Рішення № 95072969, 22.02.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

22.02.2021 р. справа №520/8781/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Спір склався з приводу одночасного застосування як ст.12 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» після прийняття рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. №3-р/2020 за 2016-2017 роки, так і як ст.13 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» після прийняття рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. №3-р/2020 за 2018-2020 роки.

Матеріали позову з вимогами про: 1) визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Індустріального району Харківської міської ради по ненарахуванню та невиплаті позивачеві одноразової грошової допомоги як учаснику бойових дій в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком за 2016-2017 рік; 2) визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Індустріального району Харківської міської ради по ненарахуванню та невиплаті позивачеві одноразової грошової допомоги як інваліду війни 3 групи в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком за 2018-2020 рік; 3) зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Індустріального району Харківської міської ради нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу як учаснику бойових дій та інваліду війни 3 групи за період 2016-2020 рік в розмірі 33154,00 грн., були одержані судом 09.07.2020 р.

Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 20.07.2020 р. після усунення недоліків позову.

Того ж дня провадження у справі було зупинено.

Провадження у справі було поновлено 04.02.2021 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 22.02.2021 р.

Підставами позову є доводи про те, що адміністративний орган провів нарахування та виплату разової грошової допомоги до 5 травня з 2016 по 2020 роки не у повному обсязі.

Відповідач з поданим позовом не погодився, зазначивши, що спірну допомогу було виплачено у встановленому розмірі.

Відзив на позов надійшов до суду 07.08.2020 р., і за таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Змістом посвідчення серії НОМЕР_1 від 17.07.2015 р. підтверджена обставина наявності у заявника правового статусу учасника бойових дій.

Змістом посвідчення серії НОМЕР_2 від 28.10.2019 р. підтверджена обставина наявності у заявника правового статусу особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни.

На обліку в установі відповідача заявник перебував як пільговик зі статусом учасника бойових дій до 05.12.20217 р., а з 05.12.2017 р. - перебуває на обліку як пільговик зі статусом особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни.

За твердженням заявника, за результатами вчинення відповідачем волевиявлення з приводу нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2016 року як учаснику бойових дій заявником було отримано 920,00грн.

За твердженням заявника, за результатами вчинення відповідачем волевиявлення з приводу нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2017 року як учаснику бойових дій заявником було отримано 1.200,00грн.

За твердженням заявника, за результатами вчинення відповідачем волевиявлення з приводу нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2018 року як особі з інвалідністю 3 групи внаслідок війни заявником було отримано 2.845,00грн.

За твердженням заявника, за результатами вчинення відповідачем волевиявлення з приводу нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2019 року як як особі з інвалідністю 3 групи внаслідок війни заявником було отримано 2.950,00грн.

За твердженням заявника, за результатами вчинення відповідачем волевиявлення з приводу нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року як особі з інвалідністю 3 групи внаслідок війни заявником було отримано 3.160,00грн.

Стверджуючи про порушення власного суб`єктивного права за рахунок отримання виплат не у повному обсязі, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, відносини з приводу соціального захисту учасників як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а з приводу соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни як особливої окремої категорії громадян ст.13 вказаного Закону (далі за текстом - Закон №3551-ХІІ).

Нормами Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998р. №367-XIV ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком".

У подальшому п.20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. №107-VI згадані вище норми закону було викладено у редакції, згідно з якою розмір спірних виплати підлягав визначенню КМУ в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008р. №10-рп/2008 юридично була відновлена дія ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції до внесення змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. №107-VI.

Однак, унаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих же самих відносин - п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Так, відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Ця норма закону діяла з 01.01.2015р.

Тому, вимоги заявника за 2016-2017 роки не підлягають до задоволення, позаяк у цей час владний суб'''єкт виконував приписи чинної норми закону і не вдавався до порушень прав та інтересів приватної особи.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що нормами Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998р. №367-XIV ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".

У подальшому п.20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. №107-VI згадані вище норми закону було викладено у редакції, згідно з якою розмір спірних виплати підлягав визначенню КМУ в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008р. №10-рп/2008 юридично була відновлена дія ст. 12 та ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції до внесення змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. №107-VI.

Однак, унаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих же самих відносин - п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Так, відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Ця норма закону діяла з 01.01.2015р.

На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 19.02.2020р. №112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, де, зокрема, передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4.120,00 гривень; II групи - 3.640,00 гривень; III групи - 3.160,00 гривень.

27.02.2020р. рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення п.26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, лише з 27.02.2020р. ані приписи п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії ст.13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“, ані приписи ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у редакції п.20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. №107-VI об`єктивно не можуть запроваджувати взагалі будь-яких правил призначення та виплати допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Тому, з 27.02.2020р. заявник набув суб`єктивне право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998р. №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 3 групи внаслідок війни як семи мінімальних пенсій за віком.

При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов КМУ, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача цього суб`єктивного права.

Викладене зумовлює задоволення позову у частині вимог щодо виплати допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплачених сум.

Водночас із цим, вимоги заявника за 2018-2019 роки не підлягають до задоволення, позаяк у цей час владний суб'''єкт виконував приписи чинної норми закону і не вдавався до порушень прав та інтересів приватної особи.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вирішуючи спір, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення адміністративного органу, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу цього волевиявлення.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.09.2020 р. у зразковій справі №440/2722/20 владні управлінські функції з приводу призначення, нарахування та проведення Спірної виплати можуть одночасно та незалежно один від одного виконувати як УСЗН, так і Центр.

Механізм адміністративної взаємодії між цими владними суб`єктами поза розумним сумнівом не повинен мати істотного (вагомого) юридичного впливу для стану захисту прав та інтересів заявника – приватної особи, штучно створюючи безпідставні перешкоди.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що наявні у розпорядженні адміністративного органу відомості поза розумним сумнівом доводили право особи на нарахування та виплату допомоги до 5 травня за 2020 рік з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020р., проте були свавільно відхилені адміністративним органом.

Оскільки у даному конкретному випадку відповідачем виконано усі визначені законом умови для прийняття владного управлінського рішення з приводу соціального забезпечення особи, то у силу абз. 1 ч. 4 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне обтяжити відповідача обов`язком нарахувати та виплатити допомогу до 5 травня за 2020 рік.

З огляду на викладене, позов належить задовольнити шляхом визнання протиправними дій адміністративного органу (оскільки поведінка владного суб`єкта мала активний характер, вона не може бути визнана бездіяльністю, як на тому наполягає заявник) та покладення на адміністративний орган обов`язку нарахувати та виплатити громадянину спірну допомогу.

При цьому, суд зауважує, що під час обчислення розміру допомоги має братись до розрахунку показник мінімальної пенсії за віком станом на 05.05.2020р.

З копії листа Департаменту соціального захисту населення Харківської ОДА від 09.02.2021р. №01-22/01/1180 вбачається, що Центр початково було утворено за рішенням Виконавчого комітету Харківської обласної ради трудящих №223 від 17.04.1972р. при обласному відділі соціального забезпечення.

Відповідно до постанови КМУ від 13.12.2001р. №1828 матеріали пенсійних справ та особові рахунки органами соціального захисту населення Харківської області були передані терорганам ПФУ України в Харківській області з 01.03.2001р.

Розпорядженням Голови Харківської ОДА від 25.01.2001р. №29 на Центр було покладено виконання функцій з нарахування і виплати допомог по Дзержинському, Орджонікідзевському та Червонозаводському районах міста Харкова.

Наказом Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської ОДА від 06.02.2001р. №12 на Центр було покладено виконання функцій контролю за правильністю нарахування і виплати соціальних платежів в районах міста Харкова та Харківському районі Харківської області.

Наказом Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської ОДА від 17.03.2005р. №18 на Центр було покладено виконання функцій з нарахування і виплати допомог по Дергачівському району Харківської області.

Проте, для усієї Харківської області Центром здійснюється підготовка документів на виплату всіх видів грошових допомог і компенсацій.

З офіційно оприлюдненого Положення про Центр (затверджене розпорядженням голови Харківської ОДА від 22.11.2016р. №535) витікає, що саме цей адміністративний орган наділений повноваженнями на здійснення контролю за правильністю призначення та виплати усіх видів грошових допомог.

Відтак, саме Центр повинен остаточно усунути (виправити) ті недоліки (дефекти) у реалізації владної управлінської функції, котрі у згаданій сфері були допущені районним органом соціального захисту населення.

Однак, зміст вимог заявника спонукає суд до визнання протиправною вчиненої відмови та покладення на адміністративний орган - Управління обов`язку нарахувати та виплатити громадянину допомогу до 5 травня 2020 року як особі з інвалідністю 3 групи внаслідок війни у належному розмірі.

Суд зважає, що відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб`єктів.

Зміст рішення владного суб`єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.

Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб`єкта норми КАС України не містять.

Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб`єкта - це письмовий акт, дія владного суб`єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб`єкта, бездіяльність владного суб`єкта - це невиконання обов`язку.

При цьому, суд зважає, що відмова владного суб`єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб`єкта, так і в дії владного суб`єкта, котра має певну документальну фіксацію.

Тому, належним і ефективним способом захисту є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб`єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, і листом.

Саме тому у спірних правовідносинах ефективним та дієвим способом захисту порушеного права буде визнання судом протиправної вчиненої адміністративним органом відмови у проведенні платежу у належному розмірі.

Решта вимог позову підлягає залишенню без задоволення у зв`язку із безпідставністю та недоведеністю.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради з приводу відмови у виплаті ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. №3551-ХІІ у редакції Закону України від 25.12.1998р. №367-ХІV.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської області (ідентифікаційний код - 26281752; місцезнаходження - 61007, м. Харків, вул. Біблика, буд. 6) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разову грошову допомогу до 5 травня 2020 року у розмірі 7-ми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше здійснених платежів.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя Сліденко А.В.