Рішення № 95009644, 08.02.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" лютого 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2767/20

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

за участю представників:

від позивача: Михайлова В.В. - довіреність;

від відповідача: не з`явився

від третіх осіб: не з`явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ГЕЛІОС"; (вул.Нижній Вал, буд. 7-9,Київ 71,04071) до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" (вул. Пантелеймонівська, 88/1,Одеса,Одеська область,65007) за участтю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ПАТ "ІМЕКСБАНК" (65039, Одеса, пр. Гагаріна, 12а) та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м.Київ, вул. Січових Стрільців, 17). про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ГЕЛІОС" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент", в якому просить господарський суд: про визнання недійсним правочин з зарахуванням зустрічних однорідних вимог за договором № 1000008548 від 02.07.2014р. про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014р. вклад "Постійний клієнт" 13 міс" вид вкладу "ПосК13м11$" .

Ухвалою суду від 12.10.2020р. прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 07.12.2020р. продовжено строк підготовчого засідання по справі до 11.01.2021 року

Ухвалою суду від 23.12.2020р. залучено до участі у справі №916/2767/20 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ПАТ "ІМЕКСБАНК" та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою від 04.01.2021року, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті в засідання суду на 11.01.2021р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з`являвся, про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою відповідно, що підтверджується поштовими повідомленнями. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

У судовому засіданні 08.02.2021р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Як зазначає позивач, 24.09.2012 р. між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «Шевченківський Девелопмент» укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 80/12, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в 5 626 715,00 дол. США зі сплатою процентної ставки в розмірі 11,5% річних в межах визначеної договором (п.п. 1.1.1 та 1.1.2) граничної суми коштів (кредитний ліміт), а позичальник зобов`язується вчасно погашати кредитору заборгованість за кредитом, а також сплачувати на користь кредитора проценти та комісії в розмірі, в строки (терміни) та на умовах, визначених цим договором.

В наступному, сторонами вносилися до Кредитного договору зміни, які оформлені додатковими угодами до договору.

Позивач також зазначає, що на виконання умов договору було надано позичальнику кредитні кошти згідно з заявками позичальника в загальному розмірі 5 626 715,00 доларів США. сума кредиту сплачена позичальником до 18.12.2014. в розмірі 5 484 715,00 доларів США.

18.12.2014 року між ТОВ «Шевченківський Девелопмент» та ОСОБА_1 було укладено Договір №1 відступлення права вимоги, згідно якого первісний кредитор ОСОБА_1 відступає, а новий кредитор ТОВ «ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ» набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до Договору 1000008548 від 02.07.2014 року про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 року Вклад «Постійний клієнт» 13 міс» вид вкладу «П1осКІЗмі$», укладеного між первісним кредитором та АТ «ІМЕКСБАНК», в сумі банківського вкладу у розмірі 127 460,65 доларів США та сумі нарахованих відсотків по даному вкладу відповідно до умов основного договору.

18.12.2014 року АТ «ІмексБанк» було вручене повідомлення від ОСОБА_1 про відступлення права вимоги. В зазначеному повідомленні ОСОБА_1 повідомив Банк про укладення Договору відступлення, перехід прав та обов`язків за основним договором до Відповідача та про необхідність виконувати Позивачем свої зобов`язання за основним договором на користь Відповідача.

18.12.2014 року ТОВ «Шевченківський Девелопмент» вручив АТ «ІмексБанк» повідомлення про зарахування однорідних вимог.

В зазначеному повідомленні Відповідач посилається на норми ч. 2 ст. 1060 Цивільного кодексу України зазначаючи, що банк зобов`язаний видати вклад на першу вимогу вкладника; зазначає, що відповідно до п. 6.4. публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 року передбачено, що вкладник має право звернутись до Банку з письмовою вимогою про повернення суми вкладу або його частини до закінчення строку, вказаного в договорі про приєднання до Договору банківського вкладу за 31 календарний день; вказує на те, що відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, ст. 203 Господарського і кодексу України зобов`язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін; просить достроково видати суму банківського вкладу за договором № 1000008548 від 02.07.2014року про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 р. Вклад "Постійний клієнт" 13 міс" вид вкладу "ПосКІЗмісІ 1$"; просить здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог за даним договором та Кредитним договором, операції з дострокового припинення вкладу та зарахування вимог за кредитним договором здійснити 18.01.2015 року в день припинення банківського вкладу та згідно з п. 6.4. публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 року.

Позивач вказує, що Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі №522/4097/16- ц, яке набрало законної сили 27.08.2020 року, позов (поданий в 2016 році) ТОВ «ФК «Геліос» до ОСОБА_1 , Товариства ТОВ «Шевченківський Девелопмент», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги - задоволено, визнано недійсним Договір відступлення права вимоги №1 від 18.12.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент» та ОСОБА_1 . Отже, станом на 18.12.2014 року ТОВ «Шевченківський Девелопмент» не мало вимог до АТ «ІмексБанк», строк виконання яких настав, а тому правочин із зарахування зустрічних однорідних вимог є незаконним та таким, що підлягає визнанню судом недійсним.

11.10.2019 року за результатами проведення торгів між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ФК «Геліос» був укладений Договір №108 про відступлення прав вимоги, предметом якого зокрема було відступлення права вимоги за Кредитним договором №80/12 від 24.09.2012 року, що укладений між ПАТ «ІмексБанк» та ТОВ «Шевченківський Девелопмент».

Приймаючи до уваги вищевикладене, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ГЕЛІОС" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент", в якому просить господарський суд: про визнання недійсним правочин з зарахуванням зустрічних однорідних вимог за договором № 1000008548 від 02.07.2014р. про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014р. вклад "Постійний клієнт" 13 міс" вид вкладу "ПосК13м11$".

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно о приписів ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом, тощо.

Метою подання такого позову є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Отже, порушення цивільного права чи цивільного інтересу можуть бути захищені в судовому порядку і у спосіб, не передбачений ст.16 ЦК України, але який встановлений законом або договором та є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема договорів.

Судом встановлено, що 24.09.2012 р. між АТ "ІМЕКСБАНК" (далі - Кредитор) та ТОВ"Шевченківський Девелопмент" (далі - Позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 80/12 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Кредитор надає Позичальнику кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в 5 626 715 дол. США зі сплатою процентної ставки в розмірі 11,5% річних в межах визначеної договором (п.п. 1.1.1. та 1.1.2.) граничної суми коштів (кредитний ліміт), а Позичальник зобов`язується вчасно погашати Кредитору заборгованість за кредитом, а також сплачувати на користь Кредитора проценти та комісії в розмірі, в строки (терміни) та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.1.1 договору кінцевий термін, до настання якого (включно) має бути повністю погашена заборгованість за кредитом, встановлюється 10.10.2016 року.

Пунктом 2.1. договору визначено, що кредит надається шляхом перерахування кредитором коштів з відповідного позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника або оплати з позичкового рахунку розрахункових документів Позичальника.

Відповідно до п. 2.4. нарахування процентів за користування Траншем кредиту здійснюється щоденно у валюті кредиту на фактичну суму щоденної заборгованості на позичковому рахунку за методом "факт/факт" виходячи з фактичної кількості днів у році. Відсотки сплачуються Позичальником щомісячно, не пізніше 26 числа поточного місяця, у сумі нарахованих з 26 числа попереднього місяця по 25 число поточного місяця, в період дії цього договору. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення Траншу кредиту.

Пунктом 2.6. Кредитного договору передбачено, що за наявності заборгованості по Кредиту та/або процентах за користування ним сторони встановлюють наступну черговість погашення Позичальником заборгованості:

- в першу чергу сплаті підлягають нараховані, але не сплачені в строк проценти;

- в другу чергу сплаті підлягають нараховані проценти, строк сплати яких ще не сплинув;

- в третю чергу сплаті підлягає прострочена заборгованість за кредитом;

- в четверту чергу сплаті підлягає строкова заборгованість за Кредитом термін сплати якої настав згідно даного договору;

- в п`яту чергу сплаті підлягає неустойка (штраф, пеня), передбачена цим договором.

Погашення Позичальником заборгованості кожної наступної черги повинно відбуватися після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги.

Відповідно д п.3.3.7. Кредитного договору Позичальник зобов`язаний повернути Кредитору у повному обсязі Транші кредиту зі сплатою винагороди кредитора та можливих штрафних санкцій, у терміни, визначені договором.

За умовами п.3.3.8. Кредитного договору Позичальник зобов`язаний до закінчення термінів, визначених п.1.1.1. та п.1.1.2. договору, повернути в повному обсязі всі Транші кредиту.

Відповідно до п.3.4.1. кредитного договору Позичальник має право достроково повністю або частково погасити нараховані проценти.

В подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №80/12 від 24.09.2012р., а саме:

15.10.2012р. між Кредитором та Позичальником було укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №80/12 від 24.09.2012р., якою в новій редакції було викладено п.п. 2.1, 3.1.1, 3.3.6 Кредитного договору, а саме було визначено рахунок № НОМЕР_1 на який сплачується кредит, відсотків за ним, комісії та неустойки.

14.02.2013р. між Кредитором та Позичальником було укладено Додаткову угоду №2 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №80/12 від 24.09.2012р., якою в новій редакції було викладено п.п. 2.1, 3.1.1, 3.3.6 Кредитного договору, а саме було змінено позичковий рахунок та рахунок для обліку нарахованих відсотків.

22.07.2013р. між Кредитором та Позичальником було укладено Додаткову угоду №3 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №80/12 від 24.09.2012р., якою в новій редакції було викладено п.п. 1.2, , а саме було змінено цільове використання кредиту та доповнено Кредитний договір п.6.5. стосовно відповідальності за порушення вимог щодо збереження банківської таємниці.

24.02.2014р. між Кредитором та Позичальником було укладено Додаткову угоду №4 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №80/12 від 24.09.2012р., якою в новій редакції було викладено п. 1.1.1 Кредитного договору, а саме було змінено графік зменшення ліміту кредитної лінії.

23.06.2014р. між Кредитором та Позичальником було укладено Додаткову угоду №5 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №80/12 від 24.09.2012р., якою в новій редакції було викладено п. 1.3, Кредитного договору, а саме було змінено предмет забезпечення кредиту.

22.12.2014р. між Кредитором та Позичальником було укладено Додаткову угоду №6 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №80/12 від 24.09.2012р., якою в новій редакції було викладено п. 1.3. Кредитного договору, а саме було змінено предмет забезпечення кредиту.

Окрім того, 02.07.2014 року між ОСОБА_1 (вкладник) та АТ "ІМЕКСБАНК" було укладено Договір № 1000008548 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 р. Вклад "Постійний клієнт" 13 міс" вид вкладу "ПосК13м11$"

18.12.2014р. між гр. ОСОБА_1 (первісний кредитор) та ТОВ "Шевченківський Девелопмент" (Новий кредитор) було укладено Договір № 1 про відступлення права вимоги (Договір цессії), відповідно до п.1.1. якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові у відповідності до Договору № 1000008548 від 02.07.2014 року про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 р. Вклад "Постійний клієнт" 13 міс" Вид вкладу "ПосК13м11$" (далі - основний договір, договір банківського вкладу), укладеного між Первісним кредитором та публічним акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК"

Також, 18.12.2014р. від ТОВ "Шевченківський Девелопмент" на адресу АТ "ІМЕКСБАНК" було надано Повідомлення про зарахування однорідних вимог (вх. № 13567), відповідно до якого Відповідач, зокрема: просить достроково видати суму банківського вкладу за договором № 1000008548 від 02.07.2014 року про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 2.01.2014 р. Вклад "Постійний клієнт" 13 міс" Вид вкладу "ПосК13м11$" та просить здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог за даним договором та Кредитним договором, операції з дострокового припинення вкладу та зарахування вимог за кредитним договором здійснити 18.01.2015 р. в день припинення банківського вкладу та згідно з п. 6.4. публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 року.

Також, Відповідачем у повідомлені було зазначено, що ним ближчим часом буде погашена заборгованість за відсотками, нарахованими за користування кредитом, відповідно до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 80/12 від 24.09.2012р.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 року у справі №522/4097/16- ц, яке набрало законної сили 27.08.2020 року, позов (поданий в 2016 році) ТОВ «ФК «Геліос» до ОСОБА_1 , Товариства ТОВ «Шевченківський Девелопмент», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги - задоволено, визнано недійсним Договір відступлення права вимоги №1 від 18.12.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шевченківський Девелопмент» та ОСОБА_1 . Отже, станом на 18.12.2014 року ТОВ «Шевченківський Девелопмент» не мало вимог до АТ «ІмексБанк», строк виконання яких настав, а тому правочин із зарахування зустрічних однорідних вимог є незаконним та таким, що підлягає визнанню судом недійсним.

11.10.2019 року за результатами проведення торгів між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ФК «Геліос» був укладений Договір №108 про відступлення прав вимоги, предметом якого зокрема було відступлення права вимоги за Кредитним договором №80/12 від 24.09.2012 року, що укладений між ПАТ «ІмексБанк» та ТОВ «Шевченківський Девелопмент».

Відповідно до ч.1, 4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

На підставі частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов`язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов`язаннях і при цьому кредитор за одним зобов`язанням є боржником в іншому зобов`язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); настання строку виконання зобов`язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент; ясність вимог - відсутність спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання; звернення з заявою однієї сторони до іншої.

Тобто, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо); строк виконання щодо таких вимог настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Суд зазначає, що спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням.

Разом з тим ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку (аналогічні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 24.01.2018 по справі № 908/3039/16, від 05.04.2018 по справі № 910/13205/17, від 25.04.2018 по справі №910/6781/17, від 25.07.2018 по справі № 916/4933/15, від 22.08.2018 по справі №910/21652/17, від 11.09.2018 по справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 по справі №910/23246/17 (в даній постанові застосовано термін «прозорість вимог»), від 13.11.2018 по справі № 914/163/14, від 02.04.2019 по справі № 918/539/18).

Отже, умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 Роз`яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99).

За положеннями абз.5 п.5 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Це означає, що його вчинення не є підставою набуття тих прав та обов`язків, на що спрямовано правочин, зокрема, особа не стає власником майна, переданого їй за правочином, визнаним недійсним.

Наслідки недійсності правочину залежать від того, чи було його виконано.

Матеріали справи не містять жодних доказів, що правочин з зарахуванням зустрічних однорідних вимог було виконано.

За змістом п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Позивачем не надано доказів наявності тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ГЕЛІОС" є недоведеними належними та допустими доказами.

За наведених обставин, господарський суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ГЕЛІОС" про визнання недійсним правочин з зарахуванням зустрічних однорідних вимог за договором № 1000008548 від 02.07.2014р. про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014р. вклад "Постійний клієнт" 13 міс" вид вкладу "ПосК13м11$".

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ГЕЛІОС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" за участтю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ПАТ "ІМЕКСБАНК" та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання договору недійсним - відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі покласти на позивача.

Повний текст складено 18 лютого 2021 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов