Рішення № 95001874, 19.02.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14350/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки загальною тривалістю 60 календарних днів, на суму 68731,80 грн.;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення з розрахунку 1145,53 грн. в день за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.03.2018 року, яка складає 693 робочі дні, що становить 793852,29 грн., з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 05 лютого 2015 він був прийнятий на військову службу згідно наказу № 72 від 05.02.2015 року Міністерства оборони України та направлений у розпорядження військового прокурора Південного регіону України.

Відповідно до наказу №147к від 07.03.2018 року військової прокуратури Південного регіону України позивача було звільнено з військової прокуратури Південного регіону України, виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України та усіх видів забезпечення.

Позивач вказав, що зазначені трудові відносини підтверджуються його трудовою книжкою та послужним списком, у яких вказано що він працював в органах прокуратури з 2003 року по 2018 рік.

Позивач зазначив, що його стаж роботи в органах прокуратури становить 14 років 3 місяці 26 днів, тобто понад 10 років.

Відповідно до ч.2 ст.82 Закону України «Про прокуратуру» прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Позивач вказав, що відповідачем з 2015 року по 2018 рік додаткова відпустка йому не надавалась, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не сплачувалася з 2015 року по 2018 рік, при звільненні грошова компенсація за невикористані 60 днів відпустки не була сплачена.

Позивач зазначив, що він звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки згідно ч.2 ст.82 Закону України «Про прокуратуру». Листом №18-2641 від 07.08.2020 року відповідач відмовив йому виплатити зазначену грошову компенсацію та зазначив, що на цей час відсутні будь-які нормативні акти, які зобов`язують не тільки розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, а й навіть головних розпорядників здійснювати виплати з бюджету.

Позивач вважав, що відповідачем протиправно не було проведено з ним повний розрахунок при звільненні відповідно до вимог чинного законодавства.

Так, відповідачем не виплачено компенсацію за всі дні додаткової відпустки, передбаченої ч.2 ст.82 Закону України «Про прокуратуру» як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, та якому надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Вищевказана компенсація мала бути нарахована та виплачена на день виключення позивача зі списків особового складу з 07.03.2018 року, але бездіяльність триває по даний час та грубо порушує законні права та інтереси позивача.

Позивач зазначив, що з довідки №17 від 15.02.2018 року військової прокуратури Південного регіону України про розмір грошового забезпечення вбачається, що у грудні 2017 року грошове забезпечення становило 29184,99 грн., у січні 2018 року - 18927,50 грн.

Тривалість робочого часу у грудні 2017 року склала 21 робочий день, у січні 2018 року - 21 робочий день.

Враховуючи вищевикладені відомості, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 1145,53 грн. (48122,49 грн. / 42 сумарна кількість робочих днів у грудні 2017 року та січні 2018 року).

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, на думку позивача, сума грошової компенсації за невикористані 15 днів додаткової відпустки за період з 12.02.2015 року по 07.03.2018 року загальним терміном 60 днів становить 68731,80 грн. (1145,53 грн. 60 днів).

Окрім цього, враховуючи те, що відповідач не розрахувався з позивачем в день звільнення, то суму грошової компенсації за весь період затримки розрахунку необхідно розраховувати, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, тобто з суми 1145,53 грн., починаючи з 07.03.2018 року по теперішній час (станом на 14.12.2020 року складає 693 робочі дні, що становить 793852,29 грн. (1145,53 грн. * 693 днів)).

Ухвалою від 21.12.2020 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Роз`яснено, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та справу буде розглянуто у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

28.01.2021 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Однак, як вбачається з позову ОСОБА_1 , остаточний розрахунок з ним відповідач не провів.

За вказаного правового регулювання та обставин справи відсутні підстави для задоволення позову у цій частині та помилковість протилежного висновку позивача.

Відповідач вказав, що безпідставними є доводи позивача про необхідність обчислення середнього заробітку з кількості робочих днів і наведений позивачем розрахунок середньоденного грошового забезпечення у розмірі 1145,53 грн., зважаючи на те, що спеціальними нормами Порядку виплати грошового забезпечення передбачено обчислення грошового забезпечення військовослужбовця, виходячи з кількості календарних днів.

Окрім того, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

У вказаних відносинах працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Стосовно застосування до обставин справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, відповідач зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки лише у грудні 2020 року, тобто зі спливом більше двох років після звільнення, яке мало місце 07.03.2018 року.

На момент звільнення позивач не звертався до відповідача з вимогою про відповідні виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Таке право позивач реалізував лише у грудні 2020 року, подавши позов.

Відповідач вказав, що сума грошової компенсації позивачу за невикористані календарні дні додаткової відпустки (68731,80 грн.), яка визначена позивачем, є більш ніж у 10 разів меншою ніж визначена ним сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні - понад 790 тис. гривень.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 2003 року по 2018 рік працював в органах прокуратури, що підтверджується записами в його трудовій книжці НОМЕР_1 та послужному списку (а.с. 8-11, 58-60).

07.03.2018 року позивач звільнений з посади прокурора відділу статистики ведення ЄРДР військової прокуратури Південного регіону з військової служби у запас згідно з пунктом «г» частини 6 статті 26 закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із проведенням організаційних заходів) (наказ №147-к від 07.03.2018).

Таким чином, стаж роботи позивача в органах прокуратури становить понад 14 років.

Наказом Генерального прокурора України від 05.02.2020 року № 66 “Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)”, Військову прокуратуру Південного регіону України перейменовано у Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 15).

30.06.2020 року позивач надіслав до військового прокурора Південного регіону України заяву щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за період з 2015-2018 роки (а.с. 12).

Листом від 07.08.2020 року за вих. №2641вих20 Військова прокуратура Південного регіону України повідомила позивачу, що Військова прокуратура Південного регіону України відповідно Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та здійснює розрахунки виключно в межах бюджетних призначень, затверджених головним розпорядником коштів. На час звільнення позивача, з ним проведений повний розрахунок відповідно до діючого законодавства, який не передбачав бажаних виплат. У листі вказано, що на цей час відсутні будь-які нормативні акти, які зобов`язують не розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, а й навіть головних розпорядників, здійснювати виплати з бюджету, зазначені у зверненні (а.с. 12 зворотній бік).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.82 Закону України “Про прокуратуру”, прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Вимогами цієї ж статті також визначено, що прокурорам надаються додаткові та інші відпустки, передбачені Законом.

Вказаний Закон набув чинності 15.07.2015 року.

При цьому, Законом України “Про прокуратуру” не врегульовано порядок та строки розрахунку з прокурором при звільненні, а також виплата компенсації за не використані дні щорічної відпустки.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки Законом України “Про прокуратуру” не врегульовано порядок та строки розрахунку з прокурором при звільненні, зважаючи, що право на отримання додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів за стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років у позивача наявне саме відповідно до Закону України “Про прокуратуру”, суд вважає, що питання виплати компенсації за невикористані дні даної відпустки позивачу повинна здійснюватись відповідно до приписів Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки".

За приписами ч.ч. 1, 3 ст.83 КЗпП України та ч.ч. 1, 3 ст.24 Закону України “Про відпустки” у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки позивача звільнено з посади прокурора, виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення, суд вважає, що при звільненні з військової прокуратури позивачу повинно було здійснено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку визначено частиною 2 статті 82 Закону України “Про прокуратуру”.

Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік; та зобов`язання Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки загальною тривалістю 60 календарних днів – є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки загальною тривалістю 60 календарних днів, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Однак в матеріалах справи відсутні відомості про виплати позивачу за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Надана позивачем довідка № 17 від 15.02.2018 року містить відомості про розмір виплат позивачу лише за період з серпня 2017 року по січень 2018 року.

Крім того, визначення конкретної суми компенсації за невикористані календарні дні відпустки є дискреційним повноваженням відповідача, на якого суд покладає обов`язок нарахувати та виплатити відповідну компенсацію.

Тому в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визначення конкретної суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (68731,80 грн) слід відмовити.

Стосовно вимоги про зобов`язання Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення з розрахунку 1145,53 грн. в день за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.03.2018 року, яка складає 693 робочі дні, що становить 793852,29 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що у день звільнення позивача зі служби 07.03.2018 року відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме: компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки загальною тривалістю 60 календарних днів.

Суд зазначає, що положеннями ст.117 КЗпП України чітко передбачено, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення їх точного розміру. Суд має орієнтовано оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 р. у справі №821/1083/17 зазначила, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення із вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини спору, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц.

Виходячи із вищевикладеного, слід дійти висновку, що з урахуванням конкретних обставин у справі, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, суд враховує, що позивач є менш захищеною по відношенню до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони мають також бути враховані.

Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.

З матеріалів справи вбачається, що 07.03.2018 р. відповідач не виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки загальною тривалістю 60 календарних днів, а тому позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення з розрахунку 1145,53 грн. в день за весь час затримки розрахунку при звільненні, яка складає 693 робочі дні, що становить 793852,29 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру сум, які підлягають відшкодуванню позивачу за період затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне застосувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц, відповідно до якої для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, можливо застосовувати дані Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, з яких можна розраховувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

З аналізу даних розміщених на офіційному сайті Національного банку України можна встановити розмір облікової ставки НБУ у відсотках річних за конкретний період та відповідно вирахувати суму середнього заробітку позивача, який підлягає відшкодуванню за період затримки розрахунку.

З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України встановлено, що на дату звільнення позивача (07.03.2018 р.) розмір облікової ставки НБУ становив 17% річних.

Станом на 07.03.2018 р. позивачу не виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки загальною тривалістю 60 календарних днів, розмір якої позивач обрахував як 68731,80 грн. Тому у березні 2018 року 17% річних від цієї суми становитиме 11684,40 грн. (973,70 грн. в місяць).

Станом на 01 січня 2019 року облікова ставка НБУ становила 18% річних, та 18% від суми 68731,80 грн. – 12371,72 грн. (1030,97 грн. в місяць), на 01 січня 2020 року 13,5% річних - 9278,79 грн. (773,23 грн. в місяць), станом на 01 січня 2021 року 6% - 4123,90 грн. (343,65 грн. в місяць), а враховуючи загальний період затримки розрахунку при звільненні (з 07.03.2018 року по 19.02.2021, що становить 36 місяців (2018 рік (973,70 грн. х 10 місяців = 9737 грн.) + 2019 рік (1030,97 грн. х 12 місяців = 12371,64 грн.) + 2020 рік (773,23 грн. х 12 місяців = 9278,76 грн.) + 2021 рік (343,65 грн. х 2 місяці = 687,30 грн.)) = 32074,70 грн.

Таким чином, з огляду на характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, враховуючи також факт звернення позивача до суду більш ніж через два роки після звільнення, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідає критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати належних позивачу сум при звільненні, може вважатися виплата середнього заробітку в розмірі 32074,70 грн., який розраховано із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні (07.03.2018 р.) по час ухвалення рішення по цій справі (19.02.2021 року) та приблизного розміру майнових втрат через несвоєчасне отриманння сум при звільненні.

Згідно п.168.5 ст.168 Податкового Кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної і охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року (далі - Порядок №44) (у редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.03.2018 року по 19.02.2021 року у розмірі 32074,70 грн., з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, з урахуванням висновків суду.

Судові витрати позивачем понесені не були, а тому розподілу між сторонами не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 291, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (адреса: вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки загальною тривалістю 60 календарних днів.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.03.2018 року по 19.02.2021 року у розмірі 32074,70 грн., з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Андрухів