Рішення № 95040719, 22.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2021 року м. Київ № 640/32727/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач), адреса: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та київській області №418 від 14 грудня 2020 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області видати посвідку на постійне проживання в України громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 та її неповнолітній доньці ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що 11 лютого 2010 року вона отримала дозвіл на імміграцію в Україні, яким позивачу надано дозвіл на постійне проживання в Україні, разом з нею отримали дозвіл її неповнолітні діти: донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

15 лютого 2010 року позивачу видана тимчасова посвідка на проживання, яка дійсна безстроково та до якої вписані неповнолітні діти позивача.

14 грудня 2020 року відповідачем прийнято рішення №418 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до якого скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та скасовано посвідку на постійне проживання, на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Позивач з вказаним рішенням не погоджується, з огляду на те, що відповідачем не наведено жодної норми будь-якого закону, якими було б передбачено скасування дозволу на імміграцію.

Крім того, позивач посилається на те, що 11 серпня 2020 року між нею та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб, діти позивача навчаються в навчальних закладає України.

При цьому, донька ОСОБА_6 є громадянкою України та їй було видано паспорт громадянина України.

Вказані обставини не було враховано відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.

За твердженнями позивача, вказане рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню з підстав його невідповідності вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим позивач звернулась до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що у липні 2020 року на адресу відповідача надійшов запит Солом`янського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо перевірки законності перебування на території України позивача, у зв`язку з її зверненням про державну реєстрацію шлюбу.

Під час проведення перевірки відповідачем було встановлено, що позивач 04 грудня 2009 року звернулась до територіального органу ДМС з заявою про отримання дозволу на імміграцію в України разом з її неповнолітніми дітьми, в якій зазначила, що прибула в України на постійне місце проживання, тобто, за твердженнями представника відповідача, позивачем не вказана підстава, згідно якої вона має право на отримання дозволу на імміграцію в Україну, як і не додано будь-яких документів, що підтверджують наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію.

Проте, як вказано у відзиві на позовну заяву, не зважаючи на вищевикладене, 11 лютого 2010 року позивачу надано дозвіл на імміграцію № НОМЕР_1 .

Більш того, представник відповідача наголосив на тому, що жодних підстав на отримання дозволу на імміграцію за територіальним походженням у неповнолітньої ОСОБА_6 не було, у зв`язку з чим, на переконання представника відповідача, до висновку від 11 лютого 2010 року були включені норми, які суперечать вимогам законодавства чинного на момент прийняття рішення.

На підставі викладеного, як вказав представник відповідача, відповідачем правомірно було прийнято рішення №418 від 14 грудня 2020 року про скасування позивачу дозволу на імміграцію.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилась у с. Атара-Армянська, Очамчирського району Абхазської АРСР.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у позивача народилась донька - ОСОБА_6 , батьками у свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 від 19 червня 1999 року, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, зазначені: ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

19 червня 1999 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 , про що в книзі реєстрації актів про одруження відділом реєстрації актів громадянського стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві 19 червня 1999 року зроблено запис №275.

ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_7 та ОСОБА_1 народилась донька ОСОБА_2 , про що відділом записів актів громадянського стану по Фрунзенському району м. Саратова Комітету зі справ ЗАГС Саратовської області 11 березня 2003 року зроблено відповідний актовий запис №133.

Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про смерть ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що відділом реєстрації смерті по м. Саратов зроблено запис акта про смерть №10337.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що 29 жовтня 2009 року громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 прибула в Україну в місто Київ по національному паспорту на постійне проживання та звернулась до ВГІРФО Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві з клопотанням на дозвіл на імміграцію в місті Києві за адресою: АДРЕСА_2 .

За результатом розгляду поданих документів було встановлено, що донька ОСОБА_1 - ОСОБА_6 народилась в Україні в місті Києві та має право отримати дозвіл на імміграцію за територіальним походженням або набути громадянство України, також було встановлено, що відсутні документи, що дають підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

У зв`язку з чим, 11 лютого 2010 року Управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві громадянці України ОСОБА_1 видано дозвіл на імміграцію № НОМЕР_1 , до якого внесені неповнолітні: донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також видано посвідку на постійне проживання серія НОМЕР_3 від 15 лютого 2010 року, з безстроковим строком дії, до якої внесені також її неповнолітні діти.

Також, матеріалами справи підтверджується, що діти позивача навчались та продовжують навчання у навчальних закладах міста Києва, донька ОСОБА_6 , 1999 року народження, отримала паспорт громадянина України №

НОМЕР_8 10 липня 2020 року на адресу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області надійшов запит Солом`янського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану, в якому останній просив провести перевірку законності перебування станом на день реєстрації шлюбу 11 серпня 2020 року громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 .

В свою чергу, в матеріалах справи наявна копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), з якої вбачається, що позивач 11 серпня 2020 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , про що зроблено відповідний актовий запис №1070.

Більш того, з матеріалів справи вбачається, що за результатом перевірки на виконання запиту Солом`янського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану відповідачем складено висновок перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянам Російської Федерації ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , зі змісту якого вбачається, що позивач 04 грудня 2009 року звернулась до територіального органу ДМС з заявою про отримання дозволу на імміграцію в України разом з її неповнолітніми дітьми, в якій зазначила, що прибула в України на постійне місце проживання, проте, не вказана підстава, згідно якої вона має право на отримання дозволу на імміграцію в Україну, як і не додано будь-яких документів, що підтверджують наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію.

Не зважаючи на вищевикладене, 11 лютого 2010 року позивачу надано дозвіл на імміграцію № НОМЕР_1 та видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_6 від 15 лютого 2010 року, на підставі якої проживає на території України по теперішній час.

Також, у висновку зазначено, що в описовій частині висновку від 11 лютого 2010 року протиправно було зазначено, що неповнолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має право на отримати дозвіл на імміграцію за територіальним походженням або набути громадянство України, оскільки підстав для цього згідно вимог чинного на той час законодавства не було.

У зв`язку з чим, у висновку зазначено про доцільність скасування рішення УГІРФО ГУМВС України в .м києві від 11 лютого 2010 року про надання дозволу на імміграцію громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 та її дітям, та визнання недійсною виданої на підставі цього посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 15 лютого 2010 року.

На підставі вказаного висновку Центральним міжрегіональним управлінням державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 14 грудня 2020 року №418, яким громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 та її діям громадянам Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 11 лютого 2010 року та скасовано посвідку на постіне проживання серії НОМЕР_6 від 15 лютого 2010 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-III визначені умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Частиною 14 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Відповідно до частини 1 абзаців 1 і 4 статті 1 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Пунктом 6 частини 2 статті 4 цього Закону (в редакції, чинній на момент видачі позивачу дозволу на імміграцію) передбачено, що квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Пунктом 3 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Статтею 6 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-III, в редакції, чинній станом на момент видачі позивачу дозволу на імміграцію, було передбачено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: 1) приймають разом з визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; 3) приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) видають та вилучають у випадках, передбачених цим Законом, посвідки на постійне проживання; 5) ведуть облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Стаття 9 цього ж Закону (в редакції, чинній станом на момент видачі позивачу дозволу на імміграцію) встановлювала умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію.

Так, відповідно до підпункту 2 пункту 1 цієї статті заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 9 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ за неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники. Якщо іммігрує один з батьків, якого (яку) супроводжують неповнолітні діти, він (вона) повинен подати заяву чоловіка (дружини), посвідчену нотаріально, про те, що він (вона) не заперечує проти імміграції дітей разом з батьком (матір`ю). У випадку відсутності такої згоди батько (мати) повинен подати рішення відповідного державного органу про залишення дітей при батькові (матері). Зазначене рішення має бути легалізоване консульською установою України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Також, положеннями статті 9 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ визначений перелік документів, які мали бути додані до заяви про надання дозволу на імміграцію.

Зокрема, пунктом 5 передбачено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: три фотокартки; копія документа, що посвідчує особу; документ про місце проживання особи; відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

У відповідності до підпункту 6 пункту 7 статті 9 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

Таким чином, для оформлення дозволу на імміграцію заявник, в даному випадку, позивач повинна була подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Згідно з положеннями статті 10 вказаного Закону дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Частиною 4 статті 11 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивач звернулась до відповідного органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем свого проживання, за результатом розгляду поданих документів була документована посвідкою на постійне проживання в Україні відповідно до пункту 6 частини 2 та пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» за рішенням УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві від 11 лютого 2010 року.

Проте, як зазначено у висновку від 14 грудня 2020 року, вказане вище рішення прийнято з порушенням вимог законодавства, зокрема, головний спеціаліст послався на те, що донька іноземки ОСОБА_6 не мала права на отримання дозволу на імміграцію, а позивачем не вказані підстави для отримання такого дозволу.

На підставі вказаного висновку, як вже зазначалось судом, 14 грудня 2020 року прийнято рішення №418 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянці Російській Федерації ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» разом з її неповнолітніми дітьми, а також скасовані посвідки на постійне проживання, у тому числі, яка видана позивачу.

Згідно з положеннями пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 (надалі-Порядок №321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Тобто, для скасування дозволу на імміграцію відповідно до пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» обов`язковою умовою є виявлення випадків, передбачених Законами, проте, суд наголошує, що на відповідача, як на орган виконавчої влади з питань імміграції покладено обов`язок, зазначити, які саме випадки та якого саме Закону були виявлені, на які були порушені, при видачі дозволу на імміграцію.

В той же час, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що при видачі позивачу у 2010 році дозволу на імміграцію, на підставі якого в подальшому останній було видано посвідку на тимчасове проживання в Україні, було порушено вимоги законодавства, оскільки матеріалами справи підтверджується, що донька позивача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилась у місті Києві, Україна, отримала паспорт громадянина України, а сама позивач зареєструвала 11 серпня 2020 року шлюб з громадянином України.

Більш того, матеріалами справи також підтверджено, що доньки позивача навчались та продовжують навчання у навчальних закладах України та отримують освіту за українським законодавством.

Водночас, суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983, в редакції, що діяла на момент прийняття рішення від 14 грудня 2020 року №418 (надалі - Порядок №1983).

Відповідно до пункту 21 Порядку №1983 Дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У відповідності до пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Згідно з пунктом 24 Порядку №1983 рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Суд зазначає, що вказаним Законом України «Про імміграцію» встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

З урахуванням того, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності підстав, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ, при прийнятті рішення органом ДМС про надання дозволу на імміграцію позивачу у 2010 році, суд дійшов висновку, що рішення від 24 грудня 2020 року №418 в частині скасування цього дозволу на імміграцію від 11 лютого 2020 року та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_6 від 15 лютого 2010 року, які були видані позивачу, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Вказане відповідає принципу «належного урядування» відповідно до якого, допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть за умови неправомірного документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні ці обставини не можуть бути виправлені за рахунок позивача та мати для неї та її дітей негативні наслідки у вигляді скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання.

При цьому, суд зазначає, що навіть якщо дозвіл на імміграцію позивачу було надано через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладення тягаря наслідків такої помилки або зловживання на позивача у справі є порушенням її законних прав та інтересів.

Щодо позовних вимог в частині Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області видати посвідку на постійне проживання в України громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 та її неповнолітній доньці ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.

Як вже було зазначено судом, згідно вимог статті 13 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Підпунктом 1 пункту 64 Порядку, в свою чергу, передбачено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до пункту 68 Порядку №321 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.

У відповідності до підпункту 4 пункту 72 Порядку №321 посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі скасування посвідки.

В той же час, суд зазначає, що позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено, що посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_6 від 15 лютого 2010 року була вилучена у позивача уповноваженими особами відповідача, або самостійно здана позивача до органів ДМС, а зважаючи на те, що рішення відповідача, яким у тому числі було скасовано вказану посвідку, визнано судом протиправним та скасовано, що, відповідно, свідчить, суд дійшов висновку про передчасність позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача видати посвідку на постійне проживання в України позивачу та її неповнолітній доньці.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 14 грудня 2020 року № 418 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, в іншій частині позовні вимоги є передчасними та, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області №418 від 14 грудня 2020 року про скасування дозволу на імміграцію в України в частині, що стосується скасування дозволу на імміграцію в Україну від 11 лютого 2010 року та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_6 від 15 лютого 2010 року, виданих громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та її неповнолітнім дітям: доньці - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньці - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, код ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник