Рішення № 95089917, 09.02.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

09.02.2021 Справа №607/18142/19

Справа №607/18142/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2021 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючої судді Черніцької І.М.

- за участю секретаря судового засідання Бойко І.І.

з участю :

представника позивача –адвоката Сампари Н.М.,

представника ОСОБА_1 -адвоката Бочана І.П.,

відповідача ОСОБА_2 , третьої особи – ОСОБА_3

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог – ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Коменерго- Тернопіль» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом, який згодом уточнила, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа – ТОВ «Коменерго Тернопіль», про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 8366,20 грн. та моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування вимог позивач вказала, що вона є власником однієї з квартир по АДРЕСА_1 . 20 липня 2017 року вона звернулась із заявою про надання дозволу на відновлення відмостки біля своєї квартири. 20 квітня 2018 року отримала відповідь від Управління ЖКГ про погодження та визначення об`єму необхідних робіт з ТОВ «Коменерго-Тернопіль», а 14 травня 2018 року узгодила ширину відмостки з останнім.

25 травня 2019 року за її власні кошти було проведено облаштування прилеглої території до будинку АДРЕСА_1 , в процесі якого біля будинку викладено тротуарну плитку. Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2011 року в її користування виділено 49/100 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 , а саме 213 кв.м., у тому числі спільне користування – 77 кв.м. Вважає, що вся укладена тротуарна плитка знаходилась на частині земельної ділянки, яка надана їй у постійне користування. Однак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 демонтували викладену тротуарну плитку, керуючись тим, що вона заважає проїзду автомобіля.

Вказаними діями відповідачів їй було завдано матеріальну шкоду у розмірі 8366,20 грн., що складається із витрат укладення вказаної тротуарної плитки, зокрема: закупівля будівельних матеріалів – 3366,20 грн. та оплата роботи майстрів по встановленні плитки – 5000 грн. Крім того, внаслідок таких неправомірних дій відповідачів вона зазнала моральних страждань, оскільки всі її зусилля не виправдали очікуваного результату. Вона за власні кошти все організувала, не вимагаючи жодних компенсацій від сусідів.

Посилаючись на наведене, просила стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в її користь в солідарному порядку завдану матеріальну шкоду в сумі 8366,20 грн. та 10 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою судді від 27 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 та в якості третьої особи – ОСОБА_3

02 березня 2020 року представник позивача ОСОБА_4 – адвокат Сампара Н.М. подала уточнену позовну заяву, згідно якої ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно грошові кошти в сумі 18 366,20 грн., з яких: 8366,20 грн. – матеріальна шкода та 10 000 грн. – моральна шкода.

Ухвалою суду від 02 березня 2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представника позивача ОСОБА_4 – адвокат Сампара Н.М. підтримала позовні вимоги, зіславшись на доводи викладені у позові.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Бочан І.П. заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що відмостка встановлена на земельній ділянці, яка перебуває у спільному користуванні всіх співвласників квартир по АДРЕСА_1 , однак позивач згоди останніх на її встановлення не отримувала.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги та просила задовольнити.

Представник ТОВ «Коменерго-Тернопіль» в судове засідання не з`явився, попередньо подав заяву про слухання справи за їх відсутності, щодо вирішення спору покладаються на думку суду.

Судом встановлено, що квартира за АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності позивачу ОСОБА_4 - Ѕ частки, ОСОБА_5 – ј частки та ОСОБА_6 – ј частки, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 27 грудня 1993 року, виданим Міським бюро технічної інвентаризації.

Як слідує зі свідоцтва про право власності від 11 квітня 2005 року, виданого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_2 належить ѕ частини квартири за АДРЕСА_3 .

Як убачається зі свідоцтва про право власності від 11 квітня 2005 року, виданого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_7 належить ј частини квартира за АДРЕСА_3 .

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 21 червня 1994 року, виданого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації встановлено, що квартира за АДРЕСА_4 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 – Ѕ частки та ОСОБА_1 – Ѕ частки.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2011 року визнано укладену між сторонами мирову угоду на таких умовах: «1. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , яка є спадкоємицею ОСОБА_8 , погоджуються про те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (попереднім власником квартири АДРЕСА_4 ) у 1995 році було досягнуто добровільної згоди щодо порядку користування земельною ділянкою площею 437 кв.м. для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , яка була надана в постійне користування ОСОБА_4 та ОСОБА_8 згідно з рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №337 від 19 квітня 1995 року. Дана домовленість підтверджена схемою розподілу присадибної земельної ділянки, яка погоджена ОСОБА_4 та ОСОБА_8 та засвідчена землевпорядником Тернопільської міської ради Я. Стадник. 2. З урахуванням п. 1 даної мирової угоди сторони визнають дійсною станом на даний час вищевказану схему розподілу спірної присадибної земельної ділянки, а тому в користування ОСОБА_4 виділяється 49/100 частин вказаної земельної ділянки, а саме: 213 кв.м., у тому числі, спільне користування – 77 кв.м.; у користування ОСОБА_1 виділяється 51/100 частина даної земельної ділянки, у тому числі, спільне користування – 80 кв.м.».

Згідно схеми розподілу присадибної земельної ділянки площею 437 кв.м. по АДРЕСА_1 та пояснень сторін в судовому засіданні встановлено, що відмостку було встановлено на земельній ділянці, яка перебуває у спільному користуванні.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка є сусідкою сторін спору та проживає по АДРЕСА_5 , пояснила, що бачила, як у травні 2019 року на подвір`ї будинку відповідачів, майстри розпочали роботи та частково встановили відмостку навколо будинку. У ввечері цього ж дня, вона, через вікно своєї квартири, бачила як двоє відповідачів зривають встановлену відмостку.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши та оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи із наступного.

В силу вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ч. 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Таким чином, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець у ст. 1166 ЦК України відносить: а) наявність шкоди; б) протиправну поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вину.

Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.

З наведеного вбачається, що обов`язок доказування розподіляється згідно із перерахованими нормами таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач, у свою чергу, відсутність його вини в заподіянні шкоди.

Відповідно до вимог ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки в повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з вимогами ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, полягає, у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Згідно з вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до норм ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

До істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у даному спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення. При цьому, позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані належні та достатні докази на підтвердження факту та розміру завданої їй матеріальної шкоди.

Позивачем не доведено, що вона понесла вказані витрати на виконання робіт по встановленню відмостки, придбавала необхідні матеріали для виконання вказаних робіт та здійснювала оплату послуг за виконані роботи.

Позивачем не обґрунтовано та не підтверджено, з яких саме міркувань та доводів остання виходила визначаючи саме такий розмір матеріальної шкоди.

Суд критично оцінює твердження позивача щодо завдання їй діями відповідачів матеріальної шкоди та визначення її розміру на суму 8366,20 грн., оскільки вони ґрунтуються на припущеннях та жодними належними доказами не підтвердженні.

Суд не приймає до уваги наявні в матеріалах справи товарні чеки про придбання будівельних матеріалів від 17 травня 2019 року та від 22 травня 2019 року, оскільки з них не вбачається хто саме здійснював оплату за вказані будівельні матеріали.

З долученої позивачем копії чека від 25 травня 2019 року про придбання будівельних матеріалів вбачається, що їх придбання здійснював ОСОБА_10 .

Крім цього, вказані платіжні документи здійснені на суму 3366,20 грн.

Більше того, позивачем не доведено належними доказами, що вказані будівельні матеріали, згідно долучених товарних чеків, були придбанні саме на вкладання тротуарної плитки по вул. Вагилевича, 7 у м. Тернополі.

Суд не приймає до уваги долучені позивачем фотоматеріали як на підтвердження обґрунтованості позовних вимоги, оскільки останні жодним чином не підтверджують протиправних дій відповідачів, факт завдання позивачу матеріальної шкоди та її розмір, прямий причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та завданою шкодою.

Самі по собі покази свідка ОСОБА_9 про те, що остання бачила як майстри вкладають відмостку навколо будинку, яку ввечері цього ж дня зняли відповідачі, за відсутності інших вищенаведених доказів, не є достатньою підставою для задоволення позову.

Будь-яких інших доказів на підтвердження позовних вимог позивачем суду не надано.

Таким чином, суд аналізуючи в сукупність доводи позивача, наявні у справі докази, приходить до висновку, що позивачем не надано суду жодних належних та достатніх доказів на підтвердження факту завдання їй матеріальної шкоди на суму 8366,20 грн.

Оскільки відсутні підстави для задоволення позову про стягнення матеріальної шкоди, тому підстав для стягнення моральної шкоди суд не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, приймаючи до уваги те, що позивач не обґрунтував та не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання їй матеріальної шкоди, понесення нею вказаних витрат, не довів причинного зв`язку між протиправною поведінкою і завданою шкодою, суд вважає, що у задоволенні позову про відшкодування матеріальної, моральної шкоди, слід відмовити.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Враховуючи те, що у позові відмовлено, то у відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 23, 1166, 1192 ЦК, ст.ст. 10, 11, 13, 81, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог – ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Коменерго- Тернопіль» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідачі: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_7 .

ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_8 .

Треті особи:

ОСОБА_3 , місце проживання : АДРЕСА_6 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коменерго -Тернопіль», вул. Нечая,31 м.Тернопіль, код ЄДРПОУ -41750637.

Повне судове рішення складено 19 лютого 2021 року.

Головуюча І.М. Черніцька