Рішення № 95001344, 18.02.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/195/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (надалі – відповідач) про визнання протиправним та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 27.11.2019 року № 548 "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 ";

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 11.01.2020 року № 00000183200.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що враховуючи відсутність підстав для проведення перевірки та порушення порядку її проведення, відсутність встановленого у визначеному законодавством порядку факту реалізації позивачем контрагентам за період з 16.10.2019 року по 04.12.2019 року дизельного палива в загальній кількості 13173,0 л. загальною вартістю 335485,00 грн., виключає висновок про порушення позивачем вимог частини 1 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" в частині оптової торгівлі пальним без наявності відповідної ліцензії.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи це тим, що за результатами фактичної перевірки позивача встановлено факт здійснення оптової торгівлі пальним без наявності відповідної ліцензії. Таким чином, контролюючим органом правомірно застосовано до позивача фінансову санкцію в розмірі 500 000,00 грн. у відповідності до положень абзацу 8 частини другої статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального". Крім того, з огляду на те, що результатом вирішення публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб`єктивного права позивача, обґрунтованим є висновок стосовно того, що правові наслідки оскаржуваного наказу є вичерпаними та його оскарження не сприяє відновленню ніби то порушених прав позивача (а.с.50-51).

Представник позивача у поданій до суду відповіді на відзив не погодився з позицією відповідача (а.с.157-163).

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 06.09.2019 року, видами діяльності якого є: вантажний автомобільний транспорт (основний); інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; складське господарство; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

Позивач здійснює господарську діяльність у нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , що належить йому на праві користування на підставі укладеного з ТОВ "Виробнича компанія Агротранс" (код ЄДРПОУ – 39690202) договору оренди об`єкту нерухомого майна №1/10 від 01.10.2019 року (а.с.217-222).

Відповідач є суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах реалізує надані йому повноваження.

27.11.2020 р. відповідачем було видано наказ № 548 "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 ", яким наказано провести фактичну перевірку позивача за період діяльності з 01.07.2019 року з метою здійснення контролю з питань дотримання суб`єктами господарювання вимог законодавства України у сфері обігу пального (а.с.21).

27.11.2020 р. та 03.12.2019 р. відповідачем видані направлення на перевірку № 571 та № 645 (а.с.70-71).

Згідно вказаних наказу та направлень, посадовими особами відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , проведено фактичну перевірку позивача з питань додержання вимог законодавства України у сфері обігу пального за період з 01.07.2019 по 04.12.2019 року.

Перевірку проведено у присутності позивача.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 09.12.2019 р. № 125/11-28-32-01/ НОМЕР_1 , згідно до висновків якого за результатами перевірки встановлено порушення позивачем вимог частини 1 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" в частині оптової торгівлі пальним без наявності відповідної ліцензії (а.с.23-25).

Так, перевіркою встановлено, що позивач не є виробником пального, зареєстрований платником акцизного податку з реалізації пального 15.10.2019, номер запису в реєстрі – 3808. За період з 16.10.2019 по 04.12.2019 року позивач згідно інформації, яка міститься в Єдиному реєстрі акцизних накладних, даних бухгалтерського обліку та первинних бухгалтерських документів реалізував контрагентам пальне, а саме дизельне паливо (код УКТ ЗЕД 2710194300) в загальній кількості 13173,0 л. загальною вартістю 335 485,0 грн.. Станом на 04.12.2019 згідно інформації, яка міститься в офіційних базах даних ДПС України позивач не придбавав (не оформлював) ліцензію на право оптової торгівлі пальним.

На підставі акту фактичної перевірки 11.01.2020 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00000183200, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 500000,00 грн. за порушення частити 1 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (а.с.27-28).

Законність наказу від 27.11.2020 №548 "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 " та податкового повідомлення-рішення від 11.01.2020 № 00000183200 є предметом спору у цій справі, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VIП регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок проведення перевірок, права та обов`язки платників податків, адміністративний арешт майна, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Також, підпунктом 62.1.3 п.62.1 статті 62 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України, контролюючі органи, в тому числі, виконують такі функції:

- здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері (пп.19-1.1.14 п.19-1.1 ст.19-1);

- здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (пп.19-1.1.16 п. 19-1.1 ст.19-1);

Згідно пп.20.1.4 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

При цьому, посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (пп.21.1.1, 21.1.4 п.21.1 ст.21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ Податкового кодексу України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому, приписам ПК України в цій частині установлюються і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Так, пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України).

За приписами пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами 1 - 4 підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення, зокрема, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 27.11.2019 року № 548 "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 " призначено проведення фактичної перевірки позивача за період діяльності з 01.07.2019 року з метою здійснення контролю з питань дотримання суб`єктами господарювання вимог законодавства України у сфері обігу пального (а.с.21).

Підставою для його винесення стали положення, зокрема, пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України та лист ДПС України від 18.11.2019 № 5287/7/99-00-04-02-05-17.

В свою чергу, листом ДПС від 18.11.2019 р. №5287/7/99-00-04-02-05-17, у зв`язку з низьким рівнем прогнозно-аналітичної роботи по забезпечення виконання індикативних показників по акцизному податку з вироблених в Україні товарів загального фонду державного бюджету України, було доведено до відома Головним управлінням ДПС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС, зокрема, що за результатами співставлення Реєстру платників акцизного податку з реалізації пального та реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право здійснення діяльності з пальним виявлені факти відсутності ліцензії у зареєстрованих в реєстрі платників акцизного податку, а також при наявності ліцензії (крім зберігання пального) – реєстрація платником акцизного податку з реалізації пального відсутня (а.с.68).

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що інформація (в цьому випадку лист Державної податкової служби) на підставі якої прийнято оскаржуваний наказ, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22.09.2020 р. у справі №520/1304/2020 та від 04.12.2018 р. у справі 820/4894/18.

Однак, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття спірного наказу слугувала саме інформація про порушення позивачем вимог законодавства. Як у листі ДПС, який відповідач визначає як підставу для проведення перевірки, так і у самому наказі про призначення перевірки, податковий орган не конкретизує суть порушення.

Також, у спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють; у наказі не відображено в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства у сфері обігу пального; наказ не містить кінцевого періоду діяльності позивача, який буде перевірятися; фактичну перевірку було призначено та проведено за адресою, за якою позивач не здійснює господарську діяльність.

Відповідно до п. 80.5 ст. 80 Податкового кодексу, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Згідно з абз.3 п.81.1 ст.81 Податкового кодексу, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Із системного аналізу положень ст.75-81 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абз.3 п.81.1 ст. 81 Податкового кодексу, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Виходячи з наведених у ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критерій перевірки правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд не має права ігнорувати вищеописані порушення відповідача, допущені ним під час призначення та проведення фактичної перевірки позивача, тим більш, що допущені у даних правовідносинам порушення податкового органу, на яких наголосив суд, тільки підкреслюють необ`єктивність перевіряючих, яка в свою чергу свідчить про направленість відповідача та його посадових осіб на конкретний результат "винності позивача" задля звітування перед ДПС України про виконання наданого листом від 18.11.2019 року №5287/7/99-00-04-02-05-17 завдання.

Зважаючи на вищенаведене та виходячи з аналізу змісту наказу від 27.11.2019 р. № 548, направлення на перевірку від 27.11.2019 р. № 571, від 03.12.2019 р. № 645 та листа ДПС України, які не містять в собі будь-якого посилання на отриману відповідачем в установленому законодавством порядку інформацію про факти, які б свідчили про можливі порушення законодавства саме позивачем, суд дійшов висновку, що призначення проведення фактичної перевірки позивача було безпідставним та відповідно незаконним, оскільки державні органи зобов`язанні діяти у чіткій відповідності до вимог закону, що в даному випадку відповідачем не було дотримано.

Так, абзацом 5-6 пункту 81.1 статті 81 ПК України визначено, що непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Зі змісту наведених вище правових норм убачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки: непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення); оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.

Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 сформулювала правовий висновок, згідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Вказані висновки також наведені в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 520/8648/18.

Крім вказаного, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 зазначено, що судова палата в цій справі відступає від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.

З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки, яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.

У свою чергу, положеннями пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки – з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Таким чином, з аналізу зазначеної норми права вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, а тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

Як встановлено судом, відповідачем порушено порядок проведення фактичної перевірки, а акт такої перевірки є недопустимим доказом, оскільки складений з порушення порядку, встановленого Податковим кодексом України.

Отже, висновки акту фактичної перевірки від 09.12.2019 № 125/11-28-32-01/ НОМЕР_1 не можуть бути покладені в основу жодних рішень контролюючого органу, в тому числі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11.01.2020 № 00000183200.

При цьому, оскільки судом встановлено порушення порядку проведення податкової перевірки, суд не досліджує зміст виявлених порушень, оскільки такі виявлено з порушенням встановленої процедури.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу).

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування наявності правових підстав для винесення оскаржуваного наказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір в загальній сумі 7102 грн., що підтверджено квитанціями №46_12 від 24.01.2020 (а.с.14) та №21_12 від 04.02.2020 (а.с.41), який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.132, 139, 143, 205, 242-246, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 27.11.2019 року № 548.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 11.01.2020 року № 00000183200.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 7102 грн. (сім тисяч сто дві гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (код за ЄДРПОУ – 43142606).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Згідно з пп.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько