Рішення № 95033882, 22.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2021 р. Справа№200/789/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ідентифікаційний код 41325231, 84122, Донецька область, м.Слов`янськ, вул.Свободи, буд. 5) про визнання дій протиправними щодо невиплати щомісячних страхових виплат за період з 01.07.2015 по 31.07.2019, зобов`язання виплатити страхові виплати за період з 01.07.2015 по 31.07.2019. Позов вмотивовано тим, що з 01.07.2015 позивачу припинено виплату щомісячних страхових виплат. Поновлення виплат здійснено з 01.08.2019, при цьому, у виплаті заборгованості за відповідний період відмовлено. Вважає такі дії протиправними.

25 січня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

До суду надійшов відзив, в якому зазначено, що позивач з 01.09.2014 по 01.07.2015, як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краматорськ Донецької області. Виплата раніше призначених страхових виплат припинена з 01.07.2015 у зв`язку з закінченням терміну дії довідки внутрішньо-переміщеної особи на підставі постанови Краматорського міського відділення від 30.06.2015 №0536/6380/6380/20. З серпня 2019 року відповідачем продовжено виплату позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, суд з`ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , взято на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, про що свідчить довідка від 21.11.2014 №1426/7101. Місце проживання – Краматорськ.

Відповідач - Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області, є юридичною особою, робочим органом якого є Відділення ВД Фонду у м.Краматорську Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

06 жовтня 2014 року постановою Відділення ВД Фонду у м.Краматорську Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №0536/6380/6380/16 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.09.2014 по 31.01.2015. В постанові зазначено, що згідно висновків МСЕК від 27.03.1995 серія 2-18ан №069853 потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності 50 % та 3 група інвалідності безстроково.

30 червня 2015 року постановою Відділення ВД Фонду у м.Краматорську Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №0536/6380/6380/20 припинено виплату ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням дії довідки внутрішньо переміщеної особи.

16 вересня 2019 року постановою Краматорського міського відділення управління ВД ФСС України в Донецькій області Фонду соціального страхування України №0536/6380/6380/24 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01.08.2019 по 31.12.2019. В постанові зазначено, що згідно висновків МСЕК від 27.03.1995 серія 2-18ан №069853 потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності 50 % та 3 група інвалідності безстроково.

Спірним є питання виплати за період з 01.07.2015 по 31.07.2019 щомісячних страхових виплат.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV (далі - Закон № 1105-ХIV), Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509)

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону № 1105-ХIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

У відповідності до вимог ст. 46 Закону № 1105-ХIV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, приписи чинного законодавства передбачають вичерпний перелік підстав, за наявності яких можуть бути припинені відповідні страхові виплати.

При цьому, у разі наявності підстав, визначених п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-ХIV, в обов`язковому порядку у відповідній постанові має міститися посилання на відповідний випадок, передбачений іншим чинним нормативно-правовим актом, однак, на виконання вимог ухвали суду відповідачем не надано рішення про припинення щомісячних соціальних виплат з посиланням на вимоги ст. 46 Закону № 1105-ХIV.

Відповідач зазначає, що припинення позивачу страхових виплат у спірний період здійснено у зв`язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи, однак, з цього приводу суд зазначає наступне.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 4 цього Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 3 розд. VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено: Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам; Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, в редакції, яка була чинною на час припинення позивачу соціальних виплат, було визначено, що соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Разом з цим, статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створила для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Одним з конституційних прав є право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України).

Стаття 46 Конституції України, ст. 22 Загальної декларації прав людини, ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ст. 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, Конституція України (ст. 24), Загальна декларація прав людини (ст. ст. 2, 7), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 2), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 14, ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції) закріплюють принцип рівності осіб та визначають, що права особи, в тому числі і право на соціальний захист має здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

На час припинення позивачу щомісячних страхових виплат воєнного або надзвичайного стану в Україні введено не було.

Разом з тим реалізація прав позивача (на отримання заборгованості по страховим виплатам) була обмежена положеннями постановами Кабінету Міністрів України, що не відповідає та суперечить Конституції України.

З огляду на наведене в спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми Конституції України як норми прямої дії та норми міжнародних актів.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Слід звернути увагу, що стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що, в даному випадку відповідач неправомірно втрутився у право власності позивача на отримання соціальних виплат шляхом припинення їх виплати. Вказані норми узгоджуються з позицією Європейського суду з прав людини.

Щодо строку звернення суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Однак, частиною 7 статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом про виплату щомісячних страхових виплат, при цьому, під час розгляду справи встановлено, що ці суми не отримані з вини управління та піддані формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції України, згідно ч.7 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» виплата щомісячних страхових виплат позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, а саме: визнати протиправною та скасувати постанову від 30 червня 2015 року №0536/6380/6380/20 про припинення виплати ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням дії довідки внутрішньо переміщеної особи.

Разом з тим, суд вважає позовні вимоги про визнання дій відповідача неправомірними, такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення, через те, що самі по собі дії відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливають на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії - постанова від 30 червня 2015 року №0536/6380/6380/20.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд враховує, що фактично позовні вимоги задоволені, оскільки рішення про припинення виплати визнано протиправним, а зобов`язання вчинити певні дії є похідною вимогою.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що ухвалою суду відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судових витрат у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст. ст. 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Скасувати постанову Відділення ВД Фонду у м.Краматорську Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 30 червня 2015 року №0536/6380/6380/20.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (ідентифікаційний код 41325231, 84122, Донецька область, м.Слов`янськ, вул.Свободи, 5) нарахувати щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та виплатити заборгованість зі сплати щомісячних страхових виплат за період з 01.07.2015 по 31.07.2019 (включно).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (ідентифікаційний код 41325231, 84122, Донецька область, м.Слов`янськ, вул.Свободи, 5) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. на користь Державного бюджету України.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Кошкош