Рішення № 95015619, 19.02.2021, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/3682/20

Провадження № 2/242/183/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2021 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Хацько Н.О., за участю секретаря судового засідання Фоміної Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Селидове в порядку заочного спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 03.09.2020 року звернувся до суду із позовною заявою до ДП «Селидіввугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, яка мотивована тим, що перебував з відповідачем у трудових відносинах та працював в ДП «Селидіввугілля». 08.11.2019 року його було звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв`язку із невиконанням умов колективного договору (несвоєчасною виплатою заробітної плати). Після звільнення відповідач заборгував йому заробітну плату та не виплатив її до теперішнього часу. Рішенням Селидівського суд Донецької області від 20.05.2020 року було частково задоволено його позовні вимоги до ДП «Селидіввугілля», стягнуто заборгованість по заробітній платі, що складається з невиплаченої одноразової вихідної допомоги в розмірі 3-х місячного середнього заробітку у розмірі 30 424 грн. 03 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 43 966 грн. 26 коп. в відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 500 грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 1311 грн. 98 коп. на користь держави. Стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції здійснив його розрахунок по 02 березня 2020 року, тобто в межах заявлених позовних вимог на день здійснення вказаного розрахунку. На теперішній час рішення суду відповідачем не виконано, заробітна плата та встановлені судом виплати залишилися не відшкодованими. Враховуючи вищевикладене та з урахування уточнених позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 03 березня 2020 року по день винесення судового рішення, а також 5000 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп..

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 07.09.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 22.09.2020 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного з викликом учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду клопотання про розгляд справи без його участі та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, проти винесення заочного рішення по справі не заперечував.

Представник відповідача ДП «Селидіввугілля`про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, відзив на позовну заяву не надав. Згідно ст. ст. 223, 280 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у порядку заочного провадження у відсутність відповідача з дотриманням вимог, встановлених законом, за згодою позивача на розгляд справи в порядку заочного провадження.

Відповідно до вимог ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Беручи до уваги, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Слід також зауважити, що відповідно п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджено наказом від 29.07.93 року № 58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 241-1 КЗпП строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд встановив наступне.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зокрема, згідно рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20.05.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з ДП «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, що складається з невиплаченої одноразової вихідної допомоги в розмірі 3-х місячного середнього заробітку у розмірі 30 424 грн. 03 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 43 966 грн. 26 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 500 грн. 00 коп., вирішено питання про судові витрати. Визначено, що суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. В решті позовних вимог – відмовити.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 25.11.2020 року рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 травня 2020 року в частині розміру заборгованості по заробітній платі, що складається з невиплаченої вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку та судового збору змінено. Стягнуто з ДП «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 невиплачену вихідну допомогу при припиненні трудового договору в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 36356 грн. 72 коп., вирішено питання про судові витрати. Визначено, що суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. Поновлено дію рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 травня 2020 року.

Суд звертає увагу, що в мотивувальній частині рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20.05.2020 року приведено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягнення з відповідача на користь позивача, в межах заявлених позивачем позовних вимог тобто з 08.11.2019 року (день звільнення) по 02.03.2020 року (день здійснення розрахунку наведеного в позові).

Слід також зазначити, що судами першої та апеляційної інстанції встановлено розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складав 563 грн. 67 коп.

З урахування листа Мінсоцполітики України № 1133/0/206-19 від 29.07.2019 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» кількість робочих днів позивача в 2020 році, з урахуванням святкових та вихідних днів, із розрахунку з 03.03.2020 року по 31.12.2020 року складав би 209 днів, а саме: березень 2020 року – 20 днів, квітень 2020 року – 21 день, травень 2020 року – 19 днів, червень 2020 року – 20 днів, липень 2020 року – 23 дні, серпень 2020 року – 20 днів, вересень 2020 року – 22 дні, жовтень 2020 року – 21 день, листопад 2020 року – 21 день, грудень 2020 року – 22 дні.

З урахування листа Мінсоцполітики України № 3501-06/219 від 12.08.2020 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2021 році» кількість робочих днів позивача в 2022 році, з урахуванням святкових та вихідних днів, із розрахунку з 01.01.2021 року по 19.02.2021 року (день винесення судового рішення) складав би 34 дні, а саме: січень 2021 року – 19 днів, лютий 2021 року – 15 дні.

Таким чином, сума компенсації за час затримки розрахунку за період з 03.03.2020 року по день винесення рішення повинна складати: 563 грн. 67 коп. (середньоденна заробітна плата) Х 243 (кількість днів затримки розрахунку) = 136 971 грн. 81 коп.

Надаючи оцінку встановленій сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 136 971 грн. 81 коп., суд доходить до висновку про непропорційнійсть і неспівмірність вказаної суми, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати.

Вирішуючи питання щодо належного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає компенсації працівникові, суд враховує, що його розмір в понад 4 рази перевищує розмір недовиплаченої частини сум, які належали позивачу при звільненні, в чому полягає очевидна неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості.

Як наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц: встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п.п. 71-72).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […] оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач (п.п. 81, 86). […] зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (п.п. 91, 91.1-91.4). Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (п. 89).

При визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд поміж іншим звертає увагу і на поведінку позивача, який звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі майже через рік після свого звільнення.

Для приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд враховує мінімальну заробітну плату встановлену Законом України «Про державний бюджет України на 2020 року», тобто на день звільнення позивача. У зв`язку з чим, суд вважає, що можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг отримати як мінімальну заробітну плату по Україні, яка складала 4723 грн. 00 коп. за кожен місяць затримки розрахунку.

Тому з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить максимально наближено до суми 52 000 грн. 00 коп. (11 місяців затримки * 4723 грн. 00 коп. = 51 953 грн. 00 коп.)

Суд звертає увагу, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

Виведена сума, на переконання суду, відповідатиме меті відшкодування, передбаченій ст. 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, та ґрунтуватися на задекларованих п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства, як от справедливість, добросовісність та розумність.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд встановив наступне.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних та з урахування інших обставин.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд звертає увагу, що позивачем під час судового засіданні не надано жодного належного та допустимого доказу та не доведено факту спричинення йому діями відповідача моральної шкоди та втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині у повному обсязі.

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15, зазначив, що розподіляючи витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи вищевикладене та заважаючи на те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу в підтвердження розміру витрат на правову допомогу, суд приходить до висновку, що в цій частині позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

З огляду на те, що ухвалою суду 22.09.2020 року сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача по справі на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп..

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 116, 117, 232 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 223, 258, 259, 265, 268, 280 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 52 000 (п`ятдесят дві тисячі) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. на р/р UA648999980313171206000005672, отримувач коштів: Донецьке ГУК/Селидівська МТГ/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37967785, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998; код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_1 , фактичне місце перебування – АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Селидіввугілля», місцезнаходження – 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, буд № 41, код ЄДРПОУ 33426253.

Суддя Н.О. Хацько