Рішення № 95024807, 14.01.2021, Попаснянський районний суд Луганської області

єдиний унікальний номер справи 423/884/19

номер провадження 2/423/33/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року м. Попасна

Попаснянський районний суд Луганської області у складі

головуючого судді Лизенко І.В.,

за участі секретаря судового засідання Кузьменко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в судовій залі у порядку загального позовного провадження цивільну справу №423/884/19 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Первомайськвугілля" в особі Відокремлений підрозділ шахта "Тошківська" про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, середнього заробітку за період затримки розрахунку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 12.03.2019 звернувся до суду із вказаним вище позовом, у якому просив стягнути з Державного підприємства "Первомайськвугілля" в особі Відокремлений підрозділ шахта "Тошківська" на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 3119,92 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку з 03.09.2018 р. по 06.03.2019 р. та моральну шкоду в сумі 20000 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що у період з 21 березня 1972 року по 29 квітня 1973 року, з 15 вересня 1975 року по 20 червня 1987 року, з 04 лютого 1988 року по 01 липня 2005 року, з 20 листопада 2006 року по 03 вересня 2018 року він знаходився у трудових відносинах з ВП шахта «Тошківська» ДП «Первомайськвугілля». Під час його знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата . 03 вересня 2018 року він був змушений звільнитися згідно ст.38 КЗпП України за власним бажанням в зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю. При звільнені відповідач повністю з ним не розрахувався, а частково погашав заборгованість. Неодноразово він звертався до відповідача з вимогами провести з ним повний розрахунок, але йому було відмовлено.

Станом на 01.03.2019 року, існує заборгованість. В день звільнення позивача 03.09.2018 р., відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України.

До виплати залишилось: 552,30 грн. - стипендія кавалерам шахтарської слави за серпень 2018 р., 2540,00 грн. - одноразова допомога за несвоєчасну виплату заробітної плати та стипендія кавалерам шахтарської слави - 27,62 грн. за вересень 2018 року. За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню у судовому порядку заборгованість із заробітної плати в сумі - 3119,92 грн.

Згідно довідки відповідача № 201 від 01.03.2019 р., середньомісячна заробітна плата за два календарні місяці роботи склала 19328,69 грн. За таких обставин, середньоденна заробітна плата позивача складає 536,91 грн. У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при його звільненні та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 128 робочих днів, з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає - 68 724,48 грн.

Крім цього, внаслідок протиправних дій відповідача йому завдано моральної шкоди. Він повинен докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини. Зважаючи на економічний стан країни, знецінення національної валюти, це було і є досить важко. Він внаслідок незаконних дій відповідача зазнає душевні страждання, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану.

Він є людиною похилого віку і через незаконні дії відповідача його переживання негативно вплинули на фізичний стан. Також в 2016 році при виконанні трудових обов`язків пошкодив ногу та згодом лікарі поставили діагноз - ПТФС правої н/к ХВН ст.5, через сильні болі змушений часто звертатися до лікарні та купувати знеболюючі ліки, але через відсутність своїх зароблених коштів, він змушений принижуватися та просити в займи у знайомих та родичів. Завдана йому моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням прав, втратою у зв`язку з цим престижу та ділової репутації серед колишніх співпрацівників, знайомих, друзів та родичів. Позивач оцінює нанесену йому моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

29.07.2019 у встановлений судом строк представник відповідача надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позовну заяву вважає не обснованою, та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Закон України «Про судовий збір», а саме норми пункту 1 частини 1 статті вказаного закону визначаються, що «Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі».

За змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно де державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах пре стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а тому позови про його стягнення оплачується судовим збором (ВС/ВП № 910/4518/16 від 30.01.2019)

Тобто, позивач повинен сплатити 768,40 гри. судового збору, який на сьогоднішній день ним не сплачено.

Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 2000 000,00 грн.

Вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру (В/КЦС від 28 листопада 2018р. у справі № 761/11472/15-ц)

Тобто позивач повинен сплатити 2000,00 гри.

Отже, позивачем не сплачений судовий збір у сумі 2768,40 грн., що є порушенням законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач дійсно з перебував у трудових відносинах з ВП шахта «Тошківська» ДП «Первомайськвугілля» в період зазначений у позовній заяві.

Наказом по підприємству №443п від 04.09.2018р., позивач 03.09.2018р. був звільнений за ст.38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

Вони згодні, що на момент звільнення повністю з позивачем не розрахувалися. Заборгованість підприємством повністю ліквідована 06.03.2019р., тому на сьогоднішній день заборгованість перед позивачем у відповідача по заробітній платі відсутня, тобто сума у сумі 3119,92 грн. не підлягає задоволенню.

Середній заробіток, який просить стягнути позивач розрахований без вимог законодавства.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати затв. постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від по справі №6-2807цс16 від 01.03.2017 р. (постанова КМУ від 08.02.1995р. №100) при нарахуванні загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється її шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у періоді затримки, а саме:

Середньоденна заробітна плата складає: 536,91 грн.

Відповідно до ст.120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Стаття 122 ЦПК України визначає порядок обчислення процесуальних строків. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Статтею 123,124 ЦПК України встановлено: «Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.» Закінчення процесуальних строків: « Останній день строку триває до 24 години».

Тобто, заявник був звільнений 03.09.2018р.

Період не виплати належної заробітної плати з 03.09.2018 року по 06.06.2019р.

Вересень 2018р-24 робочих днів

Жовтень 2018р.-22 робочих днів

Листопад 2018р-22 робочих днів

Грудень 2018р.-20 робочих днів

Січень 2019р.-21 робочих днів

Лютий 2019-20 робочих днів

Березень 2019р-4 робочих дні

Разом:113 робочих дня

Підрахунок днів проводився з урахуванням святкових днів та релігійних свят за загальним правилом, враховуючи положення статті 73 Кодексу законів про працю України та згідно розпоряджень КМ України «Про перенесення робочих днів у 2018 році" та «Про перенесення робочих днів у 2019 році".

Тобто, загальна сума заборгованості середнього заробітку за період затримки розрахунку складає: 113 *536,91 грн. = 60670,83 грн., тобто менше на 8053,65 грн.

На підставі вище викладеного, позивач протиправно вимагає з відповідача стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку у сумі 68724,48 грн.

Окрім цього, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку заявника, суму заборгованості на момент звернення до суду, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та те що відповідач державним підприємством, фінансування якого здійснюється з державного бюджету (держ. підтримка) та частки від реалізації продукції (вугілля), а також інших обставин справи.

Такої же позиції підтримується і ВСУ (постанова № 825/325/16 від 18.07.2018)

Так, при відсутності заборгованості, позивач просить стягнути компенсацію за затримку розрахунку 68724,48 грн., що нерозмірно з фактичними даними справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-54цс11 від 12 січня 2012 року.

Верховний Суд в своєї постанові наголошує, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, а тому вважаємо, що в нашому випадку воно повинно застосовуватися.

Вимога про сплату 68724,48 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неспівмірна з наявною заборгованістю, яка на даний час відсутня.

Підприємство кожний місяць подавало відомості до ДП «Первомайськвугілля» щодо погашення заборгованості колишнього працівника.

Що стосується стягнення моральної шкоди то вважають, що моральна шкода не підлягає задоволенню оскільки вона є не доведеним позивачем оскільки:

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3)в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння п заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що їх підприємством позивачеві завдано моральну шкоду, останнім не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з несвоєчасним розрахунком, не визначено, якими доказами це підтверджується.

Позивач є пенсіонер. Пенсію отримує своєчасно, в строки встановлені законодавством. Частково підприємство заборгованість погашало.

Підприємство зверталося до ДП «Первомайськвугілля» з проханням виплатити грошові кошти позивачу, але нажаль у зв`язку з відсутністю коштів своєчасно вони не були виплачені.

Враховуючи що позивач не сплатив судовий збір, а відповідач заборгованість ліквідував, вважають що вимоги позивача не підлягають задоволенню на підставі вище викладеного.

29.08.2019 позивачем було надано заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, а саме, просить стягнути середній заробіток за період затримки розрахунку в сумі 68724,48грн. та моральну шкоду в сумі 20000грн.

Крім того 29.08.2020 позивачем було надано відповідь на відзив відповідача, у якому зазначено, що відповідач вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, але це спростовується наступним:

Стосовно стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій «статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в строки, вказані в ст. 116 КЗпП України при відсутності спору про їх розмір підприємство, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиплата звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Постанові Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосуванням судами законодавство про оплату праці»

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-788цс16 від 14 грудня 2016 року.

Відповідно до абз.2п.8Порядку обчислення середньої заробітної плати,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1 995р.№ 100 після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, розмір середньоденної заробітної плати відповідно довідки відповідача складає - 536,91 грн.

Кількість робочих днів за період з 03 вересня 2018 р. по 06 березня 2019 р. склала - 128 робочих днів, у тому числі: вересень 2018 р. - 20 робочих днів, жовтень 2018 р. - 22 робочих дні, листопад 2018 р. - 22 робочих днів, грудень 2018 р. - 20 робочих днів, січень 2019 р. - 21 робочих днів, лютий 2019 р. - 20 робочих днів, березень 2019р.- 4 робочих днів. Разом: 128 робочих днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за вказаний період затримки розрахунку становить: 536,91 грн. х 128 днів = 68 724,48 грн.

Отже, відповідач навмисно суд вводить в оману, так як в підрахунках відповідача в відзиві вичислено -113 робочих днів, але якщо порахувати робочі дні які вказав відповідач навпаки виходить 133 робочих дні,це навіть більше ,що вказує позивач. Тобто підрахунок робочих днів в відзиві відповідача, не співпадає з загальною кількістю днів та з загальною сумою заборгованості середнього заробітку, які вказані в відзиві.

Стосовно того,що вихідна допомога за не своєчасну виплату заробітної плати не відноситься до структури заробітної плати, та не може включатися до розрахунку для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку - спростовується наступним:

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95- ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, шо йому належать, в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Таким чином, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати та середнього заробітку, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має;право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Також,зазначається що не має, значення , що не виплачена на час звільнення заборгованість складається із вихідної допомоги, оскільки ст.116 КЗпП України, зобов`язує провести працівнику виплати при звільненні всіх належних йому сум, а не тільки чи виключно заробітну плату.

Крім, того Верховний Суд у Постанові № 461/549/1611 від 07.02.2018 року визначив, що вихідна допомога охоплюється поняттям заробітної плати.

Стосовно стягнення моральної шкоди.

Звертає увагу, що в позовній заяві просить суд стягнути моральну шкоду на свою користь в сумі -20 000.00грн., а не - 2000 000.00грн.- як зазначає відповідач в своєму відзиві.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних права призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визнається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Підставою для відшкодування моральної шкоди за ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної школи на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Вищевикладена правова позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року по справі № 6-788цс16. Підтвердження факту порушення прав позивача у сфері трудових відносин - є платіжні доручення та довідка №201 від 01.03.2019р. надані відповідачем.

З пояснень, викладених в позовній заяві, вбачається, що внаслідок невиплати йому заробітної плати було порушено його нормальний життєвий уклад, він був нездатний утримувати себе та свою родину, був змушений позичати гроші на своє лікування у інших людей для утримання своєї сім`ї, що принижувало гідність.

ВСУ в Постанові №461/6803/16-ц від 30.05.2018р. зазначає,що факт тривалого порушення трудових прав позивача у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні та не виплати заробітної плати в період роботи призвів до вимушених змін у його життєвих стосунках і такі дії є втручанням у право на майно,а тому є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Стосовно того, що не сплачено судовий збір в сумі -768,40 грн. пояснює наступне:

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої ст. 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Тобто, повний розрахунок був проведений 06.03.2019р. Він з позовною заявою звернувся до суду 06.03.2019р., але перед відправкою позовної заяви на пошту, позивач перевірив свою зарплатну картку на банкоматі «Ощадбанк» де було показано, що станом на 06.03.19р. о 08:42 год. надходження коштів не було.

Тобто,на момент звернення до суду він не був обізнаний, що йому 06.03.19р. після 08:42 год., були перераховані кошти від відповідача, а саме проведення повного розрахунку.

Тому, вважає посилання відповідача на не сплату судового збору є необґрунтованими та безпідставними.

Стосовно того, що відсутність коштів у відповідачам - роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних працівникові коштів і не звільняє його від відповідальності. Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Отже, доводи відповідача щодо відсутності у підприємства достатнього фінансового ресурсу, як підстава для звільнення від відповідальності за порушення строків розрахунку по заробітній платі, є необґрунтованими.

У своїй практиці Верховний Суд України неодноразово зазначав, що аналіз змісту ст.ст.116,117 КЗпП України, дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України [постанова №6-2163цс16 від 31 травня 2017 року, №6-259цс17 від 13 березня 2017 року. Аналогічні роз`яснення викладені і в п.20 Постанови пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Тому вважає, свої позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в сумі 68 724,48 грн. та моральної шкоди в сумі - 20000,00грн. розумними та справедливими.

Провадження у справі відкрито 20.03.2019 суддею ОСОБА_2, ухвалено здійснювати судовий розгляд у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05.06.2019. Підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду на 04.05.2020 року.

Розгляд справи не було завершено, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку рішенням ВРП від 25.08.2020.

За результатами повторно проведеного автоматизованого розподілу справ між суддями, 17.09.2020 справу передано на розгляд складу суду із головуючою Лизенко І.В.

Розгляд справи розпочато повторно в порядку загального позовного провадження зі стадії розгляду справи по суті. Призначено справу до судового розгляду на 14 січня 2021 року.

Позивач в судове засідання не з`явився, у наданій суду заяві просив розглянути справу без його присутності, уточнені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, у наданій суду заяві просила розглянути справу без її присутності з урахуванням відзиву на позовну заяву та наданих документів, позовні вимоги не визнають.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ДП «Первомайськвугілля» в особі ВП шахта «Тошківська» з 20 листопада 2006 року по 03 вересня 2018 року, що підтверджується копією трудової книжки та вкладишем в трудову книжку (а.с.5-8).

Відповідно до довідки ДП «Первомайськвугілля» в особі ВП шахта «Тошківська» №196 від 28.02.2019, станом на 28.02.2019 заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 складає 11162,92 грн. (а.с.12)

Відповідно до довідки ДП «Первомайськвугілля» в особі ВП шахта «Тошківська» №201 від 01.03.2019, станом на 01.03.2019 заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 складає 3119,92 грн. Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 536,91 грн. (а.с.13)

З копії епікризу вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні ЦМЛ ім.Титова м. Лисичанськ з 03.10.2017р. по 10.10.2017р.(а.с.15)

З копії виписки із медичної картки стаціонарного хворого №7354 вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні ЦМЛ ім.Титова м. Лисичанськ з 19.11.2018р. по 27.12.2018р.(а.с.14)

Задовольняючи позов частково, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В даному випадку, період затримки в проведенні розрахунку складає період з 04.09.2018 року по 06.03.2019 року, а саме 127 робочих дня.

Наказом по підприємству №443п від 04.09.2018р. позивач 03.09.2018р. був звільнений за ст.38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

Остаточний розрахунок по виплаті зарплати проведено 06.03.2019, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.39-53).

Відповідно до абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного(годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наданої довідки №201 від 01.03.2019, розмір середньоденного заробітку складає 536 грн. 91 коп. Отже розмір компенсації складає 68187 грн. 57коп. (536грн. 91 коп. середньоденного заробітку х 127 робочих днів затримки розрахунку).

Разом з тим, суд вважає очевидно неспівмірними заявлені до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд бере до уваги таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у цивільній справі №761/9584/15-ц.

Великою Палатою Верховного Суду також наведено критерії, які суд має врахувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Судом враховується, що затримані до виплати суми не є заробітною платою позивача, а є вихідною допомогою у зв`язку зі звільненнямта іншими доплатами, розмір якої складає 11162,92 грн. Період затримки розрахунку складає 127 робочих дні та обумовлено фінансовим становищем відповідача. Розмір заявленої до відшкодування суми 68187,57 грн. значно перевищує розмір суми, яка затримана до виплати.

Отже, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11162,92 грн.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Факт спричинення позивачу моральної шкоди обумовлюється моральними та фізичними стражданнями внаслідок порушення законного права позивача на своєчасний розрахунокпри звільненні, приниженням честі, гідності, ігноруванням прав, втратою у зв`язку з цим престижу та ділової репутації серед колишніх співпрацівників, знайомих, друзів та родичів.

Разом з тим, виходячи з принципу розумності та справедливості, характеру шкоди здоров`ю, суд вважає розмір позовних вимог завищеним і частково задовольняє позов в розмірі 5 000 грн.

Згідно ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати пропорційно до задоволеної частини вимог.

Позивачем 22.08.2019 сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача підлягають стягненню на користь поззивача витарти на сплату судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 125,79 грн.

З огляду на викладене, керуючись ст.116,117 КЗпП України, ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Державного підприємства "Первомайськвугілля" в особі Відокремлений підрозділ шахта "Тошківська" (місцезнаходження: Луганська область, Попаснянський район, смт.Тошківка-1, вул.Челюскіна, буд.3б, код ЄДРПОУ 26403416), про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку та моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Первомайськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Гірська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2018 по 06.03.2019 в сумі 11162 (одинадцять тисяч сто шістдесят дві ) гривні 92 копійки, а також витрати на сплату судового збору у сумі 125 (сто двадцять п`ять) гривень 79 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Первомайськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Гірська» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 5000 (п`ять тисяч ) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.В. Лизенко