Рішення № 95035316, 15.02.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/8765/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0807 про визнання протиправними дій, стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини А0807, в якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини А0807 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період із 22 жовтня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто по 03 вересня 2020 року, із розрахунку 303,50 гривень в день;

- зобов`язати військову частину А0807 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період із 22 жовтня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто по 03 вересня 2020 року, із розрахунку 303,50 гривень в день із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом командира військової частини А0807 № 242 (по стройовій частині) від 22 жовтня 2018 року його виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 22 жовтня 2018 року. Проте, на момент виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним повного розрахунку в частині виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Лише на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.006307, залишеному без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року, відповідач 03 вересня 2020 року виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 56905,69 грн.

Позивач вважає, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а саме не виплатив йому індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, то він відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку за період з 22 жовтня 2018 року по день фактичного розрахунку - 03 вересня 2020 року.

Крім цього позивач зауважує, що оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку, а відповідальність роботодавця за невиплату чи несвоєчасну виплату працівникові всіх належних сум, не врегульовано, статтею 21 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено відповідальність за порушення положень цього Закону, у тому числі що стосується виплати грошового забезпечення згідно із законом, можна дійти висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин відповідних норм Кодексу законів про працю України.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач заперечує проти позову з таких підстав:

- ні Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення) не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця; зазначені нормативні акти не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять відсильної норми про право військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. Оскільки правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем не регулюються нормами Кодексу законів про працю України, а врегульовані спеціальним законодавством, то порядок, встановлений Кодексом законів про працю України, щодо оплати праці та відповідальності за порушення цього порядку до спірних правовідносин не застосовується;

- стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати змінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

- суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення були присуджені судом, а звільнення позивача з військової служби відбувалося без будь-яких зауважень з його сторони. Заяв від позивача з приводу затримки розрахунку (неналежного розрахунку) при звільненні на момент його звільнення не було;

- на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, а вина відповідача у її виплаті була відсутня, отже, вказані обставини виключають відповідальність військової частини А0807 за статтею 117 Кодексу законів про працю України.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій додатково зазначає про те, що відповідач фактично визнає позовні вимоги, оскільки у відзиві на позовну заяву підтверджує факт несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби, що і було встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.006307. Вважає, що відзив відповідача належним чином не обґрунтований, а відтак не спростовує умотивовані та законні вимоги позивача.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких додатково звертає увагу те, що наданий позивачем розрахунок є недостовірним, а відтак не може бути належним та допустимим доказом для вирішення справи по суті та прийняття законного судового рішення.

Вказує, що спір щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення виник уже після звільнення позивача з військової служби, отже підстави для застосування статті 117 Кодексу законів про працю України відсутні.

Крім того, відповідач, повторно зазначаючи про те, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження заробітної плати, посилається з цього приводу на постанови Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 0940/1532/18 від 06 червня 2018 року у справі № 804/1782/16, від 24 січня 2018 року у справі № 807/1502/15, від 28 січня 2020 року у справі № 822/2663/15.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 21 жовтня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 03 липня 2015 року Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.11).

Згідно Витягу із наказу командира військової частини А0807 (по стройовій частині) № 242 від 22 жовтня 2018 року старшого сержанта ОСОБА_1 , начальника сховища взводу матеріального забезпечення роти матеріального забезпечення, звільненого наказом командира 704 полку радіаційного, хімічного, біологічного захисту (по особовому складу) від 21 вересня 2018 року № 52-РС у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 22 жовтня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.20).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.006307 (а.с.34-37) позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини А0807 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу 22 жовтня 2018 року.

Зобов`язано військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу 22 жовтня 2018 року.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини А0807 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.

Зобов`язано військову частину А0807 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року (а.с.34-37) апеляційну скаргу військової частини А0807 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року в адміністративній справі № 1.380.2019.006307 - без змін.

03 вересня 2020 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.006307 військова частина А0807 виплатила ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік у розмірі 56905,69 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 649 від 03 вересня 2020 року (а.с.29).

Суд також встановив, що у вересні 2020 року позивач звернувся до командира військової частини А0807 із заявою (а.с.12-15), у якій просив забезпечити нарахування та виплату йому середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримані відпустки як учаснику бойових дій із розрахунку 313,94 гривень в день за період з 23 жовтня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення тощо із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року.

У відповіді на заяву від 21 вересня 2020 року № 909 (а.с.16) військова частина А0807 повідомила позивача про відсутність підстав для задоволення його заяви, оскільки:

- правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем не регулюються нормами Кодексу законів про працю України, а врегульовані спеціальним законодавством, відтак порядок, встановлений Кодексом законів про працю України, щодо оплати праці та відповідальності за порушення цього порядку до цих правовідносин не застосовується;

- стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження заробітної плати;

- суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення були присуджені позивачу судом, а його звільнення з військової служби відбувалося без будь-яких зауважень. Заяв від позивача з приводу затримки розрахунку (неналежного розрахунку) при звільненні на момент його звільнення не було.

Позивач уважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік відповідач у день його звільнення з військової служби не провів, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку з 22 жовтня 2018 року до дня фактичного розрахунку - 03 вересня 2020 року із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року, у зв`язку з чим звернуся до суду з цим позовом.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка: наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за весь період затримки такого розрахунку з 23 жовтня 2018 року до дня фактичного розрахунку - 03 вересня 2020 року із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дії військової частини А0807 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період із 22 жовтня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто по 03 вересня 2020 року, із розрахунку 303,50 гривень в день суд зазначає.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (тут - і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів, а відповідно до частини першої статті 10 цього ж Закону індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналіз викладених вище правових норм дає підстави дійти наступних висновків з метою правильного їх застосування до спірних правовідносин:

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема, щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Звільнена з військової служби особа, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення, у тому числі й виплачена компенсація за всі невикористані ним дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також індексація грошового забезпечення.

Суд встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.006307, яке набрало законної сили 10 червня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А0807 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу 22 жовтня 2018 року. Зобов`язано військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу 22 жовтня 2018 року. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А0807 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно. Зобов`язано військову частину А0807 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт невиплати позивачу при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно встановлений у зазначеному вище рішенні суду, а тому в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України не потребує доказуванню.

Так, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 22 жовтня 2018 року, а грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 56905,69 грн. виплачена йому відповідачем 03 вересня 2020 року.

Отже, станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

З огляду на вищевикладене суд відхиляє доводи відповідача про те, що норми Кодексу Законів про працю України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли між ним та позивачем, у частині відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З цього приводу суд також відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Твердження відповідача про те, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати та його посилання з цього приводу на постанови Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 0940/1532/18 від 06 червня 2018 року у справі № 804/1782/16, від 24 січня 2018 року у справі № 807/1502/15, від 28 січня 2020 року у справі № 822/2663/15, суд вважає безпідставними, оскільки такі твердження не відповідають розумінню наведеним вище нормам статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та не враховують правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 15 вересня 2015 року в справі № 21-1765а15, а також правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

Оскільки грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (22 жовтня 2018 року), то указана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки на момент звільнення з військової служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум, враховуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.006307, був спірним.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.003696.

Аргументи відповідача про відсутність його вини у невиплаті позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення суд вважає помилковими, адже, як уже було зазначено вище, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.006307, яке набрало законної сили 10 червня 2020 року, визнано протиправною бездіяльність військової частини А0807 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, а також індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Посилання відповідача на те, що звільнення позивача з військової служби відбувалося без будь-яких зауважень з його сторони суд оцінює критично, оскільки вказана обставина жодним чином не звільняла відповідача від обов`язку, передбаченого абзацом третім пункту 242 Положення, щодо проведення з позивачем, як військовослужбовцем, повного розрахунку за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення, у тому числі й виплати грошової компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також індексації грошового забезпечення.

Крім того, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач надавав згоду на виключення його зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення до проведення з ним усіх необхідних розрахунків відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення.

Таким чином, суд з урахуванням встановлених обставин справи та вищенаведеного правового регулювання суспільних відносин, які виникли між сторонами у цій справі, доходить висновку, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 23 жовтня 2018 року по день фактичного розрахунку - 03 вересня 2020 року, а відповідач, як наслідок, набув відповідного обов`язку здійснити таку виплату на користь позивача.

Однак, у межах спірних правовідносин відповідач протиправно відмовив позивачу у виплаті середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією відповіді на заяву від 21 вересня 2020 року № 909.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовну вимогу про визнання протиправними дій військової частини А0807 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період із 22 жовтня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто по 03 вересня 2020 року, із розрахунку 303,50 гривень в день належить задоволити у такий спосіб: визнати протиправними дії військової частини А0807 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період із 23 жовтня 2018 року по день фактичного розрахунку - 03 вересня 2020 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини А0807 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період із 22 жовтня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення та компенсації за неотримані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто по 03 вересня 2020 року, із розрахунку 303,50 гривень в день із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року суд зазначає.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні повинен визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату.

Щодо суми стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку суд враховує наступне.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Пунктом восьмим Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки № 507 від 20 червня 2020 року про всі види грошового забезпечення ОСОБА_1 з розбивкою по видах оплати за період з 01 січня 2014 року по 22 жовтня 2018 року, виданої військовою частиною А0807, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (22 жовтня 2018 року) становив 18465,00 грн. (9232,50 грн. за серпень 2018 року та 9232,50 грн. за вересень 2018 року).

Кількість календарних днів за серпень-вересень 2018 року становить 61 день.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (серпень - вересень 2018 року) складає 302,70 грн. (18465,00 грн./61 день).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 23 жовтня 2018 року по 02 вересня 2020 року (включно) становить 681 календарний день.

Таким чином, середнє грошове забезпечення, яке підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 206138,70 грн. (302,70 грн. х 681 календарний день).

Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».

Разом з тим, у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зазначив таке: «Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку».

З урахуванням наведеного правового висновку та встановлених обставин справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 178863,79 грн. (100%), з яких:

- оклад за військове звання - 574,84 грн.; посадовий оклад - 2001,29 грн.; надбавка за вислугу років - 1288,07 грн.; надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%) - 386,42; премія - 2301,48 грн.; вихідна допомога - 115406,00 грн. (разом - 68,18%).

- грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення - 56905,69 грн. (31,82%).

Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума середнього грошового забезпечення позивача за несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення становить 206138,70 грн.

Отже, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 65593,33 гривень як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (31,82% від 206138,70 грн.).

Крім того, суд зазначає, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України.

В підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Щодо позовної вимоги про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (надалі - Порядок № 44), суд зазначає таке.

Порядком № 44 дійсно передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Однак необхідно звернути увагу на те, що пункт 1 Порядку № 44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв`язку з виконанням перерахованими у цьому пункті особами своїх обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Проте, суд зауважує, що виплата середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), відтак не є виплатою у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

До того ж обов`язок зазначеної виплати у відповідача виник не у зв`язку з виконанням позивачем обов`язків служби, як це передбачено пунктом 1 Порядку № 44, а право на виплату таких сум позивач набув не у зв`язку з виконанням обов`язків під час військової служби (пункт 2 Порядку № 44), а саме через несвоєчасний розрахунок при звільненні, як це встановлено судом.

З урахуванням викладеного, суд критично оцінює позицію, яка викладена позивачем у позовній заяві в частині щодо нарахування та виплати йому компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки такі вимоги позивача суперечать пунктам 1 та 2 Порядку № 44.

Таким чином, вимога позивача про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44, задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду судовий збір не сплачував, а відтак, його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини А0807 (вул. Івана Франка, 33, м. Самбір, Львівська область, 81400) про визнання протиправними дій, стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задоволити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А0807 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, за період із 23 жовтня 2018 року по день фактичного розрахунку - 03 вересня 2020 року.

Стягнути з військової частини А0807 (вул. Івана Франка, 33, м. Самбір, Львівська область, 81400, код ЄДРПОУ 08081972) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 жовтня 2018 року по 02 вересня 2020 року (включно) в сумі 65593,33 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 22 лютого 2021 року.

Суддя Клименко О.М.