Ухвала суду № 95018901, 19.02.2021, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/427/21

2/323/350/21

У Х В А Л А

про залишення заяви без руху

"19" лютого 2021 р. м. Оріхів

Суддя Оріхівського районного суду Запорізької області Мінаєв М.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , поданої через представника – адвоката Кального Дмитра Ігоровича, до Оріхівської державної нотаріальної контори про скасування запису про арешт майна,

В С Т А Н О В И В:

16.02.2021 року до Оріхівського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , порушується питання про скасування архівного запису, внесеного 02.06.2005 року за № 2039408 Оріхівською державною нотаріальною конторою до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, про заборону відчуження будинку за адресою АДРЕСА_1 , в інтересах обтяжувача – Ощадбанку України.

Зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки вимоги ст. ст. 175, 177 ЦПК України при поданні цієї заяви дотримані неповною мірою.

Так, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Крім того, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З наведеного випливає, що позовна заява містити також твердження позивача про те, яке саме своє право або законний інтерес, і в який спосіб він вважає порушеним, оспорюваним чи невизнаним.

При цьому, при виконанні вимог п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачу слід враховувати таке.

Відповідно до ч. 1 і 3 ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 30–32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132).

Однак право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведене має значення, в тому числі, для визначення виду судочинства, за правилами якого має розглядатись відповідна вимога, тобто для забезпечення права особи на розгляд його звернення судом, створеним відповідно до закону (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Іншими словами, законодавець запровадив такі правила розмежування юрисдикції судів: загальна (цивільна) юрисдикція є всеохоплюючою; якщо справа не віднесена до юрисдикції інших (адміністративних чи господарських) судів, то вона підлягає розгляду загальним (цивільним) судом. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге – суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Беручи до уваги наведені вище мотиви, слід звернути увагу позивача та його представника на те, що, вказуючи на відсутність будь-якого спору з обтяжувачем, в інтересах якого внесений спірний архівний запис, а також на відсутність будь-яких майнових прав (як в минулому, так і станом на час звернення до суду) позивача на об`єкт нерухомості, про заборону обтяження якого внесений спірний архівний запис, позивач не виклав конкретних обставин та посилань на докази, які б свідчили про те, що внаслідок існування такого архівного запису позивач позбавлений або обмежений у можливості розпоряджатись своїм власним майном, тобто не вказав на обставини, які б свідчили про наявність спору саме про право цивільне.

Більше того, позивач безпосередньо у позовній заяві зазначає, що мова йде фактично про помилку, допущену реєстратором (який, до речі, при внесенні відомостей до реєстрів діє як суб`єкт владних повноважень) при внесенні спірного архівного запису до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Відтак, без вказівки у позовній заяві того, яке саме право позивача, ким і в який саме спосіб порушене, не визнане чи оспорюється, не можна вважати, що дотримані вимоги п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб ї строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 185 ЦПК України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , подану через представника – адвоката Кального Дмитра Ігоровича, до Оріхівської державної нотаріальної контори про скасування запису про арешт майна залишити без руху.

Запропонувати позивачу або його представнику усунути недоліки, допущені при поданні позовної заяви, шляхом зазначення того, яке саме право позивача, якою особою і в який саме спосіб порушене, не визнане чи оспорюється у зв`язку з наявністю в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна спірного архівного запису.

Надати позивачу строку для усунення недоліків – не пізніше десяти днів з дня вручення позивачу або його представнику копії цієї ухвали.

Копію ухвали направити позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає. У разі усунення недоліків заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявнику.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.М. Мінаєв