Рішення № 95034688, 22.02.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року Справа № 280/7484/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить: визнати протиправним та нечинним рішення про відмову у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати пенсії, оформлене листом від 15.10.2020 №9307-9049/Х02/8-0800/20 заступника начальника відповідача; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів (пенсії, перерахованої на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2018 у справі №808/701/18) з зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.01.2016 по 31.07.2020.

Крім того, просить стягнути на його користь витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом покладення обов`язку на відповідача подати у місячний термін з моменту набрання законної сили звіт про виконання рішення суду у цій справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року у справі №808/701/18, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018, зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01 січня 2016 року, згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» з урахуванням довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії за пенсійною справою №86/13445 від 19.01.2018 і визначити основний розмір пенсії 79% від грошового забезпечення без обмеження граничного розміру, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, починаючи з 01.01.2016. На виконання зазначених судових рішень пенсійним органом було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , в результаті якого нараховано 163002,02 грн. за період з 01.01.2016 по 18.06.2018. Однак фактично перерахована сума пенсія була виплачена лише у серпні 2020 року. Позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення розрахунку та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати нарахованої пенсії, однак відповідач листом від 15.10.2020 відмовив позивачу у задоволенні його заяви. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки вважає, що має право на нарахування та виплату компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати. Просить позов задовольнити.

Ухвалою від 26.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/7484/20. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву. Також, зобов`язано відповідача подати до суду копію пенсійної справи позивача.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив у якому зазначив, що відповідно до вимог Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 (далі - Порядок №649) визначено механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету. Пунктом 4 Порядку №649 встановлено, що черговість виконання рішень про нарахування (перерахунок) пенсійних виплат визначається датою їх надходження до Головного управління. Виділення коштів для їх виплати стягувачу за рішенням суду здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявного бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом їх перерахування Головному управлінню на підставі рішення комісії з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду. Таким чином, виплата донарахованої пенсії позивачу за період з 01.01.2016 по 28.08.2018 повинна здійснюватися відповідно до вимог Порядку №649. Крім того, відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Порушень строків виплати пенсії не було допущено. Оскільки в невиплаті нарахованих на виконання рішення суду сум не має вини відповідача, нарахування компенсації є протиправною. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На спростування доводів ГУ ПФУ в Запорізькій області від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що посилання відповідача на постанову КМУ №649 від 22 серпня 2018 року «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду» вважаю безпідставним, оскільки фактично встановлення Кабінетом Міністрів України специфічного порядку і черговості виконання судових рішень (після взяття судових рішень на облік в окремому реєстрі та після прийняття відповідного рішення Комісією Пенсійного фонду України), не може бути підставою для відмови особі у компенсації втрати частини доходів, якщо такі доходи своєчасно виплачені не були. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

26.02.2018 позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, в якому просив суд:

визнати протиправним та нечинним рішення про відмову позивачу в перерахунку призначеної пенсії за вислугу років з 01.01.2016 за посадою на день звільнення зі служби, оформлене листом від 23.02.2018 №381/Х-9.

зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя здійснити перерахунок призначеної позивачу пенсії за вислугу років з 01 січня 2016 року, згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» з урахуванням довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії за пенсійною справою №86/13445 від 19.01.2018 і визначити основний розмір пенсії 79% від грошового забезпечення без обмеження граничного розміру, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, починаючи з 01.01.2016;

встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом покладення обов`язку на Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя подати у десятиденний термін з моменту набрання законної сили рішенням звіти про виконання рішення суду у цій справі.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2018 у справі №808/701/18 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01 січня 2016 року, згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» з урахуванням довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії за пенсійною справою №86/13445 від 19.01.2018 і визначити основний розмір пенсії 79% від грошового забезпечення без обмеження граничного розміру, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, починаючи з 01.01.2016.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018 у справі №808/701/18 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року залишено без змін.

Таким чином рішення суду набрало законної сили - 28.08.2018.

На виконання рішення суду, відповідачем була перерахована пенсія позивача за період з 01.01.2016 по 18.06.2018 року, та нараховано недоплачену пенсію в сумі 163002,02 грн.

Проте зазначена сума фактично була виплачена позивачу тільки у серпні 2020 року. Проти вказаної обставини відповідач не заперечував.

01.10.2020 позивач через вебпортал Пенсійного Фонду України звернувся з заявою №ВЕБ-08001-Ф-С-20-058482 до ГУ ПФУ в Запорізькій області з вимогою нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходу (а.с. 11)

Листом від 15.10.2020 №9307-9049/Х-02/8-0800/20 відповідач повідомив, щодо питання нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, то зазначеним рішенням суду не покладено на Головне управління таких зобов`язань (а.с. 12).

Не погодившись з рішенням відповідача, щодо відмови у виплаті компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок 159).

Згідно зі статями 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Як зазначено у пункті 1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з пунктом 2, 3 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.

Також необхідно зазначити, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена в постановах Верховного Суду: від 20 лютого 2018 року по справі №336/4675/17, від 21 червня 2018 року по справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року по справі №521/940/17, від 15.04.2019 по справі №727/7818/16-а, від 14 травня 2019 року по справі №804/2994/18 та інших.

Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що у серпні 2020 року ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснено виплату перерахованої пенсії позивачу в сумі 163002,02 грн. на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2018 за період з 01 січня 2016 року по 18 червня 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Тобто, належні позивачу у період 01.01.2016 по 18.06.2018 суми пенсії виплачені останньому лише у серпні 2020 року.

Таким чином, відбулось несвоєчасна виплата суми пенсії позивачу.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що виплата позивачу пенсії не була здійснена своєчасно через відсутність відповідного фінансування з Державного бюджету України (Пенсійного фонду України), оскільки реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.

Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Також суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже при вирішенні даного спору по суті суд також бере до уваги практику Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) у справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)».

Таким чином, позовні вимоги, в цій частині, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Конструкція вказаної правової норми свідчить про те, що це є правом суду, а не імперативним обов`язком.

З огляду на обставини справи, суд не вбачає підстав в даному випадку для застосування ст. 382 КАС України.

Крім того, гарантія виконання судового рішення забезпечується також положеннями ст. 14 КАС України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України

Таким чином, у задоволенні позову, в цій частині, слід відмовити.

Згідно з частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З системного аналізу вищезазначених обставин, фактів та норм права, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

При звернені до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн. (а.с. 7).

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати пенсії, оформлене листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 15.10.2020 №9307-9049/Х-02/8-0800/20.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів (пенсії, перерахованої на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2018 у справі №808/701/18) з зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.01.2016 по 31.07.2020.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривен 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «22» лютого 2021 року.

Суддя Р.В. Кисіль