Рішення № 95040678, 22.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2021 року м. Київ № 761/24881/16-ц

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення інфляційних витрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

До Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, в якій позивач просить суд:

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційні витрати та три проценти річних у розмірі 484,46 грн, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

Так, звертаючись до Шевченківського районного суду міста Києва з даною позовною заявою, позивач в обґрунтування позовних вимог послався на те, що 25 листопада 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Імексбанк» (далі по тексту - ПАТ «Імексбанк») було укладено договір вкладу №2033-2013 на суму 100 доларів США строком до 26 грудня 2014 року.

Зі спливом строку договору 29 грудня 2014 року вклад було перераховано банком з депозитного рахунку позивача на його поточний рахунок.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк», згідно з яким в ПАТ «Імексбанк» запроваджено тимчасову адміністрацію з 27 січня 2015 року.

З 28 квітня 2015 року банки-агенти розпочали виплату коштів вкладникам ПАТ «Імексбанк», позивач неодноразово звертався до них з метою отримання вкладу, однак отримав передбачене законом відшкодування в розмірі 1 723,29 грн лише 22 квітня 2016 року.

На переконання позивача, оскільки повне управління банком та розпорядженням його майном здійснював Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, то до нього як нового боржника перейшли зобов`язання банку з відшкодування коштів за вкладами, а також відповідальність за їх неналежне та невчасне виконання.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем недоговірного зобов`язання з виплати відшкодування за вкладом в неплатоспроможному банку позивач був вимушений протягом року вести з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тривале і виснажливе претензійне листування, внаслідок чого йому заподіяно моральну шкоду.

На підставі викладеного, позивач просив стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь суму інфляційних втрат та три проценти річних в розмірі 484,46 грн та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву (Т.1, арк. 227-229) послався на те, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом стягнення грошових коштів порушує порядок здійснення процедури виведення банку з ринку, суперечить положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до яких стягнення неустойки (штрафів, пені) та інших фінансових санкцій на період тимчасової адміністрації, яка запроваджена в банку, не здійснюється.

Не погоджуючись з доводами представника відповідача, позивач у відповіді на відзив на позовну заяву послався на те, що його позовні вимоги грунтуються виключно на положеннях Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому доводи представника відповідача є безпідставними та такими, що не спростовують доводів позивача (Т.1, арк. 234-237).

Заперечуючи проти доводів позивача, представником відповідача подано до Шевченківського районного суду міста Києва додаткові письмові заперечення, в яких останній ще раз зазначив, що чинне законодавство не передбачає правових підстав для нарахування та стягнення з Фонду інфляційних витрат та третьої відсотків річних, як спосіб захисту порушеного права через інститут цивільної відповідальності (Т.1, арк. 243-245).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (Т.2, арк. 10-14).

Постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року скасовано, позов задоволено частково та стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційні втрати та три проценти річних та 1000,00 грн в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду (Т.2, арк. 50-57).

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року провадження у справі закрито та ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року справа направлена для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 грудня 2020 року головуючим у справі визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Гарника К.Ю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2020 року справа №761/24881/16-ц прийнята до провадження та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Копію ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2020 року направлена на адресу сторін, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб отримала 15 січня 2021 року, про що свідчить відповідна відмітка у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, проте, будь-яких додаткових письмових заперечень щодо позову або відзиву на позовну заяву від відповідача на адресу суду не надходило.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

25 листопада 2013 року між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_2 укладено договір №2033-2013 про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу (депозиту) від 11 жовтня 2013 року вклад «Постійний клієнт 13 міс», відповідно до умов якого Банк прийняв від клієнта вклад на суму 100,00 доларів США з процентною ставкою 9,5% річних строком на 396 днів, кінцевим строком повернення вкладу - 26 грудня 2014 року, з щомісячною сплатою відсотків. Умовами договору також передбачено та підтверджується матеріалами справи, що вклад було перераховано банком з депозитного рахунку на поточний рахунок позивача (Т.1, арк. 189, 190).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк», згідно з яким в ПАТ «Імексбанк» запроваджено тимчасову адміністрацію з 27 січня 2015 року.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Імексбанк» та призначено уповноважену особу на ліквідацію банку.

Станом на день розгляду даної справи по суті процедура ліквідації ПАТ «Імексбанк» не завершена.

Також, матеріалами справи підтверджується, що позивач неодноразово звертався до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з претензійними заявами, заявами про внесення до загального реєстру вкладників та про виплату відшкодування за вкладом, в яких останній просив, у тому числі виплатити йому, як вкладнику, суми, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а саме, три відсотки річних на суму належного відшкодування з урахуванням індексу інфляції з дня виникнення зобов`язання з виплати цього відшкодування, проте, у задоволенні заяв позивача було відмовлено (Т.1, арк. 194-208).

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі по тексту - Закон України від 23 лютого 2012 року №4452-VI) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 16 частини 1 статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно частин 1, 2 статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (частина 1 статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI).

Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (абзац 1 частини 2 статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI).

Згідно зі статтею 28 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника). Фонд не пізніше наступного дня після закінчення визначеного цим Законом строку ліквідації банку розміщує на офіційному веб-сайті Фонду оголошення про завершення Фондом виплат гарантованої суми відшкодування.

Частиною 7 статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI передбачено, що Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Таким чином, Фонд виконує свої зобов`язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.

В даному випадку рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ІмексБанк» та делегування повноважень ліквідатора банку» було прийнято 21 травня 2015 року, відповідно якого розпочато процедуру ліквідації Банку.

27 квітня 2015 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено оголошення про початок виплати коштів вкладникам ПАТ «ІмексБанк», для чого останнім запропоновано з 28 квітня 2015 року звернутись до банків-агентів Фонду для отримання гарантованого відшкодування, що свідчить про дотримання строків початку здійснення відповідних виплат (https://www.fg.gov.ua/articles/17823-ogoloshennya-pro-viplati-vkladnikam-at-imeksbank.html).

В свою чергу, суд зауважує, що граничні строки виплати гарантованих коштів обмежуються днем подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Отже, відповідач, розмістивши оголошення від 27 квітня 2015 року, повідомив про початок здійснення відповідних виплат вкладникам банку з 28 квітня 2015 року, що не обмежується одним днем, а є триваючою процедурою, граничний строк якої закінчується днем подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Відповідно до пунктів 3, 5 частини 5 статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

У пункті 1 частини 6 статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Згідно з частиною 5 статті 45 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Таким чином, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Вказану правову позицію висловив Верховний Суд України у справі за № 6-1123 цс16, постанова від 13 червня 2016 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у період дії тимчасової адміністрації/ ліквідації банку передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України фінансові санкції не застосовуються.

Таким чином, у суду відсутні підстави для стягнення на користь позивача з Фонду гарантування вкладів трьох процентів річних за несвоєчасне виконання зобов`язання та інфляційних втрат.

Відповідно до статті 1-1 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі по тексту - Закон України від 12 травня 1991 року №1023-XII) цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Згідно частини 5 статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Судом встановлено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, оскільки, відповідно до частини першої статті 3 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Враховуючи, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не вступав з позивачем в жодні договірні відносини та під час тимчасової адміністрації не передбачено можливість нарахування штрафних санкцій (пункт 3 частина 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пунктах 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано належних пояснень того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідачів та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

На підставі вищезазначеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та у задоволенні позовних вимог відмовлено, у суду відсутні підстави для розподілу судових витрат.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних витрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник