Рішення № 95065253, 10.02.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.02.2021 Справа № 905/945/19

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Демідової П.В., при секретарі судового засідання Калітіній К.А., розглянувши матеріали справи №905/945/19

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій і Луганській областях, місто Харків

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро – горілчаний завод» м.Маріуполь ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Міністерство аграрної політики та продовольства України, місто Київ

про розірвання договору оренди №951/2002 від 23.05.2002р та зобов`язання повернути цілісний майновий комплекс ДП «Маріупольський лікеро – горілчаний завод» за актом приймання – передачі

Представники сторін

від позивача: Зучек Є.Н. – довіреність

від відповідача: не з`явився

від третьої особи на стороні позивача: не з`явився

Суть справи:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулось із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» про розірвання договору оренди №951/2002 від 23.05.2020р та зобов`язання ТОВ «Маріупольський лікеро – горілчаний завод» вчинити певні дії, а саме: повернути до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України цілісний майновий комплекс ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» шляхом підписання акту приймання - передачі.

Позовні вимоги обґрунтовано порушеннями умов договору оренди, які були встановлені під час комплексного контрольного огляду цілісного майнового комплексу, а саме невикористання орендарем майна за цільовим призначенням, державне майно не було застраховане, відсутня фінансова та бухгалтерська документація за минулі роки , орендарем не здійснювалась інвентаризація, амортизаційний фонд не був використаний для відновлення орендованих приміщень. Встановлені порушення не були усуненні відповідачем, що спричинило звернення до суду.

Ухвалою суду від 31 травня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено Міністерство аграрної політики та продовольства України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Відповідач проти позовних вимог заперечує. У запереченнях на позовну заяву зауважив, що з 26.01.2018р на підприємстві було змінено склад засновників та директора і на момент зміни управління підприємства передача майна та фінансово – бухгалтерської документації не здійснювалась в зв`язку із відсутністю попереднього директора, крім того у товариства були вилучені деякі документи фінансово – господарської діяльності правоохоронними органами у зв`язку із відкриттям кримінального провадження відносно попереднього керівника. Щодо страхування державного майна, у 2018р та 2019р укладені договори добровільного страхування.

Від третьої особи 01.08.2019 року до суду надійшли письмові пояснення по справі, згідно з якими Міністерство просить задовольнити позовні вимоги позивача зважаючи на те, що орендар не виконує свої зобов`язання за договором оренди та не усунув виявлені недоліки.

02.08.2019р від позивача надійшла заява №10-07-03110 від 29.07.2019 про зміну підстав позову. Позивач доповнив підстави позову зважаючи на те, що у справах №905/1212/19, №905/1156/19, №905/1157/19, №905/1158/19 за позовом Заступника прокурора Донецької області було встановлено, що ТОВ «Маріупольський лікеро – горілчаний завод» фактично передавав нерухоме майно зі складу цілісного майнового комплексу в суборенду без погодження із Регіональним відділенням і з метою приховання цього факту укладав договори зберігання. Отже, враховуючи порушення умов договору, зазначені в позовній заяві, а також передання майна в суборенду іншим суб`єктам господарювання без узгодження із Регіональним фондом державного майна, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач надав доповнення до заперечення на позовну заяву, у задоволенні позовних вимог просить відмовити з огляду на наступне. Відповідно до умов договору підставою для дострокового розірвання договору оренди є наявність заборгованості з орендної плати понад трьох місяців, а також порушення вимог Договору щодо страхування орендованого майна протягом одного місяця з дати укладення Договору. Товариство не має заборгованості з орендної плати та договір страхування укладено протягом місяця. Статтею 651 ЦК України передбачено, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідач вважає, що його діями не була спричинена шкода позивачу, внаслідок якої останній був позбавлений того, на що він розраховував при укладанні договору оренди цілісного майнового комплексу. Крім того, відповідач зауважив, що позивачем не був дотриманий досудовий порядок врегулювання спору, передбачений нормами чинного законодавства.

Господарський суд Донецької області рішенням від 07.10.2019р у даній справі у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Не погоджуючи з прийнятим рішенням Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області оскаржило його в апеляційному порядку.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2020р №905/945/19 апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Господарського суду Донецької області від 07.10.2019р у справі №905/945/19 без змін.

Позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Господарського суду Донецької області від 07.10.2019р та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2020р, згідно якої просив скасувати зазначені рішення, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та замінити Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області на його правонаступника Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 12 березня 2020р відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою, призначив скаргу до розгляду та задовольнив клопотання позивача щодо заміни сторони в порядку процесуального правонаступництва:замінивши учасника справи №905/945/19 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області на його правонаступника – Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях.

Розглянувши касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях, Верховний Суд постановою від 03 вересня 2020 року, задовольнив скаргу частково, рішення Господарського суду Донецької області від 07.10.2019р та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2020р у справі №905/945/19 скасував; справу №905/945/19 направив на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

У постанові від 03.09.2020р №905/945/19 Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, дійшовши до відповідних висновків не надали належної оцінки доводам позивача щодо істотності порушення умов договору оренди і відповідно наявності (або відсутності) підстав для його розірвання, а також оскаржувані судові рішення не містять обґрунтованого відхилення доводів позивача стосовно укладення відповідачем договорів суборенди в порушення вимог законодавства і умов договору оренди. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанції не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в зв`язку з чим оскаржувані рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 05.10.2020р справу №905/945/19 прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, учасників справи зобов`язано надати письмові пояснення по справі з урахуванням постанови Верховного Суду від 03.09.2020р №905/945/19.

Позивач надав письмові пояснення (вхд.№20910/20 від 03.11.2020р), згідно яких позовні вимоги підтримує, просить суд розірвати договір оренди №951/2020 від 23.05.2020р, зобов`язати ТОВ «Маріупольський лікеро – горілчаний завод» вчинити певні дії, а саме: повернути до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України цілісний майновий комплекс ДП «Маріупольський лікеро – горілчаний завод» шляхом підписання акту приймання – передачі відповідно до вимог Порядку повернення цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого Наказом ФДМУ №847 від 07.08.97р.

По суті заявлених вимог позивач зазначив, що відповідачем неодноразово укладались удавані правочини з метою уникнення необхідності отримання згоди Орендодавця і такі договори були визнані недійсними в судовому порядку. Рішеннями судів, які набрали законної сили, було встановлено, що відповідач здійснив передачу орендованого майна в суборенду іншим суб`єктам господарювання без погодження із Регіональним відділенням фонду державного майна. Дані обставини є порушенням умов Договору оренди, які надають Орендодавцю підстави вимагати розірвання договору.

Також, відповідач використовував орендоване нерухоме майно не за цільовим призначенням, отже невиконання Орендарем істотних умов Договору та невжиття вичерпних заходів щодо усунення порушень, встановлених на момент проведення контрольного огляду надають Орендодавцю підстави вимагати розірвання договору оренди.

Відповідач надав відзив на позовну заяву і зауважив, що товариством було вжито заходів до недопущення порушень договору оренди. У своєму відзиві відповідач зазначив, що за умовами п.10.4 Договору розірвання договору оренди можливо у випадках, передбачених чинним законодавством, але не визначено переліку підстав які надають право орендодавцю на розірвання договору і на сьогодні встановлена господарсько – правова відповідальність учасників господарських відносин у вигляді санкцій, на яку мав розраховувати позивач при зверненні із позовом. Крім того, відповідач просить застосувати строки позовної давності, з огляду на те, що позивач був обізнаний про порушене право вже у вересні 2016р.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

02.02.2021 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання (вхд.№2009/21) про повернення до стадії підготовчого провадження по справі та подовження строку підготовчого провадження, відкладення розгляду справи. За наслідками розгляду даного клопотання суд задовольнив його тільки в частині відкладення розгляду справи (ухвала від 02.02.2021р).

9.02.2021 року від відповідача надійшли пояснення, в яких викладена позиція по суті спору, яка збігається з раніше викладеною позицією, щодо виконання відповідачем умов договору, щодо утримання об`єкту оренди та здійснення заходів щодо використання об`єкта за призначенням. До пояснень надані докази виконання зобов`язань зі сплати орендних та комунальних платежів. Також відповідач у поясненнях посилався на те, що зборений конфлікт на Донбасі, який потягнув негативні економічні наслідки для регіону, що потягнуло затримку у використанні об`єкта оренди за цільовим призначенням, затримку потягнули також карантинні заходи, проте наразі частина об`єкту використовується за призначенням, в інших ведуться ремонтні роботи.

В ході судового засідання представник позивача підтвердив, що відповідачем виконуються зобов`язання зі сплати орендної плати та комунальних платежів. Заперечень з цього приводу у позивач не має. У зв`язку з чим суд не досліджував зазначені докази, оскільки вони не спростовуються в межах цієї справи.

Третя особа пояснень по справі не надала, в судове засідання не з`явилась, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд,-

ВСТАНОВИВ:

23 травня 2002 року між позивачем та відповідачем підписаний договір оренди №951/2002 (далі – Договір), згідно з умовами п.1.1. якого орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс – державного підприємства «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» (далі – Підприємство), яке розміщене за адресою: 87532 Донецька область, м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28.

Орендар вступає у строкове платне користування Підприємством у термін вказаний у договорі, але не раніше дня підписання сторонами цього Договору та акта приймання – передачі (п.2.1. Договору).

Згідно п.2.2 Договору передача підприємства в оренду не тягне за собою виникнення права власності у позивача на це майно. Власником залишається держава, а позивач користується ним протягом строку оренди.

Розділом 3 Договору встановлений порядок нарахування та сплати орендної плати.

Стосовно використання амортизаційних відрахувань сторони Договору домовились, що амортизаційні відрахування на орендоване майно Підприємства залишаються в розпорядженні Орендаря і використовується для відновлення орендованих основних засобів (п.4.1 Договору). Поліпшення орендованого майна Підприємства, здійсненні за рахунок амортизаційних відрахувань є власністю держави (п.4.2.).

У розділі 5 Договору визначені обов`язки Орендаря:

-використовувати орендоване майно Підприємство відповідно до його призначення та умов цього договору (п.5.1.);

-своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету (п.5.2);

-забезпечити збереження орендованого майна Підприємства, запобігати його пошкодженню і псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки (п.5.3);

-своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна Підприємства (п.5.4.);

-протягом місяця після укладання цього Договору застрахувати орендоване майно підприємства на суму не меншу за його балансову вартість на користь Орендодавця, в порядку визначеному чинним законодавством і представити копію договору страхування Орендодавцю (п.5.5);

-у разі припинення або розірвання Договору повернути Орендодавцеві або юридичній особі вказаної Орендодавцем, орендоване майно Підприємства, у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати орендованого майна Підприємства з вини Орендаря( п.5.7);

-не чинити перешкод при перевірці орендодавцем правильності використання орендованого майна (п.5.9) тощо.

Права Орендаря закріплені у розділі 6 Договору. За змістом п.п.6.1, 6.3 договору позивач має право самостійно визначати і здійснювати напрями господарської діяльності підприємства в межах, визначених його установчими документами, чинним законодавством і цим договором, з дозволу відповідача вносити зміни до складу орендованого майна підприємства тощо.

Відповідно до п.6.2. Договору Орендар має право за згодою Орендодавця передавати окремі інвентарні об`єкти із складу орендованого майна Підприємства у суборенду і передавати свої права та обов`язки за цим Договором щодо цих цінностей іншій особі, за умови, що це не спричинить зміни вартості Підприємства і не порушує інших положень цього Договору.

В свою чергу Орендодавець зобов`язаний передати в оренду цілісний майновий комплекс згідно з цим Договором за актом приймання – передачі майна, який підписується одночасно з цим Договором (п.7.1) та має право контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання державного майна, переданого в оренду за Договором (п.8.1); виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього Договору або його розірвання у разі погіршення стану орендованого майна Підприємства внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього Договору (п.8.2).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п.9.2 Договору).

За приписами п.10.1. (в редакції додаткової угоди №3 від 15.08.2008р.) цей Договір діє з 23.05.2002р. по 25.05.2033р.

Пунктом 10.4. Договору визначено, що за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Чинність цього Договору припиняється внаслідок (п.10.7):

- закінчення строку, на який його було укладено;

- приватизації Підприємства за участю Орендаря;

- загибелі Підприємства;

- достроково за взаємною згодою Сторін або за рішенням господарського суду, при наявності заборгованості по орендній платі понад трьох місяців, а також у разі невиконання орендарем взятого на себе зобов`язання щодо страхування орендованого майна протягом одного місяця з дати укладання договору;

- банкрутства Орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Договір та додаткові угоди до нього складено, підписано та скріплено печатками сторін без зауважень.

23.05.2002р. сторонами підписано акт приймання-передачі державного майна – цілісного майнового комплексу «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» Передача державного майна здійснена згідно з наказом начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 23.05.2002р №801.

До договору оренди цілісного майнового комплексу від 23.05.2020р №951/2002 рішенням суду по справі № 30/74пд були внесені зміни, а саме у пункті 1.1 зазначеного Договору додане речення такого змісту: «Частина цілісного майнового комплексу Підприємства, а саме: використовується за цільовим призначенням – «адміністративно – торгівельний комплекс».

Так, рішенням Господарського суду Донецької області від 12.07.2010р у справі 30/74пд за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро – горілчаний завод» до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Донецькій області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Міністерства аграрної політик України про спонукання внести зміни до договору оренди, позовні вимоги задоволено повністю. Рішення суду набрало законної сили і є чинним.

Наказом Регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області від 12.07.2018р №00441 було затверджено проведення з 16.07.2018р по 16.09.2018р комплексного контрольного огляду цілісного майнового комплексу ДП « Маріупольський лікеро – горілчаний завод» з приводу виконання орендарем умов договору оренди за період з 01.04.2016р по 31.03.2018р.

Результати комплексного контрольного огляду державного майна – цілісного майнового комплексу ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» узагальнили звітом від 30.09.2018р.

У ході комплексного контрольного огляду були розглянуті наступні питання: мета використання та техніко – економічні показники роботи підприємства, виконання орендарем умов договору оренди щодо своєчасності платежів з орендної плати; стану страхування орендованого майна; нарахування та використання амортизаційного фонду; стану збереження орендованого державного майна та наявності здійснення поліпшень на державне орендоване майно; наявність договорів суборенди та сплати Орендарем до бюджету різниці між нарахованою платою за суборенду та її частиною, що отримує Орендар; заходів Орендаря з пожежної безпеки; інші умови, передбачені Договором оренди.

За даними звіту встановлено:

- державне майно не використовується за його цільовим призначенням, а також не використовується за своїм призначенням будівлі виробничого корпусу, виробництво лікеро- горілчаної продукції зупинено ще у 2001 році;

- орендар має випадки несвоєчасного страхування державного майна;

- на підприємстві відсутня фінансова та бухгалтерська документація за минули роки;

-орендарем не надані належним чином засвідчені копії документів стосовно інвентаризацій, проведених у періоді, що підлягає контрольному огляду;

- згідно з наданою Товариством інформацією залишок невикористаного амортизаційного фонду за даними бухгалтерського обліку (електрона версія) станом на 01.04.2018р складає 414,056тис.грн;

- орендарем здійснюються заходи щодо збереження орендованого державного майна, в частині цілодобової охорони території завод;

- заборгованість з орендної плати відсутня;

- фактів незаконної передачі в суборенду державного майна зі складу цілісного майнового комплексу на момент проведення огляду з виїздом на місце розташування підприємства комісією не встановлено.

По факту встановлених порушень також зазначено, що приміщення адміністративного корпусу підприємства знаходиться у задовільному стані, в адміністративних приміщеннях силами Орендаря проводиться косметичний ремонт. На підприємстві відсутні оригінали документів, що підтверджують проведення інвентаризацій в 2016-2017рр, в наявності лише інформація в електронному вигляді щодо інвентаризації основних засобів станом на 30.10.2016р і не була проведена інвентаризація після призначення на посаду директора іншої особи.

При аналізі договорів добровільного страхування, які діяли протягом періоду, що охоплюється контрольними заходами, встановлено, що державне майно цілісного майнового комплексу не було застраховане у період з 01.04.2017р по 21.04.2017р.

Амортизаційний фонд за період, який був предметом перевірки, на відновлення (капітальний ремонт) орендованих основних засобів Орендарем не використовувався.

За результатами комплексного контрольного огляду відповідачу було запропоновано вжити заходи щодо відновлення фінансової та бухгалтерської документації за минули роки, провести інвентаризацію всіх активів та зобов`язань незалежно від їх місцезнаходження, провести аудиторську перевірку орендних операцій в частині формування вартості орендованого майна, руху державних основних засобів, повноти нарахування та використання амортизаційних відрахувань за період оренди та результати надати регіональному відділенню, своєчасно страхувати орендоване майно підприємства відповідно до умов Договору оренди та в порядку, визначеному чинним законодавством, не допускати фактів передачі державного майна в суборенду всупереч вимогам Договору та чинному законодавству, протягом місяця надати пропозиції щодо усунення недоліків, які встановлені робочою комісією в ході комплексного контрольного огляду державного майна – цілісного майнового комплексу.

Відповідач листом від 30.08.2018р №30/08/2018 повідомив позивача, що керівництво підприємства не має можливості надати необхідні для перевірки документи, оскільки на момент зміни управління заводу (лютий 2018р) передача майна цілісного майнового комплексу та фінансово - бухгалтерської документації не здійснювалась в зв`язку з відсутністю попереднього директора ОСОБА_1 , який знаходиться у розшуку та відносно якого відкрито кримінальне провадження, а також із відсутністю доступу до орендованих приміщень. Акт контрольної перевірки інвентаризації орендованих основних засобів станом на 30.10.2016р є тільки в електронному варіанті і наступна інвентаризація планується у 01.11.2018р. Інформацію щодо поліпшення державного майна у період з 01.04.2016р по 31.12.2017р надати не має можливості в зв`язку з відсутністю документації. Підсумовуючи відповідач зазначив, що здійснюється роботи з відновлення документації та бухгалтерської звітності за попередній період, а також цілісності території орендованого майнового комплексу.

До матеріалів справи залучено протокол позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Маріупольський лікеро – горілчаний завод» №4 від 26.01.2018р, за результатами яких звільнено з посади директора Товариства ОСОБА_2 та призначено на посаду ОСОБА_3 .

20.11.2018р Регіональне відділенні фонду державного майна звернулось листом №11-04-05275 до відповідача щодо необхідності усунення недоліків, які встановлені робочою комісією в ході контрольного огляду цілісного майнового комплексу.

Листом від 24.01.2019р №11-04-00289 Орендодавець звернувся до Орендаря із пропозицією розірвати договір оренди , в зв`язку із невиконанням істотних умов договору та невжиття товариством заходів щодо усунення порушень встановлених під час перевірки.

Не отримавши відповіді на пропозицію щодо розірвання договору оренди позивач звернувся із позовом до суду про розірвання договору та повернення орендованого майна.

За приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, що кореспондується зі ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі – ГК України), ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

За змістом ст. 26 Закону України « Про оренду державного та комунального майна» (в редакцій, чинній на час виникнення спірних відносин) договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря;загибелі об`єкта оренди;ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Аналогічні за змістом підстави визначені ст. 291 Господарського кодексу України.

Разом з тим, ч. 3 зазначеної статті встановлено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

За змістом статті 188 Господарського кодексу України контрагент, який вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинен надіслати пропозицію про це іншому контрагенту, який у свою чергу у двадцятиденний строк надсилає відповідь на таку пропозицію.

У випадку, коли сторони не досягли згоди про зміну або розірвання договору у зазначений строк – заінтересована сторона має право передати спір на розгляд суду.

Розірвання договору оренди з ініціативи наймодавця врегульовано статтею 783 Цивільного кодексу України, згідно з якою останній має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку, якщо:

1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Підстави розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України. Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінюючи спірні відносин, суд зазначає, що позивач ініціював дострокове розірвання договору у зв`язку із невиконанням відповідачем істотних умов договору Оренди. Однією із підстав розірвання договору позивач визначив укладення відповідачем договорів суборенди майна зі складу цілісного майнового комплексу без узгодження із Регіональним відділенням фонду державного майна, що є порушенням п.6.2 Договору. Факт укладання таких договорів підтверджено рішеннями судів у справах №905/803/18 , №905/1532/18, №905/1157/19, №905/1156/19, №905/1158/19, №905/1212/19, які набрали законної сили.

Так, у справі №905/1532/18 рішенням господарського суду Донецької області від 11.12.2018 у задоволенні позову заступника прокурора Донецької області, м. Маріуполь в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольський лікеро-горілчаний завод", м. Маріуполь та Фізичної особи - підприємця Костинської Ганни Борисівни, м. Маріуполь про визнання недійсним договору №4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг), укладеного між відповідачами, відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 квітня 2019р рішення господарського суду Донецької області від 11.12.2018 у справі № 905/1532/18 скасоване та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволено: визнано недійсним договір №4 від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріупольський лікеро-горілчаний завод", м. Маріуполь та Фізичною особою - підприємцем Костинською Ганною Борисівною, м. Маріуполь.

У своєму рішенні апеляційна інстанція дійшла висновку, що оспорюваний договір послуги є удаваним, оскільки укладений з метою приховання договору оренди приміщення. Правочин, який насправді вчинено (договір суборенди), суперечить частині 2 статті 22 Закону України Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки відсутня згода основного орендодавця.

Постанова Східного апеляційного господарського суду залишена без змін постановою Верховного суду від 24 липня 2019р.

Дослідивши рішення по справах, на які посилається позивач, суд зазначає, що предметом розгляду у зазначених справах було визнання недійсним договорів, укладених відповідачем з суб`єктами підприємницької діяльності. Зі змісту рішень вбачаться, що висновки судів співпадають із висновками, зробленими у справі № 905/1532/18.

Таким чином, відповідачем були укладені договори суборенди майна зі складу цілісного майнового комплексу буз погодження із позивачем, що встановлено рішеннями господарського суду, які набрали законної сили, і такі обставини в силу статті 75 ГПК України не доказуються при розгляді даної справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі.

Статтею 774 ЦК України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

За змістом частини 26 Закону та статті 783 ЦК України підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт укладення договору піднайму (суборенди) за відсутності згоди наймодавця (орендодавця). У той же час зазначені норми закону не передбачають обов`язковість розірвання договору оренди в разі порушення орендарем зобов`язань за договором, а надають можливість їх застосування в залежності від конкретних обставин справи, про що також наголошено судом касаційної інстанції у вказаному судовому рішенні ( Постанова Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 911/3763/16).

Враховуючи погоджений сторонами договору порядок припинення договору оренди (п.п. 10.7 договору), вимога орендодавця про розірвання договору оренди землі з підстав порушення орендарем його умов (крім порушення зобов`язань щодо сплати орендної плати протягом трьох місяців та неукладання протягом одного місяця з дня укладання договору договору страхування) за змістом положень частини 2 статті 651 ЦК України передбачає доведення орендарем істотності такого порушення.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Близький за змістом висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі №912/1385/17.

Істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору (ч.2 ст. 651 ЦК України).

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Оцінка істотного порушення договору повинна здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом.

Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору необхідно встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Подібні висновки викладені у постанові Верховного суду від 5.08.2020 у справі № 905/1353/19

Погоджуючи можливість суборенди (п. 6.2 договору), сторони визначили, що суборенда можлива за згодою орендодавця. При цьому, сторони в договорі визначили, що суборенда можлива , якщо це не спричинить зміни вартості об`єкта оренди і не порушить інших положень договору.

В межах заявленого позову позивачем не доведено факту завдання шкоди, внаслідок порушення відповідачем зобов`язань щодо несанкціонованого передання у суборенду майна.

Дослідивши рішення судів по справам №905/803/18, №905/1532/18, №905/1157/19, №905/1156/19, №905/1158/19, №905/1212/19, судом встановлено, що майно передавалось в суборенду для розміщення торгівельних точок, що відповідає цільовому призначенню об`єкта оренди – адміністративно-торгівельний комплекс. Встановлена в удаваних договорах плата за користування майном не перевищує орендну плату за спірним договором. В цих умовах та в умовах відсутності доказів фактичного отримання відповідачем коштів від передачі майна в суборенду, тягне за собою висновок про відсутність негативних (у тому числі майнових, крім контрольних) наслідків для позивача, передбачених ст. 22 Закону «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, діючої на час виникнення спірних відносин).

Як зазначає позивач та підтверджує відповідач, протягом всього часу дії договору, відповідач сплачував орендну плату, заборгованість на час розгляду справи відсутня. Тобто, несанкціонована суборенда не вплинула на майнові права орендодавця. Суд, у даному випадку, не нехтує вимоги договору та закону щодо передання в суборенду тільки за згодою із орендодавцем, проте, не може не прийняти до уваги що договори зберігання (суборенди), які визнані судами недійсними, були укладені колишнім директором відповідача, який рішенням позачергових загальних зборів учасників відповідача звільнений з посади за ухилення від виконання обов`язків керівника. Тобто, відповідачем вжиті адміністративні заходи відносно особи, яка допустила порушення, пов`язані із укладанням договорів суборенди без згоди орендодавця.

За результатами розгляду справи, суд встановив відсутність доказів щодо настання для позивача будь-яких негативних матеріальних наслідків, з огляду на недотримання відповідачем зазначених умов договору, або щодо понесення позивачем будь-яких збитків або наявності шкоди, які виникли у зв`язку з порушенням договору. Врахувавши положення законодавства та умови договору, які регулюють порядок розірвання договору, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності шкоди, завданої йому відповідачем порушенням умов договору, не довів істотної різниці між тим, на що розраховував позивач, укладаючи договір, і тим, що в дійсності він міг отримати та наскільки позивач позбавився того, на що розраховував при укладанні договору.

В зазначених умовах, фактичні обставини справи не свідчать про наявність у діях відповідача критерію істотності порушення умов договору оренди, що не дає підстав для висновку про підставність заявлених орендодавцем позовних вимог.

Як свідчать матеріали звіту, на який посилається позивач, як на підставу позову, Орендар протягом місяця після укладення цього Договору зобов`язаний був застрахувати орендоване майно підприємства на суму не меншу за його балансову вартість на користь Орендодавця, в порядку визначеному чинним законодавством і представити копію договору страхування Орендодавцю (п.5.5 Договору).

Відповідач застрахував орендоване майно згідно договорів добровільного страхування майна №52739- ИМ від 17.03.2016р терміном дії з 01.04.2016р по 31.03.2017р та №56979- ИМ від 30.03.2017р на період з 22.04.2017р по 21.04.2018р. Під час перевірки встановлено, що майно не було застраховане у період з 01.04.2017р по 21.04.2017р.

Тобто, мав місце короткостроковий проміжок часу між укладанням відповідачем договорів страхування. Саме на цей факт посилається позивач як на підставу вимог щодо розірвання договору.

Разом з тим, п.10.7 Договору сторони передбачили, що чинність Договору припиняється зокрема внаслідок невиконання орендарем взятого на себе зобов`язання щодо страхування орендованого майна протягом одного місяця з дати укладання договору.

Позивачем не доведено факт порушення відповідачем вимог п.5.5 договору, а саме не укладання договору страхування протягом місяця з моменту укладання договору оренди. Проте, короткостроковий проміжок часу між укладанням договорів страхування, не може бути визнано судом як порушення, яке зумовлює розірвання договору та є істотним.

Щодо доводів позивача про не використання орендарем цілісного майнового комплексу за його цільовим призначенням : як адміністративно – торгівельний комплекс.

Зазначаючи дану обставини, позивач не довів належним чином в чому саме полягає таке порушення, оскільки у звіті комплексного контрольного огляду державного майна – цілісного майнового комплексу визначено, що будівля виробничого корпусу підприємства за своїм виробничим призначенням не використовується, виробництво лікеро-горілчаної продукції не проводилось і зупинено ще у 2001 році.

Отже, дійсно істотними умовами договору встановлено, що орендар зобов`язаний використовувати цілісний майновий комплекс за призначенням з урахуванням п. 1.1. та 6.2 договору.

Досліджуючи основну мету договору оренди, суд приймає до уваги, що за змістом п.1.1, п. 1.5 договору оренди, відповідачу був переданий цілісний майновий комплекс ДП « Маріупольський лікеро-горілчаний завод» ( комплекс в договорі оренди іменується як «Підприємство») із покладанням на орендаря всіх прав та обов`язків реорганізованого підприємства. Рішенням суду по справі 30/74пд внесені зміни до п. 1.1 договору , пункт доповнений реченням «Частина цілісного майнового комплексу Підприємства , а саме , а саме: використовується за цільовим призначенням – адміністративно – торгівельний комплекс».

Згідно із п.6.2 договору оренди відповідачу надано право самостійно визначати і здійснювати напрями господарської діяльності "Підприємства" в межах, визначених його уставними документами, чинним законодавством і цим договором. Згідно із відомостей з єдиного державного реєстру юридичних осіб основною діяльністю відповідача є організація конгресів і торгівельних виставок (КВЕД 82.30), а також у тому числі надання інших допоміжних комерційних послуг (КВЕД 82.99), інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (КВЕД 47.19), надання в оренду власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20), дистиляція, ректифікація та змішування спиртних напоїв (КВЕД 11.01), виробництво безалкогольних напоїв (КВЕД 11.07).

Таким чином, відповідач уповноважений використовувати об`єкт оренди за будь яким цільовим призначенням, визначеним п. 6.1 договору.

В свою чергу, використання не за цільовим призначенням є підставою для розірвання договору в судовому порядку, як це передбачено ст. 783 ЦК України.

Вирішуючи спір про розірвання договору оренди необхідно дотримуватись умов Договору та норм законодавства, що регулює правовідносини в сфері оренди державного та комунального майна. Водночас, необхідно враховувати, що підставою для розірвання договору оренди є саме факт використання майна не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що визначена договором, а не така підстава, як невикористання орендованого майна.

Докази наявні в матеріалах справи спростовують факт використання відповідачем орендованого майна не за цільовим призначенням, навпаки цілісний майновий комплекс, який є предметом оспорюваного Договору, використовуюся, як свідчить звіт для розміщення торгівельних точок за договорами суборенди, укладеними за згодою орендодавця. Тобто, мета використання відповідає цільовому призначенню, передбаченому у п. 1.1 та п. 6.1 договору оренди.

При цьому використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування.

Вказана правова позиція підтверджується сталою судовою практикою (постанови Верховного Суду №916/1998/19 від 14.07.2020, №922/324/17 від 04.04.2019р).

Так, Верховний Суд у постанові по справі №715/214/17-ц від 25.03.2020р зазначив, що поняття «невикористання земельної ділянки за призначенням» та «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення.

У даному випадку, застосовуючи логіку законодавця та Верховного суду (у межах справи 715/214/17-ц) використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування.

Таким чином, суд не убачає підстав для розірвання договору оренди в односторонньому порядку у разі невикористання орендованого майна за цільовим призначенням в умовах відсутності доказів використання не за цільовим призначенням.

Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно змін внесених до Договору цільовим призначенням цілісного майнового комплексу визначено його використання як адміністративно – торгівельний комплекс і при визначенні пропозицій Товариству за результатами перевірки, позивач не визначив жодного заходу який необхідно вжити для використання майна за цільовим призначенням. Як свідчать матеріали справи (звіт, пояснення відповідача) відповідачем проводяться ремонтні роботи для експлуатації комплексу.

Інші обставини, які позивач зазначає як істотні порушення умов Договору є відсутність фінансової та бухгалтерської документації та непроведення інвентаризації, не використання амортизаційного фонду за перевіряємий період на відновлення орендованих основних засобів.

Стосовно відсутності фінансової та бухгалтерської документації відповідач надав пояснення, що документи відсутні в зв`язку із зміною складу засновників, керівника товариства та вилученням документів правоохоронними органами і враховуючи викладені обставини інвентаризація на підприємстві була призначена і здійснювалась у період перевірки. Позивач проти доводів відповідача в цій частині не заперечував. Більш того, у Довідки стосовно огляду майна цілісного майнового комплексу ( яка є додатком до Звіту) зазначено, що приміщення адміністративного корпусу підприємства знаходиться у задовільному стані, під час огляду встановлено, що в адміністративних приміщеннях силами орендаря проводиться косметичний ремонт, фасад будівлі знаходиться у задовільному стані – потребує часткового ремонту.

Стосовно використання амортизаційних відрахувань. Зокрема п.4.1 Договору передбачено, що амортизаційні відрахування на орендоване майно Підприємства залишаються в розпорядженні Орендаря і використовуються для відновлення орендованих основних фондів. Разом з тим, а ні умовами Договору, ані іншими актами не встановлена періодичність чи ознаки за якими Орендодавець має здійснювати відновлення орендованих приміщень. Проте, як свідчать матеріали звіту, майно знаходиться у задовільному стані та силами орендаря здійснюється косметичний ремонт.

Предметом доказування у даному спорі є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав для розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу. При цьому суд вважає, що сторона, яка ставить питання про розірвання договору, має довести наявність таких порушень договору, з якими сам договір або чинне законодавство пов`язує можливість його розірвання в судовому порядку.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Водночас, рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За змістом ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Мелахер та інші проти Австрії» від 19.12.1998 р., «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 р., «Прессос Компанія Нав`єра С.А.» та інші проти Бельгії» від 28.10.1995 р., «Пайн Велі Девелопмент Лтд.» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 р. визначив, що під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, «активи», які можуть виникнути, «правомірні очікування»/«законні сподівання» особи.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999 р., заява №311107/96, п.54).

За змістом п.39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. по справі «Серявін та інші проти України», будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, якою це право встановлено, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Такий критерій пропорційності вимагає щоб втручання було законним, тобто відповідало закону, було співмірним та мало на меті досягнення публічних цілій.

Позивачем не доведено та судом не встановлено істотного порушення відповідачем договору оренди, що у відповідності до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, є підставою для розірвання договору. Позивач не довів , яким чином порушено співвідношення інтересів сторін і позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.

Проте, умови за яких особа може бути позбавлена права, гарантованого ст. 1 Першого протоколу , вимагає від суду та всіх учасників спірних відносин, перевірити законність та співмірність заходів, направлених на позбавлення власності відповідача.

З`ясовуючи істотність порушень відповідачем договору оренди крізь призму ст. 651 ЦК України, суд зазначає, що в межах цієї справи не доведено, що невиконання відповідачем умов договору призвело до завдання шкоди позивачеві та є істотним у розумінні закону, а тому не може бути самостійною підставою для розірвання договору в порядку зазначеної норми Закону.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позивних вимог із залишенням судових витрат на позивачеві.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій і Луганській областях, місто Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» про розірвання договору оренди №951/2020 від 23.05.2020р, зобов`язання ТОВ «Маріупольський лікеро – горілчаний завод» вчинити певні дії, а саме: повернути до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України цілісний майновий комплекс ДП «Маріупольський лікеро – горілчаний завод» шляхом підписання акту приймання – передачі відповідно до вимог Порядку повернення цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого Наказом ФДМУ №847 від 07.08.97р– відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому розділом IV ГПК України з урахуванням приписів перехідних положень.

Суддя П.В. Демідова

Повний текст рішення складено та підписано 22.02.2021 року.

Інформацію щодо руху справи можна отримати на інформаційному сайті http://www.reyestr.court.gov.ua, веб-порталі "Судова влада України" (dn.arbitr.gov.ua).