Постанова № 95026020, 11.02.2021, Шишацький районний суд Полтавської області

Справа № 551/1299/20

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2021 року Шишацький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Вергун Н.В.,

за участю секретаря судових засідань Курінної Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селищі Шишаки в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 батальйону 3 роти УПП в Сумській області ДПП, сержанта поліції Грінфельд Артема В`ячеславовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови щодо накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, -

в с т а н о в и в :

09 грудня 2020 року адвокат Смірнов С.І. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до Шишацького районного суду Полтавської області з позовом до інспектора 1 батальйону 3 роти УПП в Сумській області ДПП, сержанта поліції Грінфельд А.В. та Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3346236 від 27 жовтня 2020 року щодо накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 27 жовтня 2020 року близько 13 год. 54 хв. на 90 км. а/д Н12 у с. Гай-Мошенка Охтирського району Сумської області він дійсно керував автомобілем марки « Renault DUSTER », державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та був зупинений працівниками поліції. Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3346236, винесеною інспектором 1 батальйону 3 роти УПП в Сумській області ДПП, сержантом поліції Грінфельд А.В. цього ж самого дня на місці зупинення на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. за порушення п.12.4а ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, а саме: перевищення швидкості руху в населеному пункті на 29 км/год., встановлене за допомогою лазерного вимірювача швидкості руху ТгuСАМ №000557.

Вважає постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки працівник поліції не відрекомендувався, а відразу почав його звинувачувати у перевищенні швидкості руху, не надав можливість надати пояснення та заявити клопотання.

Крім того зазначив, що на доданих відеофайлах та знімках зафіксовано лише силует автомобіля білого кольору, без видимого державного реєстраційного номеру та особи, яка перебуває за кермом, дорожні знаки 5.45 чи 5.46 також не зафіксовані.

З огляду на вищевикладене, просив суд поновити строк на оскарження спірної постанови, скасувати постанову, закрити провадження у справі та стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 5000 грн. та судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.

Ухвалою суду від 14 грудня 2020 року клопотання про поновлення строку на оскарження спірної постанови задоволено, адміністративну справу прийнято до провадження, її розгляд ухвалено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням осіб, у зв`язку з чим призначено судове засідання о 09 год. 00 хв. 21 січня 2021 року / а.с.16 /.

19 січня 2021 року на адресу суду від відповідачів надійшли відзиви на позов, за якими останні вважають винесення постанови про накладення адміністративного стягнення законним та обґрунтованим, а тому просили залишити її без змін, а в задоволенні позовних вимог відмовити. На підтвердження своїх заперечень останніми було додано відеофайли з лазерного вимірювача швидкості руху ТгuСАМ №000557 та відеозапис з камер нагрудного спостереження / а.с.24-81 /.

21 січня 2021 року на адресу суду від представника позивача - адвоката Смірнова С.І. надійшла заява про відшкодування судових витрат у справі з копіями договору на надання правничої допомоги ОСОБА_1 та квитанції на суму 5 000 грн. / а.с.84-88 /.

Ухвалою суду від 21 січня 2021 року за клопотанням представника позивача - адвоката Смірнова С.І. проведення судового засідання у справі відкладено до 10 год. 00 хв. 11 лютого 2021 року / а.с.90 /.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

11 лютого 2021 року на адресу суду від представника позивача - адвоката Смірнова С.І. надійшла заява про розгляд справи у його та позивача відсутність, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явилися, дана справа у відповідності до ч.9 ст.205 КАС України розглядається у письмовому провадженні і відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши фактичні обставини справи, наявними в ній доказами, у їх сукупності та взаємозв`язку, суд, керуючись принципом верховенства права, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що 27 жовтня 2020 року, близько 13 год. 54 хв. на 90 км. а/д Н12 у с. Гай-Мошенка Охтирського району Сумської області ОСОБА_1 керував автомобілем марки « Renault DUSTER », державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та був зупинений працівниками поліції. Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3346236, винесеною інспектором 1 батальйону 3 роти УПП в Сумській області ДПП, сержантом поліції Грінфельд А.В. цього ж дня на місці зупинення на водія накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. за порушення п.12.4а ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, а саме: перевищення швидкості руху в населеному пункті на 29 км/год., встановлене за допомогою лазерного вимірювача швидкості руху ТгuСАМ №000557.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 9 КУпАП встановлено, що адміністративним правопорушенням /проступком/ визнається протиправна, винна / умисна або необережна / дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 1 статі 122 КУпАП /чинної та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин/ передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган / посадова особа / встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставах яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Згідно п.12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Згідно з ПДР населеним пунктом є територія, на в`їзді до якої встановлені знаки 5.45 або 5.47 «Початок населеного пункту» відповідно на білому або синьому фоні, а на виїзді - 5.46 або 5.48 «Кінець населеного пункту».

Крім того, населений пункт слід розглядати, перш за все, як забудовану територію, на якій проживають або працюють люди. При цьому, якщо з якихось причин знаки, які вказують на населений пункт відсутні, але видно, що це населений пункт /забудована територія/, водій зобов`язаний дотримуватися порядку руху в населених пунктах.

Як зазначено в оскаржуваній постанові, порушення визначеного п.12.4 ПДР обмеження швидкості руху, встановлено інспектором 1 батальйону 3 роти УПП в Сумській області ДПП, сержантом поліції Грінфельд А.В. за допомогою відповідного технічного засобу ТгuСАМ №000557.

На підтвердження вчинення позивачем порушення п.12.4 ПДР відповідачами надано до матеріалів справи відеозапис з нагрудної камери поліцейського, а також фотографії та відеозапис, зроблені за допомогою приладу лазерного вимірювача швидкості TruCam LTІ 20/20 /серійний номер ТС 000557/.

Проте, із досліджуваних судом даних відеофайлів з лазерного вимірювача швидкості руху ТгuСАМ №000557 не можливо достеменно встановити, що саме автомобіль марки « Renault DUSTER », державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 рухався в населеному пункті на недозволеній швидкості 79 км/год.

Особа позивача, як водія транспортного засобу, встановлена працівниками поліції безпосередньо після зупинки транспортного засобу та пред`явлення ним документів.

Також відповідачами не надано те не зазначено жодних доказів розміщення дорожніх знаків 5.45, 5.47 «Початок населеного пункту» чи 5.46, 5.48 «Кінець населеного пункту», 5.70 «Фото, відеофіксування порушень» та зони їх дії.

Окрім того, судом враховано положення ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію", якою передбачено, що полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, якою передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Враховуючи вищевикладені положення ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону / стаціонарно вмонтованим способом /, натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 названого Закону.

Водночас, суд зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», а лист Департаменту патрульної поліції від 04.10.2018 №11299/41/2/02-2018 про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху.

Дослідивши наданий сторонами відеозапис з нагрудної камери поліцейського, суд встановив, що на рухомий автомобіль поліцейським здійснювався замір швидкості за допомогою лазерного вимірювача швидкості руху ТгuСАМ №000557, який останній тримав у руках.

Таким чином, суд припускає, що проведення заміру швидкості з рук, пристрій може дати більшу похибку, а ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, яким керував позивач.

Також судом враховано, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації /дорожній знак « 5.70»/, позаяк вказане обумовлено ч.2 ст. 40 Закону №580-VIII, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.

Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та /або/ технічних засобів.

Натомість, оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку « 5.70» лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму.

У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

За такого, оскільки відповідачами не надано суду беззаперечних доказів скоєного ОСОБА_1 правопорушення, то суд не може вважати факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення, інкримінованого йому поліцейським - доведеним належними та достеменними доказами.

Відповідно до ст. 286 КАС України до повноважень суду при вирішенні справи належить залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу; змінити захід стягнення.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3346236 від 27 жовтня 2020 року щодо накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та закриття провадження у справі, - підлягають задоволенню.

Що стосується розподілу судових витрат, то суд робить наступні висновки.

При поданні позову, позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів і витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 5000 грн. та судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.

Згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» за № 0.0.1932379780.1 від 07 грудня 2020 року позивачем ОСОБА_1 за подання адміністративного позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом /професійна правнича допомога/, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У рішенні Верховного суду від 04 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.001036 зазначено наступну позицію Верховного суду «Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а «При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.»

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим /рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04/.

У даній справі, з метою отримання професійної правничої допомоги між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 23 листопада 2020 року було укладено договір №75/2020 про надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, робота адвоката у даному випадку складалася із подачі адвокатського запиту начальнику УПП в Сумській області ДПП, зборі та правовому аналізі інформації, документів й матеріалів, що стосуються справи та написанні позовної заяви.

На підтвердження наданих послуг, суду, представником позивача - адвокатом Смірновим С.І., надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2764 від 23 квітня 2019 року, ордер на надання правової допомоги серії ВІ №1025868 від 23 листопада 2020 року, копію квитанції №75/2020 від 23 листопада 2020 року про отримання гонорару в розмірі 5000 грн. 00 коп.

Разом з тим, стороною позивача не надано детального опису робіт /наданих послуг/.

При визначенні відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, та вважає суму в розмірі 5000 грн. завищеною та не співрозмірною із складністю справи.

Таким чином, дослідивши надані матеріали, суд приходить до висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн. 00 коп.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.19 Конституції України, статтями ст.8,9,72, 77, 86, 90, 241-246, 250, 257- 258, 262-263,286, 295 КАС України, ст.268 КУпАП, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3346236 від 27 жовтня 2020 року щодо накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, та закрити провадження по справі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, адреса місця знаходження: м. Київ, вул. Федора Ернеста,3, витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 3 000 грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.

У іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду через Шишацький районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: