Рішення № 95067441, 22.02.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 лютого 2021 р. Справа № 120/7573/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з урахуванням уточнення позовних вимог з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв`язку з досягненням пенсійного віку та наявності необхідного стажу роботи звернулась із заявою до відповідача щодо призначення пенсії за віком, проте відповідач відмовив у призначенні пенсії з підстав не зарахування до стажу роботи при обчисленні пенсії періоду роботи з 02.07.1992 року по 19.12.1994 року згідно записів трудової книжки, з огляду на нечитабельність відтиску печатки, яким завірені відповідні записи, що в свою чергу унеможливлює ідентифікацію підприємства.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, оскільки згідно матеріалів справи страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 8 місяців та 22 дні із необхідних 27 років. Головне управління не зарахувало до страхового стажу позивача періоди її роботи з 02.07.1992 року по 19.12.1994 року в державному комунальному підприємстві "Надія" с. Соболівка Теплицького району Вінницької області, у зв`язку з нечитабельністю відтиску печатки у трудовій книжці, що унеможливлює ідентифікувати підприємство, яке внесло записи № 15 та 16 в трудову книжку. Таким чином, відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 при досягненні передбаченого пенсійного віку, звернулась із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії, відповідачем прийнято рішення № 025050002361 від 25.09.2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком. Відмова мотивована тим, що орган, що призначає пенсію, перевіряє зміст та належність оформлення наданих для призначення пенсії документів. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж заявниці становить 24 роки 8 місяців 22 дні, що не достатньо для призначення пенсії за віком. Окремо зазначено, що до загального стажу не зараховано періоди роботи заявниці з 02.07.1992 року по 19.12.1994 року згідно записів трудової книжки за № 15 та 16, з огляду на нечитабельність відтиску печатки, яким завірені відповідні записи, що унеможливлює ідентифікацію підприємства.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії, та з неврахуванням до страхового стажу періодів роботи з 02.07.1992 року по 19.12.1994 року позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно статі 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон від 09.07.2003 № 1058-IV).

Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу (абз. 2 ч. 1 ст. 24).

Згідно пунктів 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 - за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Статтею 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року.

Тобто, для призначення позивачу пенсії за віком після досягнення ним віку 59,6 років, позивачу потрібний загальний трудовий стаж роботи не менше 27 років.

Отже, з вище зазначеного встановлено, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону від 09.07.2003 № 1058-IV.

Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон від 05.11.1991 № 1788-ХІІ), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Суд зазначає, що в трудовій книжці позивач чітко зазначені періоди роботи, серед яких записи під № 15-16, згідно яких значиться період роботи з 02.07.1992 року по 19.12.1994 року в державному комунальному підприємстві "Надія".

Разом з тим, підставою для не зарахування до страхового стажу позивача вказаного періоду її роботи слугувало те, що на печатці, якою завірено записи під № 15-16 не можливо ідентифікувати підприємство.

Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача, суд зазначає наступне.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Отже, суд зазначає, що сама по собі нечіткість відтиску печатки на здійснених записах у трудовій книжці позивача під № 15-16 не робить їх недійсними.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу та про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Отже, із вищенаведеного суд дійшов висновку, що відмова відповідача в призначенні позивачу пенсії є протиправною, оскільки стаж позивача, підтверджується основним документом - трудовою книжкою працівника (позивача).

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а.

Крім цього, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за № 1566/11846 (далі Порядок №22-1), органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.

Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.

Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Водночас, суд наголошує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.

Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача від 25.09.2020 року № 025050002361 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Як наслідок, це рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У межах заявлених підстав позову, при розгляді цієї справи, судом надавалась оцінка лише питанню неврахування періодів стажу позивача при вирішенні питання про призначення пенсії. Вказане виключало можливість перевірки всіх умов, визначених законом для прийняття позитивного рішення на користь позивача. Тому, з метою захисту порушених прав та інтересів позивача, відповідача слід зобов`язати повторно розглянути його заяву позивача із урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині судового рішення та про наявність підстав для врахування періодів стажу роботи в державному комунальному підприємстві "Надія" с. Соболівка Теплицького району Вінницької області з 02.07.1992 року по 19.12.1994 року, які досліджувалися при розгляді цієї справи.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню пропорційно відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025050002361 від 25.09.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням стажу при обчисленні пенсії за період роботи з 02.07.1992 року по 19.12.1994 року в державному комунальному підприємстві "Надія" с. Соболівка Теплицького району Вінницької області.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із урахуванням стажу при обчисленні пенсії за період роботи з 02.07.1992 року по 19.12.1994 року в державному комунальному підприємстві "Надія" с. Соболівка Теплицького району Вінницької області та з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 420,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403) (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович