язок обов`язкового зазначення даної обставини в резолютивній частині рішення суду та зазначенню, що податок і збори підлягатимуть відрахуванню при сплаті.

З урахуванням норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку № 100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Крім того, положеннями р. ІІІ Порядку № 100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу. Зокрема не підлягають урахуванню відпускні та лікарняні.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх випадках, крім оплати часу відпусток та виплати компенсації за невикористані відпустки, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Враховуючи положення Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за два календарні місяці роботи. При цьому норми цього Порядку не містять особливого розрахунку для таких працівників, а також вимог щодо врахування при обчисленні середньої заробітної плати повністю відпрацьованих робочих днів протягом двох календарних місяців.

Тобто середня заробітна плата за два місяці таким працівникам обчислюється на загальних умовах, а саме з виплат, які нараховано в місяцях розрахункового періоду.

Оскільки позивач ОСОБА_1 в період з червня – вересень 2020 року перебувала на лікарняному, тому розрахунковим періодом є квітень – травень 2020 року.

Таким чином, оскільки позивач підлягає поновленню на роботі, то має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100: термін розрахунку - останні два місяці перед звільненням, тобто квітень та травень 2020 року.

Відповідно до копії довідки ДП «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України», заробітна плата позивача ОСОБА_1 за квітень – травень 2020 року склала загальну суму 29 711,88 грн. Квітень 2020 року – 21 робочий день; травень 2020 року – 19 робочих днів. Всього 40 робочих днів. Середньоденна заробітна плата складає – 29 711,88 грн. (заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні) : 40 (число робочих днів) = 742 грн. 80 коп.

- період вимушеного прогулу з 29 жовтня 2020 року по 23 лютого 2021 року, що складає всього 81 робочий день;

- загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає: 60166 грн. 80 коп. (742 грн. 80 коп. х 81 робочий день = 60166 грн. 80 коп.)

Так, в п. 26 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суди повинні в усіх випадках зазначати в рішенні про негайне його виконання в частині стягнення заробітної плати не більше ніж за один місяць.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно ч. 7 ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню відразу після його оголошення - стаття 235 КЗпП України. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Із системного аналізу вказаних процесуальних норм слідує, що допуск рішення до негайного виконання, тобто до виконання з моменту проголошення рішення, а не з моменту набрання цим рішенням законної сили, у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та присудження працівникові виплати заробітної плати в частині стягнення за один місяць є обов`язком суду.

Суд на підставі п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, допускає негайне виконання судового рішення щодо поновлення на роботі незаконно звільненої позивача ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При вирішенні питання про стягнення витрат по сплаті судового збору суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 141, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За правилами Закону України «Про судовий збір» позивачі при поданні позову про поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1681 грн. 60 коп.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа самостійно вибирає спосіб захисту в суді своїх прав і розпоряджається предметом спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національної академії аграрних наук України про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід задовольнити у повному обсязі, з підстав, зазначених в рішенні суду.

Керуючись ст. ст. 2, 21, 40, 43,134, 135, 139, 142, 147, 149, 235 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 89, 141, 263 - 265, 354, 430 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національної академії аграрних наук України про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити повністю.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 з посади заступника директора Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» (код ЄДРПОУ: 00484015, місцезнаходження: вул. Свободи, буд. 15, с. Прямобалка Болградського (Арцизького) району Одеської області, 68440, Україна).

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» № 127 від 29.10.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора за грубе порушення трудових обов`язків за ч. 1 ст. 41 КЗпП України з 29.10.2020 року.

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 на посаді заступника директора Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» (код ЄДРПОУ: 00484015, місцезнаходження: вул. Свободи, буд. 15, с. Прямобалка Болградського (Арцизького) району Одеської області, 68440, Україна).

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» (код ЄДРПОУ: 00484015, місцезнаходження: вул. Свободи, буд. 15, с. Прямобалка Болградського (Арцизького) району Одеської області, 68440, Україна) на корить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 60166 (шістдесят тисяч сто шістдесят шість) гривень 80 копійок, з яких необхідно провести утримання податків і інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» (код ЄДРПОУ: 00484015, місцезнаходження: вул. Свободи, буд. 15, с. Прямобалка Болградського (Арцизького) району Одеської області, 68440, Україна) на користь держави судовий збір у розмірі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок.

Рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 23 лютого 2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Державне підприємство «Дослідне господарство ім. М.І. Кутузова Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України», код ЄДРПОУ: 00484015, місцезнаходження: вул. Свободи, буд. 15, с. Прямобалка Болградського (Арцизького) району Одеської області, 68440, Україна.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національна академія аграрних наук України, місцезнаходження: 01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 9.

Суддя

Арцизького районного суду В.І. Черевата

Одеської області