Рішення № 95001525, 15.02.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/4650/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Кулик С.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) код ЄДРПОУ 25575767, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 146 (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) щодо несвоєчасного та не в повному обсязі проведення розрахунку при звільненні у запас Збройних Сил України - невиплату ОСОБА_1 у день виключення із списків частини (16.11.2018) грошової компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина 2250) виплатити ОСОБА_1 різницю грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 22480,02 гривень;

- стягнути з Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за невчасний розрахунок при звільненні за період з 16.11.2018 по день виплати повної компенсації.

Ухвалою від 17.06.2020 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно провів перерахунок коштів за неотримане позивачем речове майно, оскільки це суперечить постанові Кабінету Міністрів України № 178. Відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки при звільненні не провів повний розрахунок, а саме виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Позивач вважає, що за несвоєчасний розрахунок при звільненні з відповідача необхідно стягнути середній заробіток з 16.11.2018 по день виплати повної компенсації.

30.06.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що позивачу видано нову довідку на виконання наказу Командувача Національної гвардії України «Про затвердження Інструкції про порядку складання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, та довідку розрахунок на утримання вартості речового майна».

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.

У судове засідання відповідач явку представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі його представника до суду не надходило.

Заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Наказом командувача Національної гвардії України від 09.11.2018 №182о/с позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 16.11.2018 № 303 позивача виключено зі списків особового складу Західного територіального управління та всіх видів забезпечення, направлено на військовий облік до Галицько-Франківського ОРВК м. Львова.

Позивач звернувся до військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України із заявою від 19.11.2018, в якій просив виплатити грошову допомогу (компенсацію) вартості за невикористане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Військова частина 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України видала позивачу довідку від 04.12.2018 № 75 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 , згідно з яким грошова компенсація за неотримане речове майно становить 37451,04 грн.

Листом від 04.12.2018 № 50/14/28/1-1713 військова частина 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України повідомила позивача про нарахування компенсації за неотримане речове майно згідно з довідкою-розрахунком від 04.12.2018 № 75 на суму 37451,04 грн. Також у листі зазначено, що при надходженні коштів з довольчого органу буде повідомлено додатково.

08.04.2020 позивачу здійснено виплату компенсації за неотримане речове майно у розмірі 14896,16 грн.

У зв`язку з неповною виплатою компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до відповідача із заявою від 19.05.2020, в якому просив провести повний розрахунок по виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки-розрахунку від 04.12.2018 № 75.

Листом від 03.06.2020 № 50/32-1058 відповідач повідомив позивача про те, що згідно з розпорядженням командувача Національної гвардії України від 23.10.2019 № 27/27/3-7676 при нарахуванні грошової компенсації за речове майно не слід враховувати накази, що втратили чинність та ціни, які не доводились головним розпорядником коштів. Відповідно до зазначеного розпорядження при нарахуванні враховується компенсація податку з доходів фізичних осіб 18%. Також у листі вказано, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно проведена 07.04.2020 за рахунок відкритих бюджетних асигнувань та фактичних надходжень коштів на ці виплати відповідно до довідки речової служби № 112 та наказу від 06.04.2020 № 84с/ч.

Згідно з довідкою від 20.03.2020 № 112 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 грошова компенсація за неотримане речове майно становить 15199,01 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного та не у повному обсязі проведення розрахунку при звільненні у запас Збройних Сил України - невиплату у день виключення із списків частини (16.11.2018) грошової компенсації за неотримане речове майно протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин; Закон України № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин; Закон України № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Положеннями статті 9-1 Закону України № 2011-XII передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок № 178).

Порядок № 178 визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 вказаного Порядку встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку № 178).

Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин; Інструкція № 232).

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 232 встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Відповідно до пункту 242 вказаного Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як встановив суд, наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 16.11.2018 № 303 позивача виключено зі списків особового складу Західного територіального управління та всіх видів забезпечення, направлено на військовий облік до Галицько-Франківського ОРВК м. Львова.

Позивач звернувся до військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України із заявою від 19.11.2018, в якій просив виплатити грошову допомогу (компенсацію) вартості за невикористане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Листом від 04.12.2018 № 50/14/28/1-1713 військова частина 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України повідомила позивача про нарахування компенсації за неотримане речове майно згідно з довідкою-розрахунком від 04.12.2018 № 75 на суму 37451,04 грн. Також у листі зазначено, що при надходженні коштів з довольчого органу буде повідомлено додатково.

Суд зазначає, що на час звільнення позивача з військової служби стаття 9-1 Закону України № 2011-XII передбачала, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

При цьому, суд зазначає, що застосовування у пункті 3 Порядку № 178 словосполучення “у разі звільнення з військової служби”, а не, наприклад, “при звільненні з військової служби”, дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що у пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 29.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17.

Таким чином, позивач як військовослужбовець відповідно до пункту 3 Порядку №178 має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яка має бути виплачена відповідачем.

Як встановив суд, 08.04.2020 позивачу здійснено виплату компенсації за неотримане речове майно у розмірі 14896,16 грн.

Листом від 03.06.2020 № 50/32-1058 відповідач повідомив позивача про те, що згідно з розпорядженням командувача Національної гвардії України від 23.10.2019 № 27/27/3-7676 при нарахуванні грошової компенсації за речове майно не слід враховувати накази, що втратили чинність та ціни, які не доводились головним розпорядником коштів. Відповідно до зазначеного розпорядження при нарахуванні враховується компенсація податку з доходів фізичних осіб 18%. Також у листі вказано, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно проведена 07.04.2020 за рахунок відкритих бюджетних асигнувань та фактичних надходжень коштів на ці виплати відповідно до довідки речової служби № 112 та наказу від 06.04.2020 № 84с/ч.

Згідно з довідкою від 20.03.2020 № 112 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 грошова компенсація за неотримане речове майно становить 15199,01 грн.

Надаючи оцінку правомірності діям відповідача щодо видачі нової довідки про вартість речового майна, суд зазначає таке.

У відповідності до Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої відповідними структурами станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Враховуючи те, що позивача виключено із списків військової частини 16.11.2018, то довідка про вартість речового майна, що належить до видачі мала б бути сформована на підставі закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня 2018 року.

Водночас суд звертає увагу на те, що Порядком №178 не передбачено право відповідача проводити повторний перерахунок вартості речового майна, що належить до видачі після проведення розрахунку.

Згідно з пунктом 7 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

Таким чином, відповідач повинен був виплатити позивачу компенсацію вартості речового майна, що належало йому до видачі на підставі довідки від 04.12.2018 № 75, а не проводити повторний розрахунок відповідно до наказів чинних станом на 20.03.2020.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що проведений відповідачем перерахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що належить до видачі позивачу згідно з довідкою від 20.03.2020 № 112 є протиправним, а відтак судом не береться за основу для визначення суми грошової компенсації, яка підлягає виплаті на користь позивача.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного та не в повному обсязі проведення розрахунку при звільненні у запас Збройних Сил України - невиплату позивачу у день виключення із списків частини (16.11.2018) грошової компенсації за неотримане речове майно є протиправною.

Відтак з метою повного та ефективного відновлення прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачу різницю грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 22480,02грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за невчасний розрахунок при звільненні за період з 16.11.2018 по день виплати повної компенсації, то суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17.

Крім цього, у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд зазначає, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас, із вказаних вище норм законодавства зумовлюється висновок про те, що стягнення із відповідача (роботодавця) на підставі статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є можливим за умови наявності такої обставини як фактичний розрахунок.

У розглядуваних правовідносинах обов`язковим є встановлення усього періоду затримки розрахунку, тобто із дня звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку, та визначення конкретного грошового розміру середнього грошового забезпечення, який належить стягнути із відповідача за цей період затримки розрахунку при звільненні.

Суд звертає увагу на те, що станом на 15.02.2021 із позивачем не проведено повного розрахунку, тобто не виплачено грошової компенсації вартості речового майна у сумі 22480,02 грн.

Відтак неможливим є визначення періоду затримки розрахунку при звільненні та грошового розміру середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, суд вважає передчасною та безпідставною позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за невчасний розрахунок при звільненні за період з 16.11.2018 по день виплати повної компенсації, а тому в її задоволенні необхідно відмовити повністю.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина 2250) щодо несвоєчасного та не в повному обсязі проведення розрахунку при звільненні у запас Збройних Сил України - невиплату ОСОБА_1 у день виключення із списків частини (16.11.2018) грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зобов`язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина 2250) виплатити ОСОБА_1 різницю грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 22480,02 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 19 лютого 2021 року.

Суддя Мричко Н.І.