Рішення № 95040630, 19.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2021 року м. Київ № 640/10467/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМіністерства охорони здоров`я України, Державного закладу "Центральна медико - соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України"провизнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подав на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Міністерства охорони здоров`я України (адреса місцезнаходження: 01021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7, ідентифікаційний код - 00012925) (надалі - відповідач-1 або МОЗ України або Міністерство) та Державного закладу "Центральна медико - соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України" (адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Юрія Коцюбинського, буд. 9, ідентифікаційний код - 38260065) (нижче - відповідач-2 або Державний заклад МОЗ України), у якому просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):

визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України, яка полягає у ненаданні Державному закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» оригіналу скарги ОСОБА_1 від 31.05.2012 з усіма додатками до вказаної, який Міністерство охорони здоров`я України отримало з реєстраційним вхідним № ПО/57Ю від 31.05.2012 року для належного її розгляду та прийняття письмового рішення по ній;

зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України надати Державному закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» оригінал скарги ОСОБА_1 від 31.05.2012 з усіма додатками до вказаної, який Міністерство охорони здоров`я України отримало з реєстраційним вхідним № ПО/57Ю від 31.05.2012 для належного її розгляду та прийняття рішення по усім питанням, що містить зазначена скарга;

стягнути з Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень на відшкодування довготривалої моральної чи немайнової шкоди;

зобов`язати Державний заклад «Центральна медико - соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» за участю ОСОБА_1 розглянути медико-експертну справу останнього відповідно до його скарги, яку прийнято та зареєстровано вхідним № ПО/57Ю від 31.05.2012 року з боку Міністерства охорони здоров`я України, з створенням та наданням ОСОБА_1 відповідного письмового медично-експертного висновку за вказаним розглядом;

зобов`язати Державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» надати ОСОБА_1 письмовий медично-експертний висновок по усім питанням скарги з належними додатками до неї, яку Міністерство охорони здоров`я України отримало з реєстраційним вхідним № ПО/5710 від 31.05.2012 року відповідно до законодавства, що мало чинність на час отримання вказаної скарги Міністерством охорони здоров`я України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказує, що Державний заклад МОЗ України ухиляється від виконання обов`язку, який покладено на нього рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2018 по справі № 826/15794/16, яке направлено на захист конституційного права позивача відносно охорони його здоров`я, що гарантовано останньому змістом ст. 49 Конституції України. Позивач примічає, що відповідач-1 не надав відповідачу-2 належного доручення щодо перегляду матеріалів медико-експертної справи ОСОБА_1 за його скаргою від 31.05.2012, згідно листа МОЗ України від 05.12.2018, а Державний заклад МОЗ України не розглядав медико-експертної справи ОСОБА_1 за скаргою від 31.05.2012. Позивач стверджує, що його скарга, яку МОЗ України отримано за реєстраційним вхідним № ПО/5710 від 31.05.2012, станом на 11.06.2018 не розглянута та по ній відсутнє рішення, при наявності рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2018 по справі № 826/15794/16. Як акцентує позивач, з черговою бездіяльністю МОЗ України, якою порушуються його особисті немайнові права, погодитись не можна. На думку позивача, моральна шкоду внаслідок протиправної бездіяльності оцінюється у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2019 (суддя Пащенко К.С. ) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/10467/19, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Міністерством охорони здоров`я України подано відзив, у якому зазначено, що фактичною підставою для звернення позивача до суду є невиконання, на думку позивача, рішення суду, яке набрало законної сили у справі № 826/1579/16. Відповідач вказав, що процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, що б рішення суду належним чином було виконано. При цьому, в порядку здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах не передбачено звернення позивача з окремим позовом щодо зобов`язання виконання судового рішення по інші справі. З урахуванням наведеного, відповідач у відзиві просив суд закрити провадження у справі у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту порушених прав.

У відповіді на відзив Міністерства охорони здоров`я України позивач заперечив, вказав, що позов подано щодо двох відповідачів з різними позовними вимогами які раніше не розглядались в суді, а з метою усунення сумнівів щодо наявності вимог, що пов`язані з контролем за виконанням судового рішення, позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог.

ДЗ «Центральна медико - соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» у відзиві вказало, що позов є безпідставним та необґрунтованим оскільки 15.11.2018 відділом експертизи тимчасової та стійкої втрати працездатності Медичного департаменту Міністерства охорони здоров`я України за вих. № 03.4.07-П-14900/13745-зв було скеровано доручення до Центральної МСЕК МОЗ України щодо перегляду матеріалів медико-експертної справи ОСОБА_1 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва. 05.12.2018 на засіданні Центральної МСЕК МОЗ України розглянуто медико-експертні документи за скаргою ОСОБА_1 від 31.05.2012 за присутності останнього. За результатами розгляду, вивчення матеріалів відповідачем не виявлено порушень діючого законодавства з питань МСЕ при оглядах ОСОБА_1 та прийнятті експертних рішень у 2002-2012 роках, про що його було повідомлено. Для вирішення питання щодо можливості підвищення групи інвалідності, ОСОБА_1 запропоновано пройти обстеження та оформити нові документи (форми 088/0) про зміни стану його здоров`я, з чим хворий погодився. Відповідач відмітив, що позивач факт отримання листа за вих. № 03.4.07-П-14900/13745, у якому зазначено про надання отримання доручення на виконання рішення суду, підтвердив. Таким чином, ДЗ «Центральна медико - соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» вважає, що протиправної бездіяльності допущено не було.

У відповіді на вказаний відзив, позивач вказав, що не був присутній на розгляді своєї скарги до МОЗ України від 31.05.2012 та йому невідомо про існування листа № 03.4.07-П-14900/13745-зв МОЗ України від 15.11.2018. Позивач зазначив, що лист № 03.4.07-П-14900/13745-зв не має посилання на перегляд матеріалів медичної експертної справи ОСОБА_1 за скаргою від 31.05.2012, а також не вказано про саме рішення Окружного адміністративного суду міста Києва

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/15794/16 від 14.05.2018 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов`язано Міністерство охорони здоров`я України надати Центральній медико-соціальній експертній комісії Міністерства охорони здоров`я України доручення переглянути матеріали медичної експертної справи за скаргою ОСОБА_1 від 31.05.2012 (далі по тексту - Рішення).

Зі змісту рішення вбачається, що 21.05.2012 Центральною медико - соціальною експертною комісією Київського міського центру медико-соціальної експертизи №1 встановила позивачу ІІІ групу інвалідності та встановила йому 60 % від втрати працездатності, безстроково.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернувся 31 травня 2012 року зі скаргою до Міністерства охорони здоров`я України. Дану скаргу було зареєстровано за №ПО/5710.

В скарзі позивач просив забезпечити повторний розгляд питання відносно встановлення позивачу другої групи інвалідності з виданням належної довідки, та повідомити позивача письмово про прийняті рішення.

Відділ медико - соціальної експертизи Міністерства охорони здоров`я України, відповідно до супровідного листа №16.06.-ПО/5710 від 05.06.2012 направив скаргу позивача до Київського міського Центру медико - соціальних експертиз для розгляду та прийняття відповідного рішення.

З огляду на відсутність будь - яких доказів отримання позивачем та надсилання позивачу відповіді на його скаргу від 31.05.2012р., суд прийшов до висновку, що Міністерством охорони здоров`я України було допущено бездіяльність України щодо направлення ОСОБА_1 письмової відповіді на скаргу від 31.05.2012.

Судом зобов`язано Міністерство охорони здоров`я України надати Центральній медико - соціальній експертній комісії Міністерства охорони здоров`я України доручення переглянути матеріали медичної експертної справи за скаргою ОСОБА_1 від 31.05.2012.

15.12.2018 позивачем отримано конверт простого поштового відправлення від 11.12.2018 від Міністерства охорони здоров`я України. У вказаному конверті знаходився лист № 03.4.07-П- 14900/14527-зв від 05.12.2018.

Зі змісту вказаного листа вбачається, що відділом експертизи тимчасової та стійкої утрати працездатності Медичного департаменту МОЗ України було надано доручення Державному закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» переглянути матеріали медико-експертної справи, а також, те що медико- експертна справа ОСОБА_1 знаходиться у Державному закладі «Центральна медико- соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України».

Враховуючи наведене, позивач вважає, що станом на момент звернення позивача з позовом до суду рішення у справі № 826/15794/16 є невиконаним з боку Міністерства охорони здоров`я України, чим завдано ОСОБА_1 порушення особистих немайнових прав та моральної або немайнової шкоди.

Позивач наголошує, що Міністерства охорони здоров`я України не надало до Державного закладу "Центральна медико - соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України" належного доручення щодо перегляду матеріалів медико-експертної справи позивача за скаргою ОСОБА_1 від 31.05.2012, таким чино медико-експертна справа ОСОБА_1 за його скаргою від 31.05.2012 розглянута не була. Будь-яких доказів на підтвердження зворотного жодним з відповідачів, на думку позивача, не надано.

Вважаючи протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо ненаправлення скарги ОСОБА_1 до Державного закладу "Центральна медико - соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України" для перегляду матеріалів медико-експертної справи, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 р. № 2961-IV медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров`я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров`я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 року № 875-XІI особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії з зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

За приписами ст. 3 Закону № 875 інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009 р. затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Зазначеним Положенням (в редакції станом на визначається процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації. (п. 1 Положення про МСЕК)

Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (п. 3 Положення про МСЕК).

У п. 4 Положення про МСЕК вказано, що медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За змістом п. 4 Положення про МСЕК № 1317 Міністерство охорони здоров`я утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, яку очолює головний лікар.

Приписами п. 10 Положення про МСЕК обумовлено, що залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються комісії загального та спеціалізованого профілів. До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.

В силу вимог п. 12 Положення про МСЕК до повноважень Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії віднесено надання лікарям комісій консультаційної допомоги з питань проведення медико-соціальної експертизи; проведення у складних випадках огляду осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленнями районних, міжрайонних, міських комісій.

Згідно з п. 15 Положення про МСЕК комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після пред`явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. (п. 17 Положення про МСЕК).

Як встановлено судом у межах адміністративної справи № 826/15794/16, що 21.05.2012 Центральною медико - соціальною експертною комісією Київського міського центру медико-соціальної експертизи № 1 встановила позивачу ІІІ групу інвалідності та встановила йому 60 % від втрати працездатності, безстроково.

Згідно п.22 Положення про МСЕК, повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров`я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.

Повторний огляд осіб з інвалідністю, а також осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного строку за заявою такої особи з інвалідністю, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у стані здоров`я і працездатності або за рішенням суду.

Особам, що звертаються для встановлення інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду у разі наявності вроджених вад розумового чи фізичного розвитку, анатомічних дефектів, стійких необоротних морфологічних змін та розладу функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у місці проживання особи з інвалідністю, а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з п. 23 вказаного Положення у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров`я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров`я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.

Відповідно до п.п. 24, 25 Положення про МСЕК, рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ. МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, Кримська республіканська, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця). Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для комісії мають рекомендаційний характер.

Рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.

Судом також встановлено, що не погоджуючись з рішенням про встановлення ІІІ групи інвалідності, позивач звернувся 31 травня 2012 року зі скаргою до Міністерства охорони здоров`я України. Дану скаргу було зареєстровано за №ПО/5710.

В скарзі позивач просив забезпечити повторний розгляд питання відносно встановлення позивачу другої групи інвалідності з виданням належної довідки, та повідомити позивача письмово про прийняті рішення.

Відділ медико - соціальної експертизи Міністерства охорони здоров`я України, відповідно до супровідного листа №16.06.-ПО/5710 від 05.06.2012 направив скаргу позивача до Київського міського Центру медико - соціальних експертиз для розгляду та прийняття відповідного рішення.

З огляду на відсутність будь - яких доказів отримання позивачем та надсилання позивачу відповіді на його скаргу від 31.05.2012, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/15794/16 від 14.05.2018 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов`язано Міністерство охорони здоров`я України надати Центральній медико-соціальній експертній комісії Міністерства охорони здоров`я України доручення переглянути матеріали медичної експертної справи за скаргою ОСОБА_1 від 31.05.2012.

Судом встановлено, що листом № 03.4.07-П-14900/13745-зв від 05.12.2018 відділ експертизи тимчасової та стійкої втрати працездатності Медичного департаменту МОЗ України надав доручення Державному закладу "Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України" переглянути матеріали медико-експертної справи.

Доводи позивача про те, що у вказаному листі відсутні відомості, що Державному закладу "Центральна медико - соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України" надано доручення переглянути матеріали медико-експертної справи за скаргою ОСОБА_1 від 31.05.2012 чи на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2018, судом не приймаються, оскільки відповідно до Положення, перегляд матеріалів медико-експертної справи можливий лише у випадку оскарження особою рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії до МОЗ, а матеріали справи та доводи учасників справи не містять інформації про наявність інших скарг позивача, окрім скарги від 31.05.2012.

В матеріалах справи наявна копія листа Міністерства охорони здоров`я України від 15.11.2018 № 03.4.07-П-14900/13745-зв, що адресувався ОСОБА_1 та Державному закладу "Центральна медико - соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України", з проханням переглянути матеріали медико-соціальної справи на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, що вказує на відсутність бездіяльності Міністерства охорони здоров`я України щодо ненадання Державному закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» скарги позивача для належного її розгляду та прийняття письмового рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що Міністерством охорони здоров`я України протиправної бездіяльності щодо доручення переглянути матеріали медико-соціальної справи ОСОБА_1 допущено не було, а відтак вимоги позивача у цій частині та про зобов`язання Міністерства охорони здоров`я України надати Державному закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» оригінал скарги ОСОБА_1 від 31.05.2012 для перегляду медико-соціальної справи позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Міністерства охорони здоров`я України моральної (немайнової) шкоди, суд вважає за необхідне наголосити, що остання також задоволенню не підлягає, як необґрунтована та недоведена, оскільки позивачем у позовній заяві не наведено жодного нормативно-правового обґрунтування даної вимоги, так і пояснень щодо розрахунку заявленої до стягнення суми компенсації.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В той же час, згідно з ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Так, відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Проаналізувавши вказані норми у сукупності, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою відшкодування заподіяних збитків та майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень та наявність реального збитку та шкоди.

В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Таким чином, аналізуючи зміст позовної заяви та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення матеріальних збитків, позивачем не надано жодних доказів понесення таких збитків та обґрунтування розрахунків сум, які останній просить стягнути з відповідачів, а також не доведено наявність причино-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданням йому втрат майнового характеру.

Разом з тим, за змістом ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування …».

Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В той же час, як зазначено у вказаній постанові, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.

Таким чином, аналізуючи зміст позовної заяви та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачем не надано жодних доказів та розрахунків сум, що б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірах, які останній просить стягнути з відповідача, а також не доведено наявність причино-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданням йому шкоди у вигляді заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Щодо решти позовних вимог суд відмічає, що Державним закладом «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» у відзиві на позовну зазначено, що останній отримав доручення від МОЗ України про розгляд медико-експертної справи позивача від 31.05.2012. 05.12.2018 на засіданні ЦМСЕК МОЗ України в присутності ОСОБА_1 були розглянуті медико-експертні документи за скаргою від 31.05.2012.

Проте, позивачем заперечується його присутність 05.12.2018 на засіданні комісії ЦМСЕК МОЗ України, а також заперечується отримання повідомлення про розгляд медико-експертної справи.

Відповідно до п. 19 Положення про медико-соціальну експертизу комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що доводи Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» про розгляд медико-експертної справи позивача не підтвердженні належними доказами, зокрема, відповідачем не надано до суду рішення комісії про результат розгляду медико-експертної справи ОСОБА_1 , доказів про повідомлення позивача про перегляд вказаної справи за його скаргою.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 23 вказаного Положення у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров`я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров`я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд не може своїм рішенням підмінювати рішення (компетенцію) державного органу (суб`єкта владних повноважень), який наділений, згідно діючого законодавства України, відповідними правами та обов`язками.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Викладене вказує на те, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні правові висновки зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 819/1617/16.

Поряд з викладеним суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Враховуючи, що відповідно до п. 23 Положення про МСЕК Кримська республіканська, обласна, центральна міська комісії за результатом розгляду скарги проводить повторний огляд заявника і приймає рішення, що за формою не є виключно письмовим медично-експертним висновком, суд з метою ефективного захисту прав ОСОБА_1 прийшов до висновку про зобов`язання Державного закладу "Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України" розглянути медико-експертну справу ОСОБА_1 за його участі відповідно до скарги від 31.05.2012, прийнятої та зареєстрованої Міністерством охорони здоров`я України вх. № ПО/5710 від 31.05.2012, та прийняти рішення за результатом її розгляду.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 КАС України, передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказу понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Зобов`язати Державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» (адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Юрія Коцюбинського, буд. 9, ідентифікаційний код - 38260065) розглянути медико-експертну справу ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за його участі відповідно до скарги від 31.05.2012, прийнятої та зареєстрованої Міністерством охорони здоров`я України вх. № ПО/5710 від 31.05.2012, та прийняти рішення за результатом її розгляду.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко