Рішення № 95040683, 22.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2021 року м. Київ № 640/8133/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., у відсутність представників позивача та відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні без його фіксування за допомогою звукозаписувальних технічних засобів адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

установив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") з адміністративним позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (Печерський РВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про:

- визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Печерського РВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. про відкриття виконавчого провадження №61408530 від 28.02.2020 на виконання постанови від 11.01.2020 №60953745.

Позовні вимоги позивач мотивує протиправністю спірної постанови, оскільки Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02.10.2019 №145-ІХ встановлено заборону вчиняти виконавчі дії стосовно АТ "Українська залізниця", а тому, позивач, з посиланням на пункт 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", зауважив, що всі відкриті станом на 20.10.2019 виконавчі провадження, де боржником є АТ "Укрзалізниця", підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою суду від 28.04.2020 позовну заяву АТ "Українська залізниця" прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи в судовому засіданні. Окрім того, вказаною ухвалою суду витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження №61408530.

Представником позивача на офіційну електронну адресу суду направлено пояснення до позовної заяви, в яких представник позивача просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з огляду на протиправність дій державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, оскільки рішення суду у справі №910/7176/19 (ВП №61408530) виконано боржником (позивачем) самостійно, а відтак відсутні підстави для стягнення виконавчого боргу у даному ВП та виведення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору.

Представником відповідача на адресу суду засобами поштового зв`язку направлено пояснення, в яких останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог АТ "Українська залізниця", з огляду на їх необґрунтованість.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №904/3535/19, а ухвалою суд від 08.02.2021 провадження у справі поновлено та призначено судове засідання.

В судове засідання, призначене у справі, учасники справи не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Отже, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2019 у справі №910/7176/19 стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч гривень) 00 коп.

13.12.2019 Господарським судом міста Києва у справі №910/7176/19 видано наказ про примусове стягнення з АТ "Українська залізниця" судових витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

11.01.2020 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60953745 та постанови про стягнення виконавчого збору і про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

24.02.2020 надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

26.02.2020 державним виконавцем виконавчий документ у виконавчому провадженні №60953745 повернуто стягувачу.

Постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №60953745 винесено в окреме провадження.

28.02.2020 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61408530 з примусового виконання постанови від 11.01.2020 у виконавчому провадженні №60953745, виданої Печерський РВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь держави виконавчого збору у розмірі 500 грн.

Не погоджуючись з прийнятим державним виконавцем рішенням (постановою від 28.02.2020 про відкриття ВП №61408530), позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 5 частини першої статті 3 цього ж Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Проаналізувавши зміст норм частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 16.10.2019 у справі №1940/1957/18, від 02.10.2019 у справі №826/15531/17 дійшла висновку, що примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За змістом частин першої, п`ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Варто зазначити, що пунктами 5 та 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

При цьому, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Окрім того, частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Зі змісту наведених положень Інструкції, що не суперечать нормам Закону України "Про виконавче провадження", вбачається, що у випадку надходження до державного виконавця постанови про стягнення виконавчого збору, як виконавчого документу, та за умови відсутності підстав для повернення виконавчого документа, державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору шляхом прийняття відповідної постанови.

Відповідно до положень статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Так, предметом спору у даній справі є постанова про відкриття виконавчого провадження від 28.02.2020 у ВП №61408530, проте доводи позивача обґрунтовані протиправністю постанови про стягнення виконавчого збору у ВП №60953745, з огляду на добровільне виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2019 у справі №910/7176/19.

Однак, суд наголошує, що позивач не оскаржує постанову про стягнення виконавчого збору. Тобто, постанова про стягнення виконавчого збору від 28.02.2020 у ВП №61408530, станом на час прийняття спірної постанови набрала законної сили, позивачем не оскаржувалась та є чинною.

Позивач також мотивує позовні вимоги тим, що 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", відповідно до пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

АТ "Укрзалізниця" включено до Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, що є додатком до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

З урахуванням чого представник позивача стверджує, що спірна постанова не відповідає вимогам законодавства, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору прийнята державним виконавцем після набрання чинності вищевказаним Законом. Окрім того, державним виконавцем проігноровано заяву АТ "Українська залізниця" про добровільне виконання рішення суду та повернення виконавчого документа стягувачу.

Щодо даних підстав, суд зазначає наступне.

Дійсно, 20.10.2019 набрав чинності Закон № 145-IX, відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень якого заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

З аналізу наведеної правової норми слідує, що нею заборонено вчинення будь-яких виконавчих дій відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які станом на 20.10.2019 (день набрання чинності Закону № 145-ІХ) були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Разом з тим, винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що передані в заставу за кредитними договорами. Тобто, вказаною нормою Закону № 145-IX з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти боржників у будь-яких правовідносинах, а також стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону № 145-IX.

Вищевикладені висновки щодо застосування пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №145-ІХ узгоджуються з правовими позиціями, наведеними у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 №910/12809/19, а також в постановах Верховного суду від 18.01.2021 у справі № 904/3535/19, від 07.12.2020 справі № 910/2295/19, від 30.11.2020 у справі №640/8808/20.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також з матеріалів справи вбачається, що 21.02.2020 позивачем засобами поштового зв`язку на адресу Печерського РВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направлено заяву про добровільне виконання рішення суду та повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому провадженні №60953745, яка зареєстрована відповідачем 26.02.2020.

З Автоматизованої системи виконавчого провадження №60953745 вбачається, що постановою державного виконавця Печерського РВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26.02.2020 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з виконанням рішення суду у справі №910/7176/19.

Так, пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення

Приписами частини дев`ятої статті 27 вказаного Закону визначено, що виконавчий збір не стягується, зокрема, у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

З матеріалів справи вбачається, що добровільне виконання позивачем постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2019 у справі №910/7176/19 відбулося вже після відкриття виконавчого провадження.

Також державним виконавцем постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у ВП №60953745 винесено в окреме провадження.

Ні постанова про стягнення з боржника виконавчого збору у ВП №60953745, ні дії державного виконавця щодо її винесення позивачем не оскаржувалися.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №910/1587/13 та від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, оскільки предметом розгляду у даних справи були інші правовідносини, а саме: дії державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору та постанова про стягнення виконавчого збору.

Водночас предметом даного спору не є ані постанова про стягнення виконавчого збору у ВП №60953745, ані дії щодо її винесення.

Таким чином, постанова про стягнення виконавчого збору від 11.01.2020 у ВП №60953745 є самостійним виконавчим документам, при надходженні якого державним виконавцем не встановлено підстав для її повернення стягувачу.

Як визначено статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Також у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, відсутності витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, підстави для розподілу відповідно до статті 139 КАС України судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 72-77, 139, 241-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, місто Київ, 03150; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 40075815).

Відповідач - Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Різницька, будинок 11-Б, місто Київ, 01011; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 34979022).

Повний текст рішення складено й проголошено в судовому засіданні 22.02.2021.

Суддя О.М. Чудак