Рішення № 95085353, 17.02.2021, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

______________________

Справа № 947/28484/20

Провадження № 2/947/1125/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2021 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Петренка В.С.

за участю секретаря – Ратовської А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Рейда Богдана Миколайовича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України

про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

07.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Рейда Богдана Миколайовича, в якій просить суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на його – ОСОБА_1 користь моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 23 240,99 грн. та судові витрати.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 02.03.2020 р. інспектором ВБДР УПП в Одеській області старшим лейтенантом поліції Рейдою Б.М. відносно нього - ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ОБ № 163894 від 23.03.2020 р., в якому зазначено, що 02.03.2020 року о 15 год. 53 хв. в м. Одесі по вул. Краснова, 17, керуючи т/з «Mazda-3» д/н НОМЕР_1 , при виникненні небезпеки для руху він - ОСОБА_1 не вжив необхідних заходів для зниження швидкості, не дотримався безпечного інтервалу (ч.2 ст. 122 КУпАП), не зайняв відповідне крайнє положення при виїзді з перехрестя, де організовано круговий рух, примусивши водія т/з «Nissan Tiida» д/н НОМЕР_2 різко змінити швидкість та напрямок руху, спричинивши аварійну обстановку, чим порушив вимоги п. 12.3, 13.1, 10.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 4 ст. 122 КУпАП.

Позивач вказує, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 28.04.2020 року було визнано його - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122 ч.4 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 680 (шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 (сорок) копійок.

У подальшому, як зазначає позивач, постановою Одеського апеляційного суду від 01.07.2020 року постанову Київського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2020 року про притягнення його - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, було скасовано. Провадження по справі про притягнення його - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, закрито з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Позивач стверджує, що у постанові Одеського апеляційного суду зазначено, що апеляційним судом були встановлені обставини, які беззаперечно вказують на необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності в його - ОСОБА_1 діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.122 КУпАП, а також встановлено, що наявні докази, які безпосередньо дослідженні апеляційним судом у судовому засіданні, та які спростовують факт скоєння ним - ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, що є підставою для закриття провадження у справі згідно п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, позивач вказує, що внаслідок його незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, він переніс певний стрес, перебував у нервовому напруженні, порушено його душевне благополуччя, він був змушений вживати заходів щодо захисту себе він безпідставних звинувачень, витрачати на це кошти та ресурси, що безперечно призвело до додаткових хвилювань.

Позивачу було завдано моральну шкоду, які він оцінює в розмірі 20 000,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути витрати на правову допомогу, які він поніс в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення №947/8140/20 у розмірі 23 240,99 грн.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 08.10.2020року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявоюОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Рейда Богдана Миколайовича про стягнення моральної шкоди. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

27.10.2020 року від представника відповідача - Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування наданого відзиву представник відповідача посилається на те, що в даному випадку позивач ототожнює Державну казначейську службу України з Державним бюджетом України та з особою, яка спричинила шкоду, і, на його думку, повинна відповідати за дії органів патрульної поліції, що суперечить матеріалам справи та нормам чинного законодавства України.

Представник відповідача зазначає, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж не залучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Також представник відповідача вказує, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту та моральною шкодою, а також її реальність.

Крім того, на думку представника відповідача, позивачем не надано жодних документів (квитанцій) на підтвердження того, що ним дійсно було сплачено правові послуги, здійсненні адвокатом.

19.10.2020 року до канцелярії суду від представника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшла заява про залучення Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, оскільки відповідач - Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції є структурним, відокремленим підрозділом Департаменту, у зв`язку з чим, судове рішення може вплинути на їх права, інтереси та обов`язки.

У судовому засіданні 17.11.2020 року судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Департамент патрульної поліції Національної поліції України.

25.11.2020 року від позивача - ОСОБА_1 до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 просив суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

02.02.2021 року від представника Департаменту патрульної поліції на електронну адресу суду надійшли письмові пояснення, в яких представник Департаменту патрульної поліції просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування наданих письмових пояснень представник Департаменту патрульної поліції посилається на те, що з боку позивача, окрім самого факту складання протоколу про адміністративне правопорушення та переліку норм права, яким визначена недоторканість прав і свобод людини та наявність гарантій, відсутні докази завдання особі безпосередньо моральної шкоди. Законами України не встановлено, що будь-які незаконні дія або рішення інспектора поліції автоматично тягнуть за собою встановлення наявності моральної шкоди, а тягар доведеності наявності заподіяної моральної шкоди такими діями рішенням законодавець все одно покладає на позивача.

Позивач - ОСОБА_1 про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судове засідання 17.02.2021 року не з`явився, однак 07.12.2020 року його представник надіслав на електронну адресу суду заяву, в якій просив розглянути справу за його та позивача відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України та представник відповідача - Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, які наявні у матеріалах справи, у судове засідання 17.02.2021 року не з`явились, про поважність причин відсутності не повідомили, представник Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції відзив на позовну заяву не надав.

Представник третьої особи - Департаменту патрульної поліції Національної поліції Українипро час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судове засідання 17.02.2021 року не з`явився, однак у наданих письмових поясненнях просив суд розглянути справу за відсутності представника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

Третя особа - Інспектор відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Рейда Богдан Миколайовичпро час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне у матеріалах справи, у судове засідання 17.02.2021 року не з`явився, про поважність причин відсутності не повідомив, письмові пояснення на позовну заяву не надав.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Як встановлено судом у судовому засіданні, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ОБ № 163894 від 23.03.2020 року, вбачається, що 02.03.2020 року о 15:53 год. в м. Одеса, по вул. Краснова, 17, ОСОБА_1 керуючи т/з Mazda, н/з НОМЕР_1 при виникненні небезпеки для руху не вжив негайних заходів для зменшення швидкості, не дотримався безпечного інтервалу, не зайняв відповідне крайнє положення при виїзді з перехрестя де організовано круговий рух, примусивши водія т/з Nissan Tida н/з НОМЕР_2 , різко змінити швидкість та напрямок руху, спричинивши аварійну обстановку, чим порушив вимоги п.п. 12.3, 13.1, 10.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 4 ст. 122 КУпАП.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 28.04.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122 ч.4 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 680 (шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 (сорок) копійок.

Постановою Одеського апеляційного суду від 01.07.2020 року, яка набрала законної сили, постанову Київського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, скасовано. Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, закрито з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

У вказаній постанові Одеський апеляційний суд зазначив про те, що приймаючи рішення про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, суд першої інстанції послався як на докази: на протокол про адміністративне правопорушення серії ОБ № 163894 від 23.03.2020 року, додатками до нього та відеозаписом, який міститься в матеріалах справи.

Разом з цим, апеляційним судом встановлені обставини, які беззаперечно вказують на необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.122 КУпАП.

Апеляційним судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ОБ № 163894 від 23.03.2020 року, вбачається, що 02.03.2020 року о 15:53 год. в м. Одеса, по вул. Краснова, 17, ОСОБА_1 керуючи т/з Mazda, н/з НОМЕР_1 при виникненні небезпеки для руху не вжив негайних заходів для зменшення швидкості, не дотримався безпечного інтервалу, не зайняв відповідне крайнє положення при виїзді з перехрестя де організовано круговий рух, примусивши водія т/з Nissan Tida н/з НОМЕР_2 , різко змінити швидкість та напрямок руху, спричинивши аварійну обстановку, чим порушив вимоги п.п. 12.3, 13.1, 10.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 4 ст. 122 КУпАП.

В апеляційні скарзі апелянт не заперечував того факту, що 02.03.2020 року о 15:53 год. в м. Одеса, по вул. Краснова, 17, він дійсно керував т/з Mazda, н/з НОМЕР_1 , однак у зв`язку із тим, що судом першої інстанції було формально розглянуто справу, не встановлено обставини події, що мали місце 02.03.2020 року, не було допитано свідків, а також не було досліджено повного відеозапису подій.

З метою, перевірки доводів викладених в апеляційній скарзі, для забезпечення дотримання прав особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, апеляційним судом в судовому засіданні було досліджено відеозапис, отриманий з КУ «Центр інтегрованої системи відео спостереження та відео аналітики м. Одеси» (Центр - 077), який було долучено до матеріалів справи за клопотанням ОСОБА_1 , в якості доказу події, що сталася 02.03.2020 року. З наданого відеозапису вбачається, що автомобіль марки Mazda, н/з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 приблизно о 15:52 год. рухався з вул. Краснова, у дозволеній відповідно до схеми руху полосі, по колу по вул. Толбухіна. Згідно схеми руху на вказаній ділянці дороги з другої полоси дозволено рухатися на ліво та прямо, з інших полос з вул. Краснова дозволено рухатися лише прямо, та прямо і направо. Позаду автомобіля Mazda, н/з НОМЕР_1 , рухався автомобіль Nissan Tida н/з НОМЕР_2 , водій якого порушивши рядність не поїхав прямо, як то встановлено Правилами дорожнього руху, а поїхала по колу в сторону вул. Толбухіна, об`їхав з правої сторони весь потік автомобілів, та намагався перестроїтись з неіснуючої полоси, в полосу, якою рухався потік транспортних засобів, в якому в тому числі рухався і автомобіль під керуванням ОСОБА_1 (відео № 3, 15:52 год.).

З іншого відеозапису вбачається, що водій автомобіля Nissan Tida н/з НОМЕР_2 по вул. Толбухіна, не дотримав рядності руху, намагався в`їхати в полосу руху потоку транспортних засобів, які їхали у своїй полосі, що призвело до різкої зміни останнім швидкості, задля недопущення небезпеки руху іншим учасникам дорожнього руху, а саме водію автомобіля Mazda, н/з НОМЕР_1 (відео № 4, 15:53 год).

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у справі наявні докази, які безпосередньо дослідженні апеляційним судом у судовому засіданні, та які спростовують факт скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, що є підставою для закриття провадження у справі згідно п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

У відповідності з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон № 266/94-ВР.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі Закон № 266/94-ВР) передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

У даному випадку підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону № 266/94-ВР і не є у залежності від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу та, чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 27.03.2019 року (справа №397/1745/14-ц провадження № 61-19515св18), постанові від 25.10.2019 року (справа №569/1799/16-ц провадження № 61-19000ск18), та інших.

ОскількиПостановою Одеського апеляційного суду від 01.07.2020 року, яка набрала законної сили, постанову Київського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, скасовано, провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, закрито з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, вищевказане є підставою для відшкодування завданої позивачу, у зв`язку з цим, моральної шкоди.

Отже, судом достовірно встановлено, що позивач переніс моральні страждання, оскільки він був вимушений звертатися до суду з апеляційною скаргою, щоб довести відсутність у своїх діях складуадміністративного правопорушення, і тим самим, відстояти свою честь та гідність.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 тривало з 28 квітня 2020 року по 01 липня 2020 року.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості.

Суд вважає доведеним позивачем факт наявності моральної шкоди, що завдана йому провадженням у справі про адміністративне правопорушення та полягає у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях, фізичних стражданнях, порушенні нормальних життєвих стосунків.

При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суд виходить із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності та враховує тривалість провадження у справі про адміністративне правопорушення, яке здійснювалось 2 місяці, необхідність зміни нормального життєвого стану та витрачання часу, коштів на відновлення прав.

При цьому, суд зазначає, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу, свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.

Обставини справи свідчать про те, що позивач дійсно зазнав моральних страждань, оскільки був змушений докладати додаткових зусиль задля відновлення свого порушеного права, зокрема, звертатися до суду, щоб довести неправомірність дій інспектора, і тим самим, відновити недоторканність своїх честі і гідності, а тому, з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості, суд приходить до висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

Розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог на підставі наявних у справі матеріалів, суд вважає, що позов про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним застосуванням адміністративного стягнення підлягає частковому задоволенню.

При цьому, суд вважає, що моральна шкода підлягає стягненню з Державної казначейської служби України.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц зазначила про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення витрати на правову допомогу, які він поніс в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення №947/8140/20 у розмірі 23 240,99 грн., суд зазначає наступне.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно процесуальним законодавством.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги .

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Ч. 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У даному випадку позивач просить суд стягнути витрати на правову допомогу, які він поніс в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення №947/8140/20.

Разом з тим, чинний ЦПК України не передбачає компенсації судових витрат, пов`язаних з розглядом іншої справи, у даному випадку, справи про адміністративне правопорушення.

Питання про відшкодування судових витрат не може вирішуватись іншим судом або шляхом пред`явлення позову в іншій справі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу, понесених в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідачів на користь держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Рейда Богдана Миколайовича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на відшкодування моральної шкоди 5 000 (п`ять тисяч) 00 гривень.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6) на користь держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Стягнути з Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 5)на користь держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя Петренко В. С.