Рішення № 95080375, 23.02.2021, Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області

Справа № 396/1530/20

Провадження № 2/396/69/21

РІШЕННЯ

Іменем України

23.02.2021 року м. Новоукраїнка

Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Русіної А.А.,

за участю секретаря судового засідання Пасічник І.М.,

представника позивача - адвоката Грейніс В.О.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Новоукраїнка Кіровоградської області, цивільну справу №396/1530/20 за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Росія" про скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

До Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області звернувся представник в інтересах ОСОБА_2 з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Росія", у якій просив скасувати наказ №92-3 від 30.09.2020 р. «Про припинення трудового договору (контракту)» та поновити його на посаді охоронника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Росія".

В обґрунтування позовних вимог представник вказує про наступне.

З 17.04.2015 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу в СТОВ «Росія» безстроково і з 17.04.2015 року по 30.09.2020 року працював на посаді охоронника СТОВ «Росія».

Починаючи з 16.08.2017 по 16.08.2020 позивачем та Міністерством оборони України щороку укладався новий контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу.

Так, відповідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України генерала армії України ОСОБА_3 контрактом від 16.08.2017 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, ОСОБА_4 з 16.08.2017 року прийнятий на військову службу за контрактом.

Відповідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України в особі, Командувача військ оперативного командування «Південь» генерал-майора ОСОБА_5 , контрактом від 16.08.2018 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, ОСОБА_2 з 16.08.2018 року прийнятий на військову службу за контрактом.

Відповідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України в особі Командувача військ оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних сил України генерал-майора ОСОБА_6 контрактом від 16.08.2019 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, ОСОБА_2 з 16.08.2019 року прийнятий на військову службу за контрактом.

Відповідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України в особі Командувача військ оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних сил України генерал-майора ОСОБА_6 контрактом від 16.08.2020 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, ОСОБА_2 з 16.08.2020 року прийнятий на військову службу за контрактом.

Наказом СТОВ «Росія» №92-3 від 30.09.2020 року про припинення трудового договору (контракту) на підставі укладеного ОСОБА_2 16.08.2020 року контракту про проходження військової служби, останнього було звільнено з роботи згідно з пунктом 3 статті 36 Кодексу Законів про працю України в зв`язку із вступом на військову службу.

Позивач вважає такі дії СТОВ «Росія» незаконними, оскільки вони були вчинені з порушенням встановлених частиною третьою статті 119 Кодексу Законів про працю України гарантій збереження за ним місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві.

Ухвалою судді від 20.10.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено справу до підготовчого засідання.

08.12.2020 року через канцелярію суду від представника відповідача СТОВ «Росія» подано відзив, відповідно до якого представник просив відмовити в позові повністю, вважаючи, що позовна заява необгрунтована та безпідставна. Свій відзив мотивував тим, що з посиланням на п.2 розділу 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, вважає, що укладений контракт між Міністерством оборони України та ОСОБА_2 від 16.08.2020 року є професійним так як укладається з особою офіцерського складу, тобто з особою, яка має спеціальні знання, має відповідну освіту. Контракт від 16.08.2020 року укладено на три роки, і в ньому відсутня інформація про те, що контракт укладається на час дії особливого періоду, чи закінчує свою дію по закінченню особливого періоду. Даний контракт не є первинним, а є четвертим контрактом, а отже трудові відносини між ОСОБА_2 та Міноборони є тривалими, а отже дана обставина підтверджує те, що дані трудові відносини є професійними. Вважає, що відповідно до норми ч.3 ст.119 КЗпПУ, новий контракт може бути укладений лише один раз.

15.12.2020 року через канцелярію суду від представника відповідача СТОВ «Росія» подано доповнення до відзиву на позовну заяву, відповідно до якого, представник вважає, що необгрунтованість позовних вимоги підтверджується указом президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 року №15/2015, де п.7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статтею 119 Кодексу законів про працю України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року. Тому вважає, що за працівником, призваним на строкову військову службу, зберігається місце роботи та середній заробіток не більше одного року, а оскільки ОСОБА_2 перебуває на військовій службі з 2017 року, мав три попередні контракти та за час з 16.08.2017 року по 30.09.2020 року за ним зберігалося робоче місце і виплачувався середній заробіток – 3 роки 1 місяць та 14 днів, що значно перевищує 1 рік.

17.12.2020 року через канцелярію суду представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до якого представник вважає, що у відзиві та доповненні до нього відповідач жодним чином не спростував твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог. Вважає, шо аргументи, на які відповідач посилається у відзиві є необгрунтованими, надуманими, з підміною фактів, невірним тлумаченням норм законодавства, такими що протирічать один одному, а відтак такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Вважає, що відповідач у своєму відзиві помилково стверджує, що в контракті від 16.08.2020 відсутня інформація про те, що контракт укладається на час дії особливого періоду, чи закінчує свою дію по закінченню особливого періоду. Так, в Контракті від 16.08.2020, в п. 8 «Інші умови Контракту ...зазначено: «Після закінчення особливого періоду, у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за віком». Вважає, що відповідач на свій власний розсуд, помилково тлумачить ч.3 ст.119 КЗпП України вказуючи, що законодавець чітко визначив можливість укладання нового контракту лише один раз - «у тому числі шляхом укладання нового контракту». У вказаній нормі закону та в законодавстві в цілому, не визначено якоїсь певної кількості, на яку може укладатись новий контракт. А також вважає, що посилання відповідача на п.7 Указом президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 року №15/2015 є також помилковим, оскільки вказане положення не відноситься до осіб прийнятих на військову службу за контрактом, а мова йде про громадян України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації.

Ухвалою суду від 13.01.2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Грейніс В.О. підтримав зазначені позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача СТОВ «Росія» в судовому засіданні просив відмовити в позові за необгрунтованістю.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до копії трудової книжки виданої на ім`я ОСОБА_2 , останній був прийнятий до СТОВ «Росія» на посаду охоронника з 17.04.2015 року відповідно до наказу №47-п від 17.04.2015 року (а.с.8).

Згідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України генерала армії України ОСОБА_3 контрактом від 16.08.2017 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, ОСОБА_2 з 16.08.2017 року прийнятий на військову службу за контрактом строком на 1 рік (а.с.9-10).

Відповідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України в особі, Командувача військ оперативного командування «Південь» генерал-майора ОСОБА_5 , контрактом від 16.08.2018 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, ОСОБА_2 з 16.08.2018 року прийнятий на військову службу за контрактом строком на 1 рік (а.с.11-12).

Відповідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України в особі Командувача військ оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних сил України генерал-майора ОСОБА_6 контрактом від 16.08.2019 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, ОСОБА_2 з 16.08.2019 року прийнятий на військову службу за контрактом строком на 1 рік (а.с.13-14).

Відповідно з укладеним між позивачем та Міністерством оборони України в особі Командувача військ оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних сил України генерал-майора ОСОБА_6 контрактом від 16.08.2020 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, ОСОБА_2 з 16.08.2020 року прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки (а.с.15-16).

Як вбачається з копії наказу №92-3 від 30.09.2020 року ОСОБА_2 звільнено на підставі п.3 ст.36 КЗпП України у зв`язку із вступом на військову службу з виплатою вихідної допомоги у розмірі двомісячної заробітної плати згідно ст.21 ЗУ «Про загальний військовий обов`язок» (а.с.5).

Директором СТОВ «Росія» Галенок О.А. повідомлялося ОСОБА_2 про необхідність забрати трудову книжку в конторі СТОВ «Росія» у зв`язку зі звільненям за ст.36 п.3 КЗпП України (у зв`язку із вступом на професійну військову службу за контрактом) (а.с.6).

Провідомлення та наказ про звільнення направлялися на адресу ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку (а.с.7).

Суд вважає, що дані спірні правовідносини регулюються наступним нормами права.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Статтею 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Аналіз зазначених норм права дають підстави для висновку, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Законом України від 17 березня 2014 року був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.

Суд установив, що позивач 16.08.2020 року уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на час особливого періоду на період три роки.

Також на час укладення позивачем контракту діяло рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

На час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.

Позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України.

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, суд приходить до висновку, що за працівниками, прийнятими на строкову військову службу в особливий період, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення.

Таким чином, позивач був прийнятий на військову службу під час виникнення кризової ситуації, яка загрожувала національній безпеці на проходження військової служби під час дії особливого періоду, який діє станом на сьогоднішній день.

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьої та четвертої статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але й тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Отже, за всіма працівниками, які з моменту виникнення кризової ситуації та під час особливого періоду уклали контракти (зокрема, і нові) на військову службу, зберігають місце роботи, посаду - до закінчення особливого періоду чи до дня фактичного звільнення (ч. 3 cт. 119 КЗпП).

Як слідує зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України, поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, строку на який його було укладено, а тільки зазначає умову, що такі гарантії надаються особі в разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період, про що зазначено у Постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 180/1040/18, Постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 761/24427/17-ц та в Постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 323/1252/17.

Позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і останній, як військовослужбовець, несе службу особливого характеру під час дії в державі особливого періоду, а тому користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обовязок» та частиною 3статті 119 КЗпП України.

Доводи відповідача про те, що передбачені статтею 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент укладення позивачем контракту на проходження військової служби) гарантії поширюються лише на осіб, які уклали контракт про проходження військової служби зі строком військової служби в календарному обчисленні на термін, що не перевищує одного року - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, безпідставні, оскільки застереження, закріплене у пункті 3 частини першої статті 36 та в частині третій статті 119 КЗпП України, щодо неможливості звільнення працівника, який уклав контракт про проходження військової служби під час особливого періоду, не залежить від того, на який строк укладено такий контракт: чи на певний строк, або ж до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та не зазначається кількість нових контрактів.

Посилання відповідача на Указ президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 року №15/2015, де п.7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статтею 119 Кодексу законів про працю України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року, судом не приймається, оскільки дана норма діє на осіб, яких мобілізовано за призовом станом на 14.01.2015 року, який діяв у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом та не відповідає нормам ст.39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та ст. 119 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент укладення позивачем контракту на проходження військової служби), якими не встановлено строк укладення контракту та кількість таких нових контрактів.

Таким чином звільнення позивача на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України, в зв`язку із вступом на військову службу, як працівника, прийнятого на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, та під час дії особливого періоду є незаконним, таким, що порушує вимоги п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тому суд скасовує наказ №92-3 від 30.09.2020 р. «Про припинення трудового договору (контракту)», оскільки як встановлено судом, позивач всупив на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, та під час дії особливого періоду на території України та поновлює позивача на попередній роботі.

Щодо вирішення питання про розподіл судового збору, суд виходить з наступних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звільнено від сплати судового збору при поданні позовної заяви.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою сплаті підлягає судовий збір у розмірі - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Позовна заява містить дві позовні вимоги немайнового характеру.

На підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 1681,60 (840, 80 *2) грн.

Враховуючи вищенаведене, на підставі Законів України «Про оборону України» від 06.12.1991 р. № 1932-XII, «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, «Про військовий обовязок та військову службу», ч. 3 ст.119, ст.235 Кодексу законів про працю України, керуючись ст. ст.1,4,88,209,212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Скасувати наказ Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Росія"№92-3 від 30.09.2020 р. «Про припинення трудового договору (контракту)» та поновити ОСОБА_2 на посаді охоронника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Росія" з 30.09.2020 року.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Росія"(код ЄДРПОУ 30945926, адреса: 27100, Кіровоградська область, м.Новоукраїнка, вул.40 років України, 1) в дохід держави (банк отримувача - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ – 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача МФО - 899998, рахунок отримувача – UA 908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету – 22030106) судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча вісімдесят одна) грн. 60 коп..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Кропивницького апеляційного суду через Новоукраїнський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 23.02.2021 року.

Головуючий: А. А. Русіна