Рішення № 95051960, 11.02.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/2639/19

Провадження № 2/522/2589/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс Навігатор», Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», третя особа – ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги та договором іпотеки, скасування змін, внесених до Державного реєстру іпотек,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 15.02.2019 року надійшов позов ОСОБА_1 до ТОВ «Лекс Навігатор», ПАТ «Фідобанк», третя особа – ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 07.02.2019 року за кредитним договором та договором іпотеки; про скасування змін, внесених до Державного реєстру іпотек про зміну іпотекодержателя.

Згідно обґрунтування позовних вимог, 18 березня 2018 року між ОСОБА_1 (позичальник) та ВАТ «Ерсте Банк» (кредитор) було укладено кредитний договір №014/1388/3/11788, згідно якого позичальнику надавався кредит у сумі 50 000 дол. США, зі строком користування кредитним коштами до 17.03.2018р., зі сплатою 13,5% річних. У відповідності до п.2.1 Договору, кредитні кошти призначені на ремонт власної двокімнатної квартири, заг. пл.. 43,1 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , придбання меблів, побутової техніки. Виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між позичальником та кредитором забезпечено заставою, а саме іпотекою, що підтверджується договором іпотеки квартири №014/1388/3/11788/1 від 18.03.2008р., укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Ерсте Банк».

У подальшому, ПАТ «Ерсте Банк» було реорганізовано у ПАТ «Фідокомбанк», яке також реорганізовано у ПАТ «Фідобанк» (яке є повним правонаступником прав та обов`язків ПАТ «Ерсте Банк» та ПАТ «Фідокомбанк»).

01.03.2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Фідобанк» було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору із фізичною особою №014/1388/3/11788 від 18.03.2008 року, згідно п.1.1 якої сторони визначили, що станом на 22.12.2015 року (дата реструктуризації) заборгованості ОСОБА_1 становила 42 593,96 дол. США. Також, 01.03.2016 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Фідобанк» укладено Договір про внесення змін №1 до Договору іпотеки квартири №014/1388/3/11788/1 від 18.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Джулай С.В., у звязку з укладенням між іпотекодержателем (банком) та позичальником, додаткової угоди №2 від 01.03.2016р. до кредитного договору із фізичною особою №014/1388/3/11788 від 18.03.2008 року.

У подальшому, 07.02.2019 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Лекс Навігатор» було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором №014/1388/3/11788 від 18.03.2008 року та Договором іпотеки №014/1388/3/11788/1 від 18.03.2008р. Вищевказаний договір було укладено відповідачами за результатами електронного аукціону, який відбувся 18.01.2019 року, з продажу права вимоги за вказаним кредитним договором та переможцем було визначено ТОВ «Лекс Навігатор».

Між тим вважає, що вказаний договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 07.02.2019 року, а саме договір факторингу, укладений із порушенням вимог чинного законодавства України. Зокрема посилалась на те, що з оспорюваного договору вбачається, що ціна відступлення права грошової вимоги за умовами договору становила 135 009, 00 грн. (п.4.1 договору), а розмір самої грошової вимоги станом на 18.01.2019 року становив 500 865, 61 грн., тобто розмір грошової вимоги значно перевищує ціну відступлення вимоги. Отже, вважає, що оспорюваний договір є фактично договором факторингу, оскільки відступлення права вимоги у даному випадку відбулось в обмін на грошові кошти як плату у вигляді дисконту. Між тим, у порушення чинного законодавства ТОВ «Лекс Навігатор» не є банком або фінансовою установою, не внесений до реєстру фінансових установ, а тому на думку позивача не міг бути стороною оспорюваного правочину.

За викладеного, з посиланням на положення ст.ст. 15-16, 203, 215, 227 ЦК України, вважає, що оспорюваний правочин – договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором №014/1388/3/11788 від 18.03.2008 року та Договором іпотеки №014/1388/3/11788/1 від 18.03.2008р., укладений між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Лекс Навігатор» є недійсним.

Посилалась на те, що після укладення вищевказаного договору, 07.02.2019 року інформацію про зміну іпотекодержателя внесено до Державного реєстру іпотек у спеціальний розділ із номер запису про іпотеку №13502787. Проте, оскільки вважає, що відступлення вимог відбулось із порушенням вимог законодавства, то існують підстави для скасування змін, внесених 07.02.2019 року до Державного реєстру іпотек у спеціальний розділ із номером запису про іпотеку 13502787, про зміну іпотекодержателя нерухомого майна – квартири за адресою АДРЕСА_1 ..

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.02.2019 року даний позов ОСОБА_1 було передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.

У свою чергу, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29.03.2019 року справу передано для розгляду за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеного складу суду від 17.05.2019 року справу передано на розгляд судді Домусчі Л.В., отримано суддею 20.05.2019 року.

Оскільки згідно чинного законодавства, спори між судами про підсудність не допускаються та з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ухвалою суду від 23 травня 2019 року провадження у справі було відкрито та призначено до розгляду в підготовчому засіданні 24 червня 2019 року.

Ухвалою суду від 03.06.2019 року було частково задоволено клопотання представника позивача та до розгляду справи по суті застосовано заходи забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ «ЛЕКС НАВІГАТОР» (код ЄДРПОУ 40856598), державним та приватним нотаріусам України, державним реєстраторам України вчиняти дії по зміні реєстрації права власності квартири АДРЕСА_2 , яка є предметом договору іпотеки від 18.03.2008 року №014/1388/3/11788/1, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Ерсте Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ФІДОКОМБАНК»).

До суду 21.06.2019 року надійшов відзив на позов від представника ТОВ «Лекс Навігатор» (а.с.114-143), згідно якого заперечував проти вимог позову та просив відмовити. Посилався на те, що оспорюваний договір від 07.02.2019 року за своєю правовою природою є не договором факторингу, а правочином із відступлення права вимоги, під час укладення якого сторони керувались положеннями ст. 6, 512-519, 627, 632, 656 ЦК України та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та про що самі сторони оговорили в оспорюваному правочині. При його укладені були дотримані всі вимоги чинного законодавства та не було будь-яких порушень. А отже підстав для визнання його недійсним не вбачає. Додатково посилався на те, що позивачем не надано будь-яких доказів щодо порушення його прав відповідачами, доказів на підтвердження викладених ним підстав.

Розгляд справи 24.06.19 року відклався, у зв`язку із прийняттям відзиву та наданням часу стороні позивача на відповідь на відзив. 22.07.19 року розгляд справи відклався, у зв`язку зі неявкою відповідачів по справі.

До суду 18.07.2019 року надійшов відзив на позов від представника Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», згідно якого заперечували проти вимог та просили відмовити, посилаючись на те, що відступлення прав вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. При цьому, при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов`язання і більше взаємовідносин не має, а ні з боржником, а ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож по суті відбувається купівля-продажу права вимоги боргових зобов`язань.

Розгляд справи 22.07.2019 року був відкладений на 07.10.2019 року із наданням часу стороні позивача на подання відповіді на відзив протягом 2х тижнів.

Матеріали цивільної справи із 25.06.2019 року по 25.02.2020 року перебували в суді апеляційної інстанції за апеляційної скарги ТОВ «Лекс Навігатор» на ухвалу суду від 23.05.2019р. (про відкриття провадження у справі).

Після повернення матеріалів справи до суду 1ї інстанції, підготовче засідання було призначено на 04.05.2020 року.

Представником відповідача - ОСОБА_3 були подані пояснення на позов (т.2, а.с.22-27), згідно яких наполягав на відмові в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилався на те, що юридична особа, яка не є фінансовою установою, має право брати участь в електронних торгах із продажу права вимоги неплатоспроможного банку, що знаходиться у процесі ліквідації; а також, що договори про відступлення права вимоги, які укладені внаслідок електронних торгів, проведених на підставі ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не є договором факторингу.

Розгляд справи 04.05.2020р. відкладено на 23.06.2020р. за клопотанням ТОВ «Лекс Навігатор».

Ухвалою суду від 23.06.2020 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 20.10.2020 року.

Розгляд справи 20.10.2020 року був відкладений на 11.02.2021 року за клопотанням співвідповідача АТ «Фідобанк» у присутності та за згодою представника позивача.

У судовому засіданні 11.02.2021 року, проведеному в режимі відеоконференції, були присутні:

- представника позивача – ОСОБА_4 , який позовні вимоги підтримав та просив задовольнити за обставин, викладених у позові;

- представник ТОВ «Лекс Навігатор» - Нербеда Г.Г., який заперечував проти позову та просив відмовити, враховуючи його позицію, викладену у відзиві та письмових поясненнях;

- представник ПАТ «Фідобанк» - Погодін В.О., який також заперечував проти задоволення позову за обставин, викладених у їх відзиві.

У матеріалах справи наявна заява третьої особи – ОСОБА_2 , згідно якої просила справу розглядати за її відсутності, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі (т.2, а.с.73).

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи прийшов до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно матеріалів справи, 18 березня 2018 року між ОСОБА_1 (позичальник) та ВАТ «Ерсте Банк» (кредитор) було укладено кредитний договір №014/1388/3/11788, згідно якого позичальнику надавався кредит у сумі 50 000 дол. США, зі строком користування кредитним коштами до 17.03.2018р., зі сплатою 13,5% річних.

У відповідності до п.2.1 Договору, кредитні кошти призначені на ремонт власної двокімнатної квартири, заг. пл.. 43,1 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , придбання меблів, побутової техніки.

Виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між позичальником та банком забезпечено заставою, а саме іпотекою, що підтверджується договором іпотеки квартири №014/1388/3/11788/1 від 18.03.2008р., укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Ерсте Банк».

У подальшому, ПАТ «Ерсте Банк» було реорганізовано у ПАТ «Фідокомбанк», яке також реорганізовано у ПАТ «Фідобанк» (яке є повним правонаступником прав та обов`язків ПАТ «Ерсте Банк» та ПАТ «Фідокомбанк»).

01.03.2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Фідобанк» було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору із фізичною особою №014/1388/3/11788 від 18.03.2008 року, згідно п.1.1 якої сторони визначили, що станом на 22.12.2015 року (дата реструктуризації) заборгованості ОСОБА_1 становила 42 593,96 дол. США.

Також, 01.03.2016 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Фідобанк» укладено Договір про внесення змін №1 до Договору іпотеки квартири №014/1388/3/11788/1 від 18.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Джулай С.В., у зв`язку з укладенням між іпотекодержателем (банком) та позичальником, додаткової угоди №2 від 01.03.2016р. до кредитного договору із фізичною особою №014/1388/3/11788 від 18.03.2008 року.

У подальшому, 07.02.2019 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Лекс Навігатор» було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором №014/1388/3/11788 від 18.03.2008 року та Договором іпотеки №014/1388/3/11788/1 від 18.03.2008р..

Вищевказаний договір було укладено відповідачами за результатами електронного аукціону, який відбувся 18.01.2019 року, з продажу права вимоги за вказаним кредитним договором та переможцем було визначено ТОВ «Лекс Навігатор».

Судом встановлено, що позивач не є стороною спірного договору про відступлення права вимоги, тому предметом доказування є порушення цивільних прав та інтересів позивача.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Щодо визнання договору недійсним.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках) (частина шоста статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Судом фактичні обставини, які підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, вказують на те, що ТОВ «ЛЕКС НАВІГАТОР» через відкритий аукціон, який було організовано Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, придбало право майнової вимоги за кредитним договором, укладеним між банком і боржником.

Аукціон проводився Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції ФГВФО № 388 від 24 березня 2016 року (далі - Положення).

Відповідно до частини третьої статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

Згідно з частинами першою-восьмою статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом. Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови продажу майна банку, включеного до ліквідаційної маси.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване в один із способів, в тому числі на відкритих торгах (аукціоні). Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги.

У відповідності до частини першої та другої розділу VI Положення на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися наступні види активів /майна/ банку, що ліквідується: основні засоби, майно банку в вигляді цілісного майнового комплексу, майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження, дебіторська заборгованість, права вимоги за кредитними договорами.

Згідно із пунктом 5.11 розділу V Положення реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу.

Водночас, Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції ФГВФО № 388 від 24 березня 2016 року не вимагає проведення аукціону безпосередньо між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).

Так, із моменту набрання чинності рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 листопада 2016 року № 2526 у пункті 5.11 главі розділу V Положення виключено слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».

Отже, придбавати право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання за результатами проведення відкритого конкурсу мають право не тільки банки та небанківські фінансові установи, а й інші юридичні особи, які не віднесені до банків та небанківських фінансових установ, а також фізичні особи.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому, оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки, в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За таких обставин, зважаючи на положення діючого законодавства, суд приходить до висновку про те, що ТОВ «ЛЕКС НАВІГАТОР» мало право, як юридична особа, брати участь в електронних торгах із продажу права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором, укладеними 18.03.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 ..

При цьому укладенні спірні договори про відступлення права вимоги від 07.02.2019 року відповідають вимогам статей 512, 513, 514 ЦК України та є договорами відступлення права вимоги, а не договором факторингу, а отже, відсутні підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання їх недійсними.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 161/5127/17-ц (провадження № 61-17635св18).

Окрім того, правову природу оскаржуваного договору сторони визначили в самому оспорюваному договорі, а саме згідно п.1.1 договору сторони погодили, що за своєю правовою природою даний договір є правочином з передання Банком шляхом продажу прав вимоги, визначених у даному Договорі, новому кредитору (відступлення права вимоги).

Окрім того, з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами, яким саме чином порушуються його права та інтереси оспорюваним договором.

За викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання недійсним укладеного 07.02.2019 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Лекс Навігатор» договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором №014/1388/3/11788 від 18.03.2008 року та Договором іпотеки №014/1388/3/11788/1 від 18.03.2008р. та відмовляє в їх задоволенні.

Також, суд вбачає, що вимоги позивача про скасування змін, внесених 07.02.2019 року до Державного реєстру іпотек у спеціальний розділ із номером запису про іпотеку 13502787, про зміну іпотекодержателя нерухомого майна – квартири за адресою АДРЕСА_1 , є похідними від первісних вимог, а отже також задоволенню не підлягають.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК. Відповідно до п.2 ч.2 згаданої статті судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 15-16, 203, 215, 227, 316, 512, 514, 516, 517 ЦК України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 19, 43, 44, 51, 78, 76-81, 82, 89, 142, 210, 211, 223, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс Навігатор», Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», третя особа – ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги та договором іпотеки, скасування змін, внесених до Державного реєстру іпотек, – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів (ст.ст.354,355,ЦПК України). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення суду складений 22.02.2021 року.

Суддя Домусчі Л.В.