Рішення № 95027555, 28.01.2021, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/10918/20

Провадження № 2/428/2791/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Шубочкіної Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Підгорної Я.Е..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за позовною заявою адвоката Осьмак Яніни Валеріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про стягнення суми страхових виплат в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Осьмак Яніна Валеріївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із позовною заявою до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області про стягнення суми страхових виплат в порядку спадкування.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 22.06.2018 позивач звернулась до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Біловодського відділення, з метою отримання грошових коштів на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадщина складається з суми недоотриманих страхових виплат у розмірі 67821,88 грн. Станом на 15.12.2020 грошові кошти у вигляді спадщини позивачу не виплачені.

Відповіддю на адвокатський запит повідомлено, що виплату недоотриманих щомісячних страхових коштів буде здійснено після визначення КМУ окремого порядку.

На підставі викладеного позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь суму страхових виплат, які належать їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, в розмірі 67821,88 грн.

Представником відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області до суду надано відзив на позов, згідно з яким відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі та просить суд відмовити в їх задоволенні з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщена особа, звернулась до Біловодського відділення управління із заявою від 16.02.2018 щодо виплати їй як спадкоємцю недоотриманих сум страхових виплат, які належали її матері ОСОБА_2 .

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» Біловодським відділенням подано запит до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення с. Марківка для перевірки достовірності зазначеної в заяві ОСОБА_1 інформації про фактичне місце проживання/перебування.

23.03.2018 Біловодським відділенням управління отримано рішення комісії з призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 03.03.2018 про відмову ОСОБА_1 в призначенні соціальних виплат (витяг з протоколу засідання комісії № 58).

22.06.2018 ОСОБА_1 повторно звернулась до Біловодського відділення щодо виплати недоотриманих страхових виплат, які належали її матері ОСОБА_2 .

Проте, 12 травня 2018 року набула чинності постанова Кабінету міністрів України від 25.04.2018 р. № 335 «Про внесення змін до Постанови №365». Внесеними змінами передбачено: «орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

На підставі викладеного представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач в судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Причини неявки суду не повідомила, заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило.

Представник позивача в судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Причини неявки суду не повідомила, заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило.

Представник відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Причини неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженкою міста Краснодон Луганської області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 09 квітня 1959 року, ОСОБА_3 (російською мовою) народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Краснодон (м. Сорокине), актовий запис № 277. Батьком якої вказаний ОСОБА_4 , а матір`ю - ОСОБА_2 .

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 14 липня 2017 Марківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Сорокине Луганської області, актовий запис № 106.

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом серії ННА № 808403 від 05.02.2018 року, посвідченого державним нотаріусом Марківської державної нотаріальної контори Ченакал О.Є., ОСОБА_1 отримала у спадок після ОСОБА_2 ,, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка складається з: недоотриманих страхових виплат, що знаходяться на рахунку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області у розмірі 67821,88 грн., зареєстровано в реєстрі за № 227.

Згідно з відповіддю Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Луганській області № 4290/02-3 від 19.11.2020, станом на теперішній час Кабінетом Міністрів України не прийнято окремого порядку виплат соціальних сум за минулий період.

Таким чином, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права на отримання спадкового майна після смерті її матері. Вказані правовідносини регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, є конституційним правом громадянина України.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Нарахування та проведення страхових виплат урегульовано Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-ХІV), який із 01 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який визначав відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-ХІV у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Відповідно до ст. 28 Закону № 1105-ХІV грошові суми, які відповідно до статті 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, є страховими виплатами. Зазначені грошові суми складаються, зокрема, із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.

Статтею 40 Закону № 1105-ХІV (у редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

З 01 січня 2015 року зазначені норми встановлені частинами першою, п`ятою та шостою статті 47 Закону № 1105-XIV (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ).

Відповідно до статті 27 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 16/98-ВР) виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено, якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; в інших випадках, передбачених законами.

Відповідно до статті 38 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг може бути припинено на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості.

За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VIII) КМУ визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706- VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII; у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.

Окрім того, відповідач як на підставу для невиплату позивачу суми страхових виплат, посилався на постанову Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV, який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VII та має назву "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначає економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Відповідно до підпункту "в" пункту 1 частини першої статті 21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності № 1105-XIV ( у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Статтею 40 вказаного Закону ( в редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

Статтею 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати страхових виплат в порядку спадкування, Верховною Радою не приймались.

Частиною 1 статті 10 ЦПК України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини 2 статті 10 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, держава зобов`язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Отже, право особи на отримання страхових виплат як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини як джерело права.

Тому, не виплачуючи позивача суму страхових виплат, що увійшла до складу спадщини, за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на вільне володіння своїм майном, а отже втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді страхових виплат суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Аналіз наведених вище норм матеріального права дає можливість суду дійти висновку про те, що суми страхових виплат, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі без будь-яких часових та інших обмежень.

З огляду на викладене вище, оскільки страхові виплати успадковуються на загальних підставах, а не отримання ОСОБА_2 за життя нарахованих страхових виплат в розмірі 67821 грн. 88 коп. не є підставами для відмови у виплаті ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом цих страхових виплат, суд доходить висновку про те, що заявлені позовні вимоги, підлягають задоволенню.

Разом з тим суд вважає за необхідне, зобов`язати відповідача виплатити позивачу не отримані ОСОБА_2 за життя страхові виплати в розмірі 67821 грн. 88 коп.

Разом з тим суд вважає за необхідне зазначити, що зобов`язання відповідача виплатити позивачу не отримані ОСОБА_2 за життя страхові виплати у розмірі 67821 грн. 88 коп., є належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача, та жодним чином не обмежує її право на отримання належних їй на праві спадщини страхових виплат, в повному їх розмірі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що понесення позивачем судових витрат підтверджується квитанцією № 56520 від 22.12.2020 про сплату судового збору у сумі 840 грн. 80 коп. Враховуючи викладене, з урахуванням задоволення позовних вимог і прохання позивача стягнути з відповідача судовий збір, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Осьмак Яніни Валеріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , не отримані нею за життя страхові виплати в сумі 67821 (шістдесят сім тисяч вісімсот двадцять одну) грн. 88 коп.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

- позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_4 ;

- представник позивача: ОСОБА_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_5 ;

- відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, місцезнаходження: 93411, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, проспект Космонавтів, будинок 16, код ЄДРПОУ 41313100.

Суддя Т. В. Шубочкіна