Рішення № 95066091, 16.02.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2021 справа № 914/3203/20

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Транс компані”, с.Косівець, Городоцький район, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничий центр “Інженерна екологія”, м.Львів

про: стягнення 159666,62 грн заборгованості за договором купівлі-продажу №020620-7 від 02.06.2020

Cуддя У. І. Ділай

Секретар В. Д. Андрусик

За участю представників:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Транс компані” до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничий центр “Інженерна екологія”, про стягнення 159666,62 грн заборгованості за договором купівлі-продажу №020620-7 від 02.06.2020.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2020, справу №914/3203/20 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою суду від 15.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання на 12.01.2021.

Ухвалами від 12.01.2021 та від 02.02.2021 розгляд справи відкладено з підстав зазначених в ухвалах.

Позивач в судове засідання 16.02.2021 явку повноважного представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду спору.

Відповідач в судове засідання 16.02.2021 повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду не повідомив, хоча був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача зазначено: 79044, м. Львів, вул. Горбачевського, 8. На таку ж адресу судом скеровано ухвалу у цій справі. Конверт з ухвалою про відкриття провадження від 15.12.2020 повернутий поштовим відділенням з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Суд звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який продовжений до 28 лютого 2021 року.

Відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 18.06.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” та рекомендацій Ради суддів України з метою попередження розповсюдження коронавірусної інфекції (COVID-19) розгляд справи №914/2478/20 відкладався в межах розумного строку.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Натомість відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Також суд зазначає, що участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасників справи.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 15.02.2021. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

02.06.2020 між сторонами укладено договір купівлі-продажу № 020620-7 відповідно до умов якого позивач зобов`язався передати у власність покупця товар вказаний у п. 1.2, а відповідач зобов`язався прийняти товар і оплатити на умовах договору.

Ціна на товар і його кількість по кожній партії визначається у видаткових накладних (п. 4.1 договору).

Згідно із п. 5.1.1 договору відповідач зобов`язався оплачувати вартість партії товару на умовах попередньої 100% оплати партії товару згідно рахунку, який виставлений продавцем покупцю. Рахунок є підтвердженням готовності продавця до поставки товару у вказаній кількості. Відповідно до п.5.2. Договору №020620-7 датою оплати за даним Договором вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця.

У відповідності до п. 3.1. Договору №020620-7 транспортування товару здійснюється власним транспортним засобом продавця і включається у вартість товару.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу у власність товар. В підтвердження долучено до матеріалів копії (оригінал оглянуто судом): видаткової накладної №1247 від 11.06.2020 та товарно-транспортної накладної №1106-01 від 11.06.2020; видаткової накладної №1248 від 12.06.2020 та товарно-транспортної накладної №1206-01 від 12.06.2020; видаткової накладної №1249 від 12.06.2020 та товарно-транспортної накладної №1206-02 від 12.06.2020; видаткової накладної №1250 від 12.06.2020 та товарно-транспортної накладної №1206-03 від 12.06.2020; видаткової накладної №1251 від 12.06.2020 та товарно-транспортної накладної №1206-04 від 12.06.2020; видаткової накладної №1290 від 13.06.2020 та товарно-транспортної накладної №1306-01 від 15.06.2020; видаткової накладної №1291 від 15.06.2020 та товарно-транспортної накладної №1506-02 від 15.06.2020; видаткової накладної №1293 від 15.06.2020 та товарно- транспортної накладної №1506-01 від 15.06.2020; видаткової накладної №1371 від 23.06.2020 та товарно-транспортної накладної №2206-01 від 22.06.2020; видаткової накладної №1370 від 23.06.2021 та товарно-транспортної накладної №2206-02 від 22.06.2020; видаткової накладної №1413 від 24.06.2020 та товарно-транспортної накладної №2406-01 від 24.06.2020; видаткової накладної №1414 від 24.06.2020 та товарно-транспортної накладної №2406-02 від 24.06.2020.

Як зазначено в позовній заяві поставка товару виконана належним чином, накладні були підписані сторонами без зауважень. Однак, отриманий товар відповідачем оплачений лише частково, в результаті утворилась заборгованість в розмірі 148104,70 грн. У порядку досудового врегулювання спору позивач неодноразово звертався до відповідача із претензіями про сплату заборгованості. Відповідно до гарантійного листа №0826/1 від 26.08.2020 відповідач гарантував повернення коштів в сумі 148104,70 грн за отриманий товар згідно із графіком погашення: вересень - 74052,35грн, жовтень - 74052,35грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушенням умов договору не оплатив позивачу повної вартості отриманого товару. Відтак, ТзОВ “Транс компані” подало позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 148104,70 грн основного боргу.

Крім того, позивач нарахував відповідно до ст. 625 ЦК України 2112,25грн 3% річних та 1000,69грн інфляційних втрат, а також в порядку п. 7.2 договору 8448,98грн пені.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали Договір купівлі-продажу купівлі-продажу № 020620-7 від 02.06.2020, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

За договором купівлі-продажу, відповідно до вимог п. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 6.1 договору позивач зобов`язався передати товар відповідачу у відповідності з умовами договору, а відповідач зобов`язався, відповідно до п. 6.2.1. договору, прийняти товар від продавця та здійснити оплату за товар у відповідності з умовами договору.

Позивач свої зобов`язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджується копіями видаткових накладних та товарно-транспортних накладних долученими до матеріалів справи (оригінали оглянуто судом).

Відповідач про дійсність отриманого товару та проти наявності заборгованості у розмірі 148104,70 грн не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Підписання відповідачем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Суду не надано належних та допустимих доказів визнання спірного договору недійсним чи розірваним та укладення між сторонами інших договорів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми 3% річних інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 2112,25грн 3% річних та 1000,69грн інфляційних втрат.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 8448,98грн пені суд зазначає наступне.

За умовами п. 7.2. договору у разі порушення відповідачем термінів оплати за поставлений товар, передбачених цим Договором, він сплачує позивачу неню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми, відповідно до положень п. 7.2 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», судом встановлено, що проведене нарахування суми 8448,98грн пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України відповідає правовим приписам та підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 4000,00грн витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).

Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”).

Звертаючись до суду із позовом ТзОВ “Транс компані” вказало на те, що відповідно до пункту 5.2.1 договору про надання правової допомоги від 19 листопада 2020 року адвокат за дорученням клієнта і за винагороду (гонорар) надав клієнту правову допомогу, передбачену Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», доказом сплати адвокату відповідної винагороди є платіжне доручення №3796 від 03 грудня 2020 року в сумі 4000,00грн.

До матеріалів справи долучено необхідні документи, що підтверджують витрати позивача пов`язані з оплатою ним послуг, наданих адвокатом, а також документи, що підтверджують представництво інтересів позивача саме адвокатом.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку стягнути з відповідача на користь позивача 4000,00грн витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3000,00грн гонорару успіху суд зазначає таке.

За умовами пункту 5.2.1 договору про надання правової допомоги від 19 листопада 2020 року сторони погодили, що у випадку задоволення, у тому числі часткового задоволення судом першої інстанції позову клієнта, останній сплачує адвокатському об`єднанню гонорар успіху у розмірі 3000,00грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зазначено наступну правову позицію.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналогічна норма передбачена ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Розглянувши матеріали цієї справи, Господарський суд Львівської області враховує, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. При цьому загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, складає 7000,00 грн, що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару.

Враховуючи, що вимоги позивача задоволені повністю на суму 159 666,62 грн, відтак вимога про стягнення 3000,00грн гонорару успіху підлягає задоволенню повністю.

Судовий збір покладається на відповідача повністю, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничий центр “Інженерна екологія” (79044, м. Львів, вул. Горбачевського, 8, ідентифікаційний код 13797649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Транс компані” (81555, Львівська область, Городоцький район, с. Косівець, вул. Польова, 20, ідентифікаційний код 38047993) 148104,07грн основного боргу, 2112,25грн 3%річних, 972,74грн інфляційних втрат, 8449,00грн пені, 2395,02грн судового збору, 4000,00грн витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката та 3000,00грн гонорару успіху.

3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 22.02.2021.

Суддя У.І. Ділай