Рішення № 95050690, 18.02.2021, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 333/4971/20

Провадження № 2/323/243/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2021 року м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючої судді -Гуцал О.П.,при секретарі -Чубир Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН-ТАЙМ» про захист прав споживача та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року до Оріхівського районного суду Запорізької області за підсудністю з Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН-ТАЙМ» про стягнення заборгованості за договором перевезення в розмірі 315799,00 грн., трьох процентів річних від простроченої суми за несвоєчасне виконання зобов`язань за період з 02.03.2020 року по 08.09.2020 року в розмірі 4801,89 грн., інфляційних збитків за період з 02.03.2020 року по 08.09.2020 року в розмірі 4736,99 грн. та моральної шкоди в розмірі 65000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що на підставі публічного договору з відповідачем позивач уклав з ним ряд одноразових договорів, за якими відповідач зобов`язався доставити певні матеріальні об`єкти до пункту призначення та передати їх одержувачеві у визначеному відділенні ТОВ «ІН-ТАЙМ», а також надати додаткові послуги, а саме отримати від одержувача плату за доставлений вантаж та передати цю плату позивачу, як відправнику. Однак належні позивачу кошти так і не були йому перераховані відповідачем. У зв`язку із зазначеним позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав шляхом стягнення з відповідача вказаних сум.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.09.2020 року було відкрите спрощене позовне провадження у цій справі.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.10.2020 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 передана за підсудністю до Оріхівського районного суду Запорізької області.

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 17.12.2020 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до провадження та призначено судове засідання у справі на 18.01.2021 року.

Судове засідання 18.01.2021 року було відкладене у зв`язку із неявкою відповідача.

В судове засідання позивач не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, відзиву на позов не подав, заяв з процесуальних питань також не надав, що в сукупності відповідно до ст. 280 ЦПК України є підставою для заочного розгляду справи, про що 18.02.2021 року була постановлена відповідна ухвала.

У зв`язку з неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалося.

Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст.76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

На підставі публічного договору з ТОВ «ІН-ТАЙМ», в період часу з 25.01.2020 року по 25.02.2020 року позивач відправив одержувачам (фізичним особам) супутникове обладнання з умовою післяплати на загальну суму 315799,00 грн., що підтверджується деклараціями № 3007252011, 3007252614, 3007248517, 3007248403, 3007264404, 3007264604, 3007264759, 3007290286, 3007298439, 3007297366, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_17 , НОМЕР_18 , НОМЕР_19 , НОМЕР_20 , НОМЕР_21 , НОМЕР_22 , НОМЕР_23 , НОМЕР_24 , НОМЕР_25 , НОМЕР_26 , НОМЕР_27 , НОМЕР_28 , НОМЕР_29 , НОМЕР_30 , НОМЕР_31 , НОМЕР_32 , НОМЕР_33 , НОМЕР_34 , НОМЕР_35 , НОМЕР_36 , НОМЕР_37 , НОМЕР_38 , НОМЕР_39 , НОМЕР_40 , НОМЕР_41 , НОМЕР_42 , НОМЕР_43 , НОМЕР_44 , НОМЕР_45 , НОМЕР_46 , НОМЕР_47 , НОМЕР_48 , НОМЕР_49 , НОМЕР_50 , НОМЕР_51 , НОМЕР_52 , НОМЕР_53 , НОМЕР_54 , НОМЕР_55 , НОМЕР_56 , НОМЕР_57 , НОМЕР_58 , НОМЕР_59 , НОМЕР_60 , НОМЕР_61 , НОМЕР_62 , НОМЕР_63 , НОМЕР_64 , НОМЕР_65 , НОМЕР_66 , НОМЕР_67 , НОМЕР_68 , НОМЕР_69 , НОМЕР_70 , НОМЕР_71 , НОМЕР_72 , НОМЕР_73 , НОМЕР_74 , НОМЕР_75 , НОМЕР_76 , НОМЕР_77 , НОМЕР_78 , НОМЕР_79 , НОМЕР_80 , НОМЕР_81 , НОМЕР_82 , НОМЕР_83 , НОМЕР_84 , НОМЕР_85 , НОМЕР_86 , НОМЕР_87 , НОМЕР_88 , НОМЕР_89 , НОМЕР_90 , НОМЕР_91 , НОМЕР_92 , НОМЕР_93 , НОМЕР_94 , НОМЕР_95 , НОМЕР_96 , НОМЕР_97 , НОМЕР_98 , НОМЕР_99 , НОМЕР_100 , НОМЕР_101 , НОМЕР_102 , НОМЕР_103 , НОМЕР_104 , НОМЕР_105 , НОМЕР_106 , НОМЕР_107 , НОМЕР_108 , НОМЕР_109 , відповідно до яких відповідач взяв на себе обов`язок передати вантаж після його оплати та гроші перерахувати відправнику у вигляді видачі готівкових коштів у вказаному розмірі.

Доказів виконання вказаного обов`язку відповідач суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Нормами ст. 924 ЦК України передбачено, зокрема, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття до перевезення й видачі одержувачеві, у разі порушення зобов`язань, що випливають з договору перевезення, сторони згідно зі ст. 920 ЦК України несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, іншими законами України, транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, саме відповідач несе відповідальність за часткове не виконання договорів про надання послуг з організації перевезення відправлення, оформлене вище переліченими Деклараціями, за додаткову послугу «післяплата» у розмірі 315799,00 грн., сума якої підлягає стягненню на користь позивача.

Стаття 920 ЦК України встановлює, що у разі порушення зобов`язань, що випливають з договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено ЦК України, іншими законами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.2 ст.925 ЦК України, позов до перевізника може бути пред`явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Оцінюючи подані позивачем розрахунки заборгованості з точки зору допустимості та належності, суд враховує, що такий був проведений із застосуванням відповідних індексів інфляції та за відповідними формулами, належним чином обґрунтований та мотивований. Крім цього, в процесі розгляду справи не здобуто жодних доказів, які ставлять під сумнів математичні розрахунки наведені позивачем.

Судом приймаються розрахунки позивача, відповідно до яких загальна сума нарахованих трьох процентів річних від простроченої суми за несвоєчасне виконання зобов`язань за період з 02.03.2020 року по 08.09.2020 року складає 4801,89 грн., а інфляційні збитки за період з 02.03.2020 року по 08.09.2020 року складають 4736,99 грн.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими, доведеними та вказують на наявність підстав для їх задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За пунктами 18, 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Статтею 1-1 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов`язався надати послугу з перевезення речей, отримання коштів від третьої особи та передання вказаних коштів позивачу.

Отже, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закону України «Про захист прав споживачів».

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19).

З урахуванням принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи, тривалого порушення відповідачем прав позивача на виплату належних йому коштів, характеру та глибини душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку із порушенням свого права споживача, суд вважає позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі обґрунтованими та законними і такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги про відшкодування збитків згідно до Закону України «Про захист прав споживачів», судовий збір в розмірі 3903,38 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-283, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН-ТАЙМ» про захист прав споживача та стягнення коштів – задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН-ТАЙМ» (код ЄДРПОУ 32061200, юридична адреса 70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Йогана Янцена, 31) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_110 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) заборгованість за договором перевезення в розмірі 315799,00 грн., три проценти річних від простроченої суми за несвоєчасне виконання зобов`язань за період з 02.03.2020 року по 08.09.2020 року в розмірі 4801,89 грн., інфляційні збитки за період з 02.03.2020 року по 08.09.2020 року в розмірі 4736,99 грн. та моральну шкоду в розмірі 65000,00 грн., а всього стягнути 390337,88 грн.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю «ІН-ТАЙМ» (код ЄДРПОУ 32061200, юридична адреса 70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Йогана Янцена, 31) на користь держави судовий збір в розмірі 3903,38 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте Оріхівським районним судом Запорізької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Оріхівський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складений 22.02.2021 року.

Суддя О.П. Гуцал