Рішення № 95035604, 16.02.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1560/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А.,

представника позивача: Чирки О.О.,

представника відповідача: Солов`яна В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ФОП ОСОБА_1 до Балтської міської ради про визнання протиправною бездіяльність щодо винесення на розгляд сесії заяви від 06.12.2019 року та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ФОП ОСОБА_1 до Балтської міської ради, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Балської міської ради щодо винесення на розгляд сесії заяви від 16.12.2019 року стосовно надання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 для розміщення двох тимчасових споруд;

зобов`язати Балтську міську раду після набрання рішенням законної сили негайно винести на розгляд чергової сесії Балтської міської ради заяву ФОП ОСОБА_1 від 06.12.2019 року стосовно надання земельної ділянки для розміщення ТС та розглянути дану заяву шляхом внесення рішення про надання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 для розміщення двох тимчасових споруд.

Ухвалою 02.03.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.

27.03.2020 року (вх. № ЕП/3967/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення судового засідання.

31.03.2020 року (вх. № ЕП/4182/20) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 31.03.2020 року зупинено провадження у справі.

Ухвалою від 07.05.2020 року призначено судове засідання для вирішення питання щодо поновлення провадження у справі.

Ухвалою від 14.05.2020 року продовжено строк зупинення провадження.

23.03.2020 року (вх. №13028/20) представником відповідача до кацелярії суду подано відзив на позовну заяву.

30.03.2020 року (вх. № ЕП/4064/20) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

31.03.2020 року (вх. № 13897/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою від 28.01.2021 року призначено судове засідання для вирішення питання щодо поновлення провадження у справі.

02.02.2021 року (вх. № ЕП/2814/21) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про поновлення провадження у справі.

02.02.2021 року (вх. № 5148/21) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про проведення судового засідання за його відсутності.

Ухвалою від 02.02.2021 року поновлено провадження у справі.

08.02.2021 року (вх. № 5917/21) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

16.02.2021 року (вх. № ЕП/4160/21) представником позивача до канцелярії суду подані письмові пояснення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.12.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо надання земельної ділянки у користування за адресою АДРЕСА_1 для розміщення ТС, однак у відповіді отриманої від відповідача № 04-29/21 від 02.01.2020 року, повідомлено, що проект рішення про надання на отримання паспорту прив`язки на розміщення ТС в АДРЕСА_1 не набрав достатньої кількості голосів на засіданні виконавчого комітету Балтської міської ради та не був прийнятий. При цьому, розгляд заяви поо надання позивачу земельної ділянки для розміщення ТС в АДРЕСА_1 не виносився на розгляд сесії Балтської міської ради, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ФОП ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, у зв`язку з закінченням строку дії Паспорта прив`язки № 13-26/04 на розміщення трьох тимчасових споруд за адресою АДРЕСА_1 та угоди про плату за фактичне використання земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , остання 06.12.2019 року звернулась до Балтської міської ради з заявою щодо надання земельної ділянки у користування за адресою АДРЕСА_1 для розміщення ТС та просила розглянути дану заяву та винести рішення Балсткої міської ради щодо надання земельної ділянки для розміщення ТС або рішення виконавчого комітету міської ради про надання згоди на розміщеня ТС для звернення до Балтської РДА з заявою видати паспорт прив`язки на розміщення тимчасових споруд за адресою АДРЕСА_1 .

Однак у відповіді отриманої від відповідача № 04-29/21 від 02.01.2020 року, повідомлено, що проект рішення про надання на отримання паспорту прив`язки на розміщення ТС в АДРЕСА_1 не набрав достатньої кількості голосів на засіданні виконавчого комітету Балтської міської ради та не був прийнятий. При цьому, розгляд заяви по надання позивачу земельної ділянки для розміщення ТС в АДРЕСА_1 не виносився на розгляд сесії Балтської міської ради.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 140 Конституції України, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до положень статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР.

Згідно з частиною 1 статі 10 Закону України №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 3 статті 24 Закону № 280/97-ВР визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до статі 25 цього Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

За приписами частини десятої вказаної статті акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частинами 1,2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений статтею 124 ЗК України.

Так, відповідно до частин 1,2 цієї статті передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. (ч. 3 ст. 124 ЗК України).

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави вважати, що органами місцевого самоврядування повинні діяти відповідно до закріпленої імперативної норми щодо розгляду земельних питань виключно на сесії ради. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

Судом встановлено, що 06.12.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо надання земельної ділянки у користування за адресою АДРЕСА_1 для розміщення ТС.

Разом з цим, як стверджується позивачем, в установлений діючим законодавством строк, заява не розглянута відповідачем на пленарному засіданні Балтської міської ради, протилежного відповідачем не доведено.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Натомість, саме на пленарному засіданні міської ради сесія, на підставі висновку постійної комісії з питань земельних відносин, комунальної власності, будівництва та архітектури, мала прийняти відповідне рішення стосовно надання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 для розміщення двох тимчасових споруд.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що вказану заяву було розглянуто виконавчим комітетом Балтської міської ради, оскільки це не входить до компетенції виконавчого комітету згідно чинного законодавства України.

За таких обставин, відповідач проявив протиправну бездіяльність, закрив сесію, не розглянувши заяву щодо надання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 для розміщення двох тимчасових споруд.

Вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

В рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).

Враховуючи викладене, суд переконаний, що у відносинах з позивачем відповідач діяв не послідовно та у спосіб, що не передбачений чинним законодавством, без дотримання власних процедур, що призвело до юридичної невизначеності позивача в питанні отримання одного з передбачених законодавством рішень, тому суд визнає протиправною бездіяльність відповідача.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У той же час, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Суд звертає увагу, що у зв`язку із не розглядом поданої позивачем заяви щодо надання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 для розміщення двох тимчасових споруд, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Балтської міської ради щодо не винесення на розгляд сесії заяви ОСОБА_1 від 06.12.2019 року (вх. № 1446/04-29) та зобов`язати Балтську міську раду повторно розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 (вх. № 1446/04-29 від 06.12.2019 року) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Балтської міської ради після набрання рішенням законної сили негайно розглянути дану заяву, саме шляхом внесення рішення про надання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 для розміщення двох тимчасових споруд суд зазначає наступне.

Так, дискреційне повноваження суб`єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження.

При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Комітетом Міністрів Ради Європи розроблено принципи здійснення дискреційних повноважень, а саме - мета дискреційного повноваження; об`єктивність та неупередженість; рівність перед законом; пропорційність; розумний час; застосування вказівок; відкритість вказівок; відступ від вказівок; характер контролю; утримання правоохоронного органу від дій; повноваження контрольних органів щодо отримання інформації тощо.

З огляду на вищевказане, суд зазначає, що вказані вимоги є дискреційним повноваженням, у зв`язку з чим у їх задоволенні слід відмовити.

Окрім того, суд зазначає, що вказана позовна вимога є передчасною, оскільки Балтська міська рада не розглядала заяву позивача по суті.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням наведеного, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1051,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ФОП ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Балтської міської ради (місцезнаходження: 66101, Одеська область, м. Балта, вул. Любомирська, 193; код ЄДРПОУ 04056954) про визнання протиправною бездіяльність щодо винесення на розгляд сесії заяви від 06.12.2019 року та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Балтської міської ради щодо не винесення на розгляд сесії заяви ОСОБА_1 від 06.12.2019 року (вх. № 1446/04-29).

Зобов`язати Балтську міську раду повторно розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 (вх. № 1446/04-29 від 06.12.2019 року) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути з Балтської міської ради (місцезнаходження: 66101, Одеська область, м. Балта, вул. Любомирська, 193; код ЄДРПОУ 04056954) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1051,00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна грн. 00 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 22.02.2021 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.