Ухвала суду № 95021143, 19.02.2021, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № № 585/1717/20

Номер провадження 1-в/585/4/21

У Х В А Л А

І М Е Н ЕМ У К Р АЇ Н И

19 лютого 2021 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі головуючого судді В. О. Шульги, з участю секретаря С.А. Дем`яненко, прокурора К.О. Яковенка, захисника М.В. Маляра, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ромни клопотання засудженого ОСОБА_1 про звільнення від покарання у порядку ст. 152 КВК України та ст. 80 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

До суду з клопотанням звернувся ОСОБА_1 і просить: визнати за можливе застосування щодо нього давності, та звільнити його від відбування покарання за вирком Апеляційного суду Сумської області від 11.10.2004 року, постановленого без дотримання норм матеріального права і істотними порушеннями вимог КПК – у зв`язку з закінченням строку давності його виконання, станом на 15.02.2020 року. Ухвалу виконати негайно після її оголошення. В обґрунтування клопотання ОСОБА_1 вказав, що упродовж відбування довічного позбавлення волі законодавством установлені конкретні часові показники, сплив яких змінює правовий статус засудженого до цього покарання, починаючи з поліпшення умов утримання і до можливості зміни виду покарання, або звільнення від його відбування. Щодо нього особисто, на підставі ч.5 ст. 80 та п.5 ч.1 ст. 80 КК України, суд може: - визнати за можливе застосування давності, та звільнити його від відбування покарання, а в разі якщо суд визнає за неможливе застосування давності, то законодавець гарантує - зміну виду покарання з довічного позбавлення волі на позбавлення волі, та у випадку з його вироком від 11.10.2004 року, він – автоматично переноситься до п.5 ч.1 ст. 80 КК України, де звільнення, є обов`язковим. Оскільки, станом на сьогодні, з 16.02.2020 року, щодо нього – незаконно продовжує виконуватися покарання у виді довічного позбавлення волі, а ст. 80 КК України – не застосована. Додатково ОСОБА_1 надав письмові обґрунтування в яких вказав, що законодавцю у 2001 році було відомо про те, що покарання у виді довічного позбавлення волі не можливо виконати протягом 15 років, а тому законодавець ухвалив ст. 80 КК України саме в такій редакції. Для вирішення мають значення достовірні дані про день набрання вироком законної сили факти про ухилення від відбування покарання або вчинення нового злочину. Не має значення чи звернуто вирок до виконання. Виконується вирок чи ні. Головною умовою є те, щоб на день спливу 15 – річного строку давності вирок не було виконано повністю. Вважає, що станом на 15.02.2020 року, окрім закінчення перебігу строку давності виконання вироку, він - безумовно відбув вже – мінімальний строк довічного позбавлення волі – 15 років і 1 місяць і навіть більше. Що далі?... Ось чому – після закінчення максимального строку давності - 15 років – питання, стосовно довічного позбавлення волі має вирішуватися судом. Давність, це юридичний факт, сплив строку перебігу якого може вказувати на: 1) втрату особою суспільної небезпечності, 2) судову помилку. Як вище зазначалось, суд повинен встановити суть вироку, щоб розуміти взагалі про що йде мова та підстави, на яких був призначений вид покарання довічне позбавлення волі. Та якщо суд встановить наявність очевидних ознак незаконності вироку, це – має слугувати суду – додатковою підставою на користь застосування давності та звільнення від відбування покарання. Очевидна незаконність вироку Апеляційного суду Сумської області від 11.10.2004 року: вступна його частина, містить у собі неіснуючу судимість за вироком Охтирського міського суду Сумської області від 15.12.1988 року за ч.1 ст. 196 КК України 1960 року. Насправді ж він був засуджений за ч.1 ст. 196-1 КК України 1960 р. та відповідно підпункту г) пункту 1 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» КК України, ч.3 ст. 88 КК України ця судимість декриміналізована, а він вважається не судимим. Мотивувальна частина містить всупереч забороні частин 3,4 ст. 676 КК України - дві обтяжуючі обставини; - рецидив злочину – негативна характеристика - резолютивна частина цього вироку, містить у собі - не припинену, обрану безстроково міру запобіжного заходу – тримання під вартою. Крім цього посилається на ст. 49 КК України та на постанову Верховного Суду України від 26 жовтня 2017 року, справа № 344/7495/16-к.

ОСОБА_1 в судове засідання, яке суд ухвалив проводити в режимі відеоконференції, не прибув. Зі слів працівника СІЗО Бардак В.І, відмовляється приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки бажає приймати участь безпосередньо в судовому засіданні.

З даного приводу, суд вислухавши учасників, ухвалив протокольною ухвалою продовжувати розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 , оскільки його небажання приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції не є перешкодою для вирішення клопотання, яке розглядається в порядку визначеному для вирішення питань, пов`язаних з виконанням вироку.

Захисник підтримав клопотання і просив задоволити.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання.

Вивчивши доводи викладені в заяві ОСОБА_1 , заслухавши позицію учасників судового провадження, вивчивши наявні матеріали, суд вважає, що в задоволенні клопотання ОСОБА_1 слід відмовити виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 засуджений вироком Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року за п.13 ч.2 ст. 115, ч.3 ст.296, ч.1 ст. 122, ч.1 ст. 70 КК України і йому призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією. Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_1 рахується з 29 квітня 2004 року, та зараховано у строк відбування покарання час затримання з 23 по 26 березня 2004 року (а.с. 27-38).

На даний час засуджений ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Державній установі «Роменська виправна колонія (№56)».

Відповідно до ст. 152 КВК України, підставою звільнення від відбування покарання є відбуття строку покарання, призначеного вироком суду.

1 вересня 2001 року набув чинності, діючий Кримінальний Кодекс України, стаття 64 якого встановлює відповідальність за вчинення особливо тяжких злочинів. Також в даній нормі визначено, що довічне позбавлення волі застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом.

З вироку, від 11 жовтня 2004 року, відносно ОСОБА_1 , вбачається що злочин за який він засуджений до покарання у виді довічного позбавлення волі, кваліфікований за п. 13.ч 2 ст. 115 КК України, вчинений в період дії КК України 2001 року. Санкція ч. 2 ст. 115 КК України передбачає застосування покарання у виді довічного позбавлення волі.

Отже при постановленні вироку щодо ОСОБА_1 , суд призначив покарання у відповідності до положень Конституції України та чинного Кримінального Кодексу України. На даний час караність діянь, вчинених ОСОБА_1 не усунута.

Відповідно до ст. 152 КВК України, підставою звільнення від відбування покарання є відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.

Що ж стосується посилання засудженого на ст. 80 КК України, виходячи з чого він вважає, що строк відбування ним покарання минув, то суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі; 3) п`ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п`яти років за тяжкий злочин; 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) п`ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

У даному випадку зміст клопотання та досліджені судом докази не свідчать про те, що закінчився строк давності виконання вироку суду, яким ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі. Натомість, встановлено що вирок суду виконується, оскільки саме на його виконання ОСОБА_1 відбуває покарання.

Оскільки стаття 80 КК України застосовується якщо обвинувальний вирок не виконується, а судом з`ясовано, що вирок Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року відносно ОСОБА_1 , набув законної сили та почав виконуватись з моменту набрання ним чинності, суд приходить до висновку, що строк давності застосуванню не підлягає.

Таким чином, суд приходить до висновку, що клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 152 КВК України, ст. 80 КК України ст.ст. 537-539 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про звільнення від покарання у порядку ст. 152 КВК України та ст. 80 КК України.

Апеляція на ухвалу суду може бути подана до Сумського апеляційного суду через Роменський міськрайонний суд протягом 7 - ми днів з дня її оголошення.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ В. О. Шульга