Ухвала суду № 95035706, 22.02.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1365/21

УХВАЛА

22 лютого 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши матеріали адміністративного позову

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , телефон: НОМЕР_1 )

до: Державної міграційної служби України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, телефон: (044) 278 50 25, e-mail:info@dmsu.gov.ua)

про: визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене Наказом №7319 від 13.05.2019 року та зобов`язати відповідача розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно позивача.

Ухвалою суду від 04.02.2021 року позивачу у задоволенні заяви про поновлення строку - відмовлено.

Ухвалою суду від 04.02.2021 року адміністративний позов залишено без руху та позивачу наданий час для усунення недоліків.

16.02.2021 року на виконання вказаних ухвал суду надійшла позовна заява (із виправленими недоліками).

В поданій позовній заяві (із виправленими недоліками) за підписом адвоката Маляр В.Ю. за вхід. № 7599/21, зокрема, зазначається:

По перше,

21.12.2020 року у зв`язку із наданням правової допомоги громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , керуючись ст. 24 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську Діяльність в Україні», адвокатом було відправлено адвокатській запит з проханням повідомити адвоката Позивача про результати розгляду скарги на наказ ГУДМС у Львівській області від 10.01.2019 року №6 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також надати копію відповідного рішення

29.01.2021 було отримаймо повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 7319, в якому зазначено, що ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Чинне законодавство нашої держави, захищаючи права іноземних громадян, котрі, до речі, на території України згідно із вимогами ст.26 Конституції України користуються тими самими правами і свободами, і також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами, дозволяє нам оскаржувати прийняті органами державної влади та управління рішення до остаточного розгляду заяви, а судові рішення ще й в апеляційному та касаційному порядку.

По друге,

Відповідно до ст. 8 Конституції України (далі - КУ) в Україні визнається і діє принцип верховенства права, важливою складовою якого є право на звернення до суду, що передбачено ст. 55 КУ та розвинуто ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. як право на справедливий суд. Проте, у зв`язку з пандемією коронавірусу 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) постановою №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» встановив карантин, і на цей період у судах України запроваджено особливий режим роботи.

З метою забезпечення учасників належним доступом до правосуддя Верховна Рада 30 березня 2020 року ухвалила Закон №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID -2019)». Так, він містить рад змін до процесуального законодавства, а саме:

під час карантину, встановленого КМУ запобігання поширення коронавірусної хвороби (СОVID -19),процесуальні строки продовжуються час такого карантину. Тобто Закон передбачив автоматичне продовження усіх строків загальної та спеціальної позовної давності, які встановлені цивільним, господарським, сімейним трудовим, законодавством.

Розглянувши подану представником позивача адвокатом Маляр В.Ю. позовну заяву (із виправленими недоліками) суддя вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо доводів представника позивача про отримання 29.01.2021 р. повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 7319, в якому зазначено, що ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається із поданого адміністративного позову предметом розгляду у вказаній справі є Наказ №7319 від 13.05.2019 року.

Отже, шестимісячний строк встановлений ч. 2 ст. 122 КАСУ, для пред`явлення вказаного адміністративного позову сплинув 14.11.2019 р.

Адміністративний позов зареєстрований 01.02.2021 р. за вхід. №1356/21.

У поданій на виконання ухвали суду від 04.02.2021 позовній заяві (із виправленими недоліками) представник позивача вказує, що рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту отримано лише 29.01.2021 року.

Суддя вдруге звертає увагу представника позивача:

Згідно ухвали від 03.10.2019 р. Галицького районного суду м. Львова у справі №461/7454/19 було встановлено:

«…Крім цього, ОСОБА_1 звернулася з заявою за захистом до органів міграційної служби України про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до листа ГУ ДМС України у Львівській області 10.01.2019 р. ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів та відповідно до рішення ДМС України від 23.05.2019 р. відхилено її скаргу на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів….».

Вказана ухвала приймалась за участю прокурора Бедрій Г.І., захисника Рудакевича Ю.Ю., підозрюваної ОСОБА_1 .

Отже, вказане свідчить про обізнаність позивача ( ОСОБА_1 ) про рішення ДМС України від 23.05.2019р.

Приписами ст. 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі Пономарьов проти України", та "Трух проти України").

У рішенні в справі "Каракуця проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Практикою Європейського суду з прав людини, яка є преюдиційною, також встановлено, що якщо заявники у визначений законом термін не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи та своєчасно не звертались до суду за інформацією щодо стану розгляду їх справи їх права на доступ до правосуддя не є порушеними.

Приписами ч. 2 ст.44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно - правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

З огляду на встановлене суддя не приймає доводи представника позивача, оскільки Дрокова Н.В. маючи належний правовий захист в особі захисника ОСОБА_2 оскаржила рішення ДМС України від 23.05.2019 р. та 03.10.2019 року скаргу було відхилено.

Однак, представник вказує, що про існування оскаржуваного рішення ОСОБА_1 стало відомо 29.01.2021 р. із повідомлення про відмову в оформленні документів.

Щодо доводів представника позивача, що під час карантину, встановленого КМУ запобігання поширення коронавірусної хвороби (СОVID -19), процесуальні строки продовжуються на час такого карантину. Тобто Закон передбачив автоматичне продовження усіх строків загальної та спеціальної позовної давності, які встановлені цивільним, господарським, сімейним трудовим, законодавством.

17.07.2020 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19)» від 18.06.2020 р. № 731-ІХ (далі - Закон № 731- IX).

Цим законом було внесено зміни до прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо поновлення/продовження процесуальних строків у зв`язку з карантином.

Згідно з п. 2 розділу II Закону № 731 - IX продовжені строки закінчуються протягом 20 днів після набрання чинності Закону № 731 - IX:

« 2. Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту З розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом».

З огляду на те, що Закон № 731 - ІX набрав чинності 17.07.2020 р., продовжені процесуальні строки повинні закінчитися 06.08.2020 р.

Крім того, суддя вважає за необхідне наголосити що, представник позивача (адвокат) має достатній професійний досвід, значну юридичну обізнаність, досвід правотлумачення та правозастосування, а тому повинен бути обізнаний про прийняті зміни до законодавства.

Вказана правова позиція щодо обізнаності юриста із вимогами процесуального законодавства висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року по справі №9901/118/19.

З огляду на вказане, суддя приходить до висновку, що представником позивача не усунені недоліки (на які вказано, в ухвалі від 04.02.2021 р.) щодо наведення поважних причин пропуску строку звернення до суду у встановленому законом порядку.

Крім того, суддя звертає увагу представника позивача на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.

Правова основа презумпції знання законодавства - обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов`язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.

Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, так Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).

Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти Росії», п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:

1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;

2) поведінку заявника;

3) поведінку державних органів;

4) перевантаження судової системи;

5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

З урахуванням викладеного, суд не приймає визначені представником позивача підстави, у заяві як поважні причини пропуску строку звернення до суду.

Приписами ч. 2 ст. 123 КАС України встановлено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 123, 256, 295, 297 КАС України, суддя,

УХВАЛИВ:

У прийнятті позовної заяви (із виправленими недоліками) за вхід. №7599/21 від 16.02.2021 року - відмовити.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії - повернути позивачу.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.

Пунктом 15.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.