Рішення № 95068975, 23.02.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2021 року м. Київ справа №320/5067/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Вишгородської міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 24 квітня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,05 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованою поблизу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, яка суміжна з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:121:0005;

- зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,05 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованою поблизу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, яка суміжна з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:121:0005;

- стягнути на користь позивача з відповідача 5 000 грн. 00 коп. завданої моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач зазначив про протиправну бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду у строк, встановлений законом, клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованою поблизу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, яка суміжна з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:121:0005.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.

31 липня 2020 р. до суду надійшов відзив від відповідача, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що апарат виконавчого комітету Вишгородської міської ради опрацювавши заяву позивача та надавши відповідь за вих. №2-31/382 від 26 травня 2020 р. про відмову у розгляді клопотання, на думку відповідача, клопотання позивача розглянуто в терміни, передбачені Законом України "Про звернення громадян".

7 серпня 2020 р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Зазначає, що доводи відповідача є не обґрунтованими та такими, що не спростовують аргументів позивача, які викладені в позовній заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

24 квітня 2020 р. позивачем на адресу Вишгородського міського голови було направлено клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового буііинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованою поблизу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, яка суміжна з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:121:0005.

До вказаного клопотання позивачем було додано наступні документи: копію паспорта; схему викопіювання на 2 аркушах; витяг з плану зонування м. Вишгород на 2 аркушах; копію довідки внутрішньо переміщеної особи; копію посвідчення учасника бойових дій; витяг з земельного реєстру; фото модульного будинку.

26 травня 2020 р. позивачем отримано лист від Виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 2-31/382, відповідно до якого позивача повідомлено, що апаратом виконавчого комітету відповідача розглянуто заяву позивача від 27 квітня 2020 р. вх. № 2-31/З-2754 стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,0500 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , та буде підготовлено відповідний проект рішення. Крім того, повідомив, що розгляд даного питання буде винесено на чергове засідання сесії відповідача після скасування відповідними органами обмежувальних заходів, встановлених з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання, позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.

Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктами «б» та «в» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з вимогами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Згідно з частиною другою статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 ЗК України).

Таким чином, законом встановлено право громадян на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, і вирішення цього питання для земель комунальної власності віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Статтею 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до вимог частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже особи, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають до органу місцевого самоврядування відповідне клопотання разом із графічними матеріалами, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідно до вимог частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Судом встановлено, що відповідач є розпорядником землі відповідно до вимог частини першої статті 122 ЗК України, оскільки бажана земельна ділянка, щодо якої позивачем подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, знаходиться в межах м. Вишгород.

Судом також встановлено на підставі матеріалів справи, що позивачем 24 квітня 2020 р. подано до Вишгородського міського голови клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), розташованою поблизу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, яка суміжна з земельною ділянкою закадастровим номером 3221810100:01:121:0005. До вищевказаного клопотання позивачем було додано певні документи.

Згідно з вимогами частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до статті 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 р. у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 р. у справі № 545/808/17.

Судом встановлено, що у відповідності до вимог статті 118 ЗК України Вишгородською міською радою за результатами розгляду поданого позивачем клопотання не було прийнято ані рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ані про відмову у його наданні.

Проте, суд констатує, що відповідачем у межах встановленого ЗК України місячного строку було розглянуто клопотання позивача від 24 квітня 2020 р., про що свідчить лист відповідача від 26 травня 2020 р. за № 2-31/382, за результатом вивчення змісту якого судом встановлено, що відповідачем фактично відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, однак, така відмова не оформлена відповідним рішенням міської ради.

В обґрунтування причин неприйняття такого рішення радою відповідач зазначив, що це було обумовлено дією заходів по боротьбі з коронавірусною хворобою. Суд зазначає, що Урядом України за час, який минув від звернення позивача до прийняття рішення у справі, уводилися різні режими роботи державних органів та органів місцевого самоврядування тощо. Разом з тим, такий режим роботи за цей період не виключав прийняття вказаного у позові рішення, хоча і певною мірою ускладнював його прийняття. Проте, відповідачем до цього часу не надано до суду зазначеного рішення, що підтверджує факт його неприйняття.

Наведене свідчить про те, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 24 квітня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,05 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованою поблизу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, яка суміжна з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:121:0005 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,05 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованою поблизу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, яка суміжна з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:121:0005, то суд відхиляє твердження позивача про відсутність у відповідача дискреційних повноважень в межах спірних правовідносин та зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 р., під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту статті 245 КАС України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи, зокрема, пункт 4 регламентує, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Так, вимогами частини четвертої статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У даному випадку повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності територіальної громади м. Вишгород є виключною компетенцією відповідача, який реалізує такі повноваження у порядку, встановленому статтею 118 ЗК України. Визначений у вказаній статті порядок безоплатної приватизації земельної ділянки наділяє орган місцевого самоврядування певною свободою розсуду під час вирішення питання про надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зокрема, повноваженнями відмовляти у наданні такого дозволу з підстав, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України, або навпаки - надати такий дозвіл.

Судом встановлено, що подана позивачем заява і додані до неї документи не були предметом розгляду на сесії ради.

Задовольнивши вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, суд фактично підмінив би собою орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної власності відповідних територіальних громад і співставлення відповідності їх місця розташування з вимогами законів, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, генеральними планами населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Ураховуючи викладене, вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки задоволенню не підлягають.

В той же час, у ході розгляду справи судом встановлено, що оспорювана бездіяльність відповідача частково знайшла своє підтвердження, оскільки визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України рішень як про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, так і про задоволення вказаного клопотання відповідачем прийнято не було. Натомість, у місячний строк у непередбачений законом спосіб було відмовлено позивачу у задоволенні його клопотання, проте, така відмова не оформлена відповідним мотивованим рішенням міської ради. Зазначена обставина є цілком достатньою для визнання протиправною бездіяльність відповідача із зобов`язанням останнього повторно розглянути відповідне клопотання позивача та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві. Вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог і одночасно зобов`язати Вишгородську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 квітня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,05 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованою поблизу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, яка суміжна з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:121:0005 та прийняти відповідне рішення.

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача з Вишгородської міської ради 5 000 грн. 00 коп. завданої моральної шкоди суд зазначає таке.

Згідно з вимогами статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У цій справі судом встановлено, що позивачем не доведено, що оспорюваною ним бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, при цьому відсутні жодні належні та допустимі докази того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Суд враховує, що відповідачем було надано відповідь про результат розгляду звернення позивача. Тому суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача чи його бездіяльності не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 р. у справі № 804/6922/16.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. 00 коп. слід відмовити.

З урахуванням зазначеного, суд на підставі наявних доказів дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчиненої бездіяльності. Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині протиправної бездіяльності міської ради, а наведені ним доводи не спростовані відповідачем в цій частині.

Із урахування зазначеного суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача в частині неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 28 травня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, і має застосовуватися у виключних випадках.

Разом з тим, слід вказати, що позивач зазначаючи про необхідність встановлення судового контролю не зазначає про причини такої (необхідності) чи обставини, які б свідчили, що рішення суду, ухвалене у цій справі, не буде виконано відповідачем.

Відтак, підстав для зобов`язання встановити судовий контроль суд не вбачає.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України визначено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 р. (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 р. (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 травня 2012 р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з матеріалами справи 12 червня 2020 р. між позивачем (далі - Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «ОКТОПУС» (далі - Адвокатське об`єднання) укладено договір № 43 про надання правової допомоги (адвокатських послуг).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача було подано до суду наступні документи:

- рахунок адвокатських послуг від 15 червня 2020 р. за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 43 від 12 червня 2020 р. у розмірі 3 000 грн. 00 коп.;

- Акт виконаних послуг від 15 червня 2020 р. за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 43 від 12 червня 2020 р. у розмірі 3 000 грн. 00 коп.

Проте, на підтвердження реальності понесених витрат позивачем не надано платіжне доручення/квитанцію про сплату позивачем 3 000 грн. 00 коп. За наведених обставин суд позбавлений можливості перевірити фактичний розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Суд зазначає, що акт та рахунок є підставою для оплати цих витрат, але не є доказом здійснення такої оплати. У справі відсутнє підтвердження про наявність інших подібних актів та рахунків та про загальну суму понесених позивачем витрат. Дослідивши всі наявні документи в матеріалах справи, суд вважає, що клопотання щодо повернення коштів за надану професійну правничу допомогу є передчасним і за наведених обставин не підлягає задоволенню.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 24 квітня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,05 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового буііинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованою поблизу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, яка суміжна з земельною ділянкою закадастровим номером 3221810100:01:121:0005 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Зобов`язати Вишгородську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 квітня 2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 00,05 гектара, яка знаходиться в межах земель зони садибної забудови (Ж-1) для будівництва і обслуговування житлового буііинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованою поблизу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, яка суміжна з земельною ділянкою закадастровим номером 3221810100:01:121:0005 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та прийняти відповідне рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 .

Відповідач - Вишгородська міська рада, адреса: пл. Шевченка, 1, м. Вишгород, Київська область, 07300, код ЄДРПОУ - 04054866.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду - 23 лютого 2021 р.