Рішення № 95069852, 21.01.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 січня 2021 року м. Рівне №460/9530/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Головатчик А.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 29.11.2019 та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Рівненській області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 29.11.2019.

Ухвалою суду від 23.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.11.2019 його звільнено зі служби. Позивачу стало відомо про те, що відповідачем не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Позивач вважає бездіяльність щодо не нарахування та не виплати такої грошової компенсації необґрунтованою та протиправною, оскільки норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасників бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби. За таких обставин, просить позов задовольнити повністю та в судовому порядку зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2019 рік.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, причини не подання суду не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області, де отримував грошове забезпечення.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 07.05.2015 ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.4).

Позивача звільнено зі служби в Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області 29.11.2019.

У відповідь на адвокатський запит від 28.07.2020, Головне управління Національної поліції в Рівненській області листом від 04.08.2020 повідомило, що за період проходження служби в НПУ ОСОБА_1 не подавав рапорти про надання йому додаткових відпусток із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій. Частиною першою статті 24 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. На підставі вищезазначеного грошова компенсація поліцейським за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, не виплачується (а.с.7, 8).

ОСОБА_1 звернувся 29.07.2020 до відповідача з вимогою про виплату грошової компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку за 2015 - 2019 роки (а.с.9).

Листом від 02.09.2020 №4650/116/02/29-2020 Головне управління Національної поліції в Рівненській області повідомило, що грошова компенсація поліцейським за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, не виплачується (а.с.10).

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлює Закон України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР).

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Водночас, згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Суд зазначає, що з огляду на зміст пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік.

Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

Разом з тим, слід зазначити, що наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260).

Вказаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку №260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

Водночас, положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та статтею 12 Закону №3551-ХІІ.

Таким чином, положення Закону №3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

На переконання суду, в рамках правовідносин у справі, яка розглядається, пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону №3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 та від 07 травня 2020 року у справі №360/4127/19 та від 10 лютого 2021 року у справі №200/12427/19-а.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні зі служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання бездіяльності Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на 29.11.2019, та відновленню - шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за вказаний період.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин, позовні вимоги слід задовольнити повністю.

З врахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу Закону, то підстав для присудження відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на його користь сплаченого судового збору не має.

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

За правилами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

А за правилами частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На виконання вимог цієї норми стороною позивача подано: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 27.07.2020 та додаток до нього - акт №1 наданих послуг від 17.12.2020, у яких зазначені перелік послуг; копію ордеру від 27.07.2020; копію квитанції №4 від 17.12.2020.

В розрахунку гонорару зафіксовано, що на виконання зобов`язань за укладеним Договором про надання професійної правничої допомоги від 27.07.2020, адвокат Бідюк Т.В. надала ОСОБА_1 правничу допомогу щодо консультації з адвокатом та вивчення документів, підготовки документів (адвокатських запитів, вимоги про проведення грошової компенсації та позовної заяви), вартість якої за домовленістю Сторін становить 5500,00 грн. Всього час надання правничої допомоги становить 11 годин.

Дослідивши заяву позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу зазначену в позовній заяві, перевіривши відповідні докази, суд дійшов висновку, що вказану заяву необхідно задовольнити частково.

Так, за правилами частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Lavents проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

ЄСПЛ зауважив, що судові витрати є «внесками», які контролюються державою. Присуджені суми судових витрат (зокрема гонорар адвокатa) повинні розглядатися як втручання у власність в світлі законності, інтересів суспільства та балансу між загальними інтересами та правами учасників. Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі «National Movement Ekoglasnost проти Болгарії» (заява № 31678/17)

Як слідує з матеріалів справи адвокатом Бідюк Т.В. готувались запити та письмові заяви по суті у справі.

Враховуючи вказане, позивачем доведено надання йому правничої допомоги.

Однак, суд не може погодитися із розміром витрат на правничу допомогу, позаяк справа №460/9530/20 є справою незначної складності.

З огляду на те, що витрати на правничу допомогу у сумі 5500,00 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для державної установи, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2750,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу (50%).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (код ЄДРПОУ 40108761, вулиця М. Хвильового, 1, місто Рівне, 33028) - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.11.2019.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.11.2019.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Національної поліції в Рівненській області судові витрати по справі на правничу допомогу в сумі 2750,00 грн. (дві тисячі сімсот п`ятдесят гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 21 січня 2021 року.

Суддя Н.В. Друзенко