Рішення № 95068654, 22.02.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 лютого 2021 року Справа № 280/7812/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (69063, м. Запоріжжя, пров. Тихий, буд. 7; код ЄДРПОУ 07835529), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6; код ЄДРПОУ 07835529) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач), підписаний представником адвокатом Ящук Оленою Валеріївною (далі - представник), до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерства оборони України (далі - третя особа), в якому представник позивача просить суд:

1. - визнати бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 19.03.2014 по 26.04.2017 неправомірною;

- зобов`язати відповідача нарахувати, надати розрахунок та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 19.03.2014 по 26.04.2017;

2. - визнати бездіяльність відповідача щодо не виплати грошового забезпечення позивачу в повному обсязі неправомірною;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу грошове забезпечення в розмірі 19015 грн. 03 коп.;

3. - визнати бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу доплат за тимчасове виконання обов`язків начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу Запорізького ОМВК неправомірною;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу доплати за тимчасове виконання обов`язків начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу Запорізького ОМВК;

4. - визнати бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом позивачу в розмірі десяти мінімальних заробітних плат неправомірними;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом в розмірі десяти мінімальних заробітних плат;

5. - визнати бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення позивачу неправомірними;

- зобов`язати відповідача надати розрахунок суми грошової компенсації неотриманого продовольчого забезпечення позивачу;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане продовольче забезпечення.

6. - визнати бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу неправомірною;

- зобов`язати відповідача надати відомості про фактично отримане речове майно та довідку про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно;

7. - зобов`язати відповідача здійснити вищезазначені виплатити позивачу з компенсацією ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

8. - зобов`язати відповідача надати до Пенсійного фонду України персоніфіковані відомості зі змінами в грошовому забезпеченні позивача, з урахуванням здійснених виплат;

9. - стягнути на користь позивача з відповідача витрати по оплаті судового збору, та понесені витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що з 2014 по 2017 роки ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних Сил України. Наразі позивачу стало відомо, що в період проходження військової служби він мав право на отримання певних грошових виплат, які йому не виплачувались, та про виплати яких відповідачем йому не роз`яснювалось. Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними та з вимогою зобов`язати його вчинити певні дії, звернувся через свого представника до суд із цим позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 03.11.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу п`ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Представником позивача 16.11.2020 надано до суду документи на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 20.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/7812/20.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 15.12.2020 надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№60946), в якому зазначає, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України впродовж років проходження служби позивачем у Міністерстві оборони України не було, а Порядок проведення індексації грошових доходів населення не передбачає механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки. Щодо розміру виплат грошового забезпечення зазначає, що позивач не заперечує факт нарахування та виплати йому грошового забезпечення, але зазначає лише те, що він фактично не отримував ці виплати. Водночас, у обов`язки Запорізького обласного військового комісаріату входить лише нарахування та виплата коштів військовослужбовцям, а фактичне отримання коштів перевіряти не має законних підстав. Стосовно виплати одноразової грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2016 зазначає, що така допомога виплачується виключно за заявою (у разі необхідності) та за окремим рішенням Міністерства оборони України, а отже не має обов`язковий характер. Так, за 2014, 2015 та 2017 роки допомога позивачу була нарахована та виплачена, що підтверджується розрахунковими відомостями. Також вказує на те, що на момент підписання позивачем контракту на проходження військової служби норми про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом взагалі не існувало, а отже відповідач міг керуватись у своїй діяльності положеннями Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Що стосується виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби, відповідач зазначає, що необхідних документів (рапорту військовослужбовця, наказу військового комісара), для нарахування компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно, від позивача в період проходження служби до Запорізького обласного військового комісаріату не надходило. Вказує на те, що документів, необхідних для нарахування компенсації за обіди та отримання продовольства в натуральному вигляді за час перебування в наряді від військовослужбовця військової служби за контрактом до відділення забезпечення Запорізького обласного військового комісаріату та продовольчої служби військової частини А1978 не надходили. Також зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду стосовно усіх вимог за 2014-2016 роки, зокрема, питання нарахування та виплати доплати за тимчасове виконання обов`язків начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу Запорізького об`єднаного міського військового комісаріату. З огляду на зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог та залишити позовні вимоги стосовно 2014-2016 років без розгляду, у зв`язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Від третьої особи пояснення суду не надходили.

Ухвалою суду від 22.02.2020 замінено назву відповідача по справі №280/7812/20, а саме: з Запорізького обласного військового комісаріату на Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (69063, м. Запоріжжя, пров. Тихий, буд. 7, ЄДРПОУ: 07835529).

Ухвалою суду від 22.02.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи №280/7812/20 в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , 19.03.2014 був призваний по мобілізації для проходження військової служби у Запорізькому об`єднаному міському військовому комісаріаті на посаду офіцера відділення формування і відправки команд і партій.

02.06.2014 позивача було призначено на посаду офіцера мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК.

18.11.2014 позивачем було укладено контракт з Міністерством оборони України на строк до закінчення особливого періоду.

30.04.2015 позивача було призначено начальником відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Запорізького ОМВК.

28.05.2016 позивача було призначено на посаду старшого офіцера відділу обліково-мобілізаційної роботи Запорізького ОВК.

Згодом, 15.03.2017 позивач був переведений на посаду офіцера відділу військового обліку та бронювання Запорізького ОВК.

26.04.2017 позивача було звільнено з лав Збройних Сил України на підставі пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як такий, що уклав контракт на строк до закінчення особливого період або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, військове звання - старший лейтенант.

22.08.2020 позивачем було направлено заяву до Міністерства оборони України про надання інформації стосовно:

- нарахування позивачу грошового забезпечення з розшифруванням виплат та утримань з нього, за період проходження мною військової служби у Запорізькому об`єднаному міському військовому комісаріаті. Грошове утримання нараховувалось Запорізьким обласним військовим комісаріатом з 19.03.2014 по 26.04.2017;

- нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2014 року по квітень 2017 року;

- причини не виплати позивачу одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, та який прийнятий на військову службу за контрактом, яка передбачена пп. 10 п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294;

- причини незабезпечення позивача харчуванням та невиплату грошової компенсації у розмірі вартості набору продуктів, який видається на приготування обіду за дні чергування в добових нарядах, відповідно до норм Постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 № 426;

- про норми забезпечення позивача речовим майном, як військовослужбовця Збройних Сил України, за період служби з березня 2014 року по квітень 2017 року;

- причини не надання до Пенсійного фонду України персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення позивача та сплату страхових внесків за період служби з березня 2014 року по травень 2016 року.

Окрім того, у вищевказаному листі позивач просив Міністерство оборони України зобов`язати Запорізький обласний військовий комісаріат провести з позивачем зазначені розрахунки.

Відповідь на звернення позивача було підготовлено Запорізьким обласним військовим комісаріатом. Так, в листі від 15.09.2020 №350/ф повідомлено позивача про те, що:

- проведення індексації грошових доходів населення за попередні періоди не здійснювалось, оскільки позивачем не було надано довідку з його постійного місця роботи про виплату або невиплату йому індексації, або копії трудової книжки, у випадку його не працевлаштування

- він не має права на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом, оскільки постанова Кабінету Міністрів України, якою було передбачено таку виплату, набула чинності після укладення мною контракту;

- також позивачу було надано інформацію про суми нарахованого грошового забезпечення та суми нарахованого єдиного соціального внеску за період проходження ним військової служби, у вигляді довідок;

Разом з тим, інформації щодо забезпечення позивача під час проходження військової служби речовим майном та харчовим забезпеченням Запорізьким ОВК надано не було.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Щодо тверджень відповідача про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду слід зазначити про таке.

Положеннями частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про пропущення строку звернення до суду, оскільки позивач звернувся до Міністерства оборони України із запитом 22.08.2020 та отримав на нього відповідь від Запорізького обласного військового комісаріату 15.09.2020. Із позовною заявою ОСОБА_1 звернувся у жовтні 2020, а тому шестимісячний строк звернення є дотриманим.

За таких обставин суд зазначає, що позивач звернувся до адміністративного суду в межах строку встановлених частиною другою статті 122 КАС України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення № 1153/2008 військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Щодо позовних вимог в частині виплати індексації грошового забезпечення за весь період служби, суд зазначає, що частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

При цьому, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до статті 9 Закону №2017-III грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення та порядок її проведення визначений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон №1282-ХІІ), відповідно до статті 1 якого індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Статтею 6 Закону №1282-ХІІ встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

За приписами статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Отже, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Враховуючи викладене вище, суд доходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Отже, вищенаведене у сукупності дозволяє дійти висновку про обґрунтованість позову в частині визнання бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19.03.2014 по 26.04.2017 неправомірною та зобов`язання Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки нарахувати, надати розрахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.03.2014 по 26.04.2017.

Стосовно вимог позивача про визнання бездіяльність відповідача щодо не виплати грошового забезпечення позивачу в повному обсязі неправомірною та зобов`язання його виплатити позивачу грошове забезпечення в розмірі 19015,03 грн., суд зазначає про таке.

Відповідно до наявних в матеріалах справи довідках згідно роздавальних відомостей про доходи за 2014-2017 роки судом встановлено, що позивачу за 2014 нараховано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 2157,00 грн., за 2015 рік - 2915,28 грн., за 2017 рік - 6318,18 грн.

Згідно розрахункових відомостей за 2014-2017 роки, наданих відповідачем до відзиву на позовну заяву, позивачу вказані суми були нараховані та перераховані на картковий рахунок.

З огляду на вказане суд вважає, що відповідачем виконано покладені на нього зобов`язання щодо нарахування та передачі до банківських установ для подальшого перерахування на карткові рахунки військовослужбовців.

Також, зі згаданих довідок та розрахункових відомостей вбачається, що у січні 2016 року позивачу нараховано посадовий окладу у розмірі 1060 грн. та оклад за військовим званням у розмірі 115,00 грн., а також надбавку за вислугу років (5%) у розмірі 58,75 грн., що загалом складає 1233,75 грн., що свідчить про безпідставність посилань представника позивача на невиплату ОСОБА_1 у січні 2016 року вказаної суми.

Стосовно виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік, суд зазначає, що відповідно до підпункту 33.1 та 33.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України №260 від 11.06.2008, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за №638/15329, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 27.01.2016 Міністром оборони України був виданий наказ за №44 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році», відповідно до пункту 3 якого визначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати за окремим рішенням Міністра оброни України (а.с.73-75). В подальшому був виданий наказ Міністра оборони України від 22.07.2016 за №375 «Про внесення змін до наказу Міністра оборони України від 27.01.2016 за №44», відповідно до пункту 2 якого внесено зміни до пункту 3 наказу від 27.01.2016 №44: матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати в розмірі, що не перевищує розмір місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Видання наказів та виплату матеріальної допомоги здійснювати в межах фонду грошового забезпечення виключно за наявності залишків коштів на реєстраційних рахунках в порядку, передбаченому пунктом 1 цього наказу (а.с.76-78).

Суд також звертає увагу, що згідно з підпунктом 33.2 Інструкції, матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

В матеріалах справи відсутні заяви (рапорти) ОСОБА_1 про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб у 2016 році. Доказів зворотного позивачем та його представником суду не надано та судом не здобуто.

Враховуючи встановлені обставини, суд не знайшов правових підстав для визнання протиправними дій Запорізького обласного військового комісаріату щодо не нарахування ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб в 2016 та для задоволення його позовних вимог про зобов`язання виплатити таку допомогу.

Вирішуючи вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу доплат за тимчасове виконання обов`язків начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу Запорізького ОМВК неправомірною та зобов`язання відповідача виплатити позивачу доплати за тимчасове виконання обов`язків начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу Запорізького ОМВК, суд виходить з того, що відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно приписів частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі тимчасового заміщення військовослужбовцем вищестоящої командної посади оплата провадиться у встановленому порядку по заміщуваній посаді.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на ОСОБА_1 у 2014 році було покладене тимчасове виконання начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу Запорізького ОМВК.

Одноразові і додаткові види грошового забезпечення виплачуються після виникнення права на їх отримання і одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Враховуючи встановлене, суд вважає, що грошове забезпечення за час тимчасового виконання обов`язків за іншою посадою, мало бути нараховано ОСОБА_1 після видачі відповідних наказів Запорізького обласного військового комісаріату і виплачено в поточному місяці (місяці видання наказу або місяці тимчасового виконання обов`язків за іншою посадою) разом із грошовим забезпеченням.

Стосовно вимог про визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом позивачу в розмірі десяти мінімальних заробітних плат неправомірними та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий па військову службу за контрактом в розмірі десяти мінімальних заробітних плат, суд зазначає наступне.

Підпунктом 10 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції чинні на час виникнення спірних правовідносин, з 01.03.2018 постанова втратила чинність) передбачено виплачувати: одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом у таких розмірах: а) особам рядового складу - вісім мінімальних заробітних плат; б) особам сержантського і старшинського складу - дев`ять мінімальних заробітних плат; в) особам офіцерського складу - десять мінімальних заробітних плат.

З наведеного чітко слідує, що виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у встановлених розмірах проводиться лише військовослужбовцям, які призвані на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття за контрактом.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до статті 1 вищеназваного Закону мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно статті 11 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Президент України відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, здійснює загальне керівництво у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації держави; визначає мету, завдання, вид, обсяги, порядок і строки проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації; забезпечує через Раду національної безпеки і оборони України координацію діяльності органів виконавчої влади, інших державних органів, Збройних Сил України, інших військових формувань у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації; визначає структуру та затверджує мобілізаційний план України на особливий період, Положення про мобілізаційну підготовку Збройних Сил України, інших військових формувань, Положення про порядок проведення мобілізації в Україні; надає (позбавляє) право на звільнення від призову на військову службу в разі мобілізації та у воєнний час громадянам або окремим категоріям громадян; визначає порядок оголошення мобілізації; приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України; встановлює режим роботи органів державної влади, інших державних органів під час мобілізації та у воєнний час; видає акти з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до Указів Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 № 303/2014, від 06.05.2014 № 454/2014, від 21.07.2014 № 607/2014 оголосити та провести часткову мобілізацію (далі - мобілізація). Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва (п.2). Мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом (п. 3). Цей Указ набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 № 15 оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію (далі - мобілізація) у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. Цей Указ набирав чинності 20.01.2015.

Отже, перша часткова мобілізація розпочалася в період з 18.03.2014 по 01.05.2014, шоста чергова мобілізація відбулася з 19.06.2015 по 17.08.2015.

Як встановлено судом, 30.04.2015 позивачем підписано контракт на проходження військової служби відповідно до Указу Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України».

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» доповнено підпунктом 10 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 406 від 14.05.2015, а відтак відповідач не мав змоги керуватись її положеннями у своїй діяльності. Так, ОСОБА_1 звільнений з лав Збройних Сил України у квітні 2017 року, та у час проходження позивачем військової служби постанова Кабінету Міністрів України № 1294 була чинною, її положеннями не було передбачено подання рапорту про виплату зазначеної грошової допомоги.

Тобто, ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до вище перелічених Указів Президента України «Про часткову мобілізацію». Відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення позивачу неправомірними, зобов`язання відповідача надати розрахунок суми грошової компенсації неотриманого продовольчого забезпечення позивачу та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане продовольче забезпечення, суд зазначає таке.

Згідно з вимогами директиви Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2012 № Д-322/1/02, Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 № 300, пункту 1.7 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 № 402. військові частини, які самостійно не ведуть військове господарство, прикріпляються на продовольче забезпечення до найближчих військових частин (установ) які ведуть самостійне господарство за територіальним принципом.

На підставі розпорядження начальника Центрального управління продовольчого забезпечення Збройних Сил України від 02.04.2014 №341/4/1/718 Запорізький обласний військовий комісаріат був прикріплений з відповідними категоріями забезпечення продовольством до військової частини А1978 (місто Запоріжжя). 17.04.2014 Запорізький ОВК отримав атестат форми № 20 за установу та атестати військовослужбовців форми № 21 від військової частини А3309 і передав до продовольчої служби військової частини А1978.

Також згідно наказів районних військових комісарів «Про організацію службової діяльності районних військових комісаріатів на особливий період» військовослужбовці були переведені на казармений стан, розміщувались у розташуванні військових комісаріатів і набували право на отримання харчування відповідно до підпункту «н», пункту 1 приміток до норми № 1 - загальновійськова. Постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту (зі змінами)», та наказу Міністра оборони України від 09.12.2002 № 402 «Про затвердження Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час (зі змінами)», щодо впорядкування продовольчого забезпечення особового складу призваного за мобілізацією і які проходять військову службу у військкоматах, право на харчування за цією нормою мають особи за умови розміщення їх у казармах, наметах, гуртожитках у розташуванні військової частини (установи) {Підпункт «н» пункту 1 приміток до норми № 1 - загальновійськова - доповнено абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 252 від 29.04.2015}.

З січня 2017 року казармений стан в районних військових комісаріатах був знятий, особовий склад перейшов на режим повсякденної діяльності. Особовому складу Запорізького ОВК та військових комісаріатів Запорізької області було доведено вимоги Постанови Кабінету міністрів України від 01.12.2010 № 1094 «Про внесення змін до норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу військової служби за контрактом», що вони набувають право на продовольче забезпечення (грошова компенсація) за рахунок держави (обідом) з 07.12.2010 у разі клопотання військовослужбовця та наказу командира військової частини А1978.

В матеріалах справи відсутнє клопотання ОСОБА_1 про нарахування компенсації за обіди та отримання продовольства в натуральному вигляді за час перебування в наряді від військовослужбовця військової служби. Доказів зворотного позивачем та його представником суду не надано та судом не здобуто.

Таким чином, суд вважає вимог в цій частині необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог про визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу неправомірною, зобов`язання відповідача надати відомості про фактично отримане речове майно та довідку про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України, Постановою від 16.03.2016 № 178, затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Як вбачається з матеріалів справи, у заяві від 22.08.2020 ОСОБА_1 просив Міністерство оборони України зобов`язати Запорізький ОВК надати інформацію про речове майно, яке було йому фактично видане та інформацію чому йому під час звільнення не здійснено нарахування заборгованості та грошової компенсації, як того вимагає пункт 4 розділу 3 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 (далі - Наказ № 232).

Проте, зі до відповіді Запорізького ОВК не було надано довідку про отримане ОСОБА_1 в період проходження служби речове майно або компенсацію його вартості.

Проте, суд вважає, що позивач має право на виплату грошової компенсації за наступне неотримане речове майно:

- з 19.03.2014 по 17.11.2014 - за нормою № 1 Наказу № 232;

- з 18.11.2014 по 26.04.2017 - за нормами № 1, 4 Наказу № 232;

- за час перебування на казарменому стані - за нормами № 57, 58 Наказу № 232.

Як зазначив Верховний Суд у постанові 03.10.2018 у справі № 803/756/17 «у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за нестримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за нестримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.».

З огляду на зазначене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

Також, суд вважає обґрунтованими вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виплатити позивачу з компенсацією ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, оскільки Пунктом 2 Порядку № 44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально- виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом, доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

За змістом пунктів 4, 5 цього Порядку, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Оскільки суд дійшов висновку про належність позивачу деяких видів грошового забезпечення, які не були виплачені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в цій частині.

Стосовно вимог про зобов`язання відповідача надати до Пенсійного фонду України персоніфіковані відомості зі змінами в грошовому забезпеченні позивача, з урахуванням здійснених виплат, суд зазначає наступне.

Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб врегульовано правовими нормами Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1),( надалі - Положення № 8-1).

Як зазначено в пункті 2 розділу IV вказаного Положення № 8-1, до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а саме: персоніфіковані відомості про застрахованих осіб та інформація про нарахування страхових внесків, про трудовий та страховий стаж, особливі умови праці, які дають право на пільги в пенсійному забезпеченні та із загальнообов`язкового державного соціального страхування, період, який відповідно до законодавства зараховується до страхового стажу без сплати страхових внесків, кількість календарних днів перебування у трудових та цивільно-правових відносинах, проходження служби за відповідний місяць, що подаються страхувальниками у складі звітності.

Як встановлено судом та визнається сторонами, позивач дійсно в спірні періоди проходив військову службу в Запорізькому обласному військовому комісаріаті.

Суть спору між сторонами в цій частині зведена виключно до повноти інформації щодо персоніфікованих відомостей про нарахування страхових внесків за вказані періоди страхового стажу Позивача в Реєстрі застрахованих осіб.

За змістом Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).

Персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях на підставі, окрім іншого, відомостей про фізичну особу, що подається страхувальниками (роботодавцями) в порядку і строки, передбачені законодавством.

При дослідженні Індивідуальних відомостей про ОСОБА_1 як застраховану особа за формою ОК-5 (згідно додатку 4 до Положення № 8-1) встановлено, що в таких відомостях відсутня персоніфікована інформація про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) та про розмір нарахування та сплату страхових внесків за період з березня 2014 року по травень 2016року.

Як вже зазначалося, така інформація вноситься органами Пенсійного фонду України виключно на підставі даних, які містяться у звітності, що подається роботодавцями (страхувальниками).

Представник позивача не врахував, що відповідно до вимог пункт 3 розділу XV Закону № 1058-IV (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII) протягом п`яти років з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення відповідно до законодавства, до Пенсійного фонду подаються, у разі їх відсутності, персоніфіковані відомості про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року, необхідні для призначення пенсії військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, поліцейським, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено в пункті 4 Порядку подання відсутніх у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 1 липня 2000 р. по 31 грудня 2016 р., необхідних для призначення пенсій військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу, поліцейським, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 770, у разі відсутності інформації з податкового розрахунку сум доходу відомості про періоди служби, суми грошового забезпечення та сплату страхових внесків вносяться територіальними органами Пенсійного фонду України до реєстру застрахованих осіб на підставі поданого військовими частинами чи органами, які виплачують (виплачували) грошове забезпечення (далі - страхувальники), або подаються органами, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи), до територіальних органів Пенсійного фонду України у вигляді звіту за формою згідно з додатком.

Страхувальники або уповноважені органи подають звіт до територіальних органів Пенсійного фонду України у такі строки:

- за період з 1 січня 2012 р. по 31 грудня 2015 р. - не пізніше ніж 1 жовтня 2021 р.;

- за період з 1 січня 2015 р. по 31 грудня 2016 р. - не пізніше ніж 11 жовтня 2022 року.

Кінцеві строки подання страхувальниками або уповноваженими органами звіту до територіальних органів Пенсійного фонду України, зазначені у цьому пункті, можуть бути змінені відповідними державними органами за погодженням з Пенсійним фондом України, але не пізніше ніж до 11 жовтня 2022 року.

Зазначене свідчить, що відповідачем не допущено порушення прав позивача щодо подання та відображення в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про його грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період проходження військової служби з березня 2014 року по травень 2016 року в Запорізькому обласного військовому комісаріаті.

Таким чином, позовні вимоги позивача в цій частині не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому є передчасними та безпідставними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті143 КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку із викладеним, судові витрати у розмірі 4204,00 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Доказів понесення позивачем витрат на професійну правову (правничу) допомогу позивачем до суду не надано.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (69063, м. Запоріжжя, пров. Тихий, буд. 7; код ЄДРПОУ 07835529), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6; код ЄДРПОУ 07835529) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19.03.2014 по 26.04.2017 неправомірною.

Зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати, надати розрахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.03.2014 по 26.04.2017.

Визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не виплати ОСОБА_1 доплат за тимчасове виконання обов`язків начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу Запорізького ОМВК неправомірною.

Зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 доплати за тимчасове виконання обов`язків начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдат запасу Запорізького ОМВК.

Визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом ОСОБА_1 в розмірі десяти мінімальних заробітних плат неправомірними.

Зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і який прийнятий на військову службу за контрактом в розмірі десяти мінімальних заробітних плат.

Визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 неправомірною.

Зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки надати відомості про фактично отримане речове майно та довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 .

Зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно;

Зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити вищезазначені виплатити ОСОБА_1 з компенсацією ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4204,00 грн. (чотири тисячі двісті чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 22.02.2021.

Суддя М.С. Лазаренко