Рішення № 95034189, 22.02.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року м. Житомир справа № 240/21549/20

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 30.04.2020 щодо відмови їй у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до положень ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993, в редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-111;

- зобов`язати відповідача призначити, виплачувати в повному обсязі без обмеження граничного розміру виплати та перераховувати пенсію їй за вислугою років з 27.04.2020 з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідок про складові заробітної плати, виданих Прокуратурою Житомирської області від 28.04.2020 №18-439вих-20 без обмеження максимального розміру (доходу) заробітної плати для розрахунку пенсії, з якої сплачувалися збір на державне соціальне страхування або внески на обов`язкове державне пенсійне страхування, відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом від 26.11.1993 №3662-12, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111.

В обґрунтування позову вказано, що 27 квітня 2020 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХII. За наслідками розгляду її заяви, відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку із відсутністю необхідної для призначення пенсії вислуги років. Позивач вважає, що право на призначення та виплату пенсії, підпадає під дію статті 1 розділу "Захист власності" першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, і його можливо вважати "майном" у значені цього положення, отже, не призначення та невиплата пенсії є втручанням у її право на мирне володіння майном.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

05 січня 2021 року до відділу документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву. По змісту якого, відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки станом на дату звернення 29.04.2020 позивачем не надано доказів на підтвердження достатньої кількості років стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 зверталася до відповідача із заявою від 27.04.2020 про призначення пенсії за вислугу років (а.с.38-39).

Листом від 11.08.2020 №14078-15205/Г-03/8-0600/20 відповідач повідомив, що відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ (зі змінами від 03.07.2018) право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України. Прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Загальний страховий стаж становить 31 рік 2 місяці 16 днів.

За наявними документами стаж за вислугу років станом на 27.04.2020 становить 20 років 7 місяців, а саме на посадах: помічника Новоград-Волинського міжрайонного прокурора, старшого помічника Новоград-Волинського міжрайонного прокурора, старшого прокурора організаційно-контрольного відділу прокуратури Житомирської області, прокурора відділу захисту майнових, інших особистих прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Житомирської області, прокурора відділу нагляду за додержанням природоохоронного та земельного законодавства прокуратури Житомирської області, старшого прокурора відділу нагляду за додержанням природоохоронного та земельного законодавства прокуратури Житомирської області, прокурора відділу захисту прав громадян та інтересів держави в екологічній сфері прокуратури області, помічника прокурора області з питань захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин, старшого прокурора відділу захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури області, старшого прокурора організаційно-контрольного відділу прокуратури області, старшого прокурора прокуратури Житомирської області з питань правового забезпечення, прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Житомирської області, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. Роз`яснено, що відповідно до ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", документи про призначення пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії. Відповідно до п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 22-1 від 25.11.2005, затвердженого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, орган, що призначає пенсію, направляє особі повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причини відмови та порядку її оскарження

Повідомлено, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України "Про прокуратуру", про що повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 07.05.2020 № 0600-0329-8/15889 (а.с.40-41).

Наведена у листі інформація підтверджується рішенням відповідача про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років від 30.04.2020 (а.с.42-43).

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулась до суду з позовом за захистом порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Крім того відповідно до ч.1 ст.8 Основного Закону, в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.50-1 Закону № 1789 прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ) поширюються не тільки на прокурорів, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посаді прокурорів у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років.

На теперішній час діє Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697 (далі - Закон № 1697)

У ч.1 ст.86 цього Закону №1697 встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

З наведеного вбачається, що ст. 86 Закону №1697 збільшено стаж роботи, що дає позивачу право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789 (у редакції закону від 12.07.2011) з 20 років до 25 років, що є звуженням його прав у розумінні Конституції України.

Частиною шостою статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Як встановлено судом, з трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 02.09.1988 та згідно довідки Прокуратури Житомирської області від 27.04.2020 №11-178 вих20 на момент звернення до Пенсійного органу за призначенням пенсії її стаж роботи в органах прокуратури становив 20 років 06 місяців 29 днів (а.с.22-37).

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд приходить висновку, що положення Закону №1697 від 14.10.2014 звужують зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури порівняно з попередньою редакцією Закону №1789.

Відтак, позивач має право для призначення пенсії за вислугу років згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (більше 20 років вислуги та більше 15 років роботи на прокурорських посадах).

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.11.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13.12.2001 у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі, в разі необхідності, регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Слід звернути увагу, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

З урахуванням викладеного, відповідач при розгляді заяви позивача про призначення пенсії від 27.04.2020 мав застосувати положення ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" у редакції до внесення змін Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 змінами, в порушення ст.22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вперше у рішенні у справі "Міллер проти Австрії'" від 16 грудня 1974 року, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і у рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Аналогічні висновки містяться в правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п. 23 рішення "Кічко проти України" від 08.11.2005, а саме якщо правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Відтак, суд приходить обґрунтованого висновку, що рішення відповідача від 30.04.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" є незаконним та підлягає скасуванню.

З огляду на встановлену під час розгляду справи протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії з 27.04.2020, з метою належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію з 27.04.2020 відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХII (в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІII), виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми заробітної плати відповідно до Закону України "Про прокуратуру", без обмеження її максимального розміру.

Суд звертає увагу, що у даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено, а позивачем спростовано правомірний характер рішення про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку з чим позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, про, що свідчить квитанція №95970 від 09.11.2020 (а.с.44).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням задоволення позову, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області сплаченого судового збору у сумі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7, м.Житомир, 10003, ЄДРПОУ 13559341) від 30.04.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_2 ) пенсії за вислугу років з 27.04.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 27.04.2020 відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХII (в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІII), виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми заробітної плати, без обмеження її максимального розміру.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 840,80 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва