Вирок № 95011627, 18.02.2021, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Кримінальне провадження №629/4914/20

Номер провадження 1-кп/629/164/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого - судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Кремінь М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лозова, Харківської області кримінальне провадження відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Долгове, Лозівського району, Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, військовозобов`язаного, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

- обвинувачення - прокурора Лозівської місцевої прокуратури Харківської області Іванчака А.О., потерпілого ОСОБА_2 ,

- захисту - обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника-адвоката Бусуєк Л.А.,

в с т а н о в и в:

16 липня 2020 року, близько 23-30 години ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, рухався на автомобілі марки ВАЗ 21013, реєстраційний номер НОМЕР_1 в напрямку залізничного мосту по вулиці Івана Середи зі сторони магазину «Бочка» в селищі міського типу Панютине міста Лозова Харківської області. Керуючи вказаним транспортним засобом, діючи з необережності, у формі злочинної недбалості, не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, в порушення вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху України, згідно якої «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», ОСОБА_1 не переконався у безпеці перед початком маневру керованого ним автомобіля ВАЗ праворуч, здійснив небезпечний маневр автомобіля та виїхав на узбіччя дороги, внаслідок чого відбувся наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який рухався у зустрічному напрямку. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому середньої третини обох кісток правої гомілки зі зміщенням уламків. За ступенем тяжкості вказане пошкодження - це середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження.

Обвинувачений ОСОБА_1 винним себе в скоєнні злочину визнав та щиро розкаявся у скоєному ним злочині. В судовому засіданні пояснив, що умислу на скоєння злочину не мав, що дійсно скоїв злочин при таких обставинах, а саме 16 липня 2020 року близько 23-30 години, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, рухався автомобілем марки ВАЗ 21013, реєстраційний номер НОМЕР_1 в напрямку до залізничного мосту по вулиці Івана Середи зі сторони магазину «Бочка» в селищі міського типу Панютине міста Лозова Харківської області. Не переконавшись у безпеці перед початком маневру керованого ним автомобіля ВАЗ праворуч, здійснив небезпечний маневр автомобіля та виїхав на узбіччя дороги, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який рухався у зустрічному напрямку. В момент зіткнення з потерпілим, не зрозумів, що відбулося ДТП, а коли дізнався, що є потерпілий і що він перебуває в лікарні, надав матеріальну допомогу на лікування, в розмірі 45000 гривень. З правовою кваліфікацією своїх дій за ч. 1 ст. 286 КК України погодився, фактичні обставини вчинення злочину не оспорював. Позов потерпілого про відшкодування моральної шкоди визнав повністю, зазначив, що після зняття арешту з автомобіля, продасть його та відшкодує моральні збитки ОСОБА_2 .

Визнавальні свідчення обвинуваченого ОСОБА_1 суд вважає правильними та достовірними, а також такими, що відповідають матеріалам справи, оскільки вони надані послідовно, несуперечливо та кладе в основу обвинувального вироку.

Зважаючи на те, що обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, погодився з правовою кваліфікацією своїх дій, його свідчення відповідають суті обвинувачення, суд за згодою учасників судового провадження, які правильно розуміють обставини кримінального правопорушення, які ніким не оспорюються, переконавшись у добровільності їх позицій, роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про позбавлення в подальшому права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку, за відсутності сумнівів у добровільності позиції обвинуваченого, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням даних, які характеризують його особу, матеріалів, що підтверджують судові витрати по справі та долю речових доказів.

Таким чином, суд знаходить вину обвинуваченого ОСОБА_1 повністю доведеною, а скоєне ним підлягаючим кваліфікації за ч. 1 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Обвинувачений ОСОБА_1 винний у скоєнні цього кримінального правопорушення і підлягає покаранню.

Призначаючи покарання обвинуваченому, у відповідності зі ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року №7 (із наступними змінами та доповненнями), суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з приписами ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести та з іншої сторони такі заходи примусу мають та повинні бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості скоєного злочину, дані про особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують та обтяжують його покарання.

Згідно ч. 4 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, є нетяжким злочином.

Дослідженням особи обвинуваченого ОСОБА_1 встановлено, що він не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має середню освіту, не одружений, офіційно не працевлаштований, з 12 січня 2021 року перебуває на обліку в Лозівському МРЦЗ, за місцем проживання характеризується позитивно.

Відповідно до вимог ст. 66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд визнає щире каяття у скоєному; добровільне відшкодування завданого матеріального збитку.

Відповідно до вимог ст. 67 КК України обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння.

Суд приходить до висновку, що обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , не є винятковими і не знижують істотним чином міру тяжкості скоєного кримінального правопорушення, не зменшує суспільну небезпеку кримінального правопорушення до рівня, що виходить за межі покарання, що виключає застосування до обвинуваченого ст. 69 КК України - призначення більш м`якого покарання, яке передбачено законом.

Підстав для застосування до обвинуваченого ст. 69-1 КК України суд не вбачає.

Крім того, судом враховується досудова доповідь, складена Лозівським міськрайонним відділом з питань пробації та у підготовці якої приймав участь ОСОБА_1 . Згідно висновку, викладеного у досудовій доповіді відносно обвинуваченого, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_1 оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства оцінюється як середній. Орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_1 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч. до окремих осіб). У разі якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним застосування наступних заходів: контроль за поведінкою та місцем проживання особи, застосування соціально-виховних заходів, покладення обов`язків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

З урахуванням конкретних обставин справи, особи обвинуваченого ОСОБА_1 , обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, обставин скоєння злочину та відношення до скоєного, вчинення злочину з необережності, ставлення обвинуваченого до своїх дій, повне визнання винуватості, готовність нести покарання, його молодий вік, суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України, без ізоляції від суспільства із застосуванням вимог ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням з покладенням на останнього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, що буде в даному випадку законним та справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Таке покарання буде відповідати ступеню тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, а також за своїм розміром здатне сприяти виправленню ОСОБА_1 та попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.

При вирішенні питання щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк суд враховує, що відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати як додаткове покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку. Однак призначення цього покарання особі, яка взагалі не мала права керувати транспортними засобами, є неможливим.

Враховуючи, що обвинувачений при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, не мав прав на керування транспортним засобом, суд не призначає додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 судом не обирався.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000 гривень суд задовольняє повністю, виходячи з наступного.

У відповідності зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у спричиненні фізичного болю та страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду від 25.05.2001), у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Крім того, у вказаній Постанові, в п. 9 звернуто увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Способи відшкодування моральної шкоди передбачені ч. 1 ст. 1168 ЦК України, виходячи з якої вона може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Беручи до уваги конкретні обставини кримінального провадження, наслідки, що наступили, характер і глибину душевних, емоційних, моральних страждань, які переніс потерпілий, їх тривалість, та зважаючи на обставини при яких було заподіяно моральну шкоду, ґрунтуючись на принципах розумності і справедливості, суд вважає, що позовні вимоги потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди підлягають повному задоволенню, а тому з обвинуваченого ОСОБА_1 слід стягнути на користь потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 30000 гривень, яка, виходячи з вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, має бути відшкодована одноразово в грошовому вираженні.

Відповідно до ст. 124 КПК України, суд стягує з обвинуваченого витрати за проведення судових експертиз.

Крім цього, суд вважає за необхідне зняти арешт з речових доказів по справі, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 липня 2020 року накладено арешт на майно, а саме на фрагменти лакофарбованого покриття бежевого кольору, які були виявлені та вилучені 17.07.2020 року в ході проведення додаткового огляду місця події, фрагменти лакофарбованого покриття бежевого кольору та транспортний засіб ВАЗ 21013, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_3 та яким фактично користується ОСОБА_1 .

В зв`язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 371, 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

Визнати ОСОБА_4 винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та піддати його покаранню у виді 2 (двох) років обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами у зв`язку з відсутністю у обвинуваченого такого права.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

На підставі ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 не обирався.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 30000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь держави (ГУК Харків обл/МТГ Харків/24060300, код банку 37874947, Казначейство України (ЕАП), р/р UA 048999980313050115000020649, код доходів 24060300, інші надходження) судові витрати за проведення судово-автотехнічної експертизи №7/1376/1377СЕ-20 від 29.09.2020 року в розмірі 2615 гривень 20 копійок та за проведення експертизи дослідження матеріалів речовин та виробів за експертною спеціальністю 8.1 «дослідження лакофарбових матеріалів та покриттів» №13/2/144СЕ-20 від 17.08.2020 року в розмірі 2615 гривень 20 копійок.

Скасувати арешт, накладений на майно на підставі ухвали слідчого судді Лозівського міськрайонного суду від 20.07.2020 року, а саме на фрагменти лакофарбованого покриття бежевого кольору, які були виявлені та вилучені 17.07.2020 року в ході проведення додаткового огляду місця події, фрагменти лакофарбованого покриття бежевого кольору та транспортний засіб марки ВАЗ21013 реєстраційний номер НОМЕР_1 бежевого кольору, які були виявлені та вилучені в ході огляду транспортного засобу 19.07.2020 року.

Речові докази по справі:

- автомобіль марки ВАЗ 21013, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який передано на зберігання до майданчику тимчасового тримання транспортних засобів Лозівського ВП ГУНП в Харківській області, повернути ОСОБА_1 ;

- фрагменти лакофарбового покриття бежевого кольору, які передані на зберігання до камери зберігання речових доказів Лозівського ВП ГУНП в Харківській області - знищити, як такі, що не мають цінності.

Долю речових доказів вирішити після набрання вироком законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Суддя Н.А.Смірнова