Рішення № 95009557, 09.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.02.2021Справа №910/13796/20Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/13796/20

За позовом Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси»

та Державної податкової служби України

про стягнення 1080275,00 грн збитків

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» (відповідач-1) та Державної податкової служби України (відповідач-2) про стягнення 1080275,00 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем-1 обов`язку щодо реєстрації податкових накладних за договором №23-08/-01 від 23.08.2018, що призвело до позбавлення позивача права на податковий кредит у розмірі 1080275,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 відкрито провадження у справі №910/13796/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

30.10.2020 до відділу діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до Державної податкової служби України щодо стягнення збитків, оскільки суть спірних правовідносин полягає у захисті позивачем його права на включення суми ПДВ до складу податкового кредиту, а відтак відносини між сторонами є публічно-правовими та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, що відповідає правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного суду від 03.03.2020 у справі №922/506/19.

11.11.2020 до відділу діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 не погоджується з позовними вимогами, оскільки на виконання рішень Окружного адміністративного суду міста Києва у справах №500/2858/18 та №500/2689/18 Державною фіскальною службою України здійснено реєстрацію податкових накладних №№54-59 в Єдиному реєстрі податкових накладних за датами їх надходження, що свідчить про здійснення відповідачем-2 всіх необхідній дій щодо реєстрації спірних накладних. Окрім того, вказує на те, що приписи статті 224 Господарського кодексу України не можуть бути застосовані до нього, так як орган фіскальної служби не є суб`єктом, що наділений господарською компетенцією, а тому з огляду на спірні правовідносини, що склалися між сторонами, заявлена до стягнення суму не є збитками в розумінні приписів статті 22 Цивільного кодексу України і, до того ж, позивачем не доведено жодного з елементів складі цивільного правопорушення.

30.11.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшло заперечення щодо закриття провадження у справі, в яких наголошує на тому, що застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 03.03.2020 у справі №922/506/19 не є доречним, оскільки вказана справа не є аналогічною даній справі, так як у справі №922/506/19 вимога про стягнення збитків за своїм змістом є вимогою вирішити публічно-правовий спір щодо зобов`язання відповідача вчинити дії з відновлення податкового ліміту позивача та його відшкодування останньому, тоді як в даній справі відшкодовуються лише збитки без вимоги вирішити публічно-правовий спір.

10.12.2020 до відділу діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наголошує на тому, що на момент звернення до господарського суду з даною позовною заявою реєстрація податкових накладних не була здійснена, що свідчить про позбавлення позивача права на податковий кредит, а бездіяльність відповідачів та невжиття необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській діяльності позивача фактично унеможливило віднесення спірної суми до податкового кредиту.

16.12.2020 до відділу діловодства суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач-2 зазначає, що він не є учасником господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання, а тому відсутні підстави для стягнення збитків на підставі статті 224 Господарського кодексу України. Окрім того, відповідач-2 наголошує на тому, що позивачем як на момент звернення до суду, так і під час розгляду даної справи, не доведено втрату права на податковий кредит на суму ПДВ, оскільки відповідне право за приписами податкового законодавства зберігається за особою протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. При цьому, приписи статті 1174 Цивільного кодексу України не передбачають солідарного відшкодування шкоди органом державної влади та суб`єктом господарювання.

В судовому засіданні 18.12.2020 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 23.12.2020.

В судовому засіданні 23.12.2020, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 15.01.2021.

Судове засідання, призначене на 15.01.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 призначено судове засідання на 26.01.2021.

Судове засідання, призначене на 26.01.21 не відбулося з технічних причин, а саме у зв`язку з тим, що комп`ютерне обладнання вийшло з ладу та відповідною неможливістю здійснювати фіксацію судового засідання звукозаписувальними технічними засобами, про що свідчить складений акт від 26.01.21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 судове засідання у справі №910/13796/20 призначено на 09.02.2021.

В судове засідання 09.02.2021 представник позивача не з`явився, втім 02.02.2021 подав заяву про розгляд справи без його участі. Представник відповідача-2 також в судове засідання не з`явився, хоча про розгляд даної справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Про обізнаність відповідача-2 про наявне судове провадження свідчить і його участь в попередніх судових засіданнях.

В свою чергу, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

В свою чергу, відповідач-1 взагалі в судові засідання не з`являвся, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлявся належним чином.

Так, частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд справи судом та про право відповідача подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду про відкриття провадження у справі, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. а саме: 01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 2.

Станом на дату розгляду справи конверти з ухвалами суду були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою», вважається днем вручення відповідачу-1 відповідних ухвал суду.

При цьому, враховуючи повернення поштових відправлень та дотримуючись завдань та основних засад господарського судочинства на веб-сайті Господарського суду міста Києва веб-порталу Судова влада в рубриках "Оголошення про виклик до суду", "Повідомлення учасникам справи" були розміщені публікації про хід розгляду справи та призначення судових засідань.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Відповідачі не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд даної справи і не повідомили суду про причини неявки, а позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Разом з цим суд зазначає, що у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу-1 був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 16-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач-1 у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач-1 у встановлений строк не подав до суду ані відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 09.02.2021 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В нарадчій кімнаті 09.02.2021 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.08.2018 між Публічним акціонерним товариством «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», що перейменовано на Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» (далі - продавець) укладено договір №23-08/-01, за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар за цінами, кількістю та в порядку зазначеному у специфікаціях, оформлених у вигляді доповнень до даного договору, що є невід`ємними його частинами.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що ціна товару визначена в національній валюті України з урахуванням умов поставки, вказаних у специфікаціях.

Кожна партія товару поставляється покупцеві на умовах та в строки, що визначені сторонами в специфікаціях до цього договору (пункт 5.1 договору).

Пунктом 6.3.2 договору передбачено, що продавець зобов`язується на кожну партію товару, протягом 5 днів від дати відвантаження, надати копії документів із наступними наданням оригіналів, а саме: рахунок-фактуру; акт приймання-передачі товару (із зазначенням номерів залізничних вагонів і залізничних накладних); податкову накладну, що складена в електронній формі з дотриманням умов відносно реєстрації, в порядку визначеному законодавством і зареєстровану в Єдиному державному реєстрі податкових накладних; паспорт/сертифікат якості та залізничну накладну.

Оплата прийнятого товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на підставі рахунків-фактур і наданих податкових накладних, виставлених продавцем на умовах та в строки, що зазначені в специфікаціях до договору. Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (пункт 8.1 договору).

Умовами пункту 9.6.1 договору встановлено, що продавець зобов`язується відшкодувати в повному розмірі всі збитки покупця, які можуть виникнути у зв`язку із невизнанням податковими органами здійснених операцій поставки належною (законною) у зв`язку з наявністю в колі контрагентів продавця підприємств, що вчинили податкове правопорушення або вчинення податкового правопорушення самим продавцем, а також у випадку неналежного оформлення продавцем первинних документів. Окрім того, продавець зобов`язується відшкодувати збитки в частині невизнаного ПДВ у зв`язку з порушенням порядку виписки (реєстрації) податкової накладної, якщо це позбавило покупця права на податковий кредит.

Факт понесення відповідних збитків підтверджується відповідним актом ненормативного характеру, постановленим податковими органами стосовно покупця (пункт 9.6.2 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2019 (пункт 13.4 у редакції додаткової угоди №3 від 05.12.2018).

У відповідності до умов укладеного договору, сторонами було підписано специфікації №1 від 23.08.2018, №2 від 31.08.2018, №3 від 27.09.2018, №4 від 29.10.2018, №5 від 13.11.2018, №6 від 03.12.2018, №7 від 22.12.2018 та №8 від 22.12.2018, якими узгодили найменування товару, його кількість, вартість, строки та умови поставки.

На виконання умов укладеного договору, відповідачем було поставлено позивачу узгоджений у специфікаціях товар, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні, акти приймання-передачі товару, які підписані сторонами договору без заперечень, скріплені печатками та не заперечується сторонами.

Позивач, в свою чергу, на підставі наявних в матеріалах справи платіжних доручень №492886 від 29.10.2018, №493015 від 31.10.2018, №493016 від 31.10.2018, №493185 від 01.11.2018, №493359 від 05.11.2018 здійснив оплату у загальному розмірі 9201272,00 грн, з них на підставі виставлених рахунків на оплату у загальному розмірі 6481650,00 грн в т.ч. ПДВ у розмірі 1080275,00 грн, а саме №55 від 24.10.2018 на суму 622650,00 грн, №57 від 25.10.2018 на суму 2298114,00 грн, №59 від 25.10.2018 на суму 501564,00 грн, №60 від 25.10.2018 на суму 168294,00 грн, №61 від 26.10.2018 на суму 2608578,00 грн та №62 від 27.10.2018 на суму 282450,00 грн.

При цьому, Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» були сформовані та подані в електронному вигляді податкові накладні, а саме №54 від 24.10.2018 на суму 622650,00 грн, з них ПДВ у розмірі 103775,00 грн, №55 від 25.10.2018 на суму 2298114,00 грн, з них ПДВ у розмірі 383019,00 грн, №56 від 25.10.2018 на суму 501564,00 грн, з них ПДВ у розмірі 83594,00 грн, №57 від 25.10.2018 на суму 168294,00 грн, з них ПДВ у розмірі 28049,00 грн, №58 від 26.10.2018 на суму 2608578,00 грн, з них ПДВ у розмірі 434763,00 грн та №59 від 27.10.2018 на суму 282450,00 грн, з них ПДВ у розмірі 47075,00 грн.

Втім, рішеннями комісії №1003480/42376711 від 27.11.2018, №1003489/42376711 від 27.11.2018, №1003488/42376711 від 27.11.2018, №1003492/42376711 від 27.11.2018, №1003486/42376711 від 27.11.2018 відмовлено у реєстрації податкових накладних №54 від 24.10.2018, №55 від 25.10.2018, №56 від 25.10.2018, №57 від 25.10.2018, №58 від 26.10.2018, у зв`язку з ненаданням платником податку копій документів, зокрема, первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні.

В свою чергу, податкову накладну №59 від 27.10.2018 прийнято, але реєстрацію зупинено з тих підстав, що обсяг постачання товару/послуги 2521 перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання, що відповідає вимогам підпункту 2.1 пункту 2 Критеріїв ризиковості платника податку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2019 у справі №500/2858/18, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки, що залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільські Флюси» до Тернопільської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України про зобов`язання вчинити певні дії задоволено та зобов`язано Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №54 від 24.10.2018, №№55-57 від 25.10.2018 та №58 від 26.10.2018, подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» датами їх фактичного надходження.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2019 у справі №500/2689/18, що залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області та Державної фіскальної служби України задоволено частково та зобов`язано Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №59 від 27.10.2018 датою її фактичного надходження.

З огляду на викладене, оскільки вищезазначені податкові накладні не зареєстровано на дату подання позову, а відтак порушене право позивача не поновлено, останній звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» та Державної податкової служби України про солідарне стягнення збитків у розмірі 1080275,00 грн.

Відповідач-2, в свою чергу, заперечив проти позову з підстав того, що на виконання рішень Окружного адміністративного суду міста Києва у справах №500/2858/18 та №500/2689/18 Державною фіскальною службою України здійснено реєстрацію податкових накладних №№54-59 в Єдиному реєстрі податкових накладних за датами їх надходження, а отже позивачем не доведено втрату права на податковий кредит на суму ПДВ, оскільки відповідне право за приписами податкового законодавства зберігається за особою протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Також відповідач-2 наголошує на тому, що приписи статті 224 Господарського кодексу України не можуть бути застосовані до нього, так як орган фіскальної служби не є суб`єктом, що наділений господарською компетенцією, а норми статті 1174 Цивільного кодексу України не передбачають солідарного відшкодування шкоди органом державної влади та суб`єктом господарювання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п.8 ч.2 ст.16 ЦК України).

Статтею 22 Цивільного кодексу України врегульовано, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Приписи частини 1 статті 225 ГК України встановлюють, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При цьому, у разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов`язаний відшкодувати збитки суб`єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196 цього Кодексу (стаття 227 ГК України).

Серед основних засад (принципів) господарського судочинства є змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 ГПК України).

Зміст цього принципу полягає в тому, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч. 2, 3, 4 ст. 13 ГПК України)

Отже, в силу приписів наведеної норми, тягар доведення наявності у діях відповідачів усіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника) покладається на позивача.

Як зазначалось судом, пунктом 6.3.2 договору передбачено обов`язок продавця на кожну партію товару протягом 5 днів від дати відвантаження надати копії документів із наступним наданням оригіналів, зокрема, й податкову накладну, що складена в електронній формі з дотриманням умов відносно реєстрації, в порядку визначеному законодавством і зареєстровану в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

На виконання умов укладеного договору, Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси», були сформовані та подані в електронному вигляді податкові накладні, а саме №54 від 24.10.2018, №55 від 25.10.2018, №56 від 25.10.2018, №57 від 25.10.2018, №58 від 26.10.2018 та №59 від 27.10.2018 на загальну суму 6481650,00 грн в т.ч. ПДВ у розмірі 1080275,00 грн, що не заперечується сторонами.

Втім, рішеннями комісії №1003480/42376711 від 27.11.2018, №1003489/42376711 від 27.11.2018, №1003488/42376711 від 27.11.2018, №1003492/42376711 від 27.11.2018, №1003486/42376711 від 27.11.2018 відмовлено у реєстрації податкових накладних №№54-58, а податкову накладну №59 прийнято, але реєстрацію зупинено.

У зв`язку з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Тернопільської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області, Головного управління ДФС у м. Києві та Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішень про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов`язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 54 від 24.10.2018, № 55 від 25.10.2018, № 56 від 25.10.2018, № 57 від 25.10.2018, № 58 від 26.10.2018, а також з позовом до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дії (бездіяльність) Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області відносно неприйняття рішення про реєстрацію податкової накладної № 59 від 27.10.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних та про зобов`язання Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 59 від 27.10.2018 датою її фактичного надходження.

Рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2019 у справі №500/2858/18 та від 04.09.2019 у справі №500/2689/18, які залишено без змін постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 та від 18.12.2019, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» задоволено, визнано протиправними та скасовано рішення комісії, яка приймає рішення про реєстрацію накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації і зобов`язано Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №54 від 24.10.2018, №55-57 від 25.10.2018, №58 від 26.10.2018 та №59 від 27.10.2018 подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» датами їх фактичного надходження.

Під час розгляду вказаних справ, Окружним адміністративним судом міста Києва, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановлено протиправність дій податкових органів щодо відмови Товариству з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» у реєстрації податкової накладної №54 від 24.10.2018, №№55-57 від 25.10.2018 та №58 від 26.10.2018 та безпідставність зупинення реєстрації податкової накладної №59 від 27.10.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

При цьому, частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, матеріалами справи підтверджена протиправність дій податкових органів, проте доказів наявності складу цивільного правопорушення у діях Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» матеріали справи не містять і позивачем не доведено.

Тоді як, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, саме на позивача, покладено обов`язок доведення факту спричинення збитків, обґрунтування їх розміру, доведення безпосереднього причинного зв`язку між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір збитків.

Позаяк, позивач, виходячи з вищевикладеного, не надав доказів на підтвердження неправомірної поведінки відповідача-1, що виключає можливість задоволення позову Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в цій частині позовних вимог.

Щодо позовних вимог Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в частині солідарного стягнення, заявлених збитків, в тому числі з Державної податкової служби України, суд дійшов висновку про закриття провадження в цій частині з огляду на таке.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець; 17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У статті 3 Господарського кодексу України наведено визначення господарської діяльності під якою розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Має значення також і суб`єктний склад саме сторін правовідносин та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного суду від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18.

В той час як згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

В позовній заяві позивач посилається на те, що внаслідок бездіяльності відповідачів він фактично позбавлений права на віднесення суми у розмірі 1080275,00 грн до податкового кредиту, а відтак йому завдано збитків у відповідному розмірі.

Втім суд не погоджується з твердженням позивача про належність вирішення даного спору господарським судом, оскільки не дивлячись на заявлені позовні вимоги про стягнення збитків, завданих органом державної влади, що формально зазвичай відносяться до цивільних спорів і носять приватно-правовий характер, за своєю суттю вони є вимогами зі сфери публічно-правових.

Так, в силу приписів п.п. 14.1.60. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документам.

Згідно п.п. 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем (абз.6 п.201.10 ст.201 ПК України).

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем (абз.8 п. 201.10 статті 201 ПК України).

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних (абз.13 п. 201.10 статті 201 ПК України).

Судом встановлено, що фактично у позивача виник спір з органом державної влади, пов`язаний з його діяльністю з реалізації державної податкової політики та адміністрування податків і зборів щодо відшкодування йому сум податку на додану вартість за податковими накладними №54 від 24.10.2018, №55 від 25.10.2018, №56 від 25.10.2018, №57 від 25.10.2018, №58 від 26.10.2018 та №59 від 27.10.2018. Тобто спір щодо бюджетного відшкодування з Державного бюджету України, який повинен вирішуватись за допомогою механізмів і процедур, передбачених для такого відшкодування.

Так, є поширеною судова практика щодо вирішення спорів про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість (постанови Верховного Суду від 20.08.2020 у справі №2а-736/10/0870(СН/808/14/15); від 31.08.2020 у справі №2а-4151/09/1470).

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач-2 здійснює публічно-владні управлінські функції, а вимога про стягнення збитків у цій сумі за своєю суттю є вимогою вирішити публічно-правовий спір, який належить до юрисдикції адміністративних судів, а відтак клопотання відповідача-2 про закриття провадження в частині вимог до відповідача-2 підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №922/506/19 та у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №916/978/19, що відповідає частині 4 статті 236 ГПК України за приписами якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, судом не приймаються до уваги висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 03.12.2018 у справі №908/76/18, оскільки суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/109447/17.

До того ж, посилання позивача на те, що правовідносини у справі №922/506/19 не є подібними, оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги заявлені про стягнення солідарно з органів Державної фіскальної служби, а також з юридичної особи збитків, не спростовують вищевикладених висновків, оскільки формулювання позовних вимог і визначення відповідачів у позові не означає вірність обраного позивачем способу захисту, не робить характер спору приватно-правовим і не свідчить про належність відповідачів.

Відтак, за спірних правовідносин, які виникли в даній справі, суд зазначає, що саме по собі формулювання позовних вимог як відшкодування збитків у позовній заяві не означає вірність обраного позивачем способу захисту та не робить характер спору приватно-правовим в частині вимог до Державної податкової служби України, оскільки в цій частині вимог мова йде не про господарські зобов`язання як у випадку відповідача-1.

Разом з цим, як встановлено судом, під час розгляду справи спірні податкові накладні №54 від 24.10.2018, №55 від 25.10.2018, №56 від 25.10.2018, №57 від 25.10.2018, №58 від 26.10.2018 та №59 від 27.10.2018 були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчать долучені до матеріалів справи квитанції.

Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

При цьому, суд не приймає посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 03.12.2018 у справі №908/76/18, оскільки вона прийнята за інших фактичних обставин справи та складу учасників, а саме в спірних правовідносинах, відповідач, як продавець товарів/послуг не виконав свого обов`язку щодо реєстрації податкових накладних, що є порушенням податкового законодавства, а тому касаційний суд дійшов висновку про наявність складу цивільного правопорушення та відшкодування збитків позивачу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» у зв`язку з не доведенням позивачем наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача-1 та закриття провадження в частині позовних вимог щодо Державної податкової служби України у зв`язку з тим, що спір в цій частині не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а належить вирішенню за приписами адміністративного судочинства.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 2, 11, 13, 20, 73-80, 86, 129, 178, 202, 231, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільські флюси» про стягнення 1080275,00 грн збитків відмовити повністю.

2. Закрити провадження в частині позовних вимог Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» до Державної податкової служби України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.02.2021.

Суддя Т.В. Васильченко