Рішення № 95015996, 11.02.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/4158/20

/303/85/21

Номер рядка статистичного звіту –26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої-судді Гутій О.В.

за участю секретаря судового засідання Зарева А.Ю.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Коперльос О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Фінмарк», ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Фінмарк», ОСОБА_3 про визнання недійсним Договір № 1097/09-К про відступлення ( купівлі-продажу) прав вимоги від 31.10.2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Фінмарк», від імені якого діяла уповноважена особа ОСОБА_4 .

Позовні вимоги мотивує тим, що 24.05.2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» в особі Мукачівського відділення № 2 Закарпатської філії ТОВ «Укрпромбанк» було укладено кредитний договір № 143\ФКВ-07, згідно якого Банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 8000,00 (вісім тисяч) доларів США строком на 180 місяців, процента ставка за користування кредитом складала 14,00 (чотирнадцять) % річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за цим кредитним договором, 24.05.2007 року між банком, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір № 143\ФКВІП-07-01 (майнова порука), предметом даного договору іпотеки є домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з інфляційними процесами, які відбулися в Україні у 2008-2010 роках, ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі не виконала і між банком та позичальником виник судовий спір з приводу стягнення заборгованості. Зазначає, що зобов`язання перед банком вона не виконала в повному обсязі, хоча сплатила більше половини кредитних коштів.

В подальшому з публікації в газеті «Голос України» в 2015 році їй стало відомо, що банк визнаний неплатоспроможним і розпочата процедура його ліквідації.

22.12.2019 року з листа, надісланого відповідачем ОСОБА_3 , їй стало відомо, що ОСОБА_3 та ТОВ Фінансова компанія «Фінмарк» уклали Договір купівлі продажу прав вимоги щодо права вимоги за кредитним договором № 143\ФКВ від 24.05.2007 року та відступлення права вимоги за договором іпотеки № 143 від 24.05.2007 року.

12 вересня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» та ОСОБА_3 був укладений попередній договір № 1097\09-19 про наступне: в разі перемоги ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» на відкритих торгах (аукціоні) з реалізації права вимоги за кредитним договором № 143\ФКВ-07 від 24.05.2007 р., ТОВ ФК «Фінмарк» зобов`язується продати відступити право вимоги (майнові права) за кредитним договором, яке буде придбано у кредитора.

30 вересня 2019 року ОСОБА_3 здійснила оплату за переуступку прав вимог за попереднім договором 1097\09-19.

31 жовтня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» - та ОСОБА_3 був укладений Договір № 1097\09-19 купівлі-продажу прав вимоги. За цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність права вимоги, яке належить продавцю на підставі укладеного з Публічним Акціонерним Товариством «Дельта Банк» договору купівлі-продажу майнових прав № 2040\К від 22.10.2019 року.

Відповідно до витягу з додатку до Договору № 1097\09-19-К про купівлю-продаж права вимоги від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_3 набула права грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 143\ФКВ-07 від 24.05.2007 року на суму боргу 213 190,30 гривень.

Позивач вважає, що зміст правочинів, укладених між ОСОБА_3 та банком про відступлення права вимоги суперечать вимогам Цивільного кодексу України, а тому ці правочини підлягають визнанню недійсними.

Зазначає, що фізична особа ОСОБА_3 не наділена правом надавати фінансові послуги та бути стороною правочину про відступлення права вимоги по кредитному договору та договору забезпечення виконання зобов`язання. Зазначає, що на момент початку процедури ліквідації банк не змогла повністю виконати зобов`язання та борг позивача перед банком станом на грудень 2014 року становив 2700 євро, що на момент укладення оспорюваного договору був еквівалентний 85 000,00 гривень. Однак, банк безпідставно визначив її заборгованість в розмірі 213 190,30 гривень, тому вважає такі дії незаконними. В подальшому ОСОБА_3 придбала від Фінмарк право вимоги до позичальника на загальну суму 213 190,30 гривень. Крім того зазначає, що укладений між відповідачами договір відступлення права вимоги від 31.10.2019 року є договором факторингу, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить ЦК України.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 07 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 14 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав і просив його задоволити з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та поясненнях.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, просила в його задоволені відмовити, оскільки такий є необґрунтований та безпідставний. Також відповідачем ОСОБА_3 01.11.2020 року подано відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнала, оскільки оспорюваний договір є оплатним договором відступлення права вимоги (цесією), а не договором факторингу, як то зазначає позивач. У зв`язку з цим вона як фізична особа мала право на його укладення.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Фінмарк» в судове засідання не з`явився, про час і місце його проведення повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи у його відсутності. 26.11.2020 року представник відповідача подав відзив, в якому зазначив, що законодавством не заборонено укладання договору відступлення права вимоги з фізичною особою. Також вказує, що відступлення права вимоги не є фінансовою послугою. Вона як новий кредитор, не укладала з ОСОБА_2 будь-яких кредитних договорів, не надавала йому будь-яких фінансових послуг, а закон не передбачає обов`язку наявності у набувача прав ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями. Також вказує на те, що з укладанням договору відступлення права вимоги зобов`язання позивача не змінені, оскаржуваний ним договір не порушує його прав, свобод чи законних інтересів. Крім того, відповідач зазначає, що між сторонами було укладено договір відступлення прав вимоги, який є договором цесії, а не договором факторингу. Враховуючи вказане просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача,заперечення представника відповідача ОСОБА_3 , дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В судовому засіданні встановлено, що 24.05.2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» в особі Мукачівського відділення № 2 Закарпатської філії ТОВ «Укрпромбанк» було укладено кредитний договір № 143\ФКВ-07, згідно якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 8000,00 (вісім тисяч) доларів США строком на 180 місяців, процента ставка за користування кредитом складала 14,00 (чотирнадцять) % річних (а.с. 7-13)

З метою забезпечення виконання зобов`язання за цим кредитним договором, 24.05.2007 року, між банком, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір № 143\Zфквіп-07-01 (майнова порука), предметом даного договору іпотеки є домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 14-16).

12 вересня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» та ОСОБА_3 був укладений попередній договір № 1097\09-19 про наступне: в разі перемоги ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» на відкритих торгах (аукціоні) з реалізації права вимоги за кредитним договором № 143\ФКВ-07 від 24.05.2007 року, ТОВ ФК «Фінмарк» зобов`язується продати відступити право вимоги (майнові права) за кредитним договором, яке буде придбано у кредитора. Ціна продажу права вимоги становить 85 000,00 грн.( а.с. 17-18).

31 жовтня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінмарк» та ОСОБА_3 був укладений Договір № 1097\09-19 купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність права вимоги, яке належить продавцю на підставі укладеного з Публічним Акціонерним Товариством «Дельта Банк» договору купівлі-продажу майнових прав № 2040\К від 22.10.2019 року . Ціна продажу права вимоги становить 85000,00 грн.( (а.с. 19-20).

Відповідно до Витягу з додатку до Договору № 1097\09-19-К про купівлю-продаж права вимоги від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_3 набула права грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 143\ФКВ-07 від 24.05.2007 року на суму боргу 213 190,30 гривень ( а.с. 21).

Як на підставу для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за позивач посилається на те, що укладання такого договору на користь фізичної особи суперечить положенням статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки кредитором може бути тільки банк або інша фінансова установа, однак зазначене спростовується наступним.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Також розмежування цих договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність (правова, викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому, оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 Цивільного кодексу України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки, в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що оспорюваний правочин є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а також спірний Договір відступлення не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

За таких обставин, ОСОБА_3 як фізична особа, мала права укладати Договір № 1097\09-19 купівлі-продажу прав вимоги від 31 жовтня 2019 року, оскільки спірний договір від 31 жовтня 2019 року відповідає вимогам статей 512, 513, 514 Цивільного кодексу України та є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, а отже, відсутні підстави, передбачені статями 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання їх недійсними.

Під час укладання оспорюваного договору було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинення, а позивач не довів факту порушення його прав, у зв`язку з укладенням вищезгаданого договору, що є його процесуальним обов`язком.

Також посилання позивача на невідповідність суми заборгованості як на підставу визнання договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, зводяться до оспорення позивачем нарахованої заборгованості за кредитним договором, що не є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Крім того доказів, що позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором матеріали справи не містять.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, ст.ст. 204, 215, 512, 513, 514 ЦК України суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Фінмарк», ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням п.15.5. Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р.) через Мукачівський міськрайонний суд.

Позивач: ОСОБА_2 , мешканка: АДРЕСА_2 .

Відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Фінмарк», м.Київ, вул. Новокостянтинівська,2/а; ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 .

Рішення суду виготовлено 19 лютого 2021 року.

Головуюча О.В.Гутій