Рішення № 95069098, 22.02.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 лютого 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4735/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання дій незаконними, скасування вимоги та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

04 грудня 2020 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області, в якому позивач просить:

- визнати дії Головного управлінням ДПС у Луганській області по формуванню та надісланню вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-33669- 54 на суму 37122,50 грн незаконними;

- скасувати вимогу Головного управлінням ДПС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-33669-54 на суму 37122,50 гривень;

- стягнути з Головного управлінням ДПС у Луганській області на користь позивача моральну шкоду у сумі 37000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з липня 2014 року по жовтень 2019 року підприємницьку діяльність позивач не здійснювала, за весь період жодної звітності до податкової служби не подавала, прибутки не отримувала, з липня 2014 року по липень 2018 року у зв`язку з тим, що знаходилась на тимчасово окупованій території України міста Луганська.

У зв`язку з тяжким матеріальним становищем переїхала до с. Юганівка, та у жовтні 2019 року звернулася до Головного Управління ДПС у Луганській області, Станично-Луганське Управління, Станично-Луганська ДПІ (Станично-Луганський район) з приводу відкриття діяльності як фізична особа підприємець, де їй було повідомлено, що у липні 2014 року діяльність не була припинена.

23.12.2019 позивач отримала вимогу від 08.11.2019 №Ф-33669-54, видана Головним управлінням ДПС у Луганській області, про сплату боргу у сумі 38 585,60 грн.

Позивач звернулася з адміністративним позовом про визнання противоправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2019 року № Ф-33669-54, виданої Головним управлінням ДПС у Луганській області в сумі 38585,60 грн. Суд розглянув справу № 360/96/20 та прийняв Рішення 21 квітня 2020 року, яким повністю задовольнив позовні вимоги, визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДПС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2019 року № Ф-33669-54 на суму 38585,60 грн.

23 листопада 2020 року позивач отримала вимогу від 12 листопада 2020 року № Ф-33669-54, яка в супереч існуючого в Україні законодавства, в супереч рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року, була надіслана Головним управлінням ДПС у Луганській області вимога про сплату боргу (недоїмки) у сумі 37122,50 гривень.

Позивач вважає, що оскаржувана вимога не відповідає закону та підлягає скасуванню.

11 січня 2021 року від Головного управління ДПС у Луганській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (а. с. 44-48).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що позивач з 14 травня 2008 року зареєстрована як фізична особа-підприємець. 13 липня 2019 року позивач змінила місце реєстрації та перейшла на облік з Лисичанського управління, ДПІ у м. Лисичанську (Артемівський район м. Луганська) до Станично-Луганського управління, Станично-Луганська ДПІ (Станично-Луганський район) Головного управління ДПС у Луганській області, де на теперішній час перебуває на обліку як платник податків за основним місцем обліку на загальній системі оподаткування (з 25 січня 2012 року по 01 січня 2017 року знаходилась на спрощеній системі оподаткування).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність та сплачувати єдиний соціальний внесок до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Відповідно до пункту 3 розділу III Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449), для платників, зазначених у підпункті 3 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), пункту 1 розділу II цієї Інструкції, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону в розмірі 22 відсотків на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до підпункту 2 пункту 5 розділу IV Інструкції № 449 в редакції, що діяла з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, платники, визначені підпунктом 3 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) пункту 1 розділу II цієї Інструкції, здійснюють розрахунок єдиного внеску за календарний рік до 10 лютого наступного року на підставі даних річної податкової декларації. При визначенні доходу (прибутку), з якого сплачується єдиний внесок, враховується кількість місяців, у яких отримано дохід (прибуток).

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 розділу IV Інструкції № 449 в редакції, що діє з 01 січня 2018 року платники, визначені підпунктами 3 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, сплачують єдиний внесок один раз на квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожен місяць такого кварталу.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 базою нарахування єдиного внеску для осіб, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, у першому реченні абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 слова «має право самостійно» замінено словом «зобов`язаний». Тобто, якщо платником єдиного внеску, визначеним пунктом 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464).

Позивачем до податкового органу подавалась звітність про суми нарахованого доходу та суми нарахованого єдиного внеску за 2013, 2019 роки, де нею самостійно нараховано відповідні суми єдиного соціального внеску, які підлягають сплаті. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Станом на 31 жовтня 2020 року ОСОБА_1 допустила заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 37 122,50 грн, що підтверджується даними картки особового рахунку платника. Таким чином, відповідачем на підставі даних картки особового рахунку платника правомірно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-33669-54 на суму заборгованості 37 122,50 грн, яку направлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення та вручено позивачу особисто під підпис.

Щодо пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464 відповідач зазначив таке.

Закон № 440-ІХ набув чинності 13 лютого 2020 року, згідно з яким пункт 9-4 розділу VIII Закону №2464-VІ був виключений, а тому відсутні підстави для невиконання платниками єдиного внеску обов`язків, передбачених ч.2 ст.6 Закону №2464. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції У країни, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вищевикладене встановлено що, на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464 діяв, разом з цим на час формування спірної вимоги про сплату боргу 12 листопада 2020 року, норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464 (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність. Відповідно, Позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконувати покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464, який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов`язків, встановлених статтею 6 цього Закону.

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову.

Ухвалою від 08 грудня 2020 року позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без руху (а.с. 29-30).

Ухвалою від 21 грудня 2020 року відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 38-39).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) зареєстрована фізичною особою-підприємцем 14 травня 2008 року, знаходиться у с. Юганівка Станично-Луганського району Луганської області та перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Луганській області, Станично-Луганське управління, Станично-Луганська ДПІ (Станично-Луганський район) як платник податків та платник єдиного внеску, про що свідчать витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17.02.2021 за № 411724153773 станом на 12 листопада 2020 року, ідентифікаційні дані платника податків та свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В03 № 029236 (а.с. 10, 60-62, 70-74).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17.02.2021 за № 411724153773 судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація про подання позивачем заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням щодо позивача не проводилась (а.с. 72-74).

З ідентифікаційних даних платника податків щодо фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 слідує, що позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування з 01 січня 2012 року по 01 січня 2017 року, реєстрація як платника єдиного податку анульована 01 січня 2017 року на підставі рішення (а.с. 60-62).

На підставі даних інтегрованої картки платника Головним управлінням ДПС у Луганській області згідно з абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону № 2464 позивачу як фізичній особі-підприємцю сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-33669-54 станом на 31 жовтня 2020 року складає 37 122,50 грн (а.с. 11).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-33669-54 направлена відповідачем на адресу позивача 20 листопада 2020 року та отримана особисто позивачем 23 листопада 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 59).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України, Закону № 2464-VI, Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014 (далі Закон № 1669) та іншими нормативно-правовими актами стосовно спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI, на платника єдиного внеску покладений обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону № 2464-VІ, зокрема, частиною 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до ч.1 ст. 25 Закону № 2464-VI, рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

За частиною ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку

За частиною 5 ст. 25 Закону № 2464, вимога податкового органу про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами податковий орган, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.

Наявність у позивача недоїмки підтверджено обліковою карткою платника податку.

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає серед іншого тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Підпунктом б пункту 8 статті 14-1 Закону № 1669 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було доповнено пунктом 9-3 такого змісту: «9-3. Платники єдиного внеску, визначеністаттею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним устатті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до контролюючого органу за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбаченіЗаконом № 2464-VI за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним устатті 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».

Законом України від 02.03.2015 № 219-VIII «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці, до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 2-3, ст. 11; 2014 р., № 44, ст. 2040) внесли такі зміни: пункт 9-3 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669 вважати пунктом 9-4.

Суд зазначає, що вищезазначеними приписами Закону не скасовано обов`язків платника податків (єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) сплачувати його, а надає можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі №812/838/17 та від 02 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19.

Таким чином, за положенням пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» № 440-IX від 14 січня 2020 року (далі -Закон № 440-ІХ), який набрав чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено.

Згідност. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, положення пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI на час прийняття оскаржуваної вимоги втратили чинність.

З огляду на викладене, на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI діяв, разом з цим, на час формування спірної вимоги про сплату боргу (12.11.2020), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VI (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність.

Таким чином, позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконували покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464-VI, який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов`язків, встановлених частиною 2 статті 6 цього Закону.

Суд зазначає, що недоїмка, яка виникла у позивача у спірний період за положенням п. 9-4 розділу VIII № 2464-VI, визнається безнадійною та підлягає списанню саме в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

Судом встановлено, що позивач не звернувся до відповідача із заявою щодо визнання безнадійним та списання в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску. Суд зазначає, що скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) не є тотожнім його списанню.

Таким чином, позивач не дотримався вимог діючого законодавства, а тому були відсутні законні підстави для погашення (зменшення) нарахованої заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за спірний період.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що спірна вимога є правомірною та не підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 37 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Оскільки суд дійшов висновку правомірності дій відповідача в частині складання та направлення вимоги від 12 листопада 2020 року № Ф-33669-54 та відсутності підстав для скасування зазначеної вимоги, суд дійшов висновку, що такі дії відповідача не завдали жодної шкоди позивачу, а тому позовні вимоги в частині стягнення моральної шокди задоволенню не підлягають.

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується в силу вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання дій незаконними, скасування вимоги та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Ірметова