Рішення № 95055420, 05.02.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.02.2021 Справа №607/16567/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

у складі головуючого судді Грицай К.М.

за участі секретаря судового засідання Стус К.І.,

учасників справи: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Лось О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням як обвинуваченого та незаконним повідомленням про підозру, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідача Держави України в особі Головного управління Державної фіскальної служби (ДФС) у Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням як обвинуваченого та незаконним повідомленням про підозру та просить стягнути з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду у розмірі 7605000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог вказав на те, що при відсутності події злочину його незаконно три рази притягували як обвинуваченого за ч. 3 ст. 212 КК України, два рази притягували як обвинуваченого за ч. 2 ст. 366 КК України та незаконно повідомляли про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Вказав, що 25.04.2008 року слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Тернопільській області Юговим С.А. винесено постанову у кримінальній справі №1681122 про притягнення його як обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України за ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах без жодних підстав для притягнення його як обвинуваченого. При цьому кримінальна справа №1681122 була порушена прокуратурою Тернопільської області 28 березня 2008 року за фактом умисного ухилення від сплати податків директором товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЛВІС» ОСОБА_1 та дана постанова про порушення кримінальної справи не була зареєстрована у єдиному журналі обліку злочинів, кримінальних справ і осіб, які вчинили злочини. 09.04.2008 року слідчий отримав відомості від ДПІ у Гусятинському районі про сплату ТОВ «МЕЛВІС» 1000000 грн. податку. 26.05.2008 року слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Тернопільській області ОСОБА_2 його вдруге незаконно притягнуто як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212 КК України та ч. 2 ст. 366 КК України. 12.07.2010 року слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Тернопільській області Дацко А.О. було втретє винесено постанову про притягнення його як обвинуваченого у тяжкому злочині, передбаченому ч. 3 ст. 212 КК України та ч. 2 ст. 366 КК України, однак постанова була вручена лише через одинадцять днів – 23.07.2010 року. Також, 23.03.2015 року його незаконно повідомили про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України за ухилення від сплати податків на підставі штучно створених доказів, в той час як слідчому було відомо, що станом на 23.03.2015 року вступила в законну силу постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2013 року у справі №34727/10/9104 про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «МЕЛВІС» 1800000 грн. переплати податку. Кримінальна справа закрита стосовно нього за ч. 2 ст. 366 КК України постановою Гусятинського районного суду 21.02.2011 року. 31 травня 2016 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі №596/982/15-к стосовно нього винесено виправдувальний вирок з підстав відсутності події злочину та даний вирок набрав законної сили.

Через протиправні дії органу досудового розслідування він незаконно перебував під слідством та судом більше 10 років – з 25.04.2008 року по 18.06.2018 року, тобто, повних 121 місяць. Вказує, що незаконними діями органу досудового слідства, крім того, впродовж 32 повних місяці він був незаконно притягнутий як обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України. Діями органу досудового розслідування йому заподіяно значних моральних збитків.

Так, внаслідок винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого за ч. 3 ст. 212 КК України він отримав великий психологічний стрес та в подальшому перебував у постійному страху та тривозі від усвідомлення того, що стосовно нього з боку правоохоронних органів вчиняється злочин і він позбавлений можливості захистити себе та своїх рідних шляхом звернення до правоохоронних органів та зазнав великих душевних страждань від усвідомлення того, що у слідчого не було доказу, який би вказував на ухилення від сплати податків та того, що постанова про притягнення його як обвинуваченого за ч. 3 ст. 366 КК України була винесена, щоб приховати факт незаконного проведення слідчих дій щодо нього та відсутність стосовно нього постанови про порушення кримінальної справи за ч. 3 ст. 212 КК України, того, що повідомлення про підозру ґрунтувалось на штучно створених доказах, які визнані судом недопустимими. Також, він зазнав моральних страждань усвідомленням того, що 10 років найпродуктивнішого життя він як спільно активна людина був позбавлений можливості використати свій час на розвиток бізнесу, корисні для суспільства справи, виховання дітей, втратив можливість займатись підприємницькою діяльністю через постійні виклики його як обвинуваченого та підозрюваного на допити, виїмки, обшуки, суди, що він змушений був витрачати весь свій час на забезпечення захисту від незаконного обвинувачення. Він також зазнав душевних страждань від усвідомлення реальної загрози засудження та конфіскації майна, на придбання та створення якого було затрачено багато зусиль та часу. Також, в нього погіршились відносини із знайомими, діловими партнерами, які почали уникати контактів з ним та його рідними. Внаслідок того, що він зазнавав великих душевних страждань, постійного стресового стану, психоемоційних перевантажень та виснаження нервової системи у нього значно погіршився стан здоров`я, під час перебування у приміщеннях правоохоронних органів та судах у статусі обвинуваченого та підозрюваного до нього неодноразово викликали швидку медичну допомогу через погіршення самопочуття. Тривале незаконне притягнення його як обвинуваченого та незаконне повідомлення про підозру стало причиною великих фізичних страждань, які він зазнав від відчуття фізичного болю та перенесення небезпечних для життя станів організму у формі лакунарного інсульту та клінічної смерті (зупинка серця та дихання). Враховуючи глибину та тривалість фізичних та душевних страждань розмір моральної шкоди розраховує, виходячи з 10 кратного розміру мінімальної заробітної плати на час подання позову - 5000 грн., яке оцінює за незаконне притягнення його як обвинуваченого та незаконного повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, перебування під слідством і судом 121 повний місяць в сумі 6005000 грн. та за дворазове притягнення його як обвинуваченого та незаконне повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 366 КК України, перебування під слідством і судом 32 повних місяці в сумі 1600000 грн.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2020 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 19 листопада 2020 року, за наслідками якого закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області подав відзив на позов, у якому зазначив, що відсутні законні підстави для відшкодування моральної шкоди за період незаконного притягнення до відповідальності за ч. 3 ст. 366 КК України, оскільки постановою Гусятинського районного суду від 21 лютого 2011 року було закрито провадження у справі через відмову прокурора від обвинувачення. Також, вказав, що період перебування позивача під слідством і судом тривав від 25.04.2008 року до ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 26.12.2017 року, тобто менше, ніж 10 років. Також, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12.08.2020 року у справі №607/23622/19 вже було стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 300000 грн. заподіяної моральної шкоди, а також 4167,92 грн. матеріальної шкоди, завданої незаконним взяттям та триманням під вартою під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення в період з 05.08.2013 року по 25.01.2014 року за ч. 3 ст. 212 КК України, тому доводи позивача, що він не подавав аналогічного позову є необґрунтовані та твердження позивача про заподіяння йому моральної шкоди за даний період внаслідок відчуття фізичного болю та перенесених небезпечних для життя станів організму у формі лакунарного інсульту та клінічної смерті є хибним у даній позовній заяві, оскільки вже моральна шкода за цей період відшкодована та позивач реалізував своє законне право на відшкодування шкоди згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду». Щодо відшкодування шкоди в розмірі 7605000,00 грн. зазначив, що позивач ОСОБА_1 належним чином не обґрунтував їх та не навів жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння такої шкоди, протиправності дій відповідачів, наявності причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідача та виною останнього у їх заподіянні, а також не зазначив, чим керувався під час розрахунку завданої йому моральної шкоди. Також позивач не вказав та не довів, яким чином проведення слідчий дій у кримінальному провадженні за його обвинуваченням йому були заподіяні моральні страждання, не було зазначено, яких саме вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках він зазнав та яким чином це пов`язано із проведенням слідчих чи інших дій органами досудового розслідування. Тому просить відмовити у позові.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій, зокрема, зазначив, що підставою даного позову є незаконне притягнення його як обвинуваченого та незаконне повідомлення про підозру, яке було вчинено слідчими податкової міліції Головного управління ДФС у Тернопільській області. Вказав, що кримінальна справа була закрита Гусятинським районним судом за ч. 3 ст. 366 КК України 21 лютого 2011 року, тому твердження відповідача щодо іншої дати винесення постанови не відповідають фактичним обставинам справи, дана постанова доводить незаконність притягнення його до кримінальної відповідальності. Також, зазначив, що саме до ухвали Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 596/982/15-к зазнавав моральних страждань, оскільки саме до цієї дати відчував душевний неспокій. Також вважає безпідставним твердження відповідача про подання ним іншого позову про відшкодування шкоди до Держави Україна та того, що він реалізував своє право на відшкодування шкоди.

Позивач ОСОБА_1 судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених ним у позові. Пояснив, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 12.08.2020 року у справі №607/23622/19 за його позовом не набрало законної сили, тому безпідставні доводи позивача про реалізацію його права на стягнення на його користь з держави моральної шкоди. Просить суд стягнути на його користь моральну шкоду, виходячи з мінімальної заробітної плати станом на день постановлення рішення у справі.

Представник відповідача - Головного управління ДФС у Тернопільській області в судовому засіданні позов не визнала, просить відмовити у його задоволенні з викладених у відзиві на позов підстав.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив наступні обставини.

На підставі досліджених доказів та матеріалів кримінального провадження №596/982/15-к суд встановив, що 28 березня 2008 року першим заступником прокурора Тернопільської області порушено кримінальну справу №1681122 стосовно директора товариства з обмеженою відповідальністю «Мелвіс» ОСОБА_1 за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України (а.с. 31).

01.04.2008 року дана кримінальна справа направлена до СВ ПМ ДПА в Тернопільській області для організації досудового слідства (а.с. 30).

25.04.2008 року слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Тернопільській області Юговим С.А. винесено постанову у кримінальній справі №1681122 про притягнення його як обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України. (а.с.29).

26.05.2008 року старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА в Тернопільській області Юговим С.А. винесено постанову про притягнення як обвинуваченого директора та одночасно головного бухгалтера ТОВ «Мелвіс» ОСОБА_1 та пред`явлено обвинувачення у злочинах, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 КК України (а.с. 35-36).

03.12.2009 року кримінальна справа №1681122 стосовно директора та головного бухгалтера ТзОВ «Мелвіс» ОСОБА_1 за ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 КК України постановою Гусятинського районного суду Тернопільської області направлена на додаткове розслідування. Зазначену постанову Гусятинського районного суду від 03.12.2009 року залишено без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 27.01.2010 року.

12 липня 2010 року старшим слідчим з ОВС слідчого відділу податкової міліції ДПА в Тернопільській області Дацко А.О. ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 КК України (а.с. 39-40).

В ході судового розгляду кримінальної справи постановою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 21.02.2011 року провадження по справі про обвинувачення ОСОБА_1 за ст.366 ч.2 КК України закрито у зв`язку із зміною обвинувачення прокурором – відмовою прокурора від обвинувачення. (а.с. 28).

Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 01.08.2011 року ОСОБА_1 відданого під суд по обвинуваченню у вчиненні злочину визнано невинним та виправдано за відсутністю події злочину. за ч.3 ст.212 КК України. В подальшому зазначений вирок було скасовано апеляційним судом Тернопільської області.

Як вбачається із постанови Тернопільського міськрайонного суду від 22.01.2014 року, в ході розгляду кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.3 ст.212 КК України, уточнено анкетні дані підсудного та постановлено вважати, що прізвище особи зазначене в окремих процесуальних документах кримінальної справи №1681122 про обвинувачення ОСОБА_1 , у тому числі, в постанові про порушення кримінальної справи від 28 березня 2008 року є ОСОБА_1 .

Вироком Тернопільського міськрайонного суду від 25.01.2014 року ОСОБА_1 засуджено за ч.3 ст.212 КК України і призначено покарання у виді штрафу в розмірі 255 000 грн. з позбавленням права обіймати посади в установах, організаціях та підприємствах усіх форм власності пов`язані з організаційно-розпорядчими та фінансово-господарськими функціями строком на 2 роки з конфіскацією майна, яке належить йому на праві особистої приватної власності.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 квітня 2014 року, вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2014 року щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст.212 КК України скасовано, а справу повернуто прокурору Тернопільської області для організації додаткового розслідування.

23 березня 2015 року начальником відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Тернопільській області повідомлено ОСОБА_1 про підозру в умисному ухиленні від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України (в редакції від 05.04.2001 року, чинній з 01.09.2001 року і на момент вчинення злочину) (а.с.41).

Згідно вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року у кримінальному провадженні №32014210000000045 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачення за ч.3 ст.212 КК України за відсутністю події кримінального правопорушення та виправдано (а.с. 9-20).

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року, вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року, відмовлено прокурору в поновленні строку на касаційне оскарження вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 (а.с. 26).

Позивач ОСОБА_1 у зв`язку із погіршенням стану здоров`я перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується виписками з медичної карти стаціонарного хворого про перебування на стаціонарному лікуванні з 13.07.2010 року по 16.07.2010 року, з 24.01.2011 року до 25.01.2011 року, 15.02.2012 року до 21.02.2021 року.

Також у зв`язку із загальним захворюванням позивачу видано листки непрацездатності за період з 26.01.2011 року по 21.01.2011 року, з 03.11.2011 року 08.11.2011 року, 15.02.2011 року до 21.02.2011 року.

Довідкою від 09.08.2013 року ТОККПНЛ та витягом з історії хвороби підтверджено перебування позивача ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в ВІТ та ІІІ неврологічному відділенні ТОКПНЛ з 07.08.2013 року до 21.08.2013 року з діагнозом лакунарний інсульт, гострий період.

Довідкою Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги (Травпункт) №17743 підтверджено, що ОСОБА_1 27.11.2013 року звернувся в травпункт з приводу травми під час посадки у спеціальний автомобіль, де після огляду останньому було встановлено діагноз – забій лівого плечового суглобу.

Як вбачається із епікрізу, виданого Тернопільською комунальною лікарнею №2, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Тернопільської комунальної міської лікарні №2 з 28.11 по 05.12.2013 року з діагнозом: ІХС. Вазоспатична стенокардія. Кардіосклероз. Симптоматична (нейрогенна) артеріальна гіпертензія ІІ стадії, ступінь артеріальної гіпертензії 2. Ангіопатія сітківки по гіпертензивному типу обох очей. Ектазія аорти…Синкопе з короткочасною зупинкою дихання і серцевої діяльності з проведенням непрямого масажу серця (за даними карти виїзду швидкої медичної допомоги №56630 від 28.11.2013 року).

Згідно із випискою з історії хвороби №6276, виданою Чортківською районною центральною лікарнею 23.12.2013 року за №115, ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в ЛОР відділенні Чотківської ЦРЛ з 06.12.2013 року по 23.12.2013 року з приводу гіпертензії.

Із пояснень допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_3 , який працював з позивачем в ТОВ «Мелвіс» у 2007 році, вбачається, що після порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи припинилась господарська діяльність товариства, були звільнені працівники, оскільки не було можливість сплачувати заробітну плату. У позивача з 2008 року за час слідства та перебування в слідчому ізоляторі, погіршилось здоров`я, він осунувся, схуд.

Із пояснень допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_4 вбачається, що внаслідок перебування позивача під слідством і судом з 2008 року до 2018 року, перебування на допитах у слідчих органах протягом дня без їжі, внаслідок стресу на психічного напруження, він переніс душевні страждання, у нього погіршився стан здоров`я, підвищувався тиск, через що викликали швидку медичну допомогу, неодноразово перебував на лікуванні, переніс інсульт та клінічну смерть. Крім того, пояснила, що за час перебування під слідством позивача погіршились його відносини із родиною, оточуючі почали уникати з ним спілкування, також було завдано шкоди діловій репутації позивача, оскільки з ТОВ «Мелвіс», де працювало 7 працівників та яке отримувало дохід та у 2008 році після порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 працівники звільнились, в подальшому бізнес відновити до попереднього стану виявилось неможливим.

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст.23 ЦК України, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до ч.2 ст.1176 ЦК України, право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.7 ст.1176 ЦК України, порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Зокрема, вищезазначений порядок відшкодування шкоди встановлений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з пунктом 5 статті 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону.

Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить чітких вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення, за наслідком розгляду якої судом в подальшому було ухвалено виправдувальний вирок, який ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 26.12.2017 року у справі №596/982/15-к залишений в силі, незаконно перебував під слідством і судом з 25.04.2008 року до 26.12.2017 року, тобто протягом дев`яти років та восьми місяців, тому має право на відшкодування шкоди за цей період.

Матеріалами справи підтверджено, що незаконні дії органів податкової міліції Державної податкової інспекції в Тернопільській області завдали моральної шкоди позивачу. Моральною шкодою визнаються душевні страждання, заподіяні позивачеві внаслідок пред`явлення обвинувачення, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного тривалого перебування під слідством і судом впродовж 9 років та 8 місяців, щопризвело до погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, діловими партнерами, інших негативних наслідків морального характеру, того, що позивач перебування у постійному стресовому стані, був позбавлений можливості використати свій час на розвиток бізнесу, виховання дітей, втратив можливість займатись підприємницькою діяльністю, змушений був витрачати весь свій час на забезпечення захисту від незаконного обвинувачення, також того, що на відновлення життєвих та ділових зв`язків, ділової репутації необхідні значні зусилля та тривалий час. Також суд враховує, що позивач зазнав моральних та фізичних страждань через погіршення його стану його здоров`я, перенесення ним небезпечних для життя станів організму у формі лакунарного інсульту та клінічної смерті.

Отже, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позову в цій частині.

Пунктом 9 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання досудового слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Таким чином, Законом визначений мінімальний розмір моральної шкоди, яка відшкодовується та не встановлено граничний розмір такої шкоди.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Мінімальний розмір заробітної плати станом на 01.01.20216 р. складає 6000,00 грн. відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а тому саме із цього розміру необхідно виходити при визначенні розміру моральної шкоди.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування, суд керується висновками щодо застосування норм права, викладеними у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), де зазначено, що суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, з урахуванням того, що позивач перебував під слідством протягом 9 років та 7 місяців (116 місяців), мінімальний розмір моральної шкоди в грошовому виразі не повинен бути меншим, ніж 116 х 6000,00 грн. = 696000 грн.

Разом з тим, слід врахувати, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди. Необхідний і достатній у даній справі розмір відшкодування моральної шкоди, на думку апеляційного суду, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, слід визначити в сумі 700000 грн. При цьому суд враховує характер і обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, в сферах сімейних та ділових стосунків, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Щодо вимоги позивача про відшкодування шкоди за час перебування під слідством і судом за період з 26.05.2008 року по 21.02.2011 року суд зазначає наступне.

Право на відшкодування шкоди виникає у випадках, передбачених ст. 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутності події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати.

Так, згідно постанови Гусятинського районного суду від 21.02.2011 року під час розгляду кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України провадження по справі про обвинувачення ОСОБА_1 по ч. 2 ст. 366 КК України закрито у зв`язку із зміною обвинувачення прокурором - відмовою прокурора від обвинувачення. З наведеного можна зробити висновок, що немає підстав для відшкодування шкоди в розмірі і порядку, передбаченому цим Законом за даний період. Крім того, судом встановлено, що цей проміжок часу охоплюється загальним періодом перебування позивача під слідством і судом у кримінальній справі щодо обвинувачення за ч. 3 ст.212 КК України, за який суд вирішив вимоги позивача про відшкодування шкоди.

Крім того, суд вважає необґрунтованими та такими що не підлягають до задоволення вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди за період після 26.12.2017 року до 18.06.2018 року, тобто до постановлення Верховним Судом ухвали про відмову у поновленні строку на касаційне оскарження вироку Тернопільського міськрайонного суду від 31 травня 2016 року, оскільки законом чітко визначено строк, за який здійснюється відшкодування шкоди, а саме за час перебування під слідством і судом, в даному випадку цей період тривав з 25.04.2008 року до 26.12.2017 року.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача вказав, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12.08.2020 року у справі №607/23622/19 вже було стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 300 000 грн. заподіяної моральної шкоди, а також 4167 грн. 92 коп. матеріальної шкоди, завданої незаконним взяттям під варту та триманням під вартою під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення в період з 05.08.2013 року по 25.01.2014 року за ч. 3 ст. 212 КК України. Вважає, що є безпідставним твердження позивача про відшкодування шкоди за період з 05.08.2013 року по 25.01.2014 року у зв`язку із незаконним притягненням його як обвинуваченого та незаконного повідомлення про підозру, що стало причиною великих фізичних страждань, які він зазнав відчуття фізичного болю та перенесених небезпечних для життя станів організму у формі лакунарного інсульту та клінічної смерті, оскільки вищенаведеним рішенням суду вже було стягнуто на його користь заподіяну моральну шкоди в сумі 300 000 грн., тому за даний період шкода відшкодована.

Однак, суд не бере до уваги як недоведені твердження представника відповідача, що шкода за період з 05.08.2013 року по 25.01.2014 року вже відшкодована за рішенням суду у справі №607/23622/19, оскільки з пояснень сторін вбачається, що позов поданий з приводу відшкодування моральної шкоди за незаконне перебування під вартою, крім того, сторонами не було подано належних та допустимих доказів, що даний позов є аналогічним та поданий з того самого предмету та тих самих підстав та вказане рішення суду набрало законної сили. Тому суд не вбачає підстав не враховувати під час вирішення вимог про відшкодування шкоди вищезазначений період часу перебування позивача під вартою.

Щодо заперечень представника відповідача у відзиві, згідно яких зазначає щодо неналежного відповідача суд звертає увагу на те, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджено, що незаконні дії органів досудового розслідування завдали моральної шкоди позивачу, тому суд вважає Головне управління ДФС у Тернопільській області належним відповідачем у даній справі.

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (далі Порядок).

Відповідно до п.3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконується на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Згідно з пунктом 35 Порядку Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень,дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Таким чином, грошові кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведеного, керуючись ст. 56 Конституції України, ст. 16, 22, 23, 1176, 1167 ЦК України, ст.1, 2, 3, 4, 11, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням як обвинуваченого та незаконним повідомленням про підозру – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 700000,00 грн. (сімсот тисяч гривень 00 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області, місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46021, ЄДРПОУ 39403535.

Повне рішення суду складене 16 лютого 2021 року.

Головуючий суддяК. М. Грицай