Рішення № 95088996, 23.02.2021, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/1539/18

н\п 2/490/779/2019

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря Ковальової Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визначення суми заборгованості по кредитному договору,-

ВСТАНОВИВ:

01.03.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в якому просила:

визнати недійсними і незаконними умови п. 7.1 кредитного договору № DN80FI00000207 від 26 листопада 2007 року укладеного між нею - ОСОБА_1 та відповідачем - Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», а саме: внесення до суми кредиту, як частини кредиту, страхових платежів у розмірі 19 720 доларів США, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 4 760 доларів США від суми виданого кредиту, та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,32% від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного Договору;

визначити суму заборгованості по кредитному договору №DN80F100000207 Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», у розмірі 551 251 гривня 67 копійок;

застосувати позовну давність при розгляду суми заборгованості перед Банком при розгляді справи.про визначення суми заборгованості по кредитному договору.

В обґрунтування зазначала, що 26 листопада 2007 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі Банк) в простій письмовій формі уклав з нею - ОСОБА_1 , кредитний договір №DN80FI00000207, за умовами якого надав їй грошові кошти у розмірі 92480,00 доларів США під зворотне зобов`язання повернути їх частинами до 26 листопада 2027 року, зі сплатою 9,96% річних за користування даними коштами.

В той же день, на забезпечення виконання названого кредитного договору, Банк і позивачка уклали іпотечний договір, за яким вона передала в іпотеку Банку належну на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , заставною вартістю 343 400 гривень.

19 лютого 2018 року Банк направив довідку з сумою заборгованості по вказаному кредитному договору, з якої вбачається, що станом на 19.02.2018 року сума заборгованості в валюті договору складає: 414 666,99 доларів США, сума заборгованості в валютному еквіваленті складає -11192235,26 гривень.

При цьому, зазначила підстави з яких вважає ді відповідача незаконними.

Так, кредитний договір укладено з порушенням положень Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: кредит було надано в іноземній валюті, при укладенні кредитного договору банк не надав їй інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, у кредитному договорі відсутній графік платежів.

Умови п. 7.1 кредитного договору є несправедливими, оскільки містять: 1) умови про зміни у витратах щодо плати за обслуговування кредиту, 2) банк нарахував та стягнув плату на користь банку за видачу страхових платежів, як частину кредиту, у розмірі 19 720 доларів США, 3) банк нарахував та стягнув винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 4 760 дол. США від суми виданого кредиту, винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,32% від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного Договору.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 08 липня 2013 року визначено, що сума її боргу перед відповідачем по кредитному договору №DN80FI00000207 складає 69 731,91 доларів США, що еквівалентно 551 251 гривні 67 коп.

Банком їй було виплачено тільки 68 000 доларів США, однак, Банк постійно нараховує проценти, пеню і штраф з 92 480 доларів США.

Вважає заборгованість по даному кредитному договору, а саме за 19 720 доларів США на сплату страхових платежів, як частини кредиту, у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,83% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 4 760 дол. США від суми виданого кредиту, та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,32% від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного Договору, і проценти по ним незаконними і недійсними.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Чулупа О.С. від 12.03.2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі за вищезазначеним позовом.

На підставі розпорядження керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва Мізюна Р.І. від 28.12.2020 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 30.12.2020 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

15 листопада 2019 року на адресу суду надійшло пояснення відповідача, зі змісту якого вбачається, що позов не визнає в повному обсязі. В обґрунтування вказує на те, що статтями 6 та 627 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року (далі-ЦКУ) передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України. Позивачка має вищу юридичну освіту, тому підписанням кредитного договору вона свідомо підтвердила те, що всі умови Кредитного договору їй зрозумілі і вона вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтверджує свою здатність їх виконувати. Про згоду Відповідачки з умовами укладеного Кредитного договору та їх відповідність нормам законодавства також свідчить і те, що з моменту укладення договору, вона протягом певного часу належним чином виконувала його умови, а саме вчасно і в повному обсязі сплачувала грошові кошти за користування кредитом.

Крім того, відповідач зазначає, що під час розгляду справи №784/2705/13 судом було встановлено ряд фактів, які на підставі ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, зокрема, положення кредитного договору № DN80FI00000207 від 26 листопада 2007 року стосовно надання кредитних коштів позичальнику та суми кредиту, в тому числі суми кредиту сплату страхових платежів, винагороди за надання фінансового інструменту, відсотки за строкове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, під час, розгляду судової справи визнані дійсними та такими, що відповідають вимогам законодавства. Сума заборгованості за кредитом станом на час розгляду справи також є доведеною.

Також у відзиві відповідач вказує на пропуск позовної давності, встановленої ст. 257 ЦК України, оскільки кредитний договір №DN80FI00000207 було укладено в листопаді 2007 року, а із позовом ОСОБА_1 звернулася до суду лише у 2018 році. У зв`язку із цим, керуючись ч. 3 ст. 267 ЦК України просить застосувати строк позовної давності.

16.02.2021 від позивачки до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд спраи за її відсутності, позов просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

26 листопада 2007 року між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем - Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» було укладено кредитний договір №DN80FI00000207, за умовами якого відповідач надав позивачці грошові кошти у розмірі 92480,00 доларів США під зворотне зобов`язання повернути їх частинами до 26 листопада 2027 року, зі сплатою 9,96% річних за користування даними коштами.

При цьому, п.7.1 Договору встановлено, що відповідач зобов`язується надати «Позичальникові» кредитні кошти шляхом: перерахування на рахунок позичальника на строк з 26.11.2007 року по 25.11.2027 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 92 480дол. США на наступні цілі: придбання нерухомості вартістю 68 000 доларів США, а також у розмірі 19 720 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3,2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,83% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 4 760 дол. США від суми виданого кредиту, та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,32% від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного Договору.

Згідно із п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд України у правовому висновку від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13 зазначав, що, аналізуючи норму ст. 18 Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. З, ч. З ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У відповідності до вимог статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, статттею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами – стаття 629 ЦК України.

В даному випадку, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що умови кредитного договору №DN80FI00000207 від 26 листопада 2007 року, порушують принцип добросовісності чи призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін чи завдають шкоди споживачеві.

При цьому, погоджений сторонами пункт п.7.1 Договору, на думку суду, не містить платежів, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

А тому, в задоволені вимог позивачки про визнання недійсними і незаконними умов п. 7.1 кредитного договору № DN80FI00000207 від 26 листопада 2007 року укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», а саме: внесення до суми кредиту, як частини кредиту, страхових платежів у розмірі 19 720 доларів США, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 4 760 дол. США від суми виданого кредиту, та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,32% від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного Договору, потрібно відмовити.

Щодо визначення суми заборгованості по кредитному договору №DN80F100000207 від 26 листопада 2007 року, у розмірі 551 251 гривня 67 копійок та застосування наслідків пропуску відповідачем позовної давності при розгляді суми заборгованості позивача перед відповідачем, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.

Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визначення суми заборгованості по договору, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України.

Суд вважає, що позовні вимоги про визначення суми заборгованості по кредитному договору №DN80F100000207 від 26 листопада 2007 року та про застосування наслідків пропуску відповідачем позовної давності при розгляді суми заборгованості позивача перед відповідачем, є по суті запереченням (відзивом) на позов банку про стягнення заборгованості (у вигляді зменшення нарахованих сум або застосування наслідків пропуску відповідачем позовної давності - у разі наявності підстав для їх нарахування; у вигляді необґрунтованості позовної вимог - у разі відсутності підстав для їх нарахування). У разі обґрунтованого нарахування відповідних сум та наявності підстав для їх зменшення, суд у резолютивній частині рішення вказує про їх зменшення або відмовляє в позові у разі пропуску строку позовної давності. У разі необґрунтованого нарахування суд не вказує у резолютивній частині про їх скасування (не зобов`язує скасувати), а констатує безпідставність їх нарахування у мотивувальній частині рішення та відмовляє у задоволенні позову у цій частині.

Оскільки Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» у цій справі не зверталося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, то в задоволенні вказаних вимог позивачки потрібно відмовити.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком наведеним в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц.

Частинами 1-4 статті 263 ЦПК УКраїни встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Керуючись ст.ст. 10-13, 18, 81, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1-д, ЄДРПОУ 14360570) про визначення суми заборгованості по кредитному договору - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін