Рішення № 95065040, 10.02.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2021м. ДніпроСправа № 904/5236/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Євтушенко Д.Є., розглянув спір

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза", м. Дніпро

до Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Дніпро

про стягнення заборгованості у сумі 535 074,08 грн.

Представники:

від позивача Філоненко Ю.О.

від відповідача Галасун Г.І.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алонза" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 452 022,98 грн., що складають суму заборгованості за договором суборенди приміщення № 415 від 01.04.2019; 43 493,25 грн. - пені та 39 557,85грн. - штрафу.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди приміщення щодо внесення орендної плати.

Відповідач заявлені вимоги не визнав, посилаючись на відсутність розрахунку суми заборгованості за договором суборенди приміщення, що позбавляє можливості визначити як період, за який, на думку позивача виникла заборгованість, так і що саме включено до суми заборгованості, та чи відповідає таке нарахування умовам договору.

Також відповідач у відзиві на позов вказує на те, що позивачем не підтверджено факт надання послуг за договором суборенди, оскільки відсутні акти наданих послуг, складання яких передбачено п.3.8 договору.

Як вказує відповідач, акт звірки наданий позивачем не є самостійною підставою для підтвердження заборгованості, оскільки акт не містить розрахунку суми заборгованості, не відповідає дійсності, бо останній не відображає відомостей відносно сум, що отримані позивачем готівкою.

Позивач у відповіді на відзив не погодився із доводами відповідача, та вказує про те, що акт звіряння взаємних розрахунків підписано власноручно відповідачем та скріплено його печаткою без будь-яких зауважень.

В той же час позивач зазначає про те, що акт звіряння взаємних розрахунків не є доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, а є на його думку, так званою господарською розпискою.

Отже, вказує позивач, підписавши акт звіряння, відповідач підтвердив факт існування заборгованості зі сплати орендної плати.

Твердження відповідача щодо отримання позивачем готівкових коштів, останній вважає таким, що не відповідає дійсності.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2020 вказану вище позовну заяву залишено без руху у зв`язку з тим, що остання подана без додержання вимог, викладених у статті 162 Господарського процесуального кодексу України.

05.10.2020 від позивача надійшов лист, до якого останнім залучено обґрунтований розрахунок пред`явленої до стягнення суми основного боргу, відсутність якого на момент подання позовної заяви стала підставою для залишення її без руху.

Ухвалою від 12.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 04.11.2020.

Ухвалою суду від 04.11.2020 розгляд справи відкладався до 07.12.2020.

07.12.2020 відповідачем подано клопотання про витребування у позивача доказів та заяву про те, що додані позивачем до позовної заяви документи викликають сумнів з приводу їх достовірності та є підробленими.

Подана відповідачем заява розглянута відносно Акту звіряння взаємних розрахунків, від розгляду клопотання про витребування доказів представник відповідача відмовився у судовому засіданні, як відмовився і від розгляду вказаної заяви щодо зазначених в ній інших документів.

Ухвалою суду від 07.12.2020 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/5236/20 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 23.12.2020.

23.12.2020 позивачем подано клопотання про залучення доказів до матеріалів справи.

Представник відповідача в підготовче засідання 23.12.2020 не з`явився, про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить підпис останнього на повідомленні про відкладення розгляду справи (а.с. 123).

Ухвалою суду від 23.12.2020 відкладено підготовче засідання до 12.01.2021.

Представник відповідача в підготовче засідання 12.01.2021 не з`явився, поштове відправлення з ухвалою суду від 23.12.2020, надіслане на адресу Фізичної особи ОСОБА_1 за № 4930013498883, повернуто до суду за закінченням терміну зберігання (а.с. 176-179).

Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв`язку з чим господарським судом завершено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 03.02.2021, про що постановлено ухвалу суду.

Під час судового засідання 03.02.2021 суд, вислухавши вступне слово представників сторін, суд оголосив перерву до 10.02.2021.

10.02.2021 представником позивача подано клопотання про долучення додаткових доказів в порядку статті 42 ГПК України.

10.02.2021 представником відповідача подані письмові пояснення щодо клопотання представника позивача стосовно долучення до матеріалів справи додаткових доказів, в яких останній заперечує проти задоволення зазначеного клопотання посилаючись на частину 5 статті 80 ГПК України.

Відповідно до статті 207 ГПК України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Враховуючи той факт, що позивачем під час розгляду справи в підготовчому проваджені не було заявлено, що останній має намір подати додаткові докази, подане позивачем клопотання про долучення додакових доказів до матеріалів справи суд залишає без розгляду.

10.02.2021 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є: обставини укладання договору та його належне виконання щодо здійснення орендних платежів, наявність заборгованості зі сплати орендних платежів.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Алонза" та Фізична особою-підприємцем Вовченко Владислав Едуардович, уклали договір суборенди приміщення №415.

Статтею 774 Цивільного кодексу України, встановлено, що передання наймачем речі в користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1.1. Договору Орендодавець передає Суборендатору в тимчасове платне користування приміщення №5 площею 312, 70 м.кв. на 4 поверсі в приміщенні Центру, що розташований за адресою м. Дніпро, вул. Боброва, буд. 1.

В п.2.1 договору встановлено, що Орендодавець користується Центром та має право здавати приміщення Центру в суборенду на підставі договору оренди б/н від 01.03.2019.

В п. 2.2. договору визначено, що приміщення передається Орендодавцем Суборендатору в оренду на строк до 29 лютого 2020року.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з пунктом 3.1 Договору за користування об`єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, що складає 15 (п`ятнадцять) % від товарообороту. Під товарооборотом розуміється сума грошових коштів, отриманих Суборендарем від здійснення діяльності в орендованому приміщенні на протязі звітного періоду (місяця).

В п.3.6 договору сторони встановили обов`язок суборендатора здійснювати орендну плату не пізніше 10 (десятого) числа місяця, за який здійснюється оплата.

В п. 3.8. договору сторонами узгоджено, що факт надання послуг суборенди сторони фіксують двостороннім актом, в якому зазначається сума орендної плати.

В п. 3.11 договору сторони узгодили, що експлуатаційні витрати в орендну плату не входять.

Відповідно до п.3.4. договору, датою початку нарахування орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення.

Виконуючи умови договору, позивач передав відповідачу в тимчасове платне користування приміщення площею 312, 70 м.кв. на 4 поверсі в приміщенні Центру, що розташований за адресою м. Дніпро, вул. Боброва, буд. 1., про що свідчить акт прийому-передачі майна від 01.03.2019.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що відповідач неналежним чином виконував зобов`язання за даним договором, та має заборгованість з орендної плати.

Про заборгованість позивач повідомляв відповідача в претензії від 13.04.2020 та надсилав на адресу відповідача вимогу про сплату боргу та штрафних санкцій, які залишились без відповіді, що і стало причиною звернення до суду з даним позовом.

26.02.2020 відповідачем припинено господарську діяльність, про що внесено відповідний запис до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 67-69).

Частиною 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до статей 51, 52, 598-609 ЦК України, однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи - підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення із реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-яків дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, як вже було зазначено вище, при укладенні спірного договору сторони дійшли згоди про те, що за користування об`єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, що складає 15 (п`ятнадцять) % від товарообороту. Під товарооборотом розуміється сума грошових коштів, отриманих Суборендарем від здійснення діяльності в орендованому приміщенні на протязі звітного періоду (місяця).

Позивачем до матеріалів залучені звіти відповідача, за період з березня по грудень 2019 (а.с. 28-31), що містять дані про суми товарообороту, на підставі яких, відповідно до п.3.1 договору, повинен визначатися розмір орендної плати. Також позивачем залучено до матеріалів справи платіжні доручення, які свідчать про внесення на рахунок позивача грошових коштів, за оренду приміщення (а.с. 125 - 170) в сумі 662 212,48 грн.

Здійснивши самостійно розрахунок орендної плати та вказаний період та суму грошових коштів перераховану відповідачем за оренду спірного приміщення, можна було б дійти до висновку про відсутність заборгованості.

Проте, слід наголосити на тому, що в п. 3.8. договору сторонами узгоджено, що факт надання послуг суборенди сторони фіксують двостороннім актом, в якому зазначається сума орендної плати.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, слід прийти до висновку, про те, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували факт надання послуг суборенди за спірний період, а отже, не надано останнім і доказів, які б підтвердили факт заборгованості відповідача перед позивачем.

Акт звірки взаємних розрахунків, на який посилається позивач таким доказом бути не може, оскільки він не є документом, який підтверджує здійснення господарської операції, в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", та навіть не містить посилань та такі документи.

Таким чином, слід прийти до висновку про те, що позивачем не доведено належними доказами факт заборгованості відповідача перед позивачем за оренду спірного приміщення.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача, щодо стягнення з відповідача, як суми основного боргу, так і вимог щодо стягнення штрафних санкцій, які є похідними від основної вимоги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладається на позивача.

Керуючись статтями 774, 759, 762 Цивільного кодексу України, статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза" до Фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 535 074,08 грн. - відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 22.02.2021.

Суддя І.Ф. Мельниченко