Рішення № 95067709, 02.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року Справа № 160/9388/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта А0536 (В0927) (м.Сєвєрдонецьк), третя особа на стороні відповідача - Фінансово-економічне управління командування сухопутних військ Збройних сил України Міністерства оборони України про стягнення грошового забезпечення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з Військової частини А0536 (польова пошта В0927):

- грошового забезпечення за період військової служби з 16.09.2016р. по 07.11.2016р. включно в розмірі 6'084грн.93коп.;

- середній заробіток за час затримки виплати з 05.02.2017р. по 10.08.2018р., в розмірі 121' 960грн.04коп.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 16.09.2016 року зарахований до списку особового складу військової частини польова пошта В0927 та 04.02.2017 року наказом командира виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Листом від 27.10.2017 року Фінансово-економічного управління командування сухопутних військ Збройних сил України, повідомлено ОСОБА_1 щодо нарахування грошового забезпечення у розмірі 21'130грн. 37коп. за період з 08.11.2016 по 04.02.2017 роки. Оскільки в даному листі не зазначено які саме складові частини становлять нарахований розмір грошового забезпечення: оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення: надбавка за виконання особливо важливих завдань, премія, тому позивач позбавлений права та можливості розрахувати суму належної йому виплати за період з 16.09.2016 по 04.02.2017 роки. Також, зазначає, що за період служби з 16.09.2016 по 07.11.2016 рік включно оплата не здійснювалась, тому має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати з 05.02.2017 по 10.08.2018 року.

17.12.2018 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху через невідповідність вимогам ст.ст.160, 161 КАС України.

Ухвалою суду від 01.03.2019 року позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення та своїм правом на подання відзиву не скористався, жодних пояснень, заяв або клопотань не подав.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, при розгляді справи суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 16.09.2016 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби за контрактом та зараховано до списків особового складу, а також на всі види забезпечення.

Наказом командира військової частини польова пошта В0927 від 04.02.2017 №36 полковника ОСОБА_2 звільнено з військової служби у запас за ч.8 п."б" ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Також, позивачу нараховано і виплачено:

- щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01.01. по 04.02.2017 року;

- надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01.01. по 04.02.2017 року;

- щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% від грошового забезпечення за період з 01.01. по 04.02.2017 року.

За зверненням представника позивача, отримано лист №1314/21/1522 від 04.10.2017 яким повідомлено, що наказом командира військової частини А0536 від 27.09.2017 року №93 внесено зміни до наказу від 04.02.2017 року №37 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини А0536 та нараховано 21'130грн. 37коп. разом за вирахуванням обов`язкових зборів та податків.

Оскільки, оплата за період служби з 16.09.2016 по 07.11.2016 рік включно не здійснювалась, тому позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати з 05.02.2017 по 10.08.2018 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п.37.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра Оборони України №260 від 11.06.2008 року, яка діяла на час даних правовідносин, у разі звільнення з військової служби посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення виплачуються:

«п.37.1.1 особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які до дня отримання військовою частиною наказу або повідомлення про звільнення з військової служби займають посади, на які були призначені, - до дня виключення наказом зі списків особового складу включно».

Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок розрахунку грошового забезпечення за час затримки виплати.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6.11.2013 року (справа №21-352а13).

Верховний Суд України вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.

Верховний суд у постанові від 06.06.2018 року у справі №803/1105/16 (провадження №К/9901/11863/18) також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.1 ст.3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Приписами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Частиною першою ст.117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Позивачем не надано належних доказів затримки сплати грошового зобов`язання за період з 16.09.2016 по 07.11.2016 рік.

При цьому, з наданих довідок №1314/21/1522 від 04.10.2017 та №116/14/4/3835 від 27.10.2017 вбачається, що позивачу нараховано на його картковий рахунок відкритий у АТ «Ощадбанк» у загальній сумі 21'130грн. 37коп., а саме:

- грошове забезпечення за листопад з 08.11.16 по 30.11.16 року у сумі 5'442грн. 64коп.;

- грошове забезпечення за грудень 2016 року у сумі 7'099грн. 09коп.;

- грошове забезпечення за січень 2017 року у сумі 7'099грн. 09коп.;

- грошове забезпечення за 4 дні лютого 2017 року (по день виключення зі списків частини) і компенсація за невикористану щорічну відпустку у сумі 1'489грн. 55коп.

Суд звертає увагу на той факт, що розмір грошового забезпечення не визначено за період з 16.09.2016 по 07.11.2016 рік, отже підстава для здійснення відшкодування за ч.2 ст.117 КЗпП України) ще не виникла, а тому стягнення з відповідача такого відшкодування є передчасним.

Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є конкретно визначена сума відшкодування, вимога про яке може бути заявлена лише після проведення фактичного розрахунку.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (ст.9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.77 КАС України).

З урахуванням наведеного у рішенні вище, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Суд не застосовує правила розподілу судових витрат, визначених ст.139 КАС України, оскільки позивач згідно п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта А0536 (В0927) (м.Сєвєрдонецьк), третя особа на стороні відповідача - Фінансово-економічне управління командування сухопутних військ Збройних сил України Міністерства оборони України про стягнення грошового забезпечення - задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину А0536 (польова пошта В0927) (м. Сєвєрдонецьк) здійснити ОСОБА_1 обрахунок та виплату грошового забезпечення за період військової служби з 16.09.2016 по 07.11.2016 рік.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова