Рішення № 95040261, 22.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2021 року м. Київ № 640/15921/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка"до про Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Слобідка" (далі - ТОВ "Нова Слобідка") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати припис Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.01.2020 № 139/П, що винесений ТОВ "Нова Слобідка" щодо об'єкту "Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9, у Дніпровському районі міста Києва";

- визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини від 22.01.2020 № 01-20 про накладення фінансових санкцій на загальну суму 170000,00 грн, що винесена ТОВ "НОВА СЛОБІДКА" щодо об'єкту "Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9, у Дніпровському районі міста Києва";

- заборонити Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зупиняти будь-які роботи на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:178:0086 за адресою на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва та виносити приписи на підставі та у спосіб визначений пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що останній є власником земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:66:178:0086 та має дозвільні документи для здійснення на ній забудови. Проте, 10.01.2020 відповідачем прийнято оскаржуваний припис з вимогою припинити будь-які роботи на вказаній земельній ділянці. Позивач вважає, що оскаржуваний припис прийнято відповідачем всупереч вимогам статті 6 Закону України "Про основні заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Крім того, 22.01.2020 відповідачем прийнято оскаржувану постанову, якою накладено на позивача фінансові санкції за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання та використання пам'ятки. Позивач звертає увагу, що зі змісту оскаржуваного припису не вбачається на підставі чого, у який спосіб та у який час відповідачем було проведено перевірку діяльності позивача. Також позивач зазначає, що згідно Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 функціональне призначення земельної ділянки 8000000000:66:178:0086 - території житлової забудови. Стверджує, що межі пам'ятки місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини річки Дніпро" законодавчо не визначені і станом на 15.01.2020 історико-архітектурний опорний план міста Києва не затверджено. Також звертає увагу на порушенні відповідачем строків прийняття оскаржуваної постанови.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/15921/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

28.07.2020 позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій останній зазначив, що частиною другою статті 386 Цивільного кодексу України закріплений окремий превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності, який на відміну від інших способів передбачає захист права власності у випадку, коли порушення права ще не відбулося, але є підстави вважати, що воно має статися. Зміст такого захисту полягає в тому, що у передбачених законом випадках з метою попередження порушення права власності застосовуються примусові заходи без покладення на нього юридичної відповідальності.

14.08.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснив, що на підставі звернення Громадської організації "Микільська Слобідка" було проведено огляд частини пам'ятки місцевого значення - земельної ділянки на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва. Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 вказана земельна ділянка розташована в зоні охоронюваного ландшафту, в межах території пам'ятки місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра".

Під час огляду земельної ділянки виявлено, що на вказаній території здійснені будівельні та земляні роботи, які призвели до зміни та пошкодження вказаної пам'ятки, що було зафіксовано у відповідному акті огляду земельної ділянки. У свою чергу, порушення позивачем вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме: роботи на частині пам'ятки проведені без належного дозволу, науково-проектної документації та охоронного договору на частину пам'ятки, стало наслідком прийняття відповідачем спірного припису. Відповідачем було встановлено, що позивачем не було виконано вимоги припису від 10.01.2020 № 139/П, тому Департаментом складено акт від 17.01.2020 № 01-20 про вчинення правопорушення. На підставі акта огляду від 09.01.2020, припису від 10.01.2020 № 139/П та акта про вчинення правопорушення від 17.01.2020 № 01-20 Департаментом було винесено постанову від 22.01.2020 № 01-20 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідач звертає увагу, що наказом Департаменту від 18.12.2019 № 86 затверджено межі і режими використання зон охорони пам'ятки ландшафту, історії місцевого "Історичний ландшафт Київських гір та долини р. Дніпро", тому твердження позивача в цій частині не відповідають дійсності. Наголошував на тому, що під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону - Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об'єкта культурної спадщини, що також передбачено статтею 54 Конституції України та Конвенцією про охорону культурної спадщини Європи, що ратифікована Законом України від 20.09.2006 № 165-V.

Стверджує, що приймаючи оскаржуваний припис та постанову, Департамент фактично не здійснював заходів державного контролю, оскільки не перебував на території будівництва, не здійснював перевірку суб'єкта, що здійснює будівництво, а лише вживав охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду.

07.12.2020 та 08.12.2020 представником позивача Дюбенковою Н.В. подано до суду заяви, у яких остання просить суд залишити позовну заяву без розгляду.

22.12.2020 громадською організацією "Микільська Слобідка" подано до суду заяву, у якій остання просить суд залучити громадську організацію "Микільська Слобідка" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.01.2021 відмовлено у задоволенні заяв представника позивача про залишення позову без розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.01.2021 відмовлено у задоволенні заяви громадської організації "Микільська Слобідка".

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 24.10.2007 серії КВ № 142071 та згідно договору купівлі-продажу земельної ділянку від 02.11.2010 позивач є власником земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:66:178:0086, площею 1,4892 га, що розташована на вулиці Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва (а.с. 18-21).

17.04.2012 Головним управлінням містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, що розташована на вулиці Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва (а.с. 22-25).

26.08.2014 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано ТОВ "Нова Слобідка" дозвіл № ІУ 115142380364 на будівництво об'єкта: "Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва" (а.с. 28).

Згідно експертного звіту ТОВ "Укрбудекспертиза" від 16.12.2016 № 3-120-16-ЕП/КО погоджено проектну документацію "Будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва" (а.с. 26-27).

Актом огляду від 09.01.2020, складеним головним спеціалістом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Лучкіною Ю.В., зафіксовано, що на земельній ділянці по вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва розташований будівельний майданчик, огороджений парканом, на будівельному майданчику частково виконані земляні роботи, розчищено територію, шляхом зняття родючого шпару ґрунту, також виконуються роботи по влаштуванню паль (працює буро набивна техніка).

10.01.2020 головним спеціалістом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Лучкіною Ю.В. складено припис № 139/П, яким зобов'язано ТОВ "Нова Слобідка":

з дня отримання припису припинити будь-які роботи за вказаною адресою;

в п'ятиденний термін з дня отримання припису надати до Департаменту на розгляд у встановленому порядку науково-проектну та дозвільну документацію на виконання зазначених робіт на вказаній пам'ятці (її частині);

у місячний термін з дня отримання припису укласти з Департаментом охоронний договір на відповідну частину пам'ятки.

17.01.2020 головним спеціалістом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Лучкіною Ю.В. складено акт № 01-20 про вчинення правопорушення, яким встановлено ознаки порушення ТОВ "Нова Слобідка" частини першої статті 22, частини першої статті 23, частини четвертої статті 32 та абзацу 1 частини першої статті 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

На підставі акта огляду від 09.01.2020, припису від 10.01.2020 № 139/П та акта про вчинення правопорушення від 17.01.2020 № 01-20 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на підставі абзацу 2 частини першої статті 44 Закону України "Про охорону культурної спадщини" прийнято постанову від 22.01.2020 № 01-20, якою вирішено за недодержання ТОВ "Нова Слобідка" вимог щодо захисту, збереження, утримання та використання пам'ятки накласти на останнього фінансові санкції у розмірі 170000,00 грн.

Не погодившись з приписом і постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За змістом статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Як на одну з підстав протиправності оскаржуваних рішень позивач вказує на порушення відповідачем положень Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" в частині участі в проведенні перевірки, права на недопущення до перевірки, а також права отримати акт перевірки та висловити свої зауваження до нього.

Суд вважає помилковими наведені доводи позивача, з огляду на наступне.

Так, преамбулою Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

За визначенням статті 1 вказаного Закону державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Таким чином, норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" підлягають застосуванню до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.

Згідно з преамбулою Закону України "Про охорону культурної спадщини" цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За визначенням статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини":

охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;

предмет охорони об'єкта культурної спадщини - характерна властивість об'єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об'єкт визнається пам'яткою.

Враховуючи наведені положення законодавства, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади повинні керуватися у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об'єкта культурної спадщини.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, від 28.11.2019 у справі № 826/2440/18.

Як вбачається з матеріалів справи, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) при прийнятті оскаржуваних рішень фактично не здійснював заходів державного контролю, оскільки не перебував на території будівництва, не здійснював перевірку суб'єкта містобудівної діяльності, а лише вживав охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду, а тому положення Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

За наведених обставин, суд вважає помилковими доводи позивача про порушення відповідачем прав останнього щодо участі в проведенні перевірки, права на недопущення до перевірки, а також права отримати акт перевірки та висловити свої зауваження до нього, що зумовлені недотриманням відповідачем норм Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Перевіряючи припис Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.01.2020 № 139/П на відповідність вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать:

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини;

орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

За визначенням пункту 1 Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2018 N 381, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади - Міністерству культури України.

Пунктом 4 вказаного Положення визначено, що основними завданнями Департаменту є:

забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини міста Києва;

контроль за виконанням законів України "Про охорону культурної спадщини", "Про охорону археологічної спадщини" та інших нормативно-правових актів щодо охорони культурної та археологічної спадщини;

участь у розробленні проектів планів та програм розвитку охорони культурної спадщини, організація фінансування заходів щодо охорони культурної та археологічної спадщини;

забезпечення виявлення, наукового вивчення, класифікації, захисту, збереження, належного утримання і відповідного використання об'єктів культурної спадщини;

сприяння збереженню культурної спадщини;

забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування та пошкодження;

забезпечення належного захисту та утримання об'єктів археологічної спадщини на території міста Києва, здійснення відповідно до закону нагляду за станом схоронності археологічних пам'яток.

Згідно з підпунктами 5.13, 5.14, 5.21, 5.22, 5.28 пункту 5 Положення Департамент відповідно до визначених галузевих завдань виконує такі повноваження:

визначає межі територій пам'яток місцевого значення та затверджує їх зони охорони;

встановлює режим використання пам'яток місцевого значення, їх територій, зон охорони;

видає розпорядження та приписи щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться без затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законодавством про охорону культурної та археологічної спадщини дозволів або з відхиленням від них;

призначає відповідні охоронні заходи щодо пам'яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт;

складає протоколи про адміністративні правопорушення, акти про вчинення правопорушення та постанови про накладення (застосування) фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, а також готує матеріали про вчинення незаконних дій чи бездіяльність та подає їх до відповідних органів для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності у встановленому порядку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного припису діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому доводи позивача в частині відсутності у відповідача повноважень - є помилковими.

Як уже було зазначено судом, оскаржуваним приписом зобов'язано ТОВ "Нова Слобідка":

з дня отримання припису припинити будь-які роботи за вказаною адресою;

в п'ятиденний термін з дня отримання припису надати до Департаменту на розгляд у встановленому порядку науково-проектну та дозвільну документацію на виконання зазначених робіт на вказаній пам'ятці (її частині);

у місячний термін з дня отримання припису укласти з Департаментом охоронний договір на відповідну частину пам'ятки.

Позивач наголошує на тому, що функціональне призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:178:0086 - землі житлової та громадської забудови, а межі пам'ятки місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпро" законодавчо не визначені.

За змістом частини першої статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.12.2019 № 86 затверджено межі і режими використання зон охорони пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір та долини р. Дніпро", визначених науково-проектною документацією, розробленою Підприємством об'єднання громадян "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України.

Також, відповідачем долучено до матеріалів справи графічні матеріали до науково-проектної документації, розробленої Підприємством об'єднання громадян "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України, відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:178:0086 розташована на території зони охорони пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір та долини р. Дніпро".

Таким чином, доводи позивача в частині того, що межі пам'ятки місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпро" законодавчо не визначені, не відповідають дійсним обставинам справи.

Крім того, судом з'ясовано, що ТОВ "Нова Слобідка" та ТОВ "ЛВ-Холдинг" звертались до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просили суд:

- визнати протиправними дії Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по складенню Паспорта об'єкта культурної спадщини "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра" та включення в межі території об'єкта культурної спадщини земельної ділянки 1,4892 га, яка розташована на вулиці Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:66:178:0086, та належить на праві власності ТОВ "Нова Слобідка";

- визнати протиправним та скасувати частково наказ Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 № 58/0/16-10 (у редакції наказу Міністерства культури і туризму України від 16.06.2011 № 453/0/16-11) в частині включення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України об'єкта "Історичний ландшафт Київських гір і долин р. Дніпра".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2018 у справі № 826/331/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2018, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Нова "Слобідка" та ТОВ "ЛВ-Холдинг".

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що дії відповідачів по виявленню об'єктів, складанню облікової картки, короткої історичної довідки, акту технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини та висновок консультативних рад органів охорони культурної спадщини та наукової (вченої) ради у формі протоколу стосовно відповідності об'єктів встановленим критеріям є такими, що вчинені у відповідності до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, тому правових підстав для скасування наказу Міністерства культури і туризму України від 03 лютого 2010 року № 58/0/16-10 наразі немає. Колегія суддів звернула увагу, що недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт вцілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством. З урахуванням наведеного, включення об'єкту "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра" до Реєстру без занесення його до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини не є підставою для скасування наказу Міністерства від 03 лютого 2010 року № 58/0/16-10.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, не підлягають доказуванню обставини, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:178:0086 розташована на території зони охорони пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір та долини р. Дніпро", відповідно, вказана територія перебуває під охороною Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

За змістом частини четвертої статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Наведеними нормами встановлено імперативний обов'язок власника пам'ятки укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір та отримати дозвіл для виконання будівельних робіт на підставі погодженої науково-проектної документації, відповідно вимога відповідача в оскаржуваному приписі є обґрунтованою.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача та звертає увагу останнього, що обов'язок власника пам'ятки, яка перебуває під охороною закону, отримати дозвільні документи не є перешкоджанням у розпоряджанні приватною власністю, має на меті виключно збереження культурної спадщини, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що припис Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.01.2020 № 139/П є правомірним та скасуванню не підлягає, що є правовою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Перевіряючи постанову Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини від 22.01.2020 № 01-20 на відповідність вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Абзацом другим частини першої статті 44 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, фінансові санкції за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам'ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 45 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.

Про вчинення правопорушення, зазначеного у статті 44 цього Закону, особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, складається акт. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено акт, протягом трьох днів з моменту отримання акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у десятиденний термін з моменту складення акта надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції.

Рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції.

Кошти, одержані у вигляді стягнень, передбачених у статті 44 цього Закону, зараховуються до спеціального фонду відповідного бюджету.

З аналізу наведеної норми вбачається, що процедура притягнення юридичної особи до відповідальності на підставі Закону України "Про охорону культурної спадщини" включає складання акта про вчинення правопорушення та розгляд посадовою особою, яка має право накладати фінансові санкції, матеріалів, що засвідчують факт правопорушення про порушення. При цьому, вказана процедура включає і право юридичної особи протягом трьох днів з моменту отримання акта подати письмові пояснення до нього.

Як вбачається з матеріалів справи, акт № 01-20 про вчинення правопорушення отримано представником позивача 20.01.2020, що спростовує твердження позивача про його неодержання.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що остання була прийнята на підставі:

акта огляду від 09.01.2020;

припису від 10.01.2020 № 139/П з підтвердження про відправлення/отримання поштового відправлення;

акта про вчинення правопорушення від 17.01.2020 № 01-20 з підтвердження про відправлення/отримання поштового відправлення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що приймаючи вказану постанову 22.01.2020, відповідачем не дотримано процедури прийняття оскаржуваної постанови, позаяк станом на 22.01.2020 у позивача не сплинув строк (3 дні) для надання письмових пояснень на акт про вчинення правопорушення.

У свою чергу, недотримання зазначених процесуальних вимог нівелює право особи, яка притягається до відповідальності, на захист її прав та інтересів в адміністративному досудовому порядку та зумовлює незаконність рішення органу, прийнятого за результатами розгляду матеріалів про правопорушення.

Також, на переконання суду, у діях позивача відсутня вина, тобто, суб'єктивна сторона правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, у пункті 12 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, що розташована на вулиці Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва від 17.04.2012 вказано про відсутність вимог щодо охорони культурної спадщини, оскільки об'єкти історико-культурної та архітектурної спадщини у кварталі розташування ділянки проектування - відсутні.

Поряд з цим, як уже було встановлено судом, наказом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.12.2019 № 86 затверджено межі і режими використання зон охорони пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір та долини р. Дніпро", визначених науково-проектною документацією, розробленою Підприємством об'єднання громадян "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України.

Також, відповідачем долучено до матеріалів справи графічні матеріали до науково-проектної документації, розробленої Підприємством об'єднання громадян "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України, відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:178:0086 розташована на території зони охорони пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір та долини р. Дніпро".

Враховуючи, що відповідачем лише 18.12.2019 затверджено межі і режими використання зон охорони пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір та долини р. Дніпро", а містобудівна документація позивача не містила жодних обмежень у використанні земельної ділянки, суд дійшов висновку про відсутність вини у діях позивача при здійсненні будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:178:0086.

Зважаючи на викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що постанова Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини від 22.01.2020 № 01-20 є протиправною та підлягає скасуванню, що є підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо вимоги позивача про заборону відповідачу зупиняти будь-які роботи на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:178:0086 за адресою на вул. Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва та виносити приписи на підставі та у спосіб визначений пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини", суд зазначає, що остання не узгоджується з повноваженнями суду, визначеними статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України та спрямована на майбутнє.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА СЛОБІДКА" (10102, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 28/2, Н/П № 43, ідентифікаційний код 37318841) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати постанову Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини від 22.01.2020 № 01-20.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (04070, м. Київ, вул. Спаська, 12, ідентифікаційний код 42475311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА СЛОБІДКА" (10102, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 28/2, Н/П № 43, ідентифікаційний код 37318841) 2102,00 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко