Рішення № 95067962, 22.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2021 р. Справа№200/11947/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку письмового провадженння адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Север-Авто" (84122, Донецька область, Слов`янськ, вул. Торгова, буд. 60)

до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбеспеки в Донецькій області (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Академічна, буд. 11-1)

про визнання протиправною та скасування постанови та стягнення витрат на правничу допомогу

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Север-Авто", звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбеспеки в Донецькій області, відповідно до якого просив суд визнати протиправною та скасувати Постанову Управління Укртрансбезпеки в Донецькій області про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Север-Авто" адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт № 177509 від 06.10.2020 року у сумі 1700 грн.

В обгрунтування своїх позовних вимог посилається та ту обставину, що 11.08.2020 р. на 516 км а/д М-03 Київ-Харків-Довжанський Управлінням Укртрансбезпеки у Харківській області була проведена рейдова перевірка автобусу марки БАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 . що належить Позивачу та який здійснював пасажирські перевезення за маршрутом Харків-Попасна, на предмет додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт. За результатами проведеної перевірки було складено Акт № 236743 від 11.08.2020 р. проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (надалі - Акт перевірки).

На підставі зазначеного Акту перевірки Відповідач виніс Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт № 177509 від 6.10.2020 р. (далі - Постанова). Даною Постановою встановлюється, начебто, порушення Позивачем вимог статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. З ч. 1 ст. 60 цього Закону у вигляді адміністративно-господарського штрафу в сумі 1700 гривень.

З оскаржуваною Постановою позивач не згоден з наступних підстав: у водія були наявні всі дозвільні та реєстраційні документи відповідно до вимог чинного законодавства, позивач не заперечує факту відсутності тахокарти на транспортному засобі автобусі БАЗ, д.р.н. НОМЕР_1 , оскільки на момент здійснення перевірки тахограф не був встановлений виробником на даному транспортному засобі, однак під час перевірки у водія ОСОБА_1 була наявна та заповнена згідно до вимог законодавства індивідуальна контрольна книжка водія.

Крім того, зазначив, що Акт перевірки має дефекти форми: ньому відсутня інформація щодо маршруту, за яким Позивач здійснював пасажирські перевезення, серія і номеру ліцензійної картки, номеру дорожнього листа, виявленого порушення, яка повинна бути відображена в Акті перевірки відповідно до вимог Порядку № 1567.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 гривні, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1870 гривень.

Ухвалою від 21 грудня 2020 року суд прийняв до розгляду та відкрив провадження в адміністративній справі №200/11947/20-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Север-Авто" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбеспеки в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, призначивши справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи був призначений на 18 січня 2021 року.

18 січня 2021 року суд відклав слухання по справі на 02 лютого 2021 року.

26 січня 2021 року від відповідача засобами електронного зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній позов не визнав, з підстав викладених у відзиві та просив суд відмовити у повному обсязі. Крім того, зазначив, що під час проведення заходу посадові особи діяли у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, у водія був відсутній щоденний реєстраційний листок режиму праці та відпочинку водія (тахокарта) за період з 14.07.2020 по 11.08.2020 02.06.2020, який відповідно до ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», та п. 3.3. Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 р. № 385 (далі - Інструкція № 385) повинен знаходитись у водія і надаватись для перевірки інспектуючим особам., водій від підписання Акту перевірки відмовився, представник позивача був присутній при розгляді матеріалів перевірки та прийняттті спірної Постанови.

02 лютого 2021 року суд відклав слухання по справі на 15 лютого 2021 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі Графіку проведення рейдових перевірок Управління Укртрансбезпеки у Харківській області у період з 10.08.2020 по 16.08.2020 та направлення на рейдову перевірку № 019000 від 10.08.2020, 11.08.2020 співробітниками Управління Укртрансбезпеки у Харківській області проводилась рейдова перевірка на 516км., а/д М-03 «Київ-Харків-Довжанський».

Порядок зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 422 від 20.05.2013 (далі - Порядок № 422).

Відповідно до п. 3, 4 Порядку № 422, був зупинений транспортний засіб марки БАЗ, номерний знак НОМЕР_1 .

В ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що він належить та використовується Позивачем.

За даними відповідача у водія ОСОБА_1 під час перевірки були відсутні щоденні реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водія (тахокарта) у кількості що передбачено ЄУТР з 14.07.2020 по 11.08.2020, який відповідно до ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», та п. 3.3. Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 р. № 385 повинен знаходитись у водія і надаватись для перевірки інспектуючим особам.

За результатами проведеної перевірки було складено Акт № 236743 від 11.08.2020 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Місце перевірки у Акті зазначено: 516 км а/д М-03 Київ-Харків-Довжанський, транспортний засіб - автобус марки БАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 . Вказаний транспортний засіб належить позивачу.

Актом встановлено порушення виявлені під час перевірки: у тому числі порушення, відповідальність за які передбачено статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» надання послуг з регулярних пасажирських перевезень за маршрутом «Харків - Попасна» без оформлення документів, перелік яких вказано ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме заповнених тахокарт щоденні реєстраційні листки передбачено ЄУТР з 14.07.2020 по 11.08.2020.

Акт містить у собі графу пояснення водія про причини порушень: «водій із актом ознайомлений від пояснень та підпису відмовився».

Листом від 17.08.2020 року № 67136/37-1/18-20 Управління Укртрансбезпеки у Харківській області надіслало до Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області за належністю для подальшого розгляду та вжиття заходів за місцезнаходженням позивача вищезазначений Акт перевірки.

Повідомленням №72707/23/24-20 від 22.09.2020 року, направленим поштою 23.09.2020 року відповідно до списку № 82 згрупованих поштових відправлень, позивача було викликано на 06.10.2020 року на засідання комісії щодо розгляду питання про накладення штрафу .

За результатами розгляду справи Управлінням Укртрансбезпеки у Донецькій області відносно позивача винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 177509 від 06.10.2020 року за порушення ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» та відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 1 700, 00 грн. (сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Згідно з п. 28 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567, копію постанови № 177509 від 06.10.2020 направлено позивачу для добровільного виконання разом із супровідним листом від 08.10.2020 № 78489/23/24-20, відповідно до списку № 87 від 09.10.2020 року, згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих поданих у відділення поштового зв`язку .

Позивач вважає зазначену постанову протиправною, та такою, що винесена з порушенням чинного законодавства, тому з метою її оскарження звернувся до суду із цим позовом.

Позивачем до суду надані: копія Ліцензії разом із витягом із неї, видана Укртрансбезпекою на внутрішні та міжнародні перевезення пассажирів автобусами № Серія АЕ № 572552 від 20.01.2015 року (номер рішення № 15), копію витягу з Дозволу на перевезення пассажирів на міжміському міжобласному автобусному маршруту загального користування серія ВТБ номер 000220 Харків - Попасна з розкладом руху автобусів на цьому маршруті, копію Свідоцтва про реєстрацію транспртного засобу НОМЕР_2 щодо реєстрації автобуса загального Автобус - D, державний реестраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2009, модель А079.19, дата реєстрації першої реєстрації 28.08.2009 року, дата реєстрації 05.03.2015 року, копія Індивідуальної контрольної книжки водія ОСОБА_1 .

Позивачем у письмових поясненнях від 07.12.2020 року № 1666 зазначає, що що на автобусі марки БАЗ, державний реестраційний номер НОМЕР_1 , встановлення контрольних пристроїв (тагографів) не передбачено виробником. Крім того, зазначив, що стосовно автобусу БАЗ, державний реестраційний номер НОМЕР_1 на якому проводилась перевірка та складався Акт, даний транспортний засіб до теперішньогго часу не обладнаний тахографом. Інструметом контролю робочого часу і відпочинку водія на даному транспортному засобі є індивідуальна контрольна книжка водія.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Перевіряючи правомірність вказаних постанов, суд виходив з того, що відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт".

Частинами 14, 17 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (надалі - Порядок № 1567).

Цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 1567 органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Пунктами 12, 14 Порядку № 1567 передбачено, що рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону (регулює правовідносини у міжнародних перевезеннях); додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Пунктами 16, 17 Порядку № 1567 передбачено, що рейдова перевірка проводиться групою посадових осіб Укртрансбезпеки у кількості не менш як дві особи. Рейдова перевірка проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення.

Відповідно до пунктів 21, 22 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до Державного бюджету України, крім адміністративно-господарських штрафів, передбачених абзацами чотирнадцятим - шістнадцятим частини першої статті 60 цього Закону, та плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, які зараховуються до державного дорожнього фонду.

Судом установлено, що спірною постановою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф згідно з абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", яким передбачено, що за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 39 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовується штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" :

автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

автобус - транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев`ять з місцем водія включно;

автостанція - споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під`їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів;

автобусний маршрут - шлях проходження автобуса між початковим та кінцевим пунктами з визначеними місцями на дорозі для посадки (висадки) пасажирів;

автобусний маршрут міжміський - автобусний маршрут, який з`єднує населені пункти і протяжність якого перевищує 50 км;)

вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;

регулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень.

Відповідачем у Акті перевірки визначено, що позивачем допущено порушення з надання послуг з перевезення вантажу, а саме відсутність тахокарти водія позивача за період з 14.07.2020 по 11.08.2020 року.

Частиною 1 статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Частиною 1 статті 29 , статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Відповідачем перевірявся автобус пасажирський, марки БАЗ, модель автобуса А079.19, державний реестраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до сайту виробника БАЗ це автобус пасажирський - міжміський, яким не передбачено перевезення вантажів. Він використовується для перевезення пассажирів та їх багажу.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень: для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

За висновками відповідача, у ході рейдової перевірки 11.08.2020 року встановлено, що позивач надавав послуги з перевезення пасажирів без наявності тахокарти за період 14.07.2020 по 11.08.2020. Тахокарта це щоденний реєстраційний листок режиму праці та відпочинку водія

Перевіряючи ці обставини, суд виходить з того, що статтею 2 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці 27.06.1979 року у м. Женева ухвалила Конвенцію № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, яка ратифікована Законом України № 129-VI від 06.03.2008 року. Ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів. Ця Конвенція застосовується також, якщо в ній не передбачено іншого, до власників транспортних засобів, зайнятих професійно автомобільними перевезеннями, та до членів їхніх сімей, які не отримують заробітної плати, коли вони працюють водіями.

Відповідно до статті 10 цієї Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами, установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про виконання Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті" від 25.01.2012 року № 51 визначено Міністерство інфраструктури компетентним органом з питань виконання Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті в частині внутрішніх автомобільних перевезень.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 року № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 року за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (надалі - Положення № 340).

Пунктами 1.1, 1.2 Положення № 340 передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух". Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4. Положення № 340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Згідно з пунктом 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Тож, автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн, які використовуються автомобільними перевізниками при наданні послуг по перевезенню пасажирів, повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Однак, із пункту п. 6.1 Положення є виключення, водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Тобто можна зробити висновок, що у разі відсутності тахографа, до якого складається тахокарта, у обов`язковому порядку ведеться індивідуальна контрольна книжка водія.

У відповідності до ст. 18 Закону України "Про автомобільний транспорт" з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані:

- організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;

- здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

- забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

-здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.

Згідно з визначенням Положення № 340 тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на транспортний засіб для показу та реєстрації інформації про рух транспортного засобу.

Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.

Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.

У відповідності до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно ч. 3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Приписи п. «а» ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції, на думку суду, є універсальними для будь - якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.

В той же час, ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі таких, протяжність маршруту яких становить понад 50 км.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія (п.6.3 Положення).

Зазначений висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним у Постановах Верховного суду від 19 березня 2020 року по справі № 823/1199/17, від 20 травня 2020 року по справі 804/5737/16.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 року № 385, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 року за № 946/18241, затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (надалі - Інструкція № 385).

Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 розділу І цю Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України "Про автомобільний транспорт", «Про дорожній рух».

Ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

За визначеннями, наведеними у пункті 1.4 розділу І Інструкції № 385:

- контрольний пристрій (тахограф) - це обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

- картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;

- тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Зазначена Інструкція застосовується у разі обладнання транспортного засобу тагохрафом.

Як зазначив позивач ( власник автобуса БАЗ, модель А079.19) що на момент здійснення перевірки тахограф на даному транспортному засобі, як і на час звернення до суду із позовом не був передбачений його виробником (дата виготовлення автобусу 2000 рік, зареєстрований як власність позивача 05.03.2015 року).

Однак на момент здійснення перевірки у водіїв була наявна та заповнена згідно з вимогами законодавства індивідуальна контрольна книжка водія, належним чином посвідчена копія якої надана суду.

У Акті перевірки взагалі відсутня будь яка інформація, що встановленого на вищезазначеному транспортному засобі тахографу: тип тахографа, його ідентифікаційний номер (VIN-код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, - VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа "k", характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу "w", ефективного кола шини "l", а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності) (п.1.4 Інструкції 350), наявність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, наявність маркування та пломб на тахографі та інші дані.

В Акті перевірки зазначено лише щодо відсутності тахокарти.

Суду позивачем надана належним чином посвідчена індивідуальна контрольна книжка водія, які містить у собі всю необхідну інформацію, у тому числі і за період з 14.07.2020 по 11.08.2020.

Оцінюючи надані сторонами докази на обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд враховує прецедентну практику Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої при оцінці доказів Суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (рішення у справі "Кобець проти України", "Авшар проти Туреччини"). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, що оспорюваний акт індивідуальної дії прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення при прийнятті рішення.

Згідно з ч.1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій щодо складення спірної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Север-Авто"до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбеспеки в Донецькій області про визнання протиправною та скасувати постанову № 177509 від 06.10.2020 року у сумі 1700 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір позивачем був сплачений відповідно до платіжного доручення № 721 від 11.12.2020 року у сумі 2102,00 грн., який підлягає стягненню з відповідача.

Відносно стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 1870 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст.134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що позивачем було укладено договір про надання правничої допомоги від 30.11.2020 з адвокатським бюро - Адвокатським об`єднанням «Декстра».

Предметом договору є надання адвокатами об`єднання правової допомоги з питань оскарження постанови № 177509 від 06.10.2020 року, винесеної Управлінням Укртрансбеспеки в Донецькій області.

Пункт 4.1 вказаного договору визначає, що вартість послуг щодо аналізу та предмету позову щодо вищезазначеної постанови про застосування штрафу, підготовка та надання адміністративного позову до суду, представлянння інтересів позивача у суді розмір гонорару адвокатського об`єднання складає 1100 грн. із розрахунку 1 година витраченого часу адвоката, вартість представництва інтересів позивача у суді складає 1500 грн.

Перелік та обсяг наданих послуг погоджується за взаємною угодою сторін на підставі звіту витраченого часу адвоката та оформлюється додатковою угодою до цього договору.

У відповідності до Додаткової угоди №1 від 08.12.2020 року до договору про надання правничої допомоги від 30.11.2020 сторонами було визначені: послуга - складання позовної заяви, виготовлення та засвідчення копій письмових локазів 1,7 години, вартість за годину -1100 грн, загальна вартість 1870 грн.

Згідно до звіту витраченого часу адвокатом Стряпча І.О. гонораа адвоката складає 1870 грн.

Крім того, 18.01.2021 року представником позивача додатково надані наступні документи: рахунок на оплату № 195 від 23.12.2020 року, копія платіжного доручення від 30.12.2020 року № 775 на сплату наданих адвокатських послуг у сумі 1870 грн.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу було викладено у позовній заяві, докази (крім доказів оплати послуг адвоката та рахунку за надані послкуги які були надані після відкриття провадження у справі) для вирішення цього клопотання були додані до позовної заяви.

Щодо розміру витрат на правничу допомогу слід враховувати таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому ч. 5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17).

У ч. 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав про необхідність відмови у задоволенні всіх вимог, заявлених у позовній заяві, що включало в себе і стягнення витрат на правничу допомогу.

За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у КАС, суд враховує таке.

Предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування постанови про застосування штрафу у розмірі 1700 грн., в той час як витрати на правничу допомогу адвоката визначено у розмірі 1870 грн.

Суд зазначає, перевищення розміру адвокатських вимог над сумою оскаржуваного акту індивідуальної дії свідчить про відсутність будь-якої співмірності заявлених позовних вимог та розміру правничої допомоги, визначеної адвокатським бюро.

Розглядаєма судом справа є справою незначної складності, яка розглядається у спрощеному провадженні, наявність численної усталеної судової практики в аналогічних справах, час, вказаний як витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціну позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, та представництвом адвокатом Стряпча у інших справах з відповідачем у цій справі суд робить висновок про те, що слід відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції, у розмірі 1700 грн., що відповідає сумі оскаржуваної постанови.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Север-Авто" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбеспеки в Донецькій області про визнання протиправною та скасувати Постанову Управління Укртрансбезпеки в Донецькій області про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Север-Авто" адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт № 177509 від 06.10.2020 року у сумі 1700 грн. - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Постанову Управління Укртрансбезпеки в Донецькій області про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Север-Авто" адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт № 177509 від 06.10.2020 року якою застосований штраф у сумі 1700 грн.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки в Донецькій області (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Север-Авто" (84122, Донецька область, Слов`янськ, вул. Торгова, буд. 60, ЄДРПОУ 30354146 ) судовий збір у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки в Донецькій області (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Север-Авто" (84122, Донецька область, Слов`янськ, вул. Торгова, буд. 60, ЄДРПОУ 30354146) понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.

Повний текст рішення складено та підписано 22 лютого 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя О.М. Кониченко