Рішення № 95001715, 19.02.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2021 р. № 400/5917/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. за правилами спрощеного позовного провадження розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна,6, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправною, такою що не підлягає виконанню і скасування вимоги від 17.02.2020 № Ф-75813-17У; зобов`язання вчинити певні дії,

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі-відповідач, ГУ ДПС у Миколаївській області), в якому просить, з урахуванням заяви від 05.01.2021р. про зміну позовних вимог, визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 року №Ф-75813-17 на суму 29293,44 грн. та від 12.11.2020р. №Ф-75813-17 на суму 35588,74 грн.; зобов`язати відповідача видалити з Інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 дані про недоїмку з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (станом на 09.12.2020 року) в розмірі 35588,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про протиправність дій контролюючого органу щодо нарахування грошового зобов`язання по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки у сумі 35588,74 грн., оскільки позивач підприємницькою діяльністю не займався та дохід не отримував. Крім того, у встановлені строки державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про нього до ЄДР не подавав, свідоцтво про державну реєстрацію є недійсним, а тому в період нарахування сум єдиного внеску у позивача був відсутній статус фізичної особи-підприємця, що виключає наявність обов`язку сплачувати єдиний внесок.

Ухвалою від 21.12.2020 року суд задовольнив заяву позивача про забезпечення позову та зупинив стягнення на підставі вимоги ГУ ДПС у Миколаївській області від 17.02.2020 року №Ф-75813-17 на суму 29293,44 грн. до набрання законної сили судовим рішенням по справі №400/5917/20.

Ухвалою суду від 22.12.2020 р. позов прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

26.01.2021 р. відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки позивач перебував на обліку в податковому органі до 26.11.2020. А тому, оскільки у період з 2017 по 3-й квартал 2020 у встановленому порядку позивач не припинив свою підприємницьку діяльність, останній належав до платників єдиного внеску.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

ВСТАНОВИВ:

З 01.08.1995 позивач перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Миколаївській області як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.

Державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності проведено 26.11.2020 згідно із рішенням про припинення № 2005220170000086979.

У зв`язку з наявністю у позивача заборгованості з ЄСВ, ГУ ДПС у Миколаївській області сформовано вимогу від 17.02.2020 №Ф-75813-17У про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 29293,44 грн. та від 12.11.2020 р. №Ф-75813-17 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 35588,74 грн.

Позивач, не погодившись із вимогами, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 по 2020 роках відповідно до оскаржуваних вимог за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

При цьому, як свідчать матеріали справи, позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV), але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

01.07.2004 набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання, зокрема, такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

03.03.2011 набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

Водночас, як слідує з дослідженого судом витягу з ЄДР, державним реєстратором здійснено державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (номер запису у ЄДР 2005220170000086979 від 26.11.2020), тобто вже після формування спірних вимог. При цьому того ж дня зареєстровано припинення підприємницької діяльності позивача. Таким чином включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено не з метою подальшого провадження підприємницької діяльності, а з метою державної реєстрації її припинення.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 за практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Крім цього, 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах зобов`язати відповідача видалити з Інтегрованої картки платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 35588,74 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна. 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 43144729) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна. 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 43144729) про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 року № Ф-75813-17У на суму 29 293,44 грн.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна. 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 43144729) про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 року № Ф-75813-17 на суму 35 588,74 грн.

4. Зобов`язати Головне управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) видалити з Інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) дані про наявність заборгованості (недоїмки) з єдиного соціального внеску нарахованих (обчислених) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на підставі вимог про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 року № Ф-75813-17У та від 12.11.2020 року № Ф-75813-17.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна. 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1681,60 грн., сплаченого відповідно до квитанцій від 11.12.2020 року №53196512, №53196458 та від 15.12.2020 року №СВ04314311/1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В. С. Брагар