Рішення № 95065795, 23.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.02.2021Справа № 910/19647/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕК-СЕРВІС»

про стягнення 17 878,73 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Пасічнюк С.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» (далі - позивач, ТОВ «МВУ») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕК-СЕРВІС» (далі - відповідач, ТОВ «АСТЕК-СЕРВІС») про стягнення 17 878,73 грн на підставі Договору № 3293 поставки товару від 13.05.2015, з яких: 10 262,66 грн основного боргу, 4 172,18 грн 20% річних, 2 909,40 грн пені, 534,49 грн інфляційних збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором № 3293 поставки товару від 13.05.2015 щодо повної та своєчасної оплати за товар, поставлений згідно видаткових накладних № МВУ-055200 від 18.12.2019, № МВУ-056902 від 27.12.2019, № МВУ-001817 від 16.01.2019, № МВУ-001817 від 16.01.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 позовну заяву ТОВ «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/19647/20 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 про відкриття провадження у справі № 910/19647/20.

04.01.2021 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову, надати сторонам час для остаточного узгодження суми заборгованості та визначення порядку та строків сплати відповідачем решти заборгованості.

04.01.2021 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про перехід слухання справи зі спрощеного порядку в загальне позовне провадження. Відповідно до поданої заяви відповідач просив суд розглянути позовну заяву ТОВ «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» до ТОВ «АСТЕК-СЕРВІС» про стягнення 17 878,73 грн по справі № 910/19647/20 в порядку загального позовного провадження з повідомленням та викликом сторін (далі - заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2021 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

19.01.2021 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

З 16.01.2021 по 22.02.2021 суддя Гумега О.В. перебувала на лікарняному.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

13.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АСТЕК-СЕРВІС» (покупець, відповідач) був укладений Договір № 3293 поставки товару (далі - Договір або Договір № 3293 від 13.05.2015), відповідно до п. 1.1 якого постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку, визначених цим Договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід`ємними частинами Договору.

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів постачальника, що є додатками до Договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Фактом погодження покупцем ціни та вартості товару вважається підписана сторонами накладна.

Загальна сума цього Договору відповідає загальній сумі всіх накладних, на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов Договору (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору покупець зобов`язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару протягом (але не пізніше) 14 календарних днів з моменту передачі такої партії товару. В разі порушення покупцем строку оплати товару, вказаного в цьому пункті, постачальник вправі зупинити послідуючі поставки, аж до моменту повного погашення покупцем заборгованості за поставлений раніше товар (пункт 3.3 Договору).

Згідно п. 5.3 Договору у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару, за кожний день прострочення платежу та окрім того 20% річних.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 32 262,66 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № МВУ-055200 від 18.12.2019 на суму 17 597,16 грн, № МВУ-056902 від 27.12.2019 на суму 9 433,20 грн та № МВУ-001817 від 16.01.2020 на суму 5 232,30 грн.

Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб, а тому товар вважається поставленим позивачем та прийнятим відповідачем без будь-яких зауважень.

Товариством з обмеженою відповідальністю «АСТЕК-СЕРВІС» було частково оплачено поставлений позивачем товар на суму 22 000,00 грн (09.06.2020 - 6 000,00 грн, 15.06.2020 - 5 000,00 грн, 18.08.2020 - 9 000,00 грн, 19.10.2020 - 2 000,00 грн), що підтверджується виписками з рахунку позивача.

Таким чином, у відповідача наявна перед позивачем заборгованість у сумі 10 262,66 грн (32 262,66 грн - 22 000,00 грн = 10 262,66 грн). Доказів оплати вказаної суми відповідачем суду не подано.

У зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховані: пеня у розмірі 2 909,40 грн, 20% річних у розмірі 4 172,18 грн та інфляційні втрати у розмірі 534,49 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними № МВУ-055200 від 18.12.2019, № МВУ-056902 від 27.12.2019 та № МВУ-001817 від 16.01.2020 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 32 262,66 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 3.3. Договору сторони погодили, що покупець зобов`язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару протягом (але не пізніше) 14 календарних днів з моменту передачі такої партії товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на встановлені Договором строки оплати, відповідач був зобов`язаний здійснити оплату за поставлений позивачем товар згідно видаткової накладної № МВУ-055200 від 18.12.2019 у строк до 01.01.2020 включно, згідно видаткової накладної № МВУ-056902 від 27.12.2019 у строк до 10.01.2020 включно, згідно видаткової накладної № МВУ-001817 від 16.01.2020 у строк до 30.01.2020 включно.

Отже, погоджений сторонами строк оплати за поставлений товар є таким, що настав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем зобов`язання за Договором у сумі 10 262,66 грн.

Суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву стосовного того, що сума заборгованості, заявлена позивачем до стягнення, є невірною.

Враховуючи, що відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження зазначених заперечень, суд дійшов висновку, що вони є необгрунтованими та безпідставними

Доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 10 262,66 грн (основний борг).

У зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховані пеня у розмірі 2 909,40 грн за загальний період з 02.01.2020 по 02.07.2020, 20% річних у розмірі 4 172,18 грн та інфляційні втрати у розмірі 534,49 грн.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та відсотків річних.

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у п. 5.3 Договору, відповідно до якого сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару, за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені, доданий позивачем до позовної заяви за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга», суд встановив, що вірною сумою пені є 2 898,15 грн.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 909,40 грн пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 898,15 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п. 5.3 Договору сторонами погоджено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника 20% річних.

Враховуючи зазначене, судом встановлене, що сторонами в укладеному Договорі № 3293 від 13.05.2015 було погоджено інший розмір процентів, ані ж передбачений положеннями чинного законодавства України.

З огляду на зазначене, суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві, стосовно того, що позивачем було помилково нараховано штрафні санкції.

Суд звертає увагу на те, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» перевірку заявленої до стягнення суми 20% річних в розмірі 4 172,18 грн, суд дійшов висновку, що вірною сумою 20% річних є 4 160,15 грн.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 172,18 грн 20% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 4 160,15 грн.

Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 534,49 грн інфляційних втрат.

Доводи відповідача про те, що позивачем помилково розраховано штрафні санкції, судом відхиляються як безпідставні, контррозрахунок штрафних санкцій відповідачем не подано.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 2 099,15 грн покладається на відповідача, а судовий збір у сумі 2,85 грн покладається на позивача.

Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТЕК-СЕРВІС» (Україна, 03148, місто Київ, вулиця Гната Юри, будинок 7; ідентифікаційний код 22968334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» (Україна, 01034, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 33-Б; ідентифікаційний код 36001810) 10 262,66 грн (десять тисяч двісті шістдесят дві гривні 66 коп.) основного боргу, 2 898,15 грн (дві тисячі вісімсот дев`яносто вісім гривень 15 коп.) пені, 4 160,15 грн (чотири тисячі сто шістдесят гривень 15 коп.) 20% річних, 534,49 грн (п`ятсот тридцять чотири гривні 49 коп.) інфляційних втрат та 2 099,15 грн (дві тисячі дев`яносто дев`ять гривень 15 коп.) судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 23.02.2021.

Суддя Гумега О.В.