Рішення № 95066394, 18.02.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.02.2021 Справа № 920/121/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі колегії суддів: головуючого судді Джепи Ю.А., суддів: Жерьобкіної Є.А., Котельницької В.Л., за участю секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/121/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом – першого заступника прокурора Сумської області (вул. Г. Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000)

в інтересах держави в особі позивача - Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради (вул. Петропавлівська, буд. 91, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 00433331),

до відповідача – Комунального підприємства «Шляхрембуд» Сумської міської ради (вул. Лебединська, буд. 3, м. Суми, 40021, ідентифікаційний код 05433057),

про стягнення 813781,55 грн. штрафних санкцій.

За участю представників учасників справи:

позивача – не з`явився,

відповідача – Маківський О.В.,

прокурор – Васянович М.В.

ВСТАНОВИВ:

28.01.2019 перший заступник прокурора Сумської області в інтересах держави в особі позивача - Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради звернувся до суду з позовною заявою від 21.01.2019 № 05/1-35 вих-19, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача - Комунального підприємства “Шляхрембуд” Сумської міської ради на користь Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради пеню в сумі 813781,55 грн, а також стягнути з відповідача на користь прокуратури Сумської області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 12206,72 грн.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 04.03.2019 у справі № 920/121/19 клопотання відповідача - Комунального підприємства “Шляхрембуд” Сумської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду б/н, б/д (вх. № 1461 від 25.02.2019) задоволено; позов першого заступника прокурора Сумської області в інтересах держави в особі позивача - Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради до відповідача - Комунального підприємства “Шляхрембуд” Сумської міської ради про стягнення 813781,55 грн залишено без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 у справі № 920/121/19 ухвалу Господарського суду Сумської області від 04.03.2019 у справі № 920/121/19 скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду Сумської області.

15.05.2019 до Господарського суду Сумської області з апеляційної інстанції надійшли матеріали справи № 920/121/19.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 22.05.2019 призначено підготовче засідання у справі № 920/121/19 на 19.06.2019.

Ухвалою Господарського суду від 29.07.2019 зупинено провадження у справі № 920/121/19 та направлено матеріали зазначеної справи до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 920/121/19 постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 у справі № 920/121/19 залишено без змін.

12.12.2019 до суду першої інстанції повернуто матеріали зазначеної справи.

Ухвалою Господарського суду від 16.12.2019 провадження у справі № 920/121/19 поновлено та призначено підготовче засідання на 24.01.2020.

Ухвалою суду від 24.01.2020 у справі № 920/121/19 призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, визначено наступний склад судової колегії: головуючий суддя - Джепа Ю.А., судді: Жерьобкіна Є.А., Котельницька В.Л.

Ухвалою суду від 31.01.2020 у справі № 920/121/19 призначено підготовче засідання на 05.03.2020.

Судом встановлено, що у зв`язку з необхідністю формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування положень статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, Великою Палатою Верховного Суду прийнято до розгляду справу № 912/2385/18, передану Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача подав клопотання від 12.02.2020 № 122/09.01 про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача подав клопотання від 05.03.2020 № б/н про зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

За вказаних обставин, суд зазначив про доцільність зупинення провадження у даній справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права (щодо застосування положень статті 23 Закону України “Про прокуратуру”) до закінчення розгляду справи № 912/2385/18, у зв`язку з чим вважає за доцільне зупинити провадження у справі.

Ухвалою від 05.03.2020 постановлено клопотання представника відповідача від 05.03.2020 № б/н про зупинення провадження у справі № 920/121/19 – задовольнити. Провадження у справі № 920/121/19 зупинити до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 912/2385/18 Великою Палатою Верховного Суду.

29.07.2020 прокурором було подане клопотання від 29.07.2020 № 05/2-29 вих20 про поновлення провадження у справі у зв`язку із ухваленням Постанови Великою Палатою Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Суддя член колегії Котельницька В.Л перебувала у відпустці з 17.07.2020.по 31.07.2020 включно.

Суддя член колегії Жерьобкіна Є. А. перебувала у відпустці з 31.07.2020.по 14.08.2020 включно.

Головуючий суддя Джепа Ю.А. перебувала у відпустці з 03.08.2020 по 14.08.2020.

Враховуючи вищезазначене, ухвалою від 17.08.2020 постановлено клопотання прокурора від 29.07.2020 № 05/2-29 вих20 про поновлення провадження у справі № 920/121/19 – задовольнити; провадження у справі № 920/121/19 - поновити; підготовче засідання у справі № 920/121/19 призначити на 06.10.2020, 10:30.

01.10.2020 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв`язку із лікарняним судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Відповідно частини дев`ятої до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Враховуючи факт закриття лікарняного листа, та вихід на роботу судді Джепи Ю.А., положення частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України, суд призначає розгляд справи № 920/121/19 у підготовче судове засідання.

Ухвалою від 09.10.2020 постановлено призначити підготовче засідання у справі № 920/121/19 на 12.11.2020, 11:30.

У судовому засіданні від 12.11.2020 оголошено перерву до 16.12.2020,10:00.

03.12.2020 від Сумської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив від 30.11.2020, № 15/2-206вих20, відповідно до якої зазначає, посилання відповідача на вимоги ч. 2 ст. 853 ЦК України є необґрунтованими, обставини справи не містять відомостей щодо спору між сторонами договору з питань недоліків у виконаних обсягах робіт. Предметом позову є стягнення штрафних санкцій за невиконання відповідачем договірних зобов`язань щодо термінів виконання робіт, а норми ст. 853 ЦК України на які посилається відповідач регламентують прийняття робіт саме як матеріального результату виконання договірних зобов`язань, а тому наслідком порушення зобов`язання є зокрема і сплата неустойки.

14.12.2020 від представника відповідача надійшли письмові пояснення від 11.12.2020 № б/н на обґрунтування своєї позиції у справі, відповідно до яких останній просить суд проводити судове засідання без його участі, а також долучити до матеріалів справи науково-правовий висновок НЮУ ім. Ярослава Мудрого від 17.11.2020 № 126-01-1441 щодо можливості представництва прокурором інтересів держави в господарському судочинстві, в якому зазначено про відсутність підстав для представництва інтересів держави в особі Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради про стягнення з підрядника штрафних санкцій у зв`язку із відсутністю порушення інтересів держави у зазначеній справі, а також стосовно тлумачення норми частини першої ст. 853 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

У зв`язку із поданням вказаних документів для надання сторонам можливості ознайомлення з ними та формування своєї позиції в справі, ухвалою від 16.12.2020 постановлено відкласти підготовче засідання у справі № 920/121/19 в судове засідання на 19.01.2021, 12:00.

16.01.2021 від заступника керівника Сумської обласної прокуратури надійшли заперечення від 13.01.2020 № 15/2-7вих21, відповідно до яких зазначає, що підготовлений науково-правовий висновок, відповідно до норм ст. ст. 69, 70, 98, 108 ГПК України не є висновком експерта у галузі права, оскільки складений без зазначення місця та часу його складення, без попередження про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, підготовлений особами, які не є експертами (що володіють спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи: визнаними фахівцями у галузі права), більш того не стосується дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, а також питань застосування аналогії закону, аналогії права чи змісту норм іноземного права. При цьому навіть при наданні відповідачем висновку експерта, його оцінка здійснюється судом з урахуванням положень вимог ч. 1 ст. 109 ГПК України, а саме висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Таким чином Сумська обласна прокуратура заперечує проти долучення до матеріалів справи та використання вищезгаданого науково-правового висновку в якості доказу.

Ухвалою суду від 19.01.2021 закрите підготовче провадження та призначено справу № 920/121/19 до судового розгляду по суті. Призначено розгляд справи №920/121/19 по суті в судове засідання на 18.02.2021, 12:00.

Прокурор у судове засідання прибув. Позовні вимоги підтримав.

Представник позивача у судове засідання не прибув. Про час, дату і місце судового засідання був повідомлений належним чином 28.01.2021, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. 17.02.2021 від позивача надійшло клопотання №103/09.03 від 02.02.2021 (вх. №1677/21) про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання прибув. Проти задоволення позову заперечував.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (далі за тестом – «ЄСПЛ») неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції” (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі “Менчинська проти Російської Федерації” (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі):

“Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави”.

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону” щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття “інтерес держави”.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття “інтерес держави” висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що “інтерес держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття “інтереси держави” має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону “Про прокуратуру”.

Отже, Суд вважає, що “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтерес держави”, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому, необхідно з`ясувати, що мається на увазі під “виключним випадком” і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

Перший “виключний випадок” передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

“Не здійснення захисту” виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

“Здійснення захисту неналежним чином” виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

“Неналежність” захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У даному випадку, органом, який зобов`язаний вживати заходи спрямовані на стягнення штрафних санкцій є Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради, яке одночасно є стороною укладеного між сторонами договору.

Проте, бездіяльність вказаного органу, а саме невжиття заходів по стягненню до бюджету штрафних санкцій за несвоєчасне виконання відповідачем умов договору, що мало місце на думку прокурора, потребує вжиття заходів прокурорського реагування.

При цьому, несплата відповідачем штрафних санкцій порушує економічні інтереси держави через ненадходження вказаних коштів до бюджету та унеможливлює використання коштів для цілей та потреб держави у сфері будівництва та дорожнього господарства.

Наведені вище положення передбачають, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, достатньою підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкту владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, є, зокрема, нездійснення чи здійснення неналежним чином вказаними органами такого захисту самостійно.

При цьому, можливість чи неможливість самостійного звернення вказаних органів до суду не впливає жодним чином на наявність підстав для представництва інтересів держави в суді прокуратурою.

Так, прокурором на адресу позивача направлялись листи від 09.10.2018 №05/1-675 вих-18, від 02.11.2018 №05/1-748 вих-18, від 29.11.2018 за №05/1-803вих-18, у яких повідомлялося про порушення під час виконання договору від 26.06ю2017, укладеного між Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради та Комунальним підприємством «Шляхрембуд» Сумської міської ради, проте як вбачається з відповідей позивача від 12.11.2018 №1148/09.01 та від 06.12.2018 №2040/09.03, позивач не мав наміру самостійно звертатися за захистом державних інтересів до суду.

Ключовим для встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокуратурою є саме доведення обставин нездійснення чи неналежного здійснення відповідним органом захисту інтересів держави, а не неможливість реалізації такого захисту самим позивачем.

У даному випадку, прокурором доведено, що несплата відповідачем штрафних санкцій порушує економічні інтереси держави, оскільки через ненадходження вказаних коштів до бюджету унеможливлюється їх використання для державних потреб, а позивачем, в свою чергу, заходи спрямовані на стягнення вказаних штрафних санкцій не вживаються.

Таким чином, суд вважає наявними підстави для представництва Першим заступником прокурора Сумської області інтересів держави в суді через нездійснення уповноваженим органом - Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради їх захисту.

З матеріалів справи вбачається, що 26 червня 2017 року за результатами проведених відкритих торгів між управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради та комунальним підприємством «Шляхрембуд» Сумської міської ради укладено договір №80/17 про закупівлю робіт за державні кошти (далі за текстом – «Договір»), відповідно до умов якого відповідач (підрядник) зобов`язувався виконати позивачу (замовнику) роботи на об`єкті капітального ремонту («Капітальний ремонт вул. Роменська»), визначені у договірній ціні, а позивач (замовник) - прийняти і оплатити такі роботи.

Згідно з п. 3.1. Договору ціна цього Договору (договірна ціна, Додаток №1 до Договору) визначена на основі тендерної пропозиції і становить 40 617 840,00 грн., у т.ч. ПДВ 6769640,00 грн., нарахований за ставкою згідно Податкового Кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань. Ціна робіт, запланованих на 2017 рік (договірна ціна, Додаток №2 до Договору) становить – 4705000,00 грн. у т.ч. ПДВ 784167,00 грн., нарахований за ставкою згідно Податкового Кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань.

Сторони у п. 5.1 Договору погодили, що строк виконання робіт становить 90 календарних днів (Додаток №3).

12 квітня 2018 року між позивачем і відповідачем укладено додаткову угоду №3 до Договору (далі за текстом – «Додаткова угода»), за змістом якої у зв`язку з виділеним лімітом фінансування на 2018 рік Комунальне підприємство «Шляхрембуд» Сумської міської ради взяло на себе зобов`язання виконати роботи з капітального ремонту вул. Роменська, ціна (вартість) яких становить 10000000,00 грн.

Згідно з п. 3.1 Додаткової угоди строки та терміни виконання робіт узгоджені календарним графіком.

У п. 7.1 Договору сторонами узгоджено, що здача-приймання окремо виконаних обсягів робіт здійснюється сторонами за актами ф. №КБ-2в, актами на монтаж обладнання та виконавчу документацію, актами на приховані роботи, довідками ф.№КБ-3, підписаними уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки по договору проводяться після підписання сторонами «Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат» по формі №КБ-3 та «Акта приймання виконаних будівельних робіт» форма №КБ-2в.

Частина будівельних робіт на суму 8 489 310 грн. здана підрядником та прийнята замовником тільки 06.09.2018, на підставі Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати №1 за вересень 2018 року та актів приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2018 року №№1, 1/1, Ѕ.

Прокурор мотивує свої вимоги тим, що Календарним графіком виконання робіт по об`єкту «Капітальний ремонт вул. Роменська», який є додатком №2 до додаткової угоди №3 від 12.04.2018, виконання робіт було передбачено у квітні, травні та червні 2018 року, але КП «Шляхрембуд» Сумської міської ради у встановлений договором строк договірні зобов`язання щодо виконання будівельних робіт на суму 10000000,00 грн. упродовж тримісячного строку (90 календарних днів) не виконало, у зв`язку з чим прокурор просить суд стягнути з відповідача 813781,55 грн. пені, нарахованої відповідно до умов п. 8.2. Договору за загальний період з 01.07.2018 по 31.12.2018.

Відповідач, у свою чергу, обґрунтовує свої заперечення тим, що позивач прийняв виконані відповідачем роботи без зауважень та заперечень, не зазначивши про недотримання умов Договору у порядку та строки, встановлені Договором та законом, а отже позивач втратив право заявляти про такі недоліки згідно з ч. 2 ст. 853 ЦК України. Крім того, з метою підтвердження даного нормативного обґрунтування відповідач звернувся до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого для отримання науково-практичного висновку, щодо представництва прокурором інтересів держави в господарському судочинстві, у т.ч. тлумаченням норми ч. 1 ст. 853 ЦК України, який в подальшому було долучено до матеріалів справи.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 ГПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов`язаний надати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання. Як експерт з питань права може залучатися особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом.

Відповідно до п.п. 1, 2, 6, 7 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Зі змісту ч.1 ст. 108 ГПК України вбачається, що учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо:

1) застосування аналогії закону, аналогії права;

2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи (ч.2 цієї ж статті).

Згідно з ч. 1 ст. 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань (ч.2 цієї ж статті).

Зі змісту науково-правового висновку вбачається, що його підготовлено кандидатами юридичних наук, доцентами кафедр цивільного процесу та цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що підготовлений науково-правовий висновок, відповідно до норм ст. ст. 69, 70, 98, 108 ГПК України не є висновком експерта у галузі права, оскільки складений без зазначення місця та часу його складення, без попередження про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, підготовлений особами, які не є експертами (що володіють спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи; визнаними фахівцями у галузі права), більш того не стосується дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, а також питань застосування аналогії закону, аналогії права чи змісту норм іноземного права.

Згідно з приписами ст. 11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

В силу приписів ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Реалізуючи свободу договору, сторони у п. 5.1 Договору № 8017 та п. 3.1 додаткової угоди № 3 до Договору погодили строки та терміни виконання робіт, узгоджені календарним графіком.

В той же час, у встановлений умовами Договору термін (упродовж 90 календарних днів за узгодженим календарним графіком), свої зобов`язання щодо виконання будівельних робіт (до 01.07.2018) відповідач не виконав, що підтверджується відсутністю підписаних уповноваженими представниками сторін у встановленому порядку актів виконаних робіт.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу вимог ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до умов п.п. 8.2, 8.6 Договору порушення зобов`язань за договором підряду є підставою для застосування до підрядника господарських санкцій, передбачених договором підряду. Підрядник несе відповідальність за порушення зобов`язань за договором та сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що від підрядника, у відповідності до вимог п. 9.2 Договору жодних заяв, скарг до замовника про перегляд строків закінчення робіт не виникало та ініціювання їх зміни з 12.04.2018 не проводилось.

Крім того, під час підписання Додаткової угоди № 3 від 12.04.2018 до Договору сторони узгодили новий календарний графік виконання незавершених робіт з капітального ремонту вул. Роменська, а саме з частини квітня 2018 року (12.04.2018) по кінець червня 2018 року (30.06.2018).

Таким чином підрядник повинен нести відповідальність за порушення зобов`язань за Договором та сплатити суму пені за кожен день прострочення.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу залежності положень вимог ч. 1 ст. 846 ЦК України від факту прийняття замовником виконання замовлених робіт та підписанням відповідних актів без заперечень, оскільки положення ст. 853 ЦК України регулюють питання умов (обов`язків) замовника прийняти роботу, виконану підрядником та вжиття дій у разі виявлення недоліків у виконаних обсягах робіт та їх якості.

Зокрема положення ч.ч. 1, 2 ст. 853 ЦК України регламентують обов`язок замовника прийняти замовлені роботи, а у разі виявлення недоліків у якості робіт або виявлення допущених у роботі відступів від умов договору повідомити про це підряднику.

Натомість положення ст. 846 ЦК України визначають строки виконання роботи або її окремих етапів.

Отже в даному випадку спір стосується взаємовідносин сторін щодо строків виконання підрядником робіт по капітальному ремонту вул. Роменська, а не їх якості (обсягів) чи виявлених недоліків у роботі.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що підписавши акт приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в від 06.09.2018, управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради виконало свої зобов`язання, визначені у п.п. 6.1.2 Договору, однак ці обставини не позбавляють позивача права застосувати до підрядника господарські санкції, передбачені договором підряду (п.п. 8.2, 8.6 Договору).

Право позивача на стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору; судом встановлено факт порушення відповідачем строків здачі окремо виконаних робіт згідно з календарним графіком зі своєчасного виконання умов Договору та Додаткової угоди №3 до Договору, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 813781,55 грн. пені, нарахованої відповідно до умов п. 8.2. Договору за загальний період з 01.07.2018 по 31.12.2018.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Наказом Генерального прокурора «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» № 410 від 03.09.2020 перейменовано юридичну особу «Прокуратура Сумської області» у «Сумська обласна прокуратура».

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 12206,72 грн., підлягають стягненню з відповідача на користь Сумської обласної прокуратури.

Керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Шляхрембуд» Сумської міської ради (вул. Лебединська, буд. 3, м. Суми, 40021, ідентифікаційний код 05433057) на користь Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради (вул. Петропавлівська, буд. 91, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 00433331) пеню в сумі 813781,55 грн (вісімсот тринадцять тисяч сімсот вісімдесят одна гривня 55 коп.).

3. Стягнути з Комунального підприємства «Шляхрембуд» Сумської міської ради (вул. Лебединська, буд. 3, м. Суми, 40021, ідентифікаційний код 05433057) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код ЄДРПОУ 03527891) 12206,72 грн. (дванадцять тисяч двісті шість гривень 72 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. Видати накази після набранням рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 23.02.2021.

Головуючий суддя Ю.А. Джепа

Суддя Є.А. Жерьобкіна

Суддя В.Л. Котельницька