Рішення № 95034732, 11.02.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2021 р. справа № 300/1554/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чуприни О.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Станішевської В.Р.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Котика Р.В.,

представника відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про визнання протиправної триваючої з 29.11.2017 по 05.08.2019 бездіяльності з питань виконання судового рішення від 29.11.2017 із урахуванням ухвали про виправлення описки, зобов`язання до стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на відшкодування шкоди в сумі 1 273 405,16 гривень, розмір якої визначається за правилами статей 116, 117 КЗпП України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) 22.07.2019 звернулася в суд з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, Державної казначейської служби України (надалі по тексту також - первинні відповідачі 1, 2) про визнання протиправної бездіяльності з питань виконання судового рішення від 29.11.2017 із урахуванням ухвали про виправлення описки, зобов`язання до стягнення з Державної судової адміністрації України коштів на відшкодування шкоди в сумі 1 155 390,00 гривень, розмір якої визначається за правилами статей 116, 117 КЗпП України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та зобов`язання Державну казначейську службу України безспірно списати присуджену суму відшкодування шкоди з бюджету Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (а.с.5-12 том І).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.07.2019 вказану позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю вимогам пунктів 2, 4, 5, 8, 9 частини 5 статті 160 і частини 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), та надано позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня отримання ухвали (а.с.13-17 том І).

09.08.2019 позивач усунула недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, в тому числі подано адміністративний позов в новій редакції, в якому визначено єдиного відповідача - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (надалі по тексту також - відповідач, Територіальне управління ДСА України в м. Києві, Управління), до якого звернуто вимоги:

- визнати протиправною триваючу з 29.11.2017 бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві з питань виконання судового рішення від 29.11.2017 із урахуванням ухвали про виправлення описки;

- зобов`язати стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на відшкодування шкоди в сумі 1 228 161,33 гривень, розмір якої визначається за правилами статей 116, 117 КЗпП України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (а.с.20-28 том І).

Позовні вимоги мотивовано тим, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, протиправно, в порушення Конституції України, Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", допустило триваючу бездіяльності щодо невиконання судового рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 із урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.12.2017 у справі №809/4025/14, яким на користь ОСОБА_1 стягнуто з Територіального управління Державної адміністрації України в м. Києві виплату сум грошової винагороди судді за період з 21.11.2011 по 25.11.2011 в розмірі 603,64 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, виплату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за 69 днів за період з 04.04.2011 по 30.12.2011 в розмірі 19 044,53 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23.03.2013 по 29.11.2017 в розмірі 275 901,37 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів. За доводами позивача законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про виплату належних працівникові сум при звільненні. Цей обов`язок полягає у тому, що у такого роботодавця є невідкладний обов`язок виплатити працівнику відразу після оголошення рішення суду належну йому при звільненні суму, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися в касаційному порядку чи не буде. А затримкою виконання рішення суду про виплату належних працівнику сум при звільненні слід вважати невиплату без поважних причин працівнику не пізніше наступного дня з дня ухвалення судового рішення, яке з моменту проголошення в законній силі, присуджених останньому сум. Відповідач без поважних причин у добровільному порядку не виконав рішення суду від 29.11.2017, а тому позивач вказує на факт затримки з вини Управління виплати належних звільненому сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, незважаючи на те, що така виплата підлягала на виконання судового рішення. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток судді за час затримки виконання рішення суду, в тому числі з підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, виходячи із розміру встановленої законом місячної заробітної плати (винагороди) судді відповідно до пункту 1 частини 3, частини 10 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без отримання доплат до посадового окладу, за період з 30.11.2017 по 05.08.2019 (19 місяців), що становить 1 228 161,33 гривень.

За наслідками виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху від 26.07.2019 (а.с.13-17 том І), Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 13.08.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження (а.с.1-3 том І).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.08.2019 (а.с.45-50 том І). У відзиві Територіальне управління ДСА України в м. Києві не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень вказує на наступне. Зокрема, посилаючись на Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" відповідач зазначив, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. При цьому, згідно підпункту 2 пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011, у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Як повідомив відповідач 21.12.2017 на адресу Управління надійшов лист Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві №9-08/1634-16352 щодо виконання виконавчого листа Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2017 по справі №876/10078/19 щодо стягнення з Управління на користь ОСОБА_1 грошової винагороди в сумі 295 549,54 гривень та визначення кодів програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету, економічної класифікації видатків бюджету та рахунків боржника. У відповідь, Територіальне управління ДСА України в м. Києві листом від 22.12.2017 за №6-2230/17 повідомило про необхідність відкладення безспірного списання коштів, у зв`язку з тим, що Державна судова адміністрація України звернулася до Львівського апеляційного адміністративного суду за роз`ясненням постанови суду від 29.12.2017. У зв`язку із вказаним, Головним управлінням Держказначейства у м. Києві відкладено безспірне списання коштів з рахунків Управління по вище коментованому виконавчому листу, а рахунки розблоковано. Таким чином єдиним, на переконання відповідача, допустимим та законним способом виконання виконавчого листа є списання коштів на користь ОСОБА_1 не з рахунку Територіальне управління ДСА України в м. Києві, а з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України. 13.03.2018 Головне управління Держказначейства у м. Києві з метою належного виконання виконавчого листа звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення способу і порядку виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 у справі №876/10078/19. За наслідками розгляду заяви, Івано-Франківським окружним адміністративним судом 21.06.2019 постановлено ухвалу, якою задоволено заяву Головного управління Держказначейства у м. Києві та встановлено спосіб і порядок виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 у справі №876/10078/19 шляхом стягнення коштів за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів". Головним розпорядником по такій програмі є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів та боржників". Таким чином виконання судового рішення в будь-який інший спосіб, а ніж той, що встановлений у вищевказаній ухвалі є неприйнятним. Окрім того, відповідач звернув увагу на те, що з 22 грудня 2017 року (тобто з моменту звернення Державною судовою адміністрацією України до суду за роз`ясненням судового рішення) до 31.01.2018 (дати вирішення даного питання судом) та в подальшому з 13 березня 2018 (з моменту звернення із заявою про встановлення способу і порядку виконання судового рішення) по 21.06.2019 (день, коли постановлено ухвалу про задоволення вказаної заяви) перебіг строку виконання виконавчого листа зупинився. Вказане у своїй сукупності є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У підготовчому судовому засіданні 05.09.2019, позивач подала суду клопотання про зупинення провадження в адміністративній справі №300/1554/19 до вирішення Верховним Судом справи №200/9195/19-а (провадження №Пз/9901/17/19), провадження у якій відкрито 16.08.2019, оскільки дана справа, за доводами позивача є зразковою, так як стосується вирішення питання про правильне застосування розрахункової величини при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди (а.с.73 том І).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.09.2019 зупинено провадження у справі, до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі, провадження в якій відкрито ухвалою Верховного Суду від 16.08.2019 за №200/9195/19-а (адміністративне провадження №Пз/9901/17/19) (а.с.80-83 том І).

11.12.2020 ОСОБА_1 подала суду клопотання про відновлення провадження у справі у зв`язку з набранням законної сили рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №200/9195/19-а (а.с.96 том І).

У судовому засіданні 24.12.2020 Івано-Франківським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про поновлення провадження, оскільки рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №200/9195/19-а набрало законної сили 4 листопада 2020 року (а.с.150 том І).

Попередньо, 23.12.2020 на адресу суду надійшло клопотання від Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві за №6-4206/20вих від 23.12.2020, за змістом якого відповідач вказав на повне виконання виконавчого листа Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 у справі №876/10078/17 та ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.06.2019 у справі №809/4025/14, в період перебування даної справи в стані зупинення (а.с.125-140 том І).

Ухвалами суду від 24.12.2020 витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України і ОСОБА_1 відповідні докази на підтвердження обставин щодо виконання рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 у справі №876/10078/17 (а.с.152-153, 155-156 том І).

29.12.2020 ОСОБА_1 подала суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (а.с.144-147 том І), після чого 15.01.2021 від позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог (а.с.164-165 том І), згідно якої позивач просила:

- визнати триваючу з 29.11.2017 по 05.08.2019 бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві з питань виконання судового рішення від 29.11.2017 Львівського апеляційного адміністративного суду в справі №809/1455/15, з урахуванням уточнення в ухвалі від 16.12.2017 про виправлення описки;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування шкоди, розмір яких визначити за правилами статей 116, 117 КЗпП України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" - з моменту, коли судове рішення від 29.11.2017 мало б бути виконаним, тобто відшкодувати на момент 05.08.2019 (в цінах моменту постановлення на позов судового рішення) 1 273 405,16 гривень, з яких зобов`язати стягнути податки та інші обов`язкові бюджетні платежі, які стягуються із заробітної плати працівника.

ОСОБА_1 , Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України і Державною казначейською службою України виконано вимоги ухвали суду від 24.12.2020 та подано витребувані судом докази, які надійшли на адресу суду 20.01.2020 (а.с.172-173, 178-220, 222-257 том І).

27.01.2021 ухвалою суду закрито підготовче провадження в адміністративній справі та розпочато розгляд справи по суті (а.с.4-5 том І).

В підготовчих судових засіданнях і судовому розгляді справи по суті позивач і представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги, виходячи із змісту власної правової позиції, визначеної у позовній заяві, відзиві на позов і додаткових письмових поясненнях, наявних у матеріалах справи.

У судовому засіданні судом оголошено зміст відзиву на позов Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві і його додаткових письмових пояснень.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов і додаткові письмові пояснення сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, судом встановлено наступні обставини.

Указом Президента України № 713/2010 від 18 червня 2010 року "Про призначення суддів" відповідно до статті 127 та частини першої статті 128 Конституції України ОСОБА_1 призначена на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва строком на п`ять років. На підставі даного Указу Президента України наказом голови Солом`янського районного суду м. Києва від 12.07.2010 за №76-к позивача призначено на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва строком на п`ять років з 12 липня 2010 року.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням №377/2-б від 23 лютого 2011 року відсторонила позивача від посади судді Солом`янського районного суду м. Києва.

Згідно постанови Вищого адміністративного суду України від 11.05.2011 відмовлено за безпідставністю в задоволенні скарги позивача на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 23 лютого 2011 року про відсторонення її від посади судді Солом`янського районного суду м. Києва.

Голова Солом`янського районного суду м. Києва, на підставі даного рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, видав наказ за №49-о.с. від 14.03.2011, яким відсторонив позивача від посади судді цього суду з 23 лютого 2011 року без збереження заробітної плати.

Указом Президента України №132/2013 від 13 березня 2013 року "Про звільнення суддів" відповідно до пунктів 1, 5, 6 і 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_1 звільнено з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком щодо неї.

Наказом голови Солом`янського районного суду м. Києва, на підставі Указу Президента України № 132/2013 від 13.03.2013, позивача звільнено з посади судді 22 березня 2013 року.

Коментовані обставини встановлені постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 у справі №809/4025/14, яким позов ОСОБА_1 до голови Солом`янського районного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві, Державної казначейської служби України, задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ голови Солом`янського районного суду м. Києва № 49-о.с. від 14.03.2011 про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді без збереження заробітної плати в частині "без збереження заробітної плати". Зобов`язано Солом`янський районний суд м. Києва нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати заробітної плати (доходу) за період з 14.03.2011 по 08.05.2012 згідно поданих нею листків непрацездатності. В задоволенні решти позовних вимог та до інших відповідачів відмовлено (http://reestr.court.gov.ua/Review/54881365).

Постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 у справі №809/4025/14 в частині встановлених обставин набрала законної сили 24.04.2019, за наслідками апеляційного оскарження, про що зазначено нижче по тексту судового рішення.

За змістом частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, за наслідками апеляційного оскарження, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Вище коментовану постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 року у справі за №809/4025/14 скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Солом`янського районного суду м. Києва №49-о.с. від 14.03.2011 року "Про відсторонення від посади судді ОСОБА_1 " в частині "без збереження заробітної плати". Зобов`язано Солом`янський районний суд м. Києва, Територіальне управління державної судової адміністрації в м. Києві, Державну судову адміністрацію України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати заробітної плати (доходу) за період з 14.03.2011 по 08.05.2012 згідно поданих нею листів непрацездатності та середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні з 23.03.2013 по 29.06.2016. Стягнуто із Солом`янського районного суду м. Києва в користь ОСОБА_1 суму в розмірі 2 000,00 (дві тисячі) гривень за завдану моральну шкоду. В решті вимог відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/58785543).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2017 року скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення належних позивачу до виплати сум грошової винагороди та у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди і направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В решті судове рішення апеляційного суду залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/69064653).

Львівський апеляційний адміністративний суд під час нового розгляду постановою від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 у справі №809/4025/14 в частині стягнення належних позивачу до виплати сум грошової винагороди та у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди скасувати та прийняти нову постанову, якою позов у цій частині задоволено частково. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на користь ОСОБА_1 виплату сум грошової винагороди за період з 21 листопада 2011 року по 25 листопада 2011 року в розмірі 603,64 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, виплату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за 69 днів за період з 04 квітня 2011 року по 30 грудня 2011 року в розмірі 19 044,53 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 березня 2013 року по 29 листопада 2017 року в розмірі 270 876,28 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог в цій частині відмовлено (а.с.35-38 том І; https://reyestr.court.gov.ua/Review/70674539#).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року виправлено допущену описку в резолютивній частині постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі №809/4025/14 (апеляційне провадження №876/10078/17), правильним вважати "середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 березня 2013 року по 29 листопада 2017 року в розмірі 275 901,37 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів " замість "середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 березня 2013 року по 29 листопада 2017 року в розмірі 270 876,28 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів" (а.с.39 том І; https://reyestr.court.gov.ua/Review/70796018).

Постанова від 29 листопада 2017 року та ухвала від 06 грудня 2017 року скерована Львівським апеляційним адміністративним судом на адресу Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві супровідними листами від 5 грудня 2017 року №876/10078/17 і від 07.12.2017 №876/10078/17, та отримана останнім 18.12.2017 (а.с.51, 52 том І).

Постановою Верховного Суду від 19.12.2018 постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в іншій частині постанову залишено без змін. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року про виправлення описки залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78716291).

За наслідками нового розгляду, Восьмим апеляційним адміністративним судом постановою від 24.04.2019 скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року у справі № 809/4025/14 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та ухвалено в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 2 000,00 гривень за завдану моральну шкоду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/81430906).

Львівським апеляційним адміністративним судом 15.12.2017 видано виконавчий лист по справі №876/10078/17 (апеляційне провадження) про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 виплату сум грошової винагороди за період з 21 листопада 2011 року по 25 листопада 2011 року в розмірі 603,64 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, виплату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за 69 днів за період з 04 квітня 2011 року по 30 грудня 2011 року в розмірі 19 044,53 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 березня 2013 року по 29 листопада 2017 року в розмірі 275 901,37 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів (а.с.55, 256 том І).

Із постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №300/718/19 (апеляційне провадження №857/10069/19) слідує, що 19.12.2017 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві із заявою про виконання зазначеної вище постанови суду від 29.11.2017 року, до якої додала такі документи: оригінал виконавчого листа Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2017 у справі №876/10078/17; копію постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 року; копію ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 року про виправлення описки; картку з реквізитами (а.с.127-133 том І; http://reestr.court.gov.ua/Review/87389382).

Обставина щодо звернення до примусового виконання постанови суду апеляційної інстанції не заперечується сторонами.

Як встановлено судом із матеріалів справи та пояснень відповідача 21.12.2017 на адресу Управління надійшов лист Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві №9-08/1634-16352 щодо виконання виконавчого листа Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2017 по справі №876/10078/19 про стягнення з Управління на користь ОСОБА_1 грошової винагороди в сумі 295 549,54 гривень та визначення кодів програмної класифікації видатків і кредитування державного бюджету, економічної класифікації видатків бюджету та рахунків боржника (а.с.53-54 том І).

У відповідь, Територіальне управління ДСА України в м. Києві листом від 22.12.2017 за №6-2230/17 повідомило про необхідність відкладення безспірного списання коштів, у зв`язку з тим, що Державна судова адміністрація України звернулася до Львівського апеляційного адміністративного суду за роз`ясненням постанови суду від 29.12.2017 (а.с.56, 57-58 том І).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 (апеляційне провадження №876/10078/17) відмовлено у задоволенні заяви Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві про роз`яснення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі №809/4025/14 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/71938244).

Також, Територіальне управління ДСА України в м. Києві 22.01.2018 листом №6-156/18 повідомило Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві про неможливість виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі №876/10078/17, на підставі якої видано виконавчий лист, в порядку та спосіб встановлений судовим рішенням, а тому звернулося до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві з проханням подати до суду заяву про встановлення способу та порядку виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі №809/4025/14 за апеляційним провадженням №876/10078/17 (а.с.61-63 том І)

В свою чергу, 13.03.2018 Головне управління Держказначейства з метою належного виконання виконавчого листа звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою №14-12/427-2599 про встановлення способу і порядку виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 у справі №876/10078/19 (а.с.64-66 том І).

За наслідками розгляду заяви, Івано-Франківським окружним адміністративним судом 21.06.2019 постановлено ухвалу, якою задоволено заяву Головного управління Держказначейства в м. Києві та встановлено спосіб і порядок виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 у справі №809/4025/14 шляхом стягнення коштів за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів та боржників" (а.с.67-69 том І; https://reyestr.court.gov.ua/Review/82534974) .

Станом на момент звернення ОСОБА_1 22.07.2019 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із вказаним позовом (у даній справі №300/1554/19), відповідачем не виконано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі №809/4025/14.

А тому позивач, вважаючи протиправною триваючу бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо невиконання судового рішення від 29.11.2017 із урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.12.2017, що є фактом затримки з вини відповідача виплати належних звільненому працівнику сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду за захистом свого порушеного права.

В ході розгляду даної адміністративної справи судом, як зазначено вище, встановлено, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 виплату сум грошової винагороди за період з 21 листопада 2011 року по 25 листопада 2011 року в розмірі 603,64 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, виплату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за 69 днів за період з 04 квітня 2011 року по 30 грудня 2011 року в розмірі 19 044,53 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 березня 2013 року по 29 листопада 2017 року в розмірі 275 901,37 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, виконана в повному обсязі.

Так, 23.12.2020 на адресу суду надійшло клопотання від Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві за №6-4206/20вих від 23.12.2020, із змісту якого слідує, що відповідач повністю підтримує доводи викладені у відзиві на позов від 23.08.2019, та додатково вказав на наступні обставини (а.с.105, 125-126 том І).

Зокрема, 06.09.2019 листом Державної казначейської служби України повідомлено Державну судову адміністрацію України про повне виконання виконавчого листа Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 у справі №876/10078/17 та ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.06.2019 у справі №809/4025/14 про виплату на користь ОСОБА_1 сум грошової винагороди за період з 21.11.2011 по 25.11.2011 в розмірі 603,64 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, виплату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за 69 днів за період з 04.04.2011 по 30.12.2011 в розмірі 19 044,53 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23.03.2013 по 29.11.2017 в розмірі 275 901,37 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, всього 295 549,54 гривень.

На підтвердження вказаних обставин, відповідачем надано суду 20.01.2021, зокрема, меморіальні ордери від 17.09.2019 за № 210494574 на суму 241 631,07 гривень, № 210483899 на суму 4 147,57 гривень, №210481484 на суму 49 770,90 гривень та виписку по рахунку від 18.09.2019 на загальну суму 295 549,54 гривень (а.с.216, 217, 218, 220 том І).

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав і мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 та пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 дійшла наступного висновку:

"Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.".

У даній постанові Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, чи припиняється в роботодавця обов`язок щодо виконання вимог статті 117 КЗпП України, за умови несвоєчасної виплати заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за період невиконання рішення, яким присуджувалася така виплата.

Аналогічна правова позиція підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Беручи до уваги коментований висновок Великої Палати Верховного Суду, та враховуючи не проведення з вини відповідача розрахунку із позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати ОСОБА_1 її середнього заробітку за весь час затримки (з дня набрання законної сили постанови від 29.11.2017) по день фактичного розрахунку, у позивачки наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати (сум грошової винагороди судді, виплату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, а також середній заробіток за час затримки розрахунку) на підставі статті 117 КЗпП України.

З приводу наявності правових підстав для стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2017 по 18.09.2019 в розмірі 295 549,54 гривень, суд зазначає наступне.

Як уже було зазначено судом по тексту вище, наказом голови Солом`янського районного суду м. Києва, на підставі Указу Президента України №132/2013 від 13.03.2013, ОСОБА_1 звільнено з посади судді 22 березня 2013 року.

У постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі №300/4025/17, з урахуванням ухвали від 06.12.2017 встановлено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві протиправно не виплатила позивачу суму грошової винагороди за період з 21 листопада 2011 року по 25 листопада 2011 року в розмірі 603,64 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, виплату суми у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за 69 днів за період з 04 квітня 2011 року по 30 грудня 2011 року в розмірі 19 044,53 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 березня 2013 року по 29 листопада 2017 року в розмірі 275 901,37 гривень без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

За доводами відповідача, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, здійснила нарахування та виплату позивачу коштів в розмірі 295 549,54 гривень, присуджених постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 із урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.12.2017 у справі №809/4025/14 (апеляційне провадження №876/10078/17), саме 18.09.2019, свідченням чого є наявна в матеріалах справи виписка по рахунках Державної судової адміністрації України від 18.09.2019 (а.с.220 том І).

Таким чином, з урахуванням відсутності заперечень позивача, суд констатує, що ОСОБА_1 фактично отримала кошти в сумі 295 549,54 гривень безпосередньо 18.09.2019, що підтверджується поданою відповідачем випискою по рахунках Державної судової адміністрації України від 18.09.2019 (а.с.220 том І).

З огляду на вказане датою реального виконання відповідачем обов`язку щодо повного розрахунку з позивачем при звільненні є 18.09.2019.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що станом на дату звільнення ОСОБА_1 з посади судді відповідач протиправно не провів з позивачем повного розрахунку, про що зазначено у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017, а така виплата належних при звільненні сум завершена фактичним виконанням постанови суду 18.09.2019, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України,.

А тому, період з 30.11.2017 (наступний перший день після набрання законної сили постанови від 29.11.2017) по 18.09.2019 (день фактичного зарахування коштів) є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки 29.11.2017 є днем набрання законної сили постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017, якою присуджено ОСОБА_1 кошти, належні останній при звільненні, однак не виплачені у встановлені строки, а останнім днем такого розрахунку є саме 18.09.2019 - день коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з нею проведено остаточний розрахунок.

Згідно висновків Великої Палати Верховного суду, викладених в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17: "Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення".

Отже, зважаючи на вказане правове застосування Великою Палатою Верховного Суду норм законодавства про працю в частині положень статті 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про те, що період з 30.11.2017 до 18.09.2019 повинен бути включений до розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум.

Доводи відповідача про зупинення перебігу строку виконання виконавчого листа, виданого 15.12.2017 Львівським апеляційним адміністративним судом за період 22.12.2017 по 31.01.2018 (звернення із заявою про роз`яснення судового рішення) та з 13.03.2018 по 21.06.2019 (встановлення способу та порядку виконання судового рішення), із посиланням на норми Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів та боржників", суд вважає безпідставними та не обґрунтованими, оскільки у даному випадку спірні правовідносини не стосуються порядку виконання судового рішення.

У спірному випадку предметом дослідження є бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо невиплати в період з 30.11.2017 по 18.09.2019 належних ОСОБА_1 при звільненні коштів, присуджених постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 на виконання вимог статті 116, 117 Кодексу законів про працю України.

В контексті застосування у спірних правовідносинах юридичного визначення середнього заробітку працівника, то останнє визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Порядку №100 в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум, суд зазначає наступне.

Зокрема, ОСОБА_1 , ставлячи у адміністративному позові питання про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві відшкодування шкоди в сумі 1 273 405,16 гривень, його розмір розраховує, серед іншого, як суддівську винагороду за правилами статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду. Такий розмір посадового окладу ОСОБА_1 , як того вимагає положення коментованого Закону, визначила із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 05.09.2019 зупинено провадження в адміністративній справі, до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі, провадження в якій відкрито ухвалою Верховного Суду від 16.08.2019 за №200/9195/19-а (адміністративне провадження №Пз/9901/17/19) (а.с.80-83 том І).

Так, предметом оскарження у адміністративній справі №200/9195/19-а (провадження №Пз/9901/17/19) було правомірність застосування з 4 грудня 2018 року для визначення суддівської винагороди при розрахунку базового розміру посадового окладу судді такої величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, із врахуванням правового висновку, викладеного у рішенні Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року у справі №11-р/2018.

В той же час, частина позовних вимог ОСОБА_1 обґрунтована саме положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з приводу яких Верховним Судом досліджувалось питання виплати суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді суддівської винагороди відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ із застосуванням прожиткового мінімуму як розрахункової величини, замість застосування для такого розрахунку - мінімальної заробітної плати, після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року у справі №11-р/2018.

В результаті розгляду апеляційних скарг на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.03.2020 у зразковій справі №200/9195/19-а Великою Палатою Верховного Суду 04.11.2020 ухвалено постанову, якою апеляційні скарги за позовом Особи-2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної Казначейської служби України в Донецькій області, залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.03.2020 - без змін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.11.2020 у справі №200/9195/19-а дійшла наступних висновків: "…Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що до 01 січня 2017 року закони № 2453-VI та № 1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді в мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок про те, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.

87. Досліджуючи мету прийняття Закону №1774-VIII, слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, у тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір заробітної плати зріс удвічі.

88. Унаслідок уведених Законом №1774-VIII змін була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій.

89. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги доводи позивачки про те, що з набранням законної сили Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 посадовий оклад судді повинен розраховуватися на основі мінімальної заробітної плати, натомість погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування в такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року…

…Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що, нараховуючи і виплачуючи ОСОБА_2 суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року в період з грудня 2018 року до червня 2019 року включно, ТУ ДСА України в Донецькій області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.".

Як встановлено судом та не заперечується позивачем ОСОБА_1 слід також вважати такою, що займала посаду судді, яка не пройшла кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді, і саме враховуючи вказану обставину, позивачем здійснено розрахунок суддівської винагороди як судді суду першої інстанції, при цьому розмір такої винагороди розраховано: "…З 30.11.2017 по 05.08.2019 по 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року - тобто за 20 6/31 місяців х 30 х 2 102,00 гривень/місяць = 1 273 405,16 гривень…" (а.с.164-165 том І).

Разом з цим, суд вважає за необхідне вказати на наступне.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII, частинами 1 та 2 статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду.

Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, частину 3 статті 135 Закону №1402-VIIІ було викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

До проходження кваліфікаційного оцінювання, у відповідності до пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 (надалі по тексту - Закон №2453-VI), частиною 3 статі 133 якого передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

При цьому пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 гривень.

Пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII в редакції закону станом 22.07.2018 встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

4 грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, якими було передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат. Конституційний Суд України зауважив, що це положення належить застосовувати в його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

З урахування рішення Конституційний Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, пункту 23 "Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VІІІ", пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII в період з 04.12.2018 по 18.09.2019 (у спірному випадку) розрахункова величина для визначення посадового окладу судді місцевого суду застосовувалась у розмірі 15-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" і Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1 600,00 гривень, з 01 січня 2018 року - 1 762,00 гривні, з 1 січня 2019 року - 1 921,00 гривня відповідно.

Враховуючи наведені правові норми та встановлені обставини, слід зазначити, що посадовий оклад судді місцевого суду становив: у 2017 році - 16 000,00 гривень (1 600,00 гривень х 10 прожиткових мінімумів); у 2018 році (до 04.12.2018) - 17 620,00 гривень (1 762,00 гривень х 10 прожиткових мінімумів); у 2018 році (з 04.12.2018) - 26 430,00 гривень (1 762,00 гривень х 15 прожиткових мінімумів); у 2019 році - 28 815,00 гривень (1 921,00 гривень х 15 прожиткових мінімумів).

Таким чином, у спірному випадку, суд вважає вірним розрахунок середньої заробітної плати, виходячи із посадового окладу судді місцевого суду, встановленого у 2017 році в розмірі 16 000,00 гривень, у 2018 році (до 04.12.2018) в розмірі 17 620,00 гривень, у 2018 році (після 04.12.2018) в розмірі 26 430,00 гривень та у 2019 році в розмірі 28 815,00 гривень відповідно.

Загальний період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після набрання законної сили постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 до остаточної виплати належних позивачу сум (з 30.11.2017 по 18.092019) становить 658 календарних днів.

Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи коштів, в тому числі на виконання постанови від 29.11.2019 за період з 30.11.2017 до 18.09.20219 виходячи із розміру посадових окладів суддів місцевого суду, встановлених у 2017-2019 роках.

Разом з тим, зважаючи на характер спірних правовідносин при визначенні суми середнього заробітку як компенсації за затримку виплати належних при звільненні позивачу коштів, суд виходить із наступних підстав та мотивів, зміст яких викладений нижче по тексту судового рішення.

Так, досліджуючи питання орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, могла зазнати позивач та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, слід звернути увагу на наступне.

З огляду на норму частини 5 статті 242 КАС України, при застосуванні статті 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме:

"81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).".

Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому повторно враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817 і від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц.

Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи суд враховує таке:

- період затримки відповідачем виплати належної позивачу при звільненні суми 295 549,54 гривень був доволі тривалим (більше двох років і вісім місяців);

- позивач майже одразу, після набрання законної сили постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017, направила Головному управлінню Державної казначейської служби України в м. Києві вказану постанову, заяву про її виконання, оригінал виконавчого листа та копії документів з банківськими реквізитами позивача для перерахування коштів. Копія ухвали від 06.12.2017 направлена судом виконавцям судового рішення, зокрема до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві. У зв`язку із невиконанням відповідачем рішення щодо виплати належних при звільненні сум, ОСОБА_1 22.07.2019 звернулася до суду з позовом про бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо такої невиплати;

- відповідач з дня звільнення позивача з посади судді не вчиняв дій для проведення повного розрахунку із позивачем, в тому числі тривалий час не виконував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017, а ж до 18.09.2019. Натомість Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві зверталося в судовому порядку із заявами про роз`яснення судового рішення та зміну способу і порядку виконання такого рішення;

- сума простроченої заборгованості в розмірі 295 549,54 гривень більш ніж в 4 рази перевищує самостійно розраховану позивачем згідно статті 117 КЗпП України суму середнього заробітку за час прострочення - 1 273 405,16 гривень.

Відповідно до пункту 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц: "Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".

Іншими словами, у постанові Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що середньозважені ставки за кредитами надають приблизне уявлення про "вартість грошових коштів".

Отож, одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою виплати коштів (виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017), які розумно передбачити може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2017-2019 роках розміру сум, які позивач недоотримавши присуджені їй кошти згідно постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 по день фактичного їх отримання, могла би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня власного життя.

Розглядаючи можливість застосування до спірних правовідносин коментований варіант приблизної оцінки майнових втрат позивача, у зв`язку із затримкою виплати коштів, присуджених постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 із урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.12.2017 у справі №809/4025/14 (апеляційне провадження №876/10078/17) на виконання вимог статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц), на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2017-2019 роках, суд зазначає слідуюче.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 за №2121-III (надалі по тексту також - Закон №2121-III).

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (стаття 4 Закону №2121-III).

За змістом частини 1 статті 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 за №679-XIV (надалі по тексту також - Закон №679-XIV) Національний банк України (надалі по тексту також - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Статтею 1 Закону №679-XIV визначено, що облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

Згідно зі статтею 27 Закону №679-XIV Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 42 Закону №679-XIV регламентовано, що Національний банк України для забезпечення виконання покладених на нього функцій надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком України.

В той же час, статтею 71 Розділу XIV "Особливі положення" коментованого Закону визначено обмеження діяльності банку, згідно частини 1 якої Національному банку України забороняється, зокрема, надавати кредити, позики юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених цим Законом (підпункт 4).

Постановою Правління Національного банку України від 21 квітня 2016 року №277 затверджено Положення про основи процентної політики Національного банку України, яке встановлює порядок визначення Національним банком України облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями (надалі по тексту також - Положення).

Відповідно до коментованого Положення процентна політика Національного банку України є регулюванням Національним банком України попиту та пропозиції на грошові кошти через зміну процентних ставок за своїми операціями з метою впливу на процентні ставки суб`єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій. З метою реалізації процентної політики Національний банк України установлює, зокрема, таку проценту ставку як облікову. Облікова ставка Національного банку України є ключовою процентною ставкою Національного банку України, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку. Облікова ставка встановлюється на основі комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку, підготовленого Національним банком України.

Операційна ціль процентної політики Національного банку України полягає в утриманні Українського індексу міжбанківських ставок для кредитів та депозитів овернайт у національній грошовій одиниці на рівні, близькому до рівня облікової ставки, у межах коридору процентних ставок за інструментами постійного доступу (пункт 16 Положення).

Як з`ясовано судом, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.12.2019 у справі №910/4518/16 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/86503517), та ухвалою від 20.02.2020 справу №910/4518/16 разом із касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 і доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88211928).

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/4518/16 пропонувала відступити від висновку, викладеного в пункті 94.5 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду щодо можливості застосування встановлених Національним банком України середньозважених ставок за кредитами, мотивуючи наступним:

"… - отже, дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні є індикативними, тобто визначають орієнтовний розмір процентних ставок для комерційних банків та інших фінансових установ щодо проведення ними операцій із залучення та розміщення грошових коштів. Водночас, остаточні процентні ставки (фіксована або змінювана) за користування коштами, наданими банком або іншою фінансовою установою як кредит, визначається сторонами у кредитному договорі з погодженням умов щодо можливості зміни процентної ставки упродовж всього строку користування позичальником кредитними коштами;

- відтак, «середньозважена процентна ставка за кредитом» (за міжбанківськими операціями) є економічним показником, що застосовується учасниками грошово-кредитного ринку, які здійснюють міжбанківські операції з кредитування, тому не відображає реальних ставок за користування кредитними коштами, які надаються фінансовими установами позичальникам на підставі кредитних договорів, та не може застосовуватися при визначенні розміру сум, які позичальник міг би сплатити банку за користування кредитом у період дії відповідної середньозваженої процентної ставки за кредитом…".

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №910/4518/16 матеріали справи №910/4518/16 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88602348).

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 01.04.2020 у справі №910/4518/16:

"…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.

На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв`язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не робила висновку про застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити".

Згідно відомостей із вкладення "Дані статистики фінансового сектору" підрозділу "Статистика фінансового сектору" розділу "Статистика" офіційного веб-сайта Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs), судом встановлено, що середньо зважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням, в період з 30.11.2017-18.09.2019 (період затримки розрахунку при звільненні (виконання рішення суду) становила: у листопаді 2017 року - 28,1%; у грудні 2017 року - 29,7%; у січні 2018 року - 29,3%; у лютому 2018 року - 30,3%; у березні 2018 року - 29,9%; у квітні 2018 року - 30,0%; у травні 2018 року - 29,6%; у червні 2018 року - 30,1%; у липні 2018 року - 30,4%; у серпні 2018 року - 30,6%; у вересні 2018 року - 30,0%; у жовтні 2018 року - 31,3%; у листопаді 2018 року - 30,9%; у грудні 2018 року - 31,4%; у січні 2019 року - 32,1%; у лютому 2019 року - 29,7%; у березні 2019 року - 28,4%; у квітні 2019 року - 29,4%; у травні 2019 року - 30,5%; у червні 2019 року - 29,3%; у липні 2019 року - 31,1%; у серпні 2019 року - 33,8%; у вересні 2019 року - 33,4% (а.с.15-36 том ІІ).

Суд зазначає, що за змістом частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (надалі по тексту також - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отож, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц (пункт 94.5) та висновки ухвали Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №910/4518/16 (мотивувальна частина), суд вважає доцільним застосування у спірних правовідносинах показники середньозважених процентних ставок в річному обчисленні за кредитами, наданим домашнім господарствам, які оприлюднені Національним банком України.

Виходячи з розміру несвоєчасно виплачених коштів, присуджених постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 із урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.12.2017 у справі №809/4025/14 (апеляційне провадження №876/10078/17), в тому числі належних позивачу на час її звільнення, на виконання вимог статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (295 549,54 гривень) приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні (невиконання рішення суду) у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні їй кошти від роботодавця, могла би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 162 049,79 гривень, а саме:

у листопаді 2017 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 28,1% річних / 365 днів року (або 28,1% річних/ 12 місяців/ 30 календарних днів листопада 2019 року) = 0,08% ставка за кредитом одного календарного дня,

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 0,08% х 1 день = 236,44 гривень.

у грудні 2017 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,7% річних / 12 місяців = 2,47% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,47% = 7 300,07 гривень;

у січні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,3%/ 12 місяців = 2,44% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,44% = 7 211,41 гривень;

у лютому 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,3%/ 12 місяців = 2,52% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,52% = 7 447,85 гривень;

у березні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,9%/ 12 місяців = 2,49% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,49% = 7 359,18 гривень;

у квітні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,0%/ 12 місяців = 2,50% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,50% = 7 388,74 гривень;

у травні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,6%/ 12 місяців = 2,47% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,47% = 7 300,07 гривень;

у червні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,1%/ 12 місяців = 2,51% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,51% = 7 418,29 гривень;

у липні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,4%/ 12 місяців = 2,53% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,53% = 7 477,40 гривень;

у серпні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,6%/ 12 місяців = 2,55% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,55% = 7 536,51 гривень;

у вересні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,0%/ 12 місяців = 2,50% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,50% = 7 388,74 гривень;

у жовтні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,3%/ 12 місяців = 2,61% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,61% = 7 713,85 гривень;

у листопаді 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,9% річних / 12 місяців = 2,57% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,57% = 7 595,62 гривень;

у грудні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,4% річних / 12 місяців = 2,62% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,62% = 7 743,40 гривень;

у січні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 32,1% річних / 12 місяців = 2,67% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,67% = 7 891,17 гривень;

у лютому 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,7% річних / 12 місяців = 2,47% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,47% = 7 300,07 гривень;

у березні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 28,4% річних / 12 місяців = 2,37% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,37% = 7 004,52 гривень;

у квітні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,4% річних / 12 місяців = 2,45% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,45% = 7 240,96 гривень;

у травні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,5% річних / 12 місяців = 2,54% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,54% = 7 506,96 гривень;

у червні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,3% річних / 12 місяців = 2,44% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,44% = 7 211,41 гривень;

у липні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,1% річних / 12 місяців = 2,59% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,59% = 7 654,73 гривень;

у серпні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,8% річних / 12 місяців = 2,82% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 2,82% = 8 334,50 гривень;

у вересні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,4% річних / 365 днів року (або 33,4% річних/ 12 місяців/ 30 календарних днів вересня 2019 року) = 0,09% ставка за кредитом одного календарного дня,

обчислено за формулою: 295 549,54 гривень (сума несвоєчасно виплачених коштів) х 0,09% х 18 днів = 4 787,90 гривень.

Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості (несвоєчасно виплачених коштів), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 162 049,79 гривень.

Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункт 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц).

Також, суд зауважує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 164.1.1. пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (надалі по тексту також - ПК України) загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Підпункт 168.1.1. пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачає, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Згідно абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Враховуючі вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що розмір суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який належить до стягнення на користь ОСОБА_1 , повинен становити 162 049,79 гривень, оскільки вказана сума є орієнтовною оцінкою втрат позивача у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, в тому числі після прийняття судового рішення, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників, тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи.

Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаної правової норми свідчить, що основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.

Суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору, так як останні позивачем фактично не понесені.

Разом з цим, у позовній заяві позивача зазначила про орієнтовний розмір судових витрат до 1 000,00 гривень, які можуть бути понесені останньою на транспортні витрати представника позивача, який не є адвокатом, якщо позивачу не буде надано безоплатної правничої допомоги.

З урахуванням того, що на момент ухвалення судом рішення у даній справі, документально понесення сторонами витрат на правничу допомогу та будь-яких інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи не підтверджено, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Сторонами справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо невиплати в період з 30.11.2017 по 18.09.2019 належних ОСОБА_1 при звільненні коштів, присуджених постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 із урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.12.2017 у справі №809/4025/14 (апеляційне провадження №876/10078/17), на виконання вимог статті 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи 26268059) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних при звільненні коштів, присуджених постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 із урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.12.2017 у справі №809/4025/14 (апеляційне провадження №876/10078/17), на виконання вимог статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2017 по 18.09.2019 в розмірі 162 049,79 гривень (сто шістдесят дві тисячі сорок дев`ять гривень сімдесят дев`ять копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 ;

відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи 26268059), вул. Копиленка, 6, Печерський район, м. Київ, 01011 (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133).

Суддя /підпис/ ОСОБА_2 .

Рішення складене в повному обсязі 22 лютого 2021 року.