Рішення № 95085345, 11.02.2021, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 11.02.2021

Справа № 334/1103/17

Провадження № 2/334/96/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року Ленінський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.

за участю секретаря Панасюри Н.С.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Запорізької міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура Максим Григорович про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2017 року до суду надійшла позовна заява Керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Запорізької міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура Максим Григорович про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно. Позов обгрунтований тим, що Запорізькою місцевою прокуратурою № 3 під час здійснення нагляду за додержанням законності під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015080010002317 від 01.10.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, встановлено факт шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 . Як було встановлено досудовим розслідуванням, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 28.12.2011, ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_6 , ОСОБА_7 вищевказану на підставі договору купівлі – продажу від 28.12.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М. та зареєстрованого за № 2709. Громадянка ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У той же час, після її смерті, 22.07.2015 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гура М.Г. посвідчено та зареєстровано договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_5 продала та передала, а ОСОБА_3 купив та прийняв у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 , за яку останній сплатив 130 032,00 грн. до підписання цього договору. Вказане свідчить про те, що на момент укладення та посвідчення приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гурою М.Г. договору купівлі-продажу вказаної квартири від ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянка ОСОБА_5 вже померла, відповідно, правоздатності на мала, і не могла розпоряджатися спірною квартирою. Після цього, 30.07.2015 ОСОБА_3 уклав зі ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М. в реєстрі за № 903.

Прокурором також зазначено, що після смерті ОСОБА_5 спадкова справа не заводилась, спадкоємців після померлої не має, відповідно, нерухоме майно повинно бути визнано відумерлою спадщиною і перейти у власність територіальної громади. Однак, внаслідок існуванню оспорюваних договорів купівлі-продажу, органи місцевого самоврядування позбавлені можливості звернутися до суду в порядку окремого провадження із заявою про визнання спадщини відумерлою, у зв`язку із чим пред`явлені вимоги про визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя 24.02.2017 року було відкрито провадження по справі.

Прокурор Беклеміщева Ю.М. в судовому засіданні підтримала позов та просила його задовольнити посилаючись на обставини, викладені в позові.

Представник відповідача ОСОБА_4 , адвокат Кравченко Я.І. в судовому засіданні заперечувала проти позову посилаючись на те, що в ході кримінального провадження №12015080010002317 від 01.10.2015 обвинувальний акт відносно осіб причетних до злочину не складався, судом вирок не ухвалювався. Зазначені в позовній заяві обставини не підтверджені належними доказами, прокурором не доведено його право на звернення до суду із позовом. Крім того зазначили, що ст..392 ЦК України підлягає застосуванню, коли звертається власник, однак ЗМР не є власником, а відповідачка ОСОБА_4 є добросовісним набувачем.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, причини суду не повідомив, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином,відзив на позов не надав.

Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура М.Г. подав заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши сторін, допитавши відповідача ОСОБА_4 , в якості свідка, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що 28.12.2011 року ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_6 , ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 28.12.2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М. та зареєстрованогов реєстрі за № 2709. (а.с. 13-17)

17.01.2012 року право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 , що підтверджується витягом про Державного реєстру прав ТОВ «ЗМБТІ» від 17.01.2012 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №41046126 від 22.07.2015 року. (а.с. 18-20)

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00017009023 та лікарського свідоцтва про смерть №2209, громадянка ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 41-43)

Після смерті ОСОБА_5 залишилася спадщина у вигляді спірної квартири АДРЕСА_1 .

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру Третьої Запорізької державної нотаріальної контори від 19.08.2016 року вбачається відсутність заведених спадкових справ та виданих свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 (а.с. 38-39).

Позивачем надано обґрунтування підстав для представництва місцевою прокуратурою інтересів Запорізької міської ради, оскільки прокуратурою встановлено неналежне виконання Запорізькою міською радою повноважень щодо контролю за використанням комунального майна. Запорізькою міською радою самостійно не вжито жодних заходів щодо повернення спірного майна у судовому порядку, що свідчить про бездіяльність Запорізької міської ради, а тому саме Запорізькою місцевою прокуратурою № 3 пред`явлено позов в інтересах територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Суд, відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», підтверджує наявність обґрунтованих підстав для представництва Запорізькою місцевою прокуратурою №3 законних інтересів держави в особі Запорізької міської ради.

Дніпровським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування в рамках кримінального провадження №12015080010002317 від 01.10.2015 за фактом незаконного заволодіння квартирою АДРЕСА_1 . (а.с. 12)

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №41058707 від 22.07.2015 року, квартира АДРЕСА_1 , 22.07.2015 року була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.07.2015, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гурою М.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1175. (а.с. 23)

За змістом ч. 4 ст.25, п. 6 ч. 1 ст.248 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, а також припиняється представництво за довіреністю у разі смерті особи, яка видала довіреність.

Отже, на момент укладення договору купівлі-продажу від 22.07.2015 року №1175, встановлено, що ОСОБА_5 померла, тобто її цивільна правоздатність припинилася.

30.07.2015 року право власності на підставі договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 30.07.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М. за №903, перейшло до ОСОБА_4 (а.с. 26-30)

Частиною 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно до ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до ст.. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Статтею 228 ЦК України передбаченр, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 18 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року, правочинами, які порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З вказаних роз`яснень постанови Пленуму ВСУ випливає, що наявність вироку, яким би підтверджувався факт незаконного заволодіння та розпорядження майном, не є обов`язковим, оскільки вирок є одним із доказів, про що свідчить таке формулювання «при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України вирок може бути доказом вини». Вимог щодо обов`язковості наявності вироку ані у диспозиції статті 228 ЦК України, ані в постанові Пленуму ВСУ не міститься, а отже доказами порушення публічного порядку при укладенні договорів про відчуження майна можуть бути й інші докази, якими, зокрема, суд вважає у цій справі досліджені матеріали.

Встановивши, що на час посвідчення приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гурою М.Г. договору купівлі-продажу від 22.07.2015 власник спірного нерухомого майна ОСОБА_5 померла, суд приходить до висновку про наявність встановлених законом підстав для визнання вказаного договору недійсним.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1ст. 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої ст.. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч.1ст. 388 ЦК України. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Враховуючи, що 30.07.2015 року право власності на підставі договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М. за № 903, перейшло до ОСОБА_4 , тому відсутні підстави для визнання недійсним наступного правочину щодо відчуження цього майна, який був вчиненй після недійсного правочину.

Відповідно до листа Третьої Запорізької державної нотаріальної контори від 19.08.2016 року, Листа Першої Запорізької державної нотаріальної контори від 09.10.2015 року, Інформаційних довідок зі Спадкового реєстру №44830355, № 44830359 спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводились, заповіт не складався.

Згідно з Листом Запорізького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 18.08.2016 року, відсутні актові записи про шлюб, народження дітей стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до Листа Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 19.11.2016 року, за адресою: АДРЕСА_2 , відсутні зареєстровані особи. (а.с. 45)

За змістом статті 278 ЦПК України суд, встановивши, зокрема, відсутність спадкоєців за заповітом і за законом, або неприйняття спадщини спадкоємцями, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Порядок передачі відумерлої спадщини (нерухомого майна) до комунальної власності закріплений у статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно до ст.. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За правилами ст.392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Однак, суду не було надано будь-яких доказів, що Запорізька міська рада, звернулася до суду та спадщину визнано відумерлою, тобто що Запорізька міська рада є власником, тому не підлягає задоволенню позовна вимога, про визнання права власності на спірну квартиру за Запорізькою міською радо.

Так, у постановах Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року № 6-107цс12, від 10 червня 2015 року № 6-348ц15, від 13 травня 2015 року № 6-67цс15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 754/12907/17 (провадження № 61-11056св19) міститься правовий висновок про те, що у зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст.392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, щопозов керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області в інтересах держави в особі: Запорізької міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура Максим Григорович про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь Прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури №3 підлягає стягненню сплачений судовий збір в сумі 5 154,83 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області в інтересах держави в особі: Запорізької міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура Максим Григорович про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 від 22.07.2015 р., укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гурою М.Г., зареєстрований в реєстрі за №1175.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь Прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури №3 сплачений судовий збір в сумі 5 154,83 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.02.2021 року.

Суддя: Баруліна Т. Є.