Рішення № 95009627, 08.02.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" лютого 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2810/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.

розглянувши справу №916/2810/20

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРОПУ 26302595)

до відповідача: Громадської організації “Заклад пауерліфтингу” (65074, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 62, кв. 49, код ЄДРПОУ 38785921)

про стягнення 217 547,49грн.

Представники сторін:

від позивача - Вакаренко І.В., довіреність № 01-36/17, дата видачі : 17.12.20;

від відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Громадської організації “Заклад пауерліфтингу” про стягнення заборгованості в сумі 217 547,49грн.

Ухвалою від 05.10.2020р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було залишено без руху.

13.10.2020р. до господарського суду надійшла заява (вх. №27341/20) від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.10.2020р. провадження по справі №916/2810/20 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 24.11.2020р. строк підготовчого провадження був продовжений на тридцять днів в порядку ст. 177 ГПК України.

22.12.2020р. за вх. №34254/20 до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду 11.01.2021р. підготовче засідання було закрито, розгляд справи було призначено по суті в засіданні суду.

Відповідач про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

19.09.2016р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та Громадською організацією “Заклад пауерліфтингу” (Орендар) був укладений договір оренди нежилого приміщення №2/57, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежилі підвальні приміщення загальною площею 301 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Сегедська, 10.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що за орендоване приміщення Орендар, зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший після підписання договору оренди, місяць 9 269,09грн. та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом користування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Додатковим договором від № 1 від 26.01.2017 р. встановлено орендну плату з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р. у розмірі 1572,40 гри., а з 01.01.2018 р. у розмірі 9 962,02 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.

Додатковим договором № 2 від 26.02.2018 р. встановлено орендну плату з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. у розмірі 1788,30 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції, а з 01.01.2019 р. у розмірі 11 329,88 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.

Додатковим договором № 3 від 21.01.2019 р. № 3 встановлено орендну плату з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. в розмірі 1963,02 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції, а з 01.01.2020р. у розмірі 12 436,78грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.

Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа місяця, незалежно від результатів його діяльності (п.2.4 договору).

Однак, за твердженнями позивача, умови договору оренди, передбачені п.п. 2.2, 2.4 щодо сплати орендної плати, відповідачем належним чином не виконувались, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість з орендної плати за період з 19.09.2016р. по 30.06.2020р. в розмірі 211 603,97грн.

З метою досудового врегулювання спору Департаментом було надіслано на адресу Громадської організації “Заклад пауерліфтингу” претензію № 01-13/2444 від 15.07.2020 р., якою було висунуто вимоги щодо погашення Відповідачем у добровільному порядку заборгованості з орендної плати та пені, однак вимога зазначена у претензії Громадською організацією “Заклад пауерліфтингу” була залишена без відповіді та задоволення.

Пунктом 5.2. Договору оренди передбачено, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен бути виконаний.

Крім того, позивачем на підставі п.5.2 договору, в зв`язку з неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди щодо оплати орендної плати було нараховано пеню в сумі 5 943,52грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди №2/57 від 19.09.2016р. стало підставою для звернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Згідно з ст. 173 ГК України зазначено, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як встановлено судом, 19.09.2016р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та Громадською організацією “Заклад пауерліфтингу” (Орендар) був укладений договір оренди нежилого приміщення №2/57, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежилі підвальні приміщення загальною площею 301 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Сегедська, 10.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Статтею 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

В силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Підставами для виникнення господарських зобов`язань, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України, ст. 174 ГК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Між тим, як з`ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній в порушення наведених норм закону та умов договору оренди нежитлового приміщення №2/57 від 19.09.2016р Громадською організацією “Заклад пауерліфтингу” протягом періоду з 19.09.2016р. по 30.06.2020р. не було сплачено орендну плату за користування приміщенням, в результаті чого, станом на момент вирішення даного спору у відповідача наявна заборгованість з орендної плати в сумі 211 603,97 грн.

З викладених обставин, позовні вимоги Департаменту про стягнення із Громадської організації “Заклад пауерліфтингу” заборгованості із орендної плати в сумі 211 603,97 грн. підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.

За посиланням на умови п. 5.2 договору оренди Департаментом було нараховано відповідачу до сплати пеню за порушення строків внесення орендних платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України у розмірі 5 943,52 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки – грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд зазначає про його правильність, у зв`язку з чим, позовні вимоги Департаменту в частині стягнення із Громадської організації “Заклад пауерліфтингу” пені у розмірі 5 943,52 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРОПУ 26302595) до Громадської організації “Заклад пауерліфтингу” (65074, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 62, кв. 49, код ЄДРПОУ 38785921) – задовольнити повністю.

2. Стягнути з Громадської організації “Заклад пауерліфтингу” (65074, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 62, кв. 49, код ЄДРПОУ 38785921) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРОПУ 26302595) заборгованість з орендної плати в сумі 211 603 (двісті одинадцять тисяч шістсот три)грн. 97коп. та пеню в сумі 5 943 (п`ять тисяч дев`ятсот сорок дев`ять)грн. 52 коп. та судовий збір 3 263 (три тисяч двісті шістдесят три)грн. 21коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 18 лютого 2021 р.

Суддя К.Ф. Погребна