Рішення № 95011348, 10.02.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/15632/19

Провадження № 2/638/522/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Куценко К.Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Харківська міська рада про встановлення факту постійного проживання, -

встановив:

Адвокат Воробйов Василь Валентинович звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова в інтересах ОСОБА_4 з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Харківська міська рада, в якій просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_4 разом зі спадкодавцем – ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме з 13.11.1999 року за адресою АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . Остання постійно проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , була інвалідом з дитинства – І група з 14.10.1999 року. Перебувала на обліку КЗОЗ Харківський міський психоневрологічний диспансер № 3. ОСОБА_5 була непрацездатною потребувала постійного стороннього догляду та нагляду. Згідно висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу хвора ОСОБА_5 інвалід І групи внаслідок психічного розладу встановленої 17.11.1999 року безстроково з дитинства проживає разом з ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 . За рівнем обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування обмеження здатності до самостійного пересування, обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку. Мати ОСОБА_5 – ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько її – ОСОБА_7 – одружився вдруге, уклавши шлюб 13.11.1999 року з ОСОБА_4 . Після укладення шлюбу позивач переїхала до чоловіка та його доньки на постійне місце проживання. З цього часу ОСОБА_5 , її батько ОСОБА_7 та ОСОБА_4 стали проживати однією сім`єю, вести спільне господарство. Основний тягар піклування над недієздатною донькою ліг саме на позивача. З цього часу позивач постійно доглядала за ОСОБА_5 піклувалась про неї, готувала їжу, кормила, забезпечувала їй медичний догляд, постійно турбувалась за її санітарний стан, надавала ліки та ін., чим повністю замінила їй рідну матір. Постійне місце проживання за адресою АДРЕСА_2 позивач зареєструвала 28.11.2001 року. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.05.2003 року ОСОБА_5 визнана недієздатною. Рішення виконкому Дзержинської районної ради м. Харкова від 18.11.2003 року № 194/32 над недієздатною встановлено опіку за згодою батька опікуном призначено ОСОБА_4 . Батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті ОСОБА_5 залишилась спадщина у вигляді Ѕ частки у праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , яка належала останній на праві власності. Інша Ѕ частка у праві власності на вказану квартиру належить ОСОБА_1 – доньці позивача. ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 фактично, оскільки постійно і на час відкриття спадщини проживала зі спадкоємцем. Починаючи з 2012 року один раз у шість місяців ОСОБА_5 за адресою її проживання відвідували лікарі КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» ХМР, оглядали хвору, встановлювали з ким вона проживає та складали відповідні висновки. 21.01.2019 року вона звернулась до приватного нотаріуса ХМНО Галіщевої О.А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, заведена спадкова справа. Однак у видачі вказаного свідоцтва ОСОБА_4 нотаріусом було відмовлено з причин не надання заявником документів, що підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем. Відповідачем до справи залучена рідна сестра спадкодавця – ОСОБА_3 , яка має права на спадкування у другу чергу. ОСОБА_3 практично з моменту народження своєї сестри покинула сім?ю, ніякої допомоги за весь час життя своїй сестрі не надавала, її життям не цікавилась. Заяви до нотаріуса про прийняття спадщини не подавала. Їй відомо про смерть ОСОБА_5 та про наявність спадкового майна. До 17 липня 2019 року ніяких вимог щодо прав на спадкове майно ОСОБА_3 не висувала. На теперішній час претендує на спадкове майно. Для реалізації своїх спадкових прав позивач вимушена звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 .

Представник третьої особи - Харківської міської ради, надав до суду пояснення, в яких зазначив, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження. Вважає, що для встановлення вказаного факту недостатньо однієї обставини того, що позивач мешкала із померлою за однією адресою. До предмету доказування відноситься також і те, що спадкодавець та позивач проживали однією сім`єю. В матеріалах справи відсутні докази щодо ведення позивачем разом із спадкодавцем спільного побуту, здійснення ними спільних витрат та придбання майна в інтересах сім`ї, придбання ліків та продуктів харчування. Немає відомостей хто саме здійснював оплату житлово-комунальних послуг за користування квартирою, хто був замовником та платником поховання померлої. Із паспортних даних позивача вбачається наявність у неї зареєстрованого шлюбу із іншою особою. Така обставина виключає можливість визначити позивача таким, що входить до кола спадкоємців четвертої черги. На підставі викладеного просить відмовити у позові.

Ухвалою судді від 06.11.2019 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.01.2020 року залучено у якості позивача правонаступника ОСОБА_4 до участі у справі ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 22.01.2020 року витребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Галіщевої О.А. інформацію: чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; якщо так, хто зі спадкоємців звертався з відповідною заявою про прийняття спадщини або відмову від неї; хто прийняв спадщину в порядку ч.3 ст. 1268 ЦК України чи був складений заповіт померлою та на користь кого.

Ухвалою суду від 19.05.2020 року залучено Харківську міську раду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Ухвалою суду від 19.05.2020 року витребувано з КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» Харківської міської ради інформацію чи перебувала на обліку у диспансері ОСОБА_5 , 1981 року народження; який був встановлений у неї діагноз; які встановлені обмеження життєдіяльності; за якою адресою вона проживала, з якими особами та хто саме її доглядав.

Ухвалою суду від 26.08.2020 року витребувано з Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори інформацію чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , якщо так, хто зі спадкоємців звертався із відповідною заявою про прийняття спадщини або відмову від неї; хто прийняв спадщину в порядку ч.3 ст. 1268 ЦК України, чи був складений заповіт померлої та на кого.

Ухвалою суду від 23.09.2020 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав зазначених у позові.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, надала заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності.

Представник третьої особи Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся вчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 , повідомила, що вона зареєстрована та проживає з 1972 року за адресою АДРЕСА_3 . Позивач проживала по АДРЕСА_2 з 1995 року. Свідок підтвердила, що дійсно ОСОБА_4 була опікуном ОСОБА_5 , вони проживали однією сім`єю постійно.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 , повідомила, що зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 . Вона кожну неділю приїжджала навідати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Підтвердила, що дійсно вони проживали однією сім`єю більш ніж 20 років. ОСОБА_4 кормила, купала ОСОБА_5 , замінила фактично матір.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 , повідомила, що зареєстрована за адресою АДРЕСА_5 . ОСОБА_4 є її невісткою, а ОСОБА_5 є її племінницею. Вона бувала в них рідко. Підтвердила, що ОСОБА_4 доглядала за ОСОБА_5 та кормила її.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 , повідомила, що вона товаришувала з ОСОБА_4 з 1979 року. Бувала в гостях у неї рідно, однак бачила, що ОСОБА_4 відносилась до ОСОБА_5 як до доньки. Наглядала за нею. Фактично замінила їй матір.

Суд, заслухавши вступне слово позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо, у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов наступного висновку.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-ІV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1, 3 ЦК України, ст.ст.2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке здійснюється за заповітом або за законом.

За положеннями статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. У випадку, якщо спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, він має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.

Отже, зі змісту зазначених норм вбачається, що обставинами, які свідчать про прийняття спадщини є постійне проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або подача у встановлений строк спадкоємцем, який не проживав зі спадкодавцем, заяви нотаріусу про прийняття спадщини.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У п.п. 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах спадкування» №7 від 30.05.2008 року роз`яснено, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Суд зауважує, що метою встановлення факту спільного проживання позивача зі спадкодавцем є необхідність реалізації нею права на оформлення спадкового майна, отже, такий факт породжує юридичні наслідки.

Одночасно суд бере до уваги і той факт, що заявник позбавлений можливості здійснення права на спадкування в інший спосіб, окрім як встановлення у судовому порядку факту постійного проживання із спадкодавцем на час її смерті.

Так, місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Суд звертає увагу на те, що в положенні ч.3 ст.1268 ЦК України мова йде саме про проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про спільну реєстрацію зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Адже, особа незалежно від наявності у неї реєстрації (чи відсутності будь-якої реєстрації) має право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст.81 ЦПК України).

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_5 , 1981 року народження була зареєстрована разом з ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспортів, а також довідками з місця проживання про склад сім`ї та прописку, виданими КП «Жилкомсервіс» № 976 від 28.03.2017 року, № 219 від 12.02.2013 року, № 2297від 18.12.2012 року № 1434 від 18.09.2012 року.

Згідно довідки МСЕ серії ХАР № 016256 ОСОБА_5 була інвалідом І групи з дитинства з 14.10.1999 року безстроково.

Як вбачається з листа КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» від 18.06.2020 року № 4317 ОСОБА_5 встановлений діагноз: важка розумова відсталість внаслідок хвороби Дауна. Згідно висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 205 у ОСОБА_5 встановлено обмеження самообслуговування, обмеження здатності до самостійного пересування, обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.05.2003 року по справі №2-996/2003 ОСОБА_5 визнано недієздатною.

Рішенням виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова від 18.11.2003 року № 194/32 встановлено опіку над недієздатною ОСОБА_5 , 1981 року народження та призначено ОСОБА_4 опікуном.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 20.06.2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_7 , який був батьком ОСОБА_5 , перебував у шлюбі з ОСОБА_4 з 13.11.1999 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серія НОМЕР_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .

Крім того встановлено, що квартира АДРЕСА_6 належить на праві спільної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 19.01.1995 року № НОМЕР_4 , виданим Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду.

Згідно договору про визначення часток в спільній сумісній власності від 21.06.2012 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори Головащенко О.Л. ОСОБА_7 та ОСОБА_5 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_6 . ОСОБА_7 належить Ѕ частка квартири; ОСОБА_5 належить Ѕ частки квартири.

Як вбачається з договору дарування частини квартири від 18.07.2012 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори Головащенко О.Л., ОСОБА_7 подарував ОСОБА_1 Ѕ частини квартири АДРЕСА_6 .

Таким чином судом встановлено, що вказана квартира належить на праві приватної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , що також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 154257435 від 29.01.2019 року.

Згідно листа приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевої О.А. № 29/01-16 від 21.05.2020 року повідомлено, що після смерті ОСОБА_5 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена спадкова справа №1/2019 із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадкодавець заповіт не залишала. Свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Постановою приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевої О.А. від 21.01.2019 року № 4/02-31 відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем, а також спадкодавець заповітів не залишала.

Факт постійного проживання ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 також підтверджується показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , допитаних у судовому засіданні, достовірність показів яких у суду сумнів не викликають.

Із пояснень вказаних свідків вбачається, що ОСОБА_4 дійсно постійно проживала з ОСОБА_5 , піклувалася, кормила та доглядала за нею через інвалідність останньої.

ОСОБА_4 , 1947 року народження померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 20.11.2019 року. Правонаступником позивача у вказаній справі є її донька ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 .

Згідно листа Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори № 3412/01-16 від 09.11.2020 року після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулась донька спадкодавця, ОСОБА_1 . Того ж дня син спадкодавця ОСОБА_11 звернувся із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь доньки спадкодавця, ОСОБА_1 . На підставі цих заяв було заведено спадкову справу № 198/2020. Більше із заявами про прийняття спадщини або про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори ніхто не звертався. Заповітів від імені зазначеного спадкодавця не посвідчувалось.

На підставі викладеного суд дійшов до висновку, що обставини, які зазначені в позовній заяві, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та є такими, що дозволяють встановити факт постійного проживання ОСОБА_4 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач та його представник як на підставу позовних вимог знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору під час звернення з позовною заявою до суду, суд виходить з положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України та, у зв`язку з тим, що позов задоволено, покладає його сплату на відповідача.

На підставі викладеного, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах спадкування» №7 від 30.05.2008 року, ст.ст. 15, 16, 29, 1216, 1217, 1268, 1270, 1272 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 76-82, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Харківська міська рада про встановлення факту постійного проживання – задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із спадкодавцем – ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю не менш як п”ять років до часу відкриття спадщини, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_6 до ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення буде складений 19.02.2021 року.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_7 ;

третя особа: Харківська міська рада, ЄДРПОУ 04059243, м.Харків, м-н.Конституції буд.7.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк